Гатне

Гатне́ — село в Україні, у Фастівському районі Київської області. Населення становить 3087 осіб[1]. У селі Гатному було знайдено скелет мамонта[2], що зараз перебуває на експозиції в Палеонтологічному музеї в м. Києві.

село Гатне
Герб Прапор
Країна  Україна
Область Київська область
Район/міськрада Фастівський район
Громада Гатненська сільська громада
Облікова картка Гатне 
Основні дані
Засноване 1169
Населення 3087
Площа 7 км²
Густота населення 1072 осіб/км²
Поштовий індекс 08160
Телефонний код +380 4598
Географічні дані
Географічні координати 50°21′15″ пн. ш. 30°22′30″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря		 152 м
Водойми Гатнянка
Відстань до
обласного центру		 20,6 км
Відстань до
районного центру		 20,6 км
Найближча залізнична станція Вишневе (4,7 км)
Найближча станція Київського метрополітену — Теремки (4 км)
Місцева влада
Адреса ради 08160, Київська обл., Фастівський р-н, с. Гатне, вул. Київська, 138
Сільський голова Корицький Броніслав Броніславович
Карта
Гатне
Гатне
Мапа

 Гатне у Вікісховищі

Історія

Історична дата утворення села — у 1169 році[3].

ГАТНОЕ село по дороге из Киева за 5 вёрст далее села Жулян. Жителей обоего пола: православных 803, евреев 7. Село это очень давнее. В актах, относящихся к истории западной России (том I, под № 178), напечатана отказная запись 1500 года князя Богдана Глинского Киево-Пустынному Николаевскому монастырю на это село с угодьями. В настоящее время в селе Гатном монастырю этому принадлежит только хутор в 400 десятин земли с хозяйственными заведениями, лесом, пасекой, огородом, садом и 2 прудами с мельничкой. Для приезжающих летом настоятелей монастыря построен покойным архимандритом Авксентием Галинским двухэтажный довольно просторный дом среди сада. Должно также упомянуть, что с. Гатное, особенно монастырский хутор, имеет весьма красивое открытое местоположение при вершине ручья Веты, и что в двух хуторных колодезях превосходная вода.
— Лаврентій Похилевич. «Сказання про населені місцевості Київської губернії» (1864)
Богатий документальний матеріал, який маємо з початком XVI в., дає нам того рода факти в великім числї. В Київщинї кн. Богд. Глинський записує Пустинно-Никольському монастиреви село Гатне, воєвода Монтовтович озеро, а його наступник Андрій Немирович ріжні ґрунти, рибне мито, остров на Днїпрі, Ів. Полозович другий острів, Остафій Дашкович село Гвоздів, сел. Соркланово і Колтегаєво — великі земельні маєтности. Він же дав Печерському монастиреви звістний Терехтемирів, а кн. Константан Ів. Острозький ріжні маєтности по тестаменту своєї тещі кн. Анаст. Гольшанської
— М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VI. Розділ IV. Стор. 2

У селі до 1930-х років існувала цегляна Покровська церква, збудована 1908 року.

Умовний розподіл території

Село складається з Красниці, Серединки, Кучанщини, Градини, Шляхової, Дібровки, Кургану, Копилової, Доброго Дуба, Прусової.

У свою чергу кожна частина села поділяється на кутки:
  • Красниця — Багирів, Яровий, Кажанів, Костишин, Шкільний і Перемога;
  • Серединка — Багів, Дубників, Носачів, Дзюбів, Шинків;
  • Кучаншина — Маширів, Батухів, Польовий;
  • Шляхова — Бобрів, Карачунів, Дібровів;
  • Копилова — Садовий, Янчукір, Бобків.

Історія села за регіонами
Добрий Дуб

Північна околиця села має назву Добрий Дуб. Урочище Добрий Дуб було добре відоме Київським князям. Ця назва не раз згадується у багатьох історичних документах, починаючи від часів князювання Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха. А також в актах XVIII—XIX ст., при встановленні меж між монастирськими володіннями земель, «… почавши оть кринице Днепреца дорогою Гатенською до долина Журавлици й до Доброго Дуба при Журавлице жь. Журавлицею в речку Гатенку, вниз до гребла Шахравского, дальше до Туровой долиньї».

