Й

Знак Й походить з церковнослов'янської писемності XV–XVI століть, будучи поєднанням літери И і запозиченого з грецької писемності знаку стислості. Строге фонетичне розмежування зображень И і Й виникло в українському друці початку XVII століття; в ході «книжної справи» часів патріарха Нікона воно перейшло в московські видання церковнослов'янських книг (друга половина того ж століття) і використовується понині; старообрядці ж зберігають стару орфографічну систему, в якій іноді замість Й пишеться И (святыи небесныи владыка).

У зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) Й у староукраїнській писемності вживалося в кількох графічних варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.

У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери. Остаточно увійшла до вжитку як самостійна літера 1619 року в «Граматиці слов'янській» Мелетія Смотрицького.

При введенні гражданського шрифту в 1707-1711 роках було скасовано всі надрядкові знаки, тобто особливий символ Й зник. Він був відновлений в 1735 році Академією наук і мистецтв (часто цю дату вказують як дату виникнення літери Й), але формально окремою літерою не вважався: не включався в перелік літер абетки, не мав порядкового номера, в словниках об'єднувався з И тощо. Офіційно літерою абетки Й стала тільки в XX столітті[1], хоча деякий «утиск в правах» зберігається понині: якщо пункти перерахування чого-небудь позначаються російськими літерами, то Й (як і Ё) при цьому пропускається.

За російським зразком літера Й увійшла до гражданських шрифтів болгарської, української і білоруської писемностей. До середини XIX століття використовувалася також в сербській, але була замінена латиноподібним йотом Ј, який був успадкований і македонською писемністю.

В сучасній українській мові літерою «й» позначають середньоязиковий сонорний щілинний приголосний звук перед голосним звуком (його, серйозний) та нескладовий голосний і у кінці складу після голосного (стій, дбайте). Також в українській і болгарській мовах поєднання йо використовується на початку слів і після голосних замість літери Ё.

Й буває велике й мале, має рукописну й друковану форми.

Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «чотирнадцятий». При цифровій нумерації літера вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: шифр № 8-й.

У HTML велику літеру Й можна записати як Й чи Й, а малу й — як й чи й.

• Й - Енциклопедія сучасної України

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Півторак Г. П. Й // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.