Культура Стародавнього Єгипту

Цивілізація Стародавнього Єгипту, що виникла близько 4000 років до н. е., була однією з найдавніших у світі. Сприятливі природні умови сприяли дуже ранньому розвитку культури і мистецтва в Стародавньому Єгипті. У цю епоху стародавні єгиптяни уміли робити з дорогоцінних металів ювелірні прикраси витонченої роботи, з'явилася писемність, поступово стали накопичуватися наукові знання.

Єгипетський ієрогліфічний напис на саркофазі

Давньоєгипетська мова відома вченим за величезною кількістю збережених написів ієрогліфічної писемності, виконаних на камені і папірусах. Єгипетська мова є однією з найдавніших мов світу, що мали писемність — найраніші зі стародавніх текстів, що дійшли до нас, припадають на рубіж 4-го і 3-го тисячоліть до н. е. Одним з найвизначніших досягнень єгиптян була система писемності, яка могла передавати багато відтінків думок, складні рухи людської душі. Архітектура Стародавнього Єгипту відома за спорудами гробниць — піраміди Гізи, храмових і палацових комплексів — Луксорський храм, палаци Амарни. У Стародавньому Єгипті не було однієї загальної релігії, а була різноманітність місцевих культів, присвячених певним божествам. У галузі науки, медицини та математики Стародавній Єгипет досяг високого для свого часу рівня. Традиційний емпіризм, про що свідчать папіруси Едвіна Сміта і Еберса (бл. 1600 р н. е.), вперше з'явився в Стародавньому Єгипті.

Стародавній Єгипет залишив світовій цивілізації величезну культурну спадщину, твори його мистецтва ще в давнину вивозилися в різні куточки світу і широко копіювалися майстрами інших країн.

Мова і писемність
Види письма в Стародавньому Єгипті

Ієрогліфіка
Ієратика

Демотика
Коптське письмо

Давньоєгипетська мова відома вченим за великою кількістю збережених написів ієрогліфічної писемності, виконаних на камені і папірусах. Оскільки вона є мертвою мовою, то на зорі єгиптології існувала проблема її дешифрування, з якою успішно впорався французький учений Жан-Франсуа Шампольйон в 1822 році, за допомогою двомовних греко-єгипетських написів. Сучасна наука відносить єгипетську мову до афразійської мовної сім'ї, всередині якої передбачається її близькість або до семітських, або до чадських мов. Формування мови відбувалося в Додинастичний період (бл. 5200-3000 роки до н. е.), коли з різних енеолітичних культур Єгипту починали виділятися протоєгипетські племена. Пізніше, протягом усього династичного періоду (тривалість близько 2700 років), мова єгиптян проходила різні етапи розвитку та трансформації, таким чином, мова носіїв, наприклад періодів Раннього і Нового царств, мала значні відмінності. З елліністичного періоду єгиптяни починали відчувати сильний вплив давньогрецької мови[1], пізніше, з приходом римлян — деякий вплив латинської. Після арабського завоювання останні носії єгипетської мови розчинилися в середовищі прибулого арабського населення долини і дельти Нілу, у якого вони переймали нову мову і звичаї[2]. Виняток склала невелика частина єгиптян — копти, які використовували коптську мову, що була останньою стадією розвитку староєгипетської мови, і що стала згодом мовою релігійних церемоній (розвивалася від II століття, вважається мертвою від XIX століття).

Єгипетська мова є однією з найдавніших мов світу, які мали писемність — найраніші зі стародавніх текстів, які дійшли до нас, припадають на рубіж 4-го і 3-го тисячоліть до н. е.[3] З цього періоду єгипетське письмо мало як знаки, які «зображували» слова, так і знаки, що позначали сполучення приголосних, ба більше, літерні знаки для окремих приголосних і узагальнені визначники, що зображально натякали, до якої галузі понять слово за змістом належить. Рахівники використовували величезні числа: 10000, 100000 і навіть 1 000 000, для яких були свої слова і знаки. Писемність єгиптян поділялась на декілька видів: ієрогліфіка — з безлічі зображень (ієрогліфів), ієратика — зі скорочених їх накреслень і демотика — зі ще більш спрощених, іноді й злитих знаків. Стародавні єгиптяни найчастіше писали горизонтальними рядками, справа наліво, рідше — зліва направо. Іноді писали вертикальними стовпцями, які завжди читалися зверху вниз. Незважаючи на переважний напрямок єгипетського письма справа наліво, в сучасній науковій літературі з практичних міркувань частіше прийняте написання зліва направо. Від єгипетської писемності походить мероїтське і коптське письмо (незначно). До середини 1-го тисячоліття всі види єгипетського письма зникли, найпізніший виявлений напис ієрогліфікою припадає на IV століття, а демотикою на V століття[4].

Одним з видатних досягнень стародавніх єгиптян була своєрідна система писемності, яка ділилася на три види написання: ієрогліфіку, від якої утворилася більш побіжна іератика, що розвинулася бл. 700 року до н. е. в ще швидший курсив з великою кількістю лігатур — демотику[5].

Єгипетське ієрогліфічне письмо використовувалося в Стародавньому Єгипті впродовж майже 3500 років, починаючи з рубежу 4-го і 3-го тис. до н. е. Ієратичне письмо застосовувалося для запису текстів єгипетською мовою. Це рання форма давньоєгипетського скоропису, що виник під час I династії при нанесенні ієрогліфічних знаків пензликом на папірус, остракони, камінь або шкіру, внаслідок чого знаки набули більш округлої, курсивної форми. Демотичне письмо застосовувалося для запису текстів на пізніх стадіях єгипетської мови[6].

Давньоєгипетська література
Статуя сидячого єгипетського писаря, який тримає папірус на колінах. Знайдена в західному кладовищі в Гізі (V династія Єгипту,XXV—XXIV століття до н. е.)

Єгипетську літературу, написану від фараонівського періоду Стародавнього Єгипту до кінця римського панування разом з шумерською літературою вважають першою літературою світу[7]. За три тисячі років єгиптяни створили багату художню літературу, розробили її різні жанри.

До періоду Стародавнього царства (XXVI–XXII століття до н. е.) до літературної творчості належали поховальні тексти, листи, релігійні гімни, вірші та пам'ятні автобіографічні тексти, які розповідають про кар'єри видатних вельмож. Тільки на початку Середнього царства (XXI–XVII століття до н. е.) була створена оповідна література. Це була «революція засобів», яка, за словами Р. Б. Паркінсона, була результатом піднесення інтелектуального класу переписувачів, нових культурних почуттів індивідуальності, безпрецедентних рівнів грамотності й більшого доступу до письмового матеріалу[8].

Протягом давньоєгипетської історії, читання і письмо були основними вимогами для служби в державних установах, хоча урядовці отримували допомогу в повсякденній роботі від елітної, грамотної соціальної групи — писарів[9]. Як видно з папірусу Анастасі II періоду Рамессидів, переписувачам треба було навіть «організувати розкопки озера і будівництво цегельного пандуса, визначити число чоловіків на транспортування обеліска і організувати постачання військової місії»[10]. Крім того, щоб служити в уряді, писарі також надавали послуги неписьменним людям в складанні листів, рекламних матеріалів та юридичних документів[11].

остракон з ієратичним письмом, в якому згадуються чиновники, що беруть участь у перевірці та очищенні гробниць при XXI династії Єгипту, бл. 1070–945 року до н. е.

Грамотні люди, як вважають, становили лише 1% населення[12], інша частина включала неписьменних селян