Костриця очеретяна

Ілюстрація костриці очеретяної у книзі Яна Копса «Flora Batava», Volume 5 (1828)

Колос костриці очеретяної

Квітки костриці очеретяної

Костриця очеретяна в Берлінському ботанічному саду, Німеччина

Костриця очеретяна на острові Мауї, Гаваї, США, Національний парк Халеакала

Гербарний зразок костриці очеретяної з острова Мауї, Гаваї, США

Однодомна рослина. Верховий рихлокустовий багаторічний злак. Коренева система мичкувата, іноді з короткими кореневищами, добре розвинена в орному шарі ґрунту. Пагони позапіхвові, піхви майже дощенту розщеплені. Стебла прямі, іноді нахилені, міцні, потовщені, голі, світло-зелені, рідше антоціанові, 100–160 см заввишки. Листя широколінійні, великі, порівняно жорсткі, шорсткі. Суцвіття — велика (18-24 см) розгалужена, іноді одногрива волоть. Зав'язь гола. Колоскові луски шкірясті, подібні за консистенцією з нижніми квітковими лусками. Останні без кіля, остисті. Плід — зернівка, подовжена, жолобчаста, сірувато-жовтувата. Маса 1000 насінин 2,2-2,4 г. Рослина озимого типу розвитку. Плодоносить з 2-го року розвитку. Цвітіння — червень, дозрівання — липень-серпень. Вітрозапилюваний перехресник.

Відрізняється від костриці лучної (Festuca pratensis Huds.) вищим ростом.

Число хромосом — 2n = 28, 42, 70.

Мезофіт. Росте на солонцюватих луках, по берегах струмків та річок, на вапнякових і крейдяних відслоненнях. Навесні добре витримує перезволоження і затоплення талими водами до 2,0-3,0 місяців. Зимо- і морозостійкий. Стійкий до весняних і осінніх заморозків, але недостатньо стійка проти літніх посух. Успішно росте на основних типах ґрунтів лісової та лісостепової зон, включаючи зволожені легкі і окультурені торф'яні і перегнійно-глейові ґрунти. Добре росте на суглинкових ґрунтах. У травостої тримається 8 і більше років.

Костриця очеретяна має велике значення як один з основних компонентів травосумішей (з конюшиною червоною і люцерною посівною), що використовують для поліпшення природних угідь та організації сінокосів і пасовищ короткострокового і довгострокового використання. Як самостійна культура використовується в основному на насіння. Відростає в другій половині квітня, придатна для пасіння на початку — для укосу — наприкінці травня. По живильній цінності мало відрізняється від тимофіївки і костриці червоної. Використовується в основному на сіно, сінаж, силос. На пасовищі поїдається погано усіма домашніми тваринами через жорсткі листя і вміст алкалоїдів. Покращує структуру і родючість ґрунту. Застосовується для закріплення еродованих земель. Формує врожай зеленої маси за 2 укоси — 200–380 ц / га, сіна — 54-92 ц / га. Середній урожай насіння — 2,5-5,0 ц / га, а у кращих випадках — до 8,0-10,0 ц / га. Цінною біологічною особливістю є здатність відростати до пізньої осені, тому використовується для осіннього випасання худоби. Витримує багаторазове скошування та випасання.

Підживлення фосфатними і калійними добривами зменшує вміст алкалоїдів. Натомність азотні його підвищують. На сіно потрібно скосити перед цвітінням, інакше кормова цінність рослини зменшується.

Придатна для залуження надмірно зволожених лук, свіжомеліорованих торфовищ.

Деякі джерела розглядають Festuca arundinacea Schreb. як синонім Schedonorus arundinaceus (Schreb.) Dumort.[2]

