Київське дворянське зібрання

• У 1851 р. — побудовано кам'яну триповерхову споруду в стилі пізнього класицизму поміщиком Маврикієм Понятовським за проектом Олександром Беретті. Газета «Київські єпархіальні відомості» публікувала:

Будинок цей являв собою в середині ХІХ ст. наглухо забиту безлюдну споруду. Як це вийшло? Будинок будував польський магнат Понятовський. Цьому вельможі якийсь ксьондз навіяв, що із завершенням споруди він помре. Переляканий вельможа припинив спорудження свого палацу, забив вікна й двері, а будинок перетворив на таку легендарну будівлю. Наприкінці 1850-х років з цього будинку зняли темну легенду, оживили його, відкрили вікна та двері. Тут була влаштована художня виставка.

Перший поверх будівлі здавався різним користувачам, у тому числі і під крамниці[1].

• У 1861 р. ця будівля була продана польським магнатом Ламбертом Понятовським Київському губернському дворянству під місце зборів (за дуже солідну суму)[2]. Знаходилася споруда на території садиби площею 703 кв. сажнів (близько 1500 м²). Однією стороною садиба виходила на Хрещатик, а іншою — на Хрещатицьку площу. На цій ділянці Беретті-син побудував будинок для дворянського зібрання. На гравюрах середини XIX ст. у районі Думської площі Києва були дві перші кам'яні будівлі центру сучасного Києва — Інституту шляхетних дівчат побудований за проектом Вікентія Беретті (батька) і Дворянське зібрання — проект Олександра Беретті (сина). Київське дворянське зібрання було шефом Київського дворянського училища. Бюджет губернського дворянського зібрання формувався з коштів самих дворян. Держава в цьому участі не брала. Тим не менш, дворянське зібрання для міських потреб зводило й утримувало «на свій кошт» навчальні заклади, громадські будівлі, храми, палаци, прибуткові будинки, особисті особняки, створювало різні комітети та інші приватні благодійні організації.

• У 1865 р. в будівлі дворянського зібрання започаткована була Публічна бібліотека Києва (сучасна назва «Національна парламентська бібліотека України»)[3]. З листування київського губернатора генерал-майора Казнакова М. Г. до губернського предводителя дворянства Горвата О. О. (3 вересня 1864) відомо[1]:

На поважний лист Вашої Високоповажності маю честь відповісти, що для мене завжди буде приємно і вельми приємно сприяти всіма залежними від мене засобами виконанню всіх корисних для цього краю приречень, що знаменують управління Вашої Високоповажності. Поспішаю повідомити, що для приміщення в Києві Публічної Бібліотеки, на думку мою, здавалися б найзручніші в будівлі Дворянського будинку три кімнати, з яких дві крайні на Хрещатицькій вулиці, що з'єднуються між собою, кожна довжиною в 12, шириною в 9 аршин, з особливими входами з вулиці, і третя суміжна з ними ж кімната довжиною в 12, шириною в 4,5 аршини (1 аршин - 71 см). Якби згодом з розширенням Бібліотеки знадобилося більше приміщення, то можна буде додати четверту кімнату з двору, довжиною в 13, шириною в 12 аршин. Наріжні ж дві кімнати, зайняті під крамниці, незручні тому, що їх лишень дві і вони за розміром набагато менші перших. На початку січня 1865 р. зазначені три кімнати я постараюся за свій рахунок очистити, підлоги, двері, вікна пофарбувати і стіни обклеїти шпалерами, а також зобов'язуюсь поставити 11/2 сажні дров на опалення Бібліотеки.

• У 1888 р. «Будинок Дворянського Зібрання» значиться під номером 42 на «Старокиївській ділянці»[4].
• Після 1917 р. — в ньому розміщувалася військова комендатура, друкарня, різні установи, офіси близько двох десятків комерційних організацій. Архів Київського дворянського зібрання вимушено деякий час зберігався в сім'ї Порай-Кошиць, який конфіскував НКВС.

• До 1976 р. — будівлю київського дворянського зібрання було споруджено біля старовинної місцевості Козине болото (на перехресті), де нинішня площа Незалежності (Україна). До епохи СРСР — мало назву «Думська площа». Дану площу перетинала вулиця Жовтневої Революції (вулиця Інститутська), стародавнього Хрещатику. У період УРСР ця споруда знаходилося за адресою — площа Жовтневої Революції № 2/18. І його експлуатували як культурно-просвітницький заклад Будинку вчителя з 1934 р., заснованого в 1922 р. як «Будинок працівників освіти». При ньому працював народний університет педагогічних знань, проводилися науково-педагогічні семінари та конференції. І діяли художні колективи самодіяльності, народний вокальний ансамбль «Вікторія», народний хор ветеранів педагогічної праці (дипломанти всесоюзних і республіканських фестивалів) і хорова капела вчителів, самодіяльний театр, танцювальний колектив школярів, різні студії.