Вірогідністю того, що це дійсно урочище Доброго Дуба, є запис у «Рукописе Софиевского Собора» від 1701 р. за № 322. «… вище пня дубового, спаленого уже к самой дорозе троха в ґрунт», що підтверджує дійсно місце знаходження Доброго Дуба. Був у східних слов'ян язичницький бог Доброт — бог захисник, оборонець подорожніх, бог створення добра. За уявою це божество нібито жило в дубі. Якості, приписувані божеству, яке жило у дубі, пізніше були перенесені на дуб. Внаслідок цього відбулася трансформація назви. Дерево стало божеством — деревом, призначеним для ритуальних обрядів і почало називатися Добрим Дубом.

Це дерево — тотем (святе дерево) невідомо коли і ким посаджене, росло на перетині доріг більше тисячі літ. Воно було орієнтиром для подорожніх і предметом для поклоніння язичницьким богам (Перуну, Дажу, Велесу, Берегині та ін.). Тут було місце для відпочинку, розваг і забав. Вважалося, що в креслатому Дубові з покрученими гілками й стовбуром у три обхвати й недосягаючим вершком жив бог Доброт. Тому-то йому поклонялись всі подорожні й мешканці довкілля. Кожен приносив пожертву і благав у бога для себе і дітей здоров'я, удачі та обереги, добра і сімейного благополуччя. Землероби просили дощів, урожаю, відвернення лиха від них і худоби, а дівчата краси й щастя. За міфом цей Дуб Перун обсмалював блискавицями три рази в століття. Після цього на ньому сяяли золотисті жолуді й бриніли квіти. З-під його коріння вибивало джерело «цілющої води, а поруч достигало жито, пшениця й всяка пашниця, стриміли у землі рала й плуги». Після того, як засох Дуб, зупинялися тут на відпочинок прочани, які йшли на прошу до Києво-Печерської Лаври. Пили й умивалися джерельною водою, відпочивали на траві.
Тепер тут зберігається мальовничий куточок з двоприточним ставком, рідкостоєм вільхи, верболозу, кущі калини, де весною не замовкає пташиний спів та жаб'ячий скрегіт. Довкола добротні будинки, а далі тягнуться лани пшениці та овочів, переткані дубовими лісосмугами, за якими видніються масиви Теремки. Так, як і півтори тисячі років тому, за часів Кия, тут живуть люди, ходять у Добрий Дуб по чисту джерельну воду, яка була і є першою необхідністю для всього живого.

Курган

Урочище Курган простягається від східної околиці села до масиву Теремки Києва. На широкому полі за Дібровкою (Рощею), біля озер Циганового та Пастушою височіли могили-кургани періоду ранньої бронзи й скіфських поселень. Тут відбувалися ратні історичні події, де залишились могили під назвою «Вовчі могили» (пізнішого часу) як свідки про боротьбу наших далеких предків за право жити на цій землі.

«Вовчі могили» — це могили-кургани дуже давнього поховання. Знаходяться на північний захід від села на 500 м; 500 м від Окружної дороги без під'їзду до них. Могильник складається з трьох могил, оточений невисоким, ледве помітним валом, а з півдня виритим широким заходом до могил. Могили тепер стоять розриті. «Вовчі могили» і скіфські могили-кургани стали свідками досить великого проміжку часу в історії країни. Це підтверджують дослідження їх професором В. Б. Антоновичем ще в 1874 р. Дуже давні кургани були розриті й розорані. До революції були тут дарчі борщепринагідні землі Микільсько-Пустинного монастиря.

Знахідки свідчать про дуже давні поселення перехідного періоду від кам'яного до залізного. Це могильник трипільської культури. Він був пограбований — цінні золоті вироби і прикраси не збереглися. У післявоєнні роки від могил залишилась лише назва. За Дібровкою й насипом забудовується частина урочища Курган. Між потічками Теремця та Гатенки поля зернових, кормових та овочевих культур, які підходять до самого Кібернетичного центру НАН України. Ця територія простягається від околиць села Гатне (заболоченої низинки), від урочища Лубків, аж до Теремків і до Жулянських полів. Тепер цей масив відведено по генплану села на ділянки під забудову, де виростають красиві котеджі сучасної архітектури.