• Список видів роду Костриця

• Ломоносова М. Н., Большаков Н. М., Красноборов И. М., Кашина Л. И., Турицина Н. Н., Гельтман Д. В., Шемберг М. П. Флора Сибири (в 14 томах). Том 2. Festucaceae (Gramineae). Под ред. д-ра биол.наук, проф. Кроасноборова И. М., д-ра биол. наук Малышева Л. И. — Новосибирск, Наука. Сиб. отделение, 1990, 361 стр. ISBN 5-02-028894-2 (рос.)
• Цвелев Н. Н. Злаки СССР. Ленинград: Наука, Ленинградское отделение, 1976. 788 с. (рос.)
• Головкин Б. Н. Культигенный ареал растений. — М.: Наука, 1988. — 184 с. (рос.)
• Державний реєстр сортів рослин України. — Київ: Урожай, 1992. — 199 с.
• Государственный реестр селекционных достижений, допущенных к использованию. Сорта растений. — М., 1994. — 218 с. (рос.)
• Каталог районированных сортов по Беларуси. — Минск: Ураджай, 1997. — 176 с. (біл.)
• Медведев П. Ф., Сметанникова А. И. Кормовые растения европейской части СССР. — Л.: Колос, 1981. — 336 с. (рос.)
• Природно-сельскохозяйственное районирование и использование земельного фонда СССР. / Под ред. акад. ВАСХНИЛ А. Н. Каштанова. — М.: Колос, 1983. — 336 с. (рос.)
• Шашко Д. И. Агроклиматическое районирование СССР. — М.: Колос, 1967. — 335 с. (рос.)
• Шашко Д. И. Агроклиматические ресурсы СССР. — Л.: Гидрометеоиздат, 1985. — 248 с. (рос.)
• Aiken, S. G., M. J. Dallwitz, C. L. McJannet & L. L. Consaul. 1997. Biodiversity among Festuca (Poaceae) in North America: Diagnostic evidence from DELTA and clustering programs, and an INTKEY package for interactive, illustrated identification and information retrieval. Canad. J. Bot. 75(9): 1527-1 (англ.)
• Alexeev, E. B. 1980. Genus Festuca L. in Pakistano, India, Nepalo et Burma. Novosti Sist. Vyssh. Rast. 17: 10-42. (англ.)
• Alexeev, E. B. 1986. Festuca L. (Poaceae) in Venezuela, Colombia and Ecuador. Novosti Sist. Vyssh. Rast. 23: 5-23. (англ.)
• Briceño, B. & G. Morillo. 1994. El género Festuca L. (Poaceae) en los páramo de Mérida. Ernstia, ser. 2 4(3-4): 73-88. (ісп.)
• Cabi, E. & M. Doğan. 2012. Poaceae. 690–756. In A. Güner, S. Aslan, T. Ekim, M. Vural & M. T. Babaç (eds.) Türkiye Bitkileri Listesi. Nezahat Gökyiğit Botanik Bahçesi ve Flora Araştırmaları Derneği Yayını, Istanbul. (тур.)
• Davidse, G. 1994. 27. Festuca L. 6: 223–227. In G. Davidse, M. Sousa Sánchez & A.O. Chater (eds.) Fl. Mesoamer.. Universidad Nacional Autónoma de México, México, D. F. (ісп.)
• Dávila Aranda, P., J. Valdés-Reyna & M. González Ledesma. 2001. El género Festuca (POACEAE: POOIDEAE) en el noreste de México. Biotam 12(2): 49-64. (ісп.)
• Matthei, O.R. 1982. El género Festuca (Poaceae) en Chile. Gayana, Bot. 37: 1-64. (ісп.)
• Phillips, S. 1995. Poaceae (Gramineae). Fl. Ethiopia 7: I–XX, 1-420. (англ.)
• Stančík, D. 2003. Las especies del género Festuca (Poaceae) en Colombia. Darwiniana 41(1-4): 93-153. (ісп.)
• Stančík, D. 2004. The genus Festuca (Poaceae: Loliinae) in Venezuela. Nordic J. Bot. 23(2): 191–205. (англ.)
• Zuloaga, F. O., E. G. Nicora, Z. E. Rúgolo de Agrasar, O. Morrone, J. F. Pensiero & A. M. Cialdella. 1994. Catálogo de la familia Poaceae en la República Argentina. Monogr. Syst. Bot. Missouri Bot. Gard. 47: 1-178. (ісп.)

• Вівсянициця (костириця) очеретяна // Аграрний сектор України
• Электронный каталог сосудистых растений Азиатской России [Електронний каталог судинних рослин Азіатської Росії]. Биоразнообразие животного и растительного мира Сибири ((рос.)). Электронная библиотека Сибирского отделения РАН. Процитовано 14.06.2014.
• Дзюбенко Н. И., Дзюбенко Е. А. Основные сельскохозяйственные культуры. Festuca arundinacea L. - Овсяница тростниковидная. [Дзюбенко М. І., Дзюбенко О. О. Основні сільськогосподарські культури. Festuca arundinacea Schreb. - Костриця очеретяна.]. Афонин А. Н.; Грин С. Л.; Дзюбенко Н. И.; Фролов А. Н. (ред.) Агроэкологический атлас России и сопредельных стран: экономически значимые растения, их вредители, болезни и сорные растения (Интернет-версия 2.0). 2008 ((рос.)). Процитовано 14.06.2014.
• 26. Festuca arundinacea Schreber, Spic. Fl. Lips. 57. 1771. 苇状羊茅 wei zhuang yang mao // Flora of China 22: 225–242. 2006.. eFloras.org ((англ.)). Harvard University. Процитовано 14.06.2014.
• W. D. Clayton, M. Vorontsova, K. T. Harman & H. Williamson. GrassBase - The Online World Grass Flora — Festuca arundinacea. kew.org ((англ.)). Royal Botanic Gardens, Kew. Процитовано 14.06.2014.
• Jan Pranč. Festuca arundinacea Schreb. – kostřava rákosovitá / kostrava trsťovníkovitá. Botany.cz ((англ.), (чеськ.)). Процитовано 14.06.2014.

• Festuca arundinacea в базі даних «Tropicos» Міссурійського ботанічного саду (англ.)
• Festuca arundinacea L. на сайті «Germplasm Resources Information Network» (GRIN) Міністерства сільського господарства США (англ.)
• в базі даних «EU-nomen»: Pan-European Species directories Infrastructure (PESI) (англ.)
• Festuca arundinacea Schreb. на сайті «Плантариум» (рос.)