Договір про звичайні збройні сили в Європі

До́говір про звича́йні збро́йні си́ли в Євро́пі — був підписаний 19 листопада 1990 року в Парижі вищими представниками урядів і міністрами закордонних справ 22 держав–учасниць Організації Північноатлантичного договору і тодішньої Організації Варшавського договору. Після розпаду СРСР та Чехословаччини кількість держав-учасниць Договору збільшилася до 30.

Військова справа
та
Війна

Положення Договору

Цей Договір встановлював кількісні обмеження на низку категорій звичайних (неядерних і неракетних) озброєнь, які країни-учасниці мали право розташовувати на своїй території чи її регіонах. Договір дозволив значно зменшити наступальні потенціали колишніх держав-супротивників, забезпечив ефективний контроль за рівнями звичайних озброєнь. Район застосування Договору охоплює всю сухопутну територію держав-учасниць в Європі від Атлантичного океану до Уральських гір.

Для кожної держави були визначені максимальні рівні для наявності п'яти категорій звичайних озброєнь (бойові танки, бойові броньовані машини, артсистеми калібру понад 100 мм, бойові літаки та ударні вертольоти).

Договір був ратифікований Верховною Радою України 1 липня 1992 року та є безстроковим.

Адаптація Договору

Після ліквідації Організації Варшавського договору і розпаду СРСР на окремі держави учасники Договору уклали Угоду про адаптацію, яка відображала ці зміни. Процес адаптації чинного Договору було успішно втілено в життя підписанням у Стамбулі 19 листопада 1999 Угоди щодо адаптації Договору про ЗЗСЄ. Основними напрямками адаптації Договору є еволюція обмежень озброєнь та військової техніки, перегляд функціонування Договору в сучасних умовах, регулювання розміщення іноземних військ, вдосконалення системи контролю та обміну інформацією.

21 вересня 2000 Верховна Рада України ратифікувала Угоду щодо адаптації Договору про ЗЗСЄ.

Росія також підписала і ратифікувала цю Угоду. Країни-члени НАТО не стали її ратифікувати, доки Росія не виконає своїх зобов’язань вивести свої війська з території Грузії та Молдови.

Москва продовжує наполягати, що ці зобов’язання не пов’язані з Договором про звичайні збройні сили в Європі та супутніми документами, і вимагає від країн НАТО ратифікувати Угоду про адаптацію. Водночас Росія заявляє, що нинішній стан, який визначають ці документи, загрожує її безпеці, і домагається переукладання частини їхніх положень на вигідних для себе умовах.

Участь Росії в Договорі про звичайні збройні сили в Європі та пов’язаних із ним міжнародних договорах буде припинена через 150 днів по тому, як Москва офіційно поінформує про це всіх інших його учасників.

14 липня 2007 року президент Росії Володимир Путін підписав указ «Про тимчасове зупинення Російською Федерацією чинності Договору про звичайні збройні сили в Європі та пов'язаних із ним міжнародних договорів»[1]. Після цього Росія все ще вимагала від США та Великої Британії дані про чисельність їх сил у Європі, у 2011 році у наданні таких даних — через тимчасове зупинення Росією чинності Договору — Росії було відмовлено[2].

Примітки
  1. ПРИЗУПИНЕННЯ ДІЇ ДОГОВОРУ ПРО ЗВИЧАЙНІ ЗБРОЙНІ СИЛИ В ЄВРОПІ /ДЗЗСЄ/ МОЖЕ МАТИ НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ ДЛЯ СИСТЕМИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ БЕЗПЕКИ - ЗАЯВА МЗС УКРАЇНИ. Архів оригіналу за 14 квітня 2016. Процитовано 5 квітня 2016.
  2. Александр Храмчихин. ДОВСЕ умер и не надо его реанимировать

Див. також

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.