Грядина

На південному сході обабіч асфальтованої дороги, ближче до Чабанів, розкинулось урочище Грядина. Походить воно від слова грядка-ділянка для вирощення різних овочевих культур та зернових. У минулому значна частина урочища, від потічка Гатенки, називалася Грудки. На цій частині росли дубові ліси, а решта — вкрита посівами зернових культур.

У минулому наші пращури випалювали ліс під ділянки сільськогосподарських культур. Стовбури дерев використовували для будівництва житла та різних речей широкого вжитку: діжі для тіста, барила, діжки і т. д. Коріння викорчовували і спалювали. Попіл змішувався з ґрунтом і після дощу утворювалися грудки. Ґрунт через деякий час ставав кращим. Але назви «Грядина» і «Грудки» були паралельні в одному урочищі. З часом вони злилися-трансформувалися в одну — «Грядина — велика грядка».

Тепер тут ростуть яблуневі і грушеві сади[4]. Частина Грядини відведена під забудову. Урочище змінює свій вигляд. Протягом 1995—1999 рр. виросли дво-, триповерхові котеджі красивої сучасної архітектури з новими асфальтованими освітленими вулицями.

Теремки

Теремки — старовинне поселення на одному з численних шляхів сполучення з містом Києвом. Сьогодні на ньому збудовано один з найкращих і найкрасивіших мікрорайонів міста.

Назва Теремки походить від назви будинків «теремів».

У минулому тут була прекрасна природа. Росли змішані ліси стелилися зелені шовкові трави. Сріблом виблискували озера, ставки. У лісах було багато всякої звірини та птахів.

Поблизу цього урочища проходила дорога від Трипілля через Дерев'яну, Обухів, Нещерів, через заплави Стугни, Безрадичі, Дмитровичі, Підгірні, Ходосіївку, Лісники, Пирогів, Феофанію, Сераково (Хотів) на Теремки, Добрий Дуб (Гатне), Крюківщину, Петрівське (Куликівське) й Білогородку на Червенський шлях. Далі дорога ішла з Києва на південь.

Ці шляхи за Київської Русі мали величезне значення для спілкування торговців, взаємозв'язків між поліськими й степовими слов'янськими племенами, між князівськими володіннями. По них проходили ратні походи князів, на них відбивали навали кочівників.

Біля дороги зупинялися подорожні, що йшли в Києво-Печерську лавру на прощу, князі, бояри, дружинники, посли, мисливці. Тут і було побудовано перший дім «терем». Це великий будинок, двоповерховий з піддашшям, навколо оточений високою огорожею з брамою. Такі будинки слугували для відпочинку та ночівлі подорожніх. Біля них поселялась обслуга, яка займалась землеробством, скотарством, не раз терпіла від набігів кочівників.

Урочище Теремки знаходиться на крайній південній околиці міста Києва на вододілі у верхів'ях потічків Желані і Теремця.

У Теремках здавна селилися люди, ще до християнства. В Іпатівському літописі за 1115 р. згадується урочище під Києвом Теремець. Мабуть це було велике селище в той час.

Чабани

У минулому це урочище біля лісу використовувалося для випасання худоби. Людей, які пасли отари овець, називали чабанами. Слово чабан тюркського походження. В урочищі спочатку будували тимчасове житло, а потім уже будували постійне житло біля дороги (для пастухів-чабанів).

Назва урочища прижилась і до хутора.

Селище міського типу Чабани (1971 р.) розташоване на південь від міста на 16-му км автостради Київ — Одеса. Воно знаходиться за масивом Теремки обабіч старого Васильківського шосе на витоку Шварнівського потічка. Навколо нього села: Новосілки, Хотів, Віта Поштова, Гатне, Теремки.

Згадується воно десь на початку XII століття при розмежуванні земельних володінь Микільсько-Пустинного (с. Гатне) та Києво-Печерського (с. Хотів) монастирів.

На початку XX ст. в час Столипінської реформи та будівництва нової Васильківської дороги на Київ, на хутір переселялись селяни з Гатного, Хотова, Віти Поштової.

