Білокриниця (Кременецький район)

Розташоване на березі річки Дядьківська Криниця — притоки річки Іква, за 5 км від райцентру.

На півдні та сході оточене Кременецькими горами. У селі розташований Білокриницький дендропарк.

Через село проходить автодорога М19 (частина E85) Доманове — Порубне[3].

Поблизу Білокриниці виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, мезоліту, лендельської, черняхівської, комарівсько-тшинецької, давньоруської культур.

Перша писемна згадка — у грамоті великого князя Свидригайла Ольгердовича від 9 травня 1438 року, згідно якої Кременець отримав магдебурзьке право.[4]

Наполеон Орда. Палац Чосновських з руїнами замку Збаразьких

Білокриницький палац

На початку XVI століття Білокриниця ще належала до Кременецького староства, а пізніше двом родинам зем'ян Білокриницьких (наприклад Богдану Білокриницькому у 1545 році[5], Станіславу Білокриницькому у 1563 році) та частково іншим власникам (бояринові князів Чарторийських Ждану 1545 року, Ганні Гойській 4 «дими» та князю Леву Воронецькому 6 «димів» 1583 року.[4]).

З другої половини XVI століття селом володіють князі Збаразькі, що споруджують тут замок. 1605 року його було знищено татарами, проте знову відбудовано. У 1617 році Збаразькі приймали в гостях у Білокриниці королевича Владислава. Після вигасання роду Збаразьких Білокриниця переходить до споріднених з ними князів Вишневецьких. Чимало Збаразьких та Вишевецьких мали у Білокриниці свою резиденцію, бо займали посаду кременецького старости.

1705 року у Білокриниці на хрестинах Уршулі-Франціски — доньки Януша Антонія Вишневецького — побував гетьман Іван Мазепа, який став її хресним батьком.[6]

1725 року Білокриниця перейшла до князя Михайла Казимира Радзивілла «Рибоньки» як віно Уршулі-Франціски. За князів Радзивіллів замок занепадає, власники рідко у ньому мешкають.

У 1806 році замок згорів, після чого Білокриниця та інші села маєтку продані Чосновським. У середині XIX століття Чосновські на руїнах старого замку Збаразьких будують неоготичний палац.

1866 року Білокриницю придбав чиновник з особливих доручень при київському генерал-губернаторі таємний радник Олександр Феодосійович Воронін. Після виходу у відставку він оселився в Білокриниці та до своєї смерті в 1890 році активно займався розвитком маєтку. Згідно заповіту бездітного Вороніна в 1892 році в палаці було відкрито сільськогосподарську школу для селянських дітей (див. Кременецький лісотехнічний коледж).

Сучасне село Білокриниця сформувалось шляхом об'єднання власне давньої Білокриниці із комплексом лісоколеджу (південна частина), села Велика Андруга та колишнього військового містечка (північна частина).

Велика Андруга відома з XVI століття, початково це село належало зем'янам Андрузьким, а пізнійше поділяло долю білокриницького маєтку. За Другої Речі Посполитої, 1 жовтня 1933 року, Велика Андруга та Білокриниця в результаті ліквідації Білокриницької волості були включені до кременецької міської ґміни. В радянський період села об'єдналися в одне.

Військове містечко було засноване в околицях Великої Андруги на початку XX століття для квартирування Ризького 11-го драгунського полку Російської імператорської армії і було адміністративно приєднано до Білокриниці після розформування у 2002 році розквартированої в ньому 461-ої Кременецької ракетної бригади Збройних сил України.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2031 особа, з яких 1109 чоловіків та 922 жінки[7].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 2261 особа[8].

Муровані храми:

• Іоана Богослова (1890)  — збудований замість ветхої парафіяльної церкви 1728 року спорудження на кошти дідича Вороніна та парафіян;
• Казанської ікони Божої Матері (1910)  — перебудована колишня полкова церква Покрови Пресвятої Богородиці 11-го драгунського Ризького полку, що за ІІ Речі Посполитої слугувала гарнізонним костелом, а за радянської влади клубом військової частини.

Пам'ятники:

• полеглим у німецько-радянській війні радянським воїнам-односельцям (1969 );
• на честь першого повстанського загону на Кременеччині у Другу світову війну під командуванням "Хрона" Миколи Медвецького (2003).

Білокриницький палац — колишня панська резиденція другої половини XIX століття у стилі англійської неоготики, що з 1892 року займають різні навчальні заклади.

Пам'ятна дошка школи

У лісоколеджі та школі працюють краєзнавчі музеї.
Діють загальоосвітня школа І-ІІІ ступенів, будинок культури, бібліотека, ФАП, амбулаторія, відділення зв'язку, швейна майстерня, 4 магазини, ЗАТ «Молоко» та ін.

• Мазурчук В., Уніят В., Чернихівський Г. Білокриниця // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 136. — ISBN 966-528-197-6.
• Białokrynica (1) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 127. (пол.) — S. 127. (пол.)

• Замки та храми України
• Білокриницький палац на фільмі з дрона (2018).