• У 1976 р. — будівлю київського дворянського зібрання було зруйновано з метою будівництва Будинку профспілок «Укрпрофради». І в 1978 р. було споруджено нову будівлю за проектом архітектора Олександра Малиновського та інші[5].

• 24 грудня 1991 р. — відродження Київського дворянського зібрання як монархічної організації почалося в другій половині 1990 року, коли в московських газетах стали з'являтися повідомлення про створення Союзу нащадків російського дворянства в РРФСР. Тон цих публікацій повсюдно був глузливим, іронічним і навіть знущальним з приводу «екзотичної» події періоду розпаду СРСР. А в Україні висловлювалися припущення як про п'яту колону Росії. Але через рік доктор медичних наук, потомствений дворянин Юрій Миколайович Квітницький-Рижов почав збирати навколо себе в м. Києві нащадків відомих і не дуже відомих дворянських родів. Вони зібралися і створили організаційний комітет для відтворення Київського Дворянського Зібрання. Це були люди, котрі зберегли дворянську самосвідомість, віру предків в умовах терору, репресій, дискримінації та еміграції.

• 28 вересня 1992 р. — відповідно законів України зареєстровано Київське Дворянське Зібрання (свідоцтво № 1070120000020502 від 28.09.1992 р.), і почало свою офіційну діяльність як громадська організація Києва[6]. Засновником нової громадської організації виступило Республіканське Товариство охорони пам'яток історії та культури. Відродженню його офіційної діяльності сприяли деякі представники білої еміграції з Югославії. У Київського дворянського зібрання немає окремого приміщення, у якому вони могли б збиратися. Періодично (1-2 рази на рік) орендуються різні приміщення для зборів. В Україні, у Київському дворянському зібранні налічується: 67 дійсних дворян, нащадків по чоловічій лінії родоводу; 39 нащадків, яким титул дістався по жіночій лінії (асоційовані дворяни) і 61 осіб (члени-кореспонденти), які знають про своє дворянство, але не мають достатньо документованих підтверджень. Усього в Київському дворянському зібранні нараховується активних 167 осіб (у період заснування було близько 500 представників прізвищ). В Україні простежити своє генеалогічне древо буває складно. Адже в СРСР у 1935—1952 рр. багато документів організовано знищувалися політичним режимом КПРС. Деяким не вистачає фінансів, щоб скласти свій родовід: корені можуть йти одночасно в Україну, в Білорусь, Росію, Польщу, Литву тощо. Близько 70 % дворян України — це колись дуже заможні люди, які були розорені після Жовтневого державного перевороту 1917 р. і репресій. Зараз більшість з них, які були колись елітою держави, живе на пенсію. У Києві налічувалося до 1917 р. близько 20 000 дворян. До кінця XIX століття в Київській губернії налічувалося 397048 «потомствених дворян» і 21 481 особа, котрі мали «особисте дворянство»[7][8][9]. До цих пір існує нерухомість, що належала Київським дворянським зборам: будівлі Київського інституту шляхетних дівчат, Кадетського корпусу, Дворянського земельного банку, дитячої лікарні побудованої бароном Штейнґелем, лікарняні корпуси Покровського монастиря, Колегія Павла Ґалаґана, інші громадські та приватні будівлі.

1. «Київ тепер і колись» (репринтное изд. 1888 г. М. М. Захарченко), изд. ПВП «Задруга», г. Киев, 2006 г. ISBN 966-8282-95-7
2. «Київ (Погляд через століття)», фотопутівник, Павло Позняк і Сергій П'ятериков, вид. «Мистецтво», м. Київ, 1998 р. (укр.)
3. «Устав Киевского дворянского собрания (Историко-архивные материалы XIX века)», 1872 г., 22 страницы. (рос.)
4. с. 187—188, 446, 512—513, табл. XIV (№ 3), «Киев (энциклопедический справочник)», под ред. А. В. Кудрицкого, гл. ред. УСЭ, изд. 3-е (доп.), г. Киев, 1986 г. (рос.)
5. Дворянство // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)