Державний природознавчий музей НАН України

Музей складається з чотирьох наукових відділів. Відділ біосистематики та еволюції включає в себе три наукові лабораторії — Лабораторію еволюції та систематики викопних організмів, Лабораторію таксономічних і хорологічних досліджень та Лабораторію малакології. До цього відділу також належить Центру колективного користування приладами «Педобіологія» НАН України. Відділ ландшафтного та біотичного різноманіття також включає три наукові лабораторії — Лабораторію різноманіття та антропогенезу ґрунтів, Лабораторію фіторізноманіття та Лабораторію зоології хребетних. Відділ прикладної музеології включає Лабораторію природничої музеології та Лабораторію науково-музейної комунікації та експозиції. Відділ музейного документування біоресурсів включає Лабораторію фітоценології та Лабораторію ентомології.

Станом на 2021 рік, в музеї працює 27 наукових співробітників, з них 24 кандидати і 3 доктори наук. За весь час існування музею (з 1870 року) опубліковано більше 60 монографій, 36 томів наукового збірника «Наукові записки Державного природознавчого музею», більше 30 тематичних збірників наукових праць та інших наукових та науково-популярних видань. В доробку науковців музею понад 1600 опублікованих наукових статей, в тому числі у високорейтингових іноземних наукових часописах. Музей було визнано найкращим за результатами аналізу наукової та науково-організаційної діяльності установ Відділення загальної біології НАН України за період 2006—2015 років[1].

Музей є одним з найпопулярніших серед музеїв міста Львова, і відрізняється сучасною організацією виставок.У 2012 музей став переможцем проекту «Динамічний музей» та отримав грант у розмірі 10 млн грн. на розвиток терміном на 3 роки від благодійного фонду «Розвиток України» Ріната Ахметова. Експозиційні площі музею налічують 1,2 тис. кв. м.[2], однак, з огляду на брак фінансування, лиш незначна частина з них на сьогодні доступна відвідувачам.

Музей заснований графом Володимиром Дідушицьким, меценатом, природознавцем (1825—1899). Дитячі та юнацькі роки юного графа пройшли у Поторицях та Львові. Відомо, що серед перших вчителів майбутнього природничника був відомий географ і етнограф, літератор і громадський діяч Вінцент Поль (1807—1872). Від свого наставника В. Дідушицький перейняв розуміння цілісного поєднання усіх складових природничого устрою, охоплюючи людину в контексті її довкілля.

У розпорядженні музею у Львові знаходиться два основні приміщення по вулиці Театральній та вулиці Судовій. Головний корпус музею — пам'ятка архітектури XIX століття. Головна будівля природознавчого музею є виразним прикладом раннього неокласицизму початку ХІХ ст. у архітектурному ансамблі центральної частини міста Львова.

Початково місце головного корпусу музею на вулиці Театральній займали три будинки зі старими конскрипційними номерами 67, 68 і 69. Фактично вони були тильними сторонами трьох кам'яниць вулиці Краківської і відповідали сучасним номерам 5, 7 і 9. 1527 року у броварі в будинку зі старим конскрипційним номером 69 (новий конскр. номер — 30) сталась пожежа, яка перекинулась на інші будинки і в кінцевому результаті знищила майже все місто. Це одна з найвідоміших пожеж в історії Львова.

У подальшому на цих ділянках розміщувались нові будинки, які неодноразово змінювали власника. Один з них свого часу належав цехові пекарів, через що у XVII-XVIII століттях звався «Кам'яницею пекарською». Деякі ділянки були незабудовані. 1793 року будинок із прилеглими ділянками придбав інспектор міського будівництва архітектор П'єр Дені Ґібо. Він спорудив новий дім, який через три роки продав. Пізніше дім неодноразово змінював власників через спадкування та продажі. На початку 1847 року сюди перенесено міське казино. Під час революційних подій у Львові 1848 році кам'яниця згоріла і ще того ж року розпочато її відбудову. Граф Володимир Дідушицький придбав будівлю 12 грудня 1868 р. у львівського банкіра А. Гаснера. Після ремонту та перебудови приміщень, у 1870 році граф Дідушицький визначив палац як сховище для родинних природничих та етнографічних колекцій. Незабаром музейна збірка була включена до європейських та міжнародних музейних каталогів. каталогів. Після відкриття експозиції в 1870 р., музей почав проводити екскурсії, а 13 серпня 1871 р. розпочато облік відвідувачів через гостьову книгу. З 1873 року музей став відкритим для відвідувачів один день на тиждень. Проте, формальною датою початку його публічного функціонування прийнято все ж таки вважати відкриття для відвідування у 1870 р.