Красниця

Західна частина села складається з 5-ти кутків: Кажанівського, Костишеного, Бачирівського та Догівського. Вони розміщені на території двох стародавніх городищ Красного і Ярового. Повз них проходив найдавніший шлях-дорога з Києва на південь. Ця дорога йшла з Києва, що знаходився на Старокиївській горі по рівнинках нинішніх вулиць Володимирській, Тарасівській, Залізничній та Гайдара, потім вбрід через річку Либідь по Солом'янці, Чоколовці до Желані, десь через середню течію, поміж болотцями Желані й жилок Дніприка, Журавлиці й до Доброго Дуба. Тут перетиналась із другим важливим шляхом від Дніпра на Захід — до Червенського краю і Польщі. Проходила вона через заболоті річок Добродубівки й Гатенки мимо городищ. На цьому перетині, біля двопритокового озерця, зупинялися і вклонялися Доброму Дубові, який ріс на перетині доріг.

В одному з літописів за 1169 рік згадується про поселення: «…На гатяхь по дорозе на Киев… на Желаньи у Доброго Дуба». Мабуть, люди поселялись по балці понад Добродубівським потічком з чисто джерельною водою на природно захищених пагорбах. На одному із них є ознаки древнього городища.

Пагорб площею 1,5 км² з рівною поверхнею висотою в 30—35 м, оточений з трьох сторін річечкою Гатенкою та притоками Красною й Костишеною, називається Красницею, що походить від слова Красне і означає гарне місце. А місце, де було городище, називається Красниця. Так назва городища перейшла на назву місця, де воно було розташоване — Красне-Красна (назва притоки Гатенки) трансформувалось в назву — Красниця.

Турова долина

З находиться на західній околиці села, де сходяться із струмками чотири балки — Гатненська, Крюківщинська, Турінська та Шварнівська. Тут зливаються річки Сіверка та Гатенка й утворюється річечка Віта (нині ставок). «Турова божниця»[5] знаходилась на схилах Костишинового пагорбка (нині дачі). В минулому тут у вибалках і байраках на луговинах водилось багато диких тварин, серед них бики-тури (самці дикої степової корови), на яких полювали місцеві мисливці і навіть кияни.

Після вдалого полювання тут влаштовувались забави та змагання на честь бога Тура. Із забитого бика знімали шкіру разом із рогатою головою й напинали на зліплене з глини бичаче туловище й прикрашали роги квітами й гілками, а з ганчір'я й соломи ладнали опудало Мари. Після ігрищ і змагання на конях у долині, всі збирались біля опудала Тура-бика, приносили богу Туру пожертву, танцювали й смакували засмажене м'ясо й спалювали опудало Мари[6]

Шкварнівка (Шварновка)

Це місце не раз згадується під час неодноразових епідемій чуми й сибірки. Трупи тварин вивозили у провалля і там їх спалювали. Такі шквари (шкварки) довго валялися на дні яру, який став прозиватись Шкварнівським або Шкварнівка. Посеред яру, забудованого дачами, протікає потічок у витоках якого розкинулись луки. На тих луках, скільки пам'ятається, випасали овець, велику рогату худобу. Пастухи-чабани поселялися тут обабіч потічка, біля дороги. Доглядаючи за отарами овець, поруч розорювали землю, у лісі заготовляли деревину для забудови хутора і села, Шкварнівка простягається за ланами.

Лан

З півдня до села прилягають угіддя ланів з родючими ґрунтами. За традицією святкують обжинки і овсення. На ланах продовжують колоситися поля вже нових рафінованих сортів зернових насінницького акціонерного господарства «Чабани», їхню продукцію широко використовують господарства лісостепової зони, де одержують значно підвищений урожай зернових.

У роки голодомору

У 1926 році в селі було створено артіль «Колос». Першим головою було обрано Костенка С. А., головою сільської ради — Дубинченко З. Є. У 1929 році було оголошено суцільну колективізацію. В цей же період артіль «Колос» стала колгоспом ім. Сталіна.