В літературі поширеною є версія про спорудження будинку архітектором Вінцентом Равським старшим. Львівський дослідник Володимир Вуйцик детально дослідив історію будинку і дійшов до висновку, що така атрибуція є безпідставною. Він однак не виключає що Равський міг реалізувати якусь із пізніших реконструкцій.

Будівля на вулиці Судовій є закритою для публічного відвідування і слугує фондосховищем та лабораторним корпусом. В цій будівлі, розміщуються наукові колекції, зокрема гербарії, збори ґрунтів, палеонтологічні збори, тощо.

Сучасна колекція музею сформована, в першу чергу, на базі зборів Природничого музею імені Дідушицьких. Значною мірою, вона була доповнена природничими колекціями, що надійшли з Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка. У музеї знаходиться також чимало сучасних зборів, що надійшли за час перебування у складі Національної академії наук України. Природничі колекції музею, які загалом становлять близько 400 тис. екземплярів, мають виняткове значення для світової науки. У музеї зберігаються колекції і окремі пам'ятки природи міжнародного значення, включаючи метеорити, бурштини з викопними комахами, експонати Старуньського комплексу, палеонтологічні колекції фанерозою, колекцію ґрунтів, колекцію опудал, тушок і рогів ссавців, опудал птахів і пташиних яєць, колекцію тропічних жуків та метеликів, а також збори рослин починаючи з середини XIX століття. Здебільшого вони мають винятково наукове значення, і тому не представлені на публічних експозиціях. Наукові природничі фонди музею складаються з шести основних підрозділів: Палеонтологічного (включає Палеоботанічний та Палеозоологічний фонди), Геологічного, Ботанічного (включає Гербарій несудинних рослин та Гербарій судинних рослин), Зоологічного (включає Фонд безхребетних, Фонд хребетних, а також Малакологічний та Ентомологічний фонди) і Фонду ґрунтів. Колекції музею мають статус «Науковий об'єкт, що становить національне надбання».

У 1995–2012 рр. здійснювався капітальний ремонт головного корпусу музею, що знаходиться по вулиці Театральній. На цей період експозицію було демонтовано, а виставкова діяльність музею велася виключно за його межами. Зокрема, у 2011 році у Львівському історичному музеї відбулася виставка «Доля однієї ріки» і була присвячена історії р. Полтви. Виставка була створена у рамках голландсько-українського освітнього проекту «Перші Проліски» за фінансової підтримки Програми МАТРА.

Перша після ремонту тимчасова виставка «Мандрівка в минуле» була відкрита 18 грудня 2012 р. Ця виставка була присвячена найціннішим експонатам музею – мамонту та волохатому носорогу, а також була покликана відобразити природничу історію та історію природокористування в околицях с. Старуня Івано-Франківської області. У 2013 р. відвідувачі мали можливість оглянути виставку «Нічого не вирішено» (відбувалася з 14 вересня по 1 грудня 2013 р.). Ця виставка Клауса Штека, президента Берлінської академії мистецтв, була присвячена загальним проблемам охорони природи. Починаючи з 23 березня 2014 р. діє виставка «Мистецтво виживання». Після цього у музеї відбулося ряд інших виставок і перформенсів, сключаючи «Культивовані Культури», «Переосмислення: вчимося у природи», «Пташина писанка» та «Дендроформи», які мали різну тривалість та напрямленість.

У 2019 р. відкрилась виставка «Льодовикова епоха: Повернення мамута до Львова». Це перша частина нової постійної експозиції «Симфонія життя». Відвідувачі мають змогу ознайомитися зі зразками з унікальної Старунської колекції – мамонтом та волохатим носорогом. У музеї для найменших відвідувачів працює інтерактивна дитяча зона.