Під час примусової колективізації і штучного голодомору в селі загинуло 50 осіб.[7]

Друга світова війна
Пам'ятник, встановлений спочатку біля братської могили 40 похованих (військові і мирні мешканці, що загинули в 1941—1943 роках[8]). Пізніше докарбовувалися ще імена тих, хто був опізнаний / підпохований. При реставрації 2017 року сільська рада прийняла рішення, і на пам'ятнику окрім викарбуваних раніше (до 50осіб) в алфавітному порядку викарбували прізвища всіх односельців, хто загинув в роки радянсько-німецької війни 1941 - 1945 рр.
Сучасний вигляд

Перед війною (1941 року) при в'їзді й виїзді з хутора розмістились «Червоні казарми» (військовий гарнізон) і допоміжне господарство «Воїнведа» та захисна смуга Київського укріпрайону (КиУР). Був створений невеликий колгосп «Більшовицька весна».

На початку війни в липні-вересні 1941 року, на основному напрямку наступу військ Вермахту на Київ, на Васильківському шосе кипіли бої.

Хутір 4 рази переходив з рук в руки, піддавався бомбардуванням, пережив окупацію.

Хутір Чабани, нині селище міського типу Чабани[9] було звільнено від фашистської окупації 6 грудня 1943 року.

Післявоєнний період

Післявоєнний період був важким і тривалим.

Відновили допоміжне господарство Чабани[10]. Багато жителів села у післявоєнні роки працювали в допоміжному господарстві в Чабанах. Відновили роботу колгоспу «Більшовицька весна»[11] Тут же в Чабанах знаходився табір військовополонених німців. Згодом на цьому місці було побудовано Інститут землеробства (ВАСГНІЛ), експериментальний завод ВНДУ — тваринмаш, зональну амбулаторію та Інститут захисту рослин.

Допоміжне господарство стало насінницьким радгоспом «Чабани» Інституту землеробства. Хутір переріс у село Хотівської сільської Ради.

З року в рік велась забудова Чабанів власними добротними будинками й подвірними будівлями.

Інститут землеробства Всесоюзної Академії сільськогосподарських наук (ВАСГНІЛ — південне відділення, директор Василь Миколайович Євминов) успішно вирішував проблеми селекції зернових, кукурудзи та сої для лісостепової зони та надавав практичну допомогу по веденню зернового господарства України.

Радгосп «Чабани» став дослідницьким господарством насінництва (директор Іван Олексійович Латуженко).

З року в рік велася забудова одно-, дво- і багатоповерховими будинками, збільшувалась кількість населення. Чабани в 1971 році набули статус селища міського типу, до якого підпорядковано с. Новосілки.

1980-ті роки

У галузі економіки шість років перебудови не дали позитивних результатів[12]. Господарська діяльність зосередилась повністю в руках партійних органів. Була провалена «косигінська реформа», розбалансовано народне господарство. Поглибився дефіцит державного бюджету, відчутним стала незабезпеченість людей товарами та послугами, була низька зарплата, ринок товарів народного споживання розпався.

Побудова великих тваринницьких ферм і комплексів, агромістечок, укрупнення колгоспів і радгоспів, передача їм сільгосптехніки з МТС призвело до появи «неперспективних сіл», деградації селянства та масової міграції у міста. Продовжувалися «експерименти у сільському господарстві». Не минули вони Гатне і цього разу. Село знову опинилось у центрі кардинальних змін Радгосп «Тарасівський», куди входило село Гатне, було «розукрупнено». До радгоспу «Крюківщина» відійшло 250 га землі Гатного 700 га було передано Інституту землеробства ВАСГНІЛ, з них — 431 га орної землі.

До радгоспу «Чабани» відійшов сад, гуртожиток на 100 місць та ферма ВРХ високопродуктивних корів і 70,1 га землі для створення підсобного господарства (нині кооператив «Підряд»)[13]. Ферми великої рогатої худоби було розділено і вони практично перестали існувати. Ферма Гатного, яка щоденно поставляла до міста Києва майже 6 тонн молока, була зруйнована. Кілька десятків робітників ферми залишилися безробітними.

Ось коли знову село стало не тільки неперспективним, але й дедалі без майбутнього. Більшість жителів працювала в місті, решта займалася вирощенням сільгосппродуктів на присадибних ділянках.