• Музей імені Дідушицьких (1870—1893)
• Природничий музей імені Дідушицьких (1893—1939)
• Науково-природознавчий музей Академії Наук УРСР (1940—1951)
• Науково-природознавчий музей Інституту агробіології Львівської філії Академії Наук УРСР (1951—1954)
• Науково-природознавчий музей Львівської філії Академії Наук УРСР (1954—1956)
• Львівський науково-природознавчий музей Академії Наук УРСР (1956—1963)
• Львівський науково-природознавчий музей (1963—1965)
• Державний природознавчий музей УРСР (1965—1969)
• Державний природознавчий музей Академії Наук УРСР (1969—1991)
• Державний природознавчий музей Академії Наук України (1991—1994)
• Державний природознавчий музей Національної Академії Наук України (з 1994 року)

• унікальні експонати мамута і волохатого носорога з озокеритових копалень Старуні (Івано-Франківська область), метеорити (Пултуськ), бурштини з включеннями (Гданськ);
• палеозоологічні колекції (від кембрійського до четвертинного періоду);
• палеоботанічні колекції (від девону до неогену)[3];
• колекції порід і мінералів (від докембрію до четвертинного періоду);
• еталонні систематичні колекції ґрунтової мікрофауни і мезофауни;
• колекція молюсків України і прилеглих територій (історична основа — колекція Й. Бонковського)[4];
• колекції 15 рядів регіональної і тропічної ентомофауни, а також плейстоценових комах (Сучасний міжнародний акронім — SMNHL, раніше — DMLU);
• колекції риб, земноводних, плазунів, птахів (опудала, тушки і яйця), серед яких одна з найбільших в Європі унікальна колекція альбіносів і меланістів, та ссавців (опудала, тушки, черепи і роги);
• повні збори мохоподібних України, Кавказу і Середньої Азії (Міжнародний акронім — LWD);
• гербарій судинних рослин (Міжнародний акронім — LWS).

• 1870—1899 — В. Дідушицький
• 1899—1905 — Т. Дідушицький
• 1905—1915 — д-р Маріан Ломницький
• 1915—1931 — д-р Ярослав Ломницький
• 1931—1939 — д-р Ян Кінель
• 1940—1941 — д.г.-м.н. Ю. І. Полянський
• 1944—1946 — I.I. (Ян) Кінель
• 1946—1948 — д.б.н. П. П. Балабай
• 1948—1951 — д.б.н. Г. В. Козій
• 1951—1953 — д.г.-м.н. С. І. Пастернак
• 1953—1954 — д.б.н. В. Г. Хржановський
• 1955—1958 — д.б.н. К. А. Татаринов
• 1958—1963 — к.б.н. М. І. Черкащенко
• 1963—1969 — М. Н. Тищенко
• 1969—1970 — д.б.н. К. А. Малиновський
• 1970—1974 — д.б.н. М. А. Голубець
• 1974—1987 — к.б.н. М. І. Сергієнко
• 1987—2018 — д.б.н. Ю. М. Чернобай
• з 2018 — к.б.н. Т. П. Яницький

• Л. Г. Мацкевий Державний природознавчий музей НАН України у Львові // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 352. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
• О. С. Климишин Державний природознавчий музей НАН України // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
• Вуйцик В. З історії львівських кам'яниць // Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація. — 2004. — № 14. — С. 148—151.
• Терський С. Дідушицький (Дзєдушицький) Володимир // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 2: Д—Й. — С. 85—86. — ISBN 978-966-7007-69-0.
• Терлецький М. Чин роду Драго-Сасів. — Львів: Центр Європи, 2007. — С. 185—187.
• До 70-ліття від дня народження професора Ю. М. Чернобая // Наукові записки Державного природознавчого музею. — Випуск 32. — Львів, 2016. — С. 229—232.

• Офіційний сайт Державного природознавчого музею НАН України
• Офіційний сайт періодичного видання «Наукові записки Державного природознавчого музею».
• Відеоканал Державного природознавчого музею НАН України на YouTube.
• Прогулянка Природничим музеєм Львова 1990 року
• «Дні науки 2015» у Державному природознавчому музеї НАН України
• До 190 річчя від дня народження графа Володимира Дідушицького
• Цикл лекцій працівників ДПМ НАН України «Плекаймо обдарованість»
• Повернення палацу Дідушицьких^{[недоступне посилання з липня 2019]} // «Львівська газета».
• Егорова Ирина Музей нашего роста // «День». (рос.)
• Brzęk G. Muzeum im. Dzieduszyckich we Lwowie i jego Twórca (пол.)
• Природознавчий музей у Львові працюватиме з новітніми технологіями, але зберігатиме дух музею графа Дідушицького