У ці важкі часи село залишилося без землі, воно стало залежним від інститутського керівництва та дирекції дослідного господарства «Чабани»[14].

Господарство відділку перепрофілювалося на вирощення насіння нововиведених рослин[15].

Сільська Рада разом з активістами провела значну роботу по благоустрою села, почалася масова телефонізація.

Після катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції 1986 року на базі Інституту захисту рослин розпочав роботу філіал Всесоюзного інституту радіології, де вивчається вплив радіації на рослинний світ та надається практична допомога всім потерпілим від аварії на ЧАЕС.

1987 року почалася робота над технічною документацією школи[16]

У 1988 році було проведено газифікацію будинків села.[17]

Незважаючи на складнощі життя, школа працювала стабільно. При школі постійно працював консультпункт Вишневецької заочної середньої школи[18], у якому навчались понад тридцять осіб робітничої молоді.

1990-ті роки
Церква Покрови Пресвятої Богородиці, с. Гатне, оздоблення на 2018 рік

24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради УРСР оголосила незалежність України. В Гатному утворилася група громадян у складі 20 осіб, яка входила до Народного Руху України[19]. Ця організація проіснувала два роки. Група не мала програми і була малоактивною.

Незалежність України все населення зустріло з радістю, але негаразди перехідного періоду негативно відбилися на житті села Гатне. Більшість з тих, хто жив у селі, але працював у Києві залишилися безробітними. Перші роки самостійності не виправдали сподівань і надій гатенців. Склалися складні обставини — село після розукрупнення залишилося без землі, населення було багато, будуватися не було де, постало питання про виділення земельної площі під забудову.

У листопаді 1991 року почалося будівництво нової школи за кошти місцевого бюджету.


2020. Децентралізація

З моменту створення Києво-Святошинського району і до 2020 року Гатне входило до його складу. За офіційними даними від Гатного до Києва 4 км. По трасі Київ — Одеса від дорожнього знака, що позначає кінець населеного пункту Київ і початок населеного пункту Гатне— 100 м. Мешканці Гатного приймалися в Боярській районній лікарні (25 км), органи районного керівництва знаходилися в Києві (районна рада, БТІ, головний архітектор, тощо), у Вишневому (військкомат, фонд соціального захисту). Себто, всі органи в рамках 20-25 км.

В результаті реформи децентралізації[20] у 2020 році Гатне віднесене до Фастівського району. До районного центру Фастів 65 км. Найближче (по автомагістралі) місто раніше районний центр Васильків, до якого 35 км. Проте, в результаті тієї ж реформи 2020 року, Васильківський район також зліквідовано.

Російське вторгнення в Україну (2022)

3 березня 2022 року російські війська завдали потужного авіаудару по селу[21].

Пам'ятки
У дворі сільської ради села є пам'ятники

Підприємства, що працюють
  • 2005 рік — запуск виробничого комплексу «Патрон» у с. Гатне Київської області, відкриття власної лабораторії контролю якості та напрямку розробок і досліджень.

Освіта
  • У Гатному ще у 1780 році при общинній церкві Покрови Пресвятої Богородиці працювала церковнопарафіяльна школа (з Літопису Софійського собору № 372), але подальша історія стану освіти в селі в архівних матеріалах не прослідковується аж до 1861 року, коли настоятель місцевої парафії священик о. Євстафій Іоаннович Василевський, котрий служив у Гатному понад чотири десятиліття, відновив роботу школи. Школа не мала навіть окремого приміщення і заняття в 60 — роках XIX століття проходили в помешканнях селян[28].
  • Навесні 1921 року через недогляд згоріла школа, що змусило під навчальний заклад переобладнати монастирську церкву.[29]
  • У передвоєнні роки діти Гатнянської семирічної школи навчалися у трьох пристосованих приміщеннях, віддалених одне від одного на 250—800 метрів. Перед війною із цегли церкви, зруйнованої у 1938 році, збудували нове приміщення школи.
  • За німецької окупації школа була зруйнована. Одразу після звільнення села від фашистів були збиті з дощок навіси, столи, лавки, у яких відновлено навчання дітей, паралельно розпочалося будівництво школи.
  • Після відвоювання села радянською армією 7 листопада 1943 року педагоги на чолі з завідувачкою початкової школи Валовненко Галиною Євтухівною залучали дітей до навчання.
  • У березні 1945 року директором Гатнянської школи було призначено фронтовика Герасименка Михайла Григоровича. Разом з учителями він доклав багато зусиль до підготовки школи до нового навчального року: на період будівництва нової школи обладнано класні кімнати в шести селянських хатах.
  • У 1952-1953 роках було капітально відбудовано зруйновану під час війни школу, і вже новий 1953—1954 навчальний рік розпочався у двоповерховій школі[30]
  • У 1954 році Гатнянська семирічна школа була реорганізована у середню школу, у якій навчалося понад 542 учні з Гатного і сусідніх сіл (Крюківщина, Чабани, Хотів, Юріївка).
  • У 1991 році розпочалося будівництво нової Гатнянської школи, яке завершилося у 1995 році[31].

Видатні люди

Засоби масової інформації
  • «Рідне Гатне» — газета громади села Гатне, яка виходить з листопада 2010 року. Наклад — 2000 примірників. Засновник та видавець: ТОВ «Медіа Бренд».

Галерея
  • Фасад підприємства компанії ВМ — Витратні матеріали — ТМ Патрон
  • Іконостас церкви Покрови Пресвятої Богородиці (ПЦУ)
  • У Великодню ніч
  • Став в селі. Вигляд на новобудови ІнтерГалБуда і хатку лебедів
  • Праворуч від дамби
  • Перший став від смт Чабани. Молоді лебеді
  • Заказник ландшафтний Озерне на околиці Гатного
  • Озерне (заказник) на околиці Гатного
  • Гіпермаркет "МегаМаркет"
  • Церква Покрови Пресвятої Богородиці (ПЦУ)
  • Інноваційна школа
  • Братська могила солдат Радянської Армії, які загинули в роки Другої світової війни
  • Сiльська рада
  • Меморіал захисникам Київщини в Народному парку
  • Храм Покрова Божої Матері і великомученика Артемія Антіохійського
  • Пам'ятник на братській могилі загиблих в 1941-1943 р.р.
  • Погруддя Т. Г. Шевченка
  • Погруддя В. В. Марченка
  • Пам'ятна плита на місці, де в 1949 р. був знайдений кiстяк мамонта

Див. також

Примітки
  1. За даними перепису 1989 року. Фактично ця цифра на сьогодні більша втричі, проте офіційні дані відсутні
  2. Унікальний він тим, що єдиний на території України цілий, а не зібраний з останків різних особин, як його популярний побратим з Музею природи НАНУ.
    Навіть у Росії самий відомий, «березовський» мамонт, знайдений на Колимі на початку XX ст., з такою гордістю експонований в Санкт-Петербурзі і пропіарений в радянських підручниках,— більшою мірою муляж і майстерна робота реставраторів. Вчені всього світу протягом століття мріяли знайти цілого мамонта. А коли в 1977 р. в льодах Магадана знайшли труп мамонтеняти — майже цілий, про це одразу ж дізнався весь світ. Знахідку назвали Дмитриком, визначили навіть його страхувальну вартість в 10 млн фунтів стерлінгів. У той час як в Києві ще 29 років до цієї події, у 1948 р., місцеві геологи знайшли дорослого цілого мамонта і скромно поставили в своєму університеті. kiyany.obozrevatel.com/news/2009/3/19/52867.htm
  3. На сайті церква Київського патріархату. Історія села Гатного
  4. Це писалося на початку 1990х років. Станом на 2018 ніяких садів там давно нема. Гіпермаркет Мегамаркет і суцільні новобудови
  5. Припущення
  6. Очевидно, така традиція існувала довго, бо князь Ярослав Мудрий із своїми синами після полювання, або огляду Змійових валів, не забороняв проведення таких язичницьких ритуалів. А саме, перед розгромом печенігів у 1036 році на Васильківській дорозі й на річці Алті, поклонявся Доброму Дубові. Аж через сто років князь Володимир Мономах заборонив полювання на биків-турів. Зникла і Турова божниця, залишилась тільки назва — Турова долина. Тепер тут знаходяться ставки, а на схилах балок дачі.
  7. Administrator. Національний музей "Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні". memorialholodomors.org.ua (uk-ua). Процитовано 13 жовтня 2018.[недоступне посилання з липня 2019]
  8. 1941 — Гатне було в безпосередній близькості до Київського УРа, тут точилися бої по обороні Києва, 1943 не менш запеклі бої, коли Радянська армія виганяла німецькі окупаційні війська.
  9. Не відноситься до Гатного
  10. (директор Анатолій Володимирович Юрко)
  11. (голови: Євтух Іванович Воловненко, Зінько Євменович Дубінченко).
  12. У березні 1985 року, після смерті К. Черненка, Генеральним секретарем ЦК КПРС обрано М. С. Горбачова, якому належала ініціатива перебудови, що почалася під гаслом «прискорення» економічного розвитку. Але ЦК і влада на місцях залишилася в руках старих партійних структур. В Україні партійні структури очолював перший секретар ЦК КПУ В. В. Щербицький, який прийшов на зміну П. Шелесту у травні 1972 року. Перебування на посаді республіканської Компартії стало рекордним за тривалістю — 17 років! Політична діяльність В. В. Щербицького здійснювалася в період, коли змінилося шестеро генсеків. Розпочавши її в завершальні роки сталінської епохи, він пройшов через хрущовську відлигу, брежнєвську стабілізацію та застій, андроповську спробу реформ і черненківську «мертву зону», а потім, ще майже протягом п'яти років утримувався на бурхливих хвилях «горбачовської перебудови». Це унікальне явище в історії України: «феномен В. В. Щербицького».
  13. Теж уже зліквідовано станом на 2015 рік
  14. (директор — Іван Олексійович Латушко)
  15. (керуючий — Іван Гнатович Пшець)
  16. Цю роботу було доручено депутату сільської і обласної Ради В. О. Жидченку.
  17. Кооператив по газифікації очолював Григорій Данилович Капроненко, заступник Іван Андрійович Пасацький. У газифікації села велику роль відігравав Віталій Васильович Омельчук.
  18. (завідувач — М. Й. Мурафа та Л. П. Євич)
  19. (групу очолив П. Г. Ляшенко)
  20. glavcom.ua/kyiv/news/na-kijivshchini-zamist-25-rayoniv-zalishitsya-shist-karta-684878.html
  21. Російські війська завдали потужного авіаудару по селу Гатне — поліція
  22. На крутому схилі встановлено дійсно танк Т-62Б
  23. http://tanki.in.ua/map/140/
  24. Церква великомученика Артемія та Покрова Богородиці с. Гатне - Ортодоксія. Ортодоксія (ru-RU). 10 вересня 2016. Архів оригіналу за 13 жовтня 2018. Процитовано 12 жовтня 2018.
  25. Меморіал на честь захисників Київщини - Wikimapia. wikimapia.org (укр.). Процитовано 13 жовтня 2018.
  26. На всі заходи, пов'язані із цим меморіалом, приїздив одіозний Юрій Бойко. Серед мешканців села побутує думка, що зазначений меморіал спеціально розмістили між парком і храмом Московського патріархату, щоб припинити конфліктну ситуацію навколо самозахоплення московським храмом частини земель парку, що належали сільській громаді
  27. Валерій Марченко удостоївся пам'ятника, а його суддя — ордена. Історична правда author =. 17 жовтня 2017.
  28. ОСВІТА КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКОГО РАЙОНУ: МИНУЛЕ ТА СЬОГОДЕННЯ
  29. Учнів навчали брат і сестра — Борис Вікентійович і Лариса Вікентіївна Богданови. Борис Вікентійович та Лариса Вікентіївна були активними організаторами культосвітніх заходів на селі: сприяли створенню хати–читальні, а згодом і клубу; залучали молодь до участі у художній самодіяльності та ліквідації неписьменності серед односельців.
  30. Нині у приміщенні міститься сільська рада та клуб
  31. http://gatne-school.edukit.kiev.ua/informaciya_pro_zaklad/istoriya/
  32. Гатнянської середньої школи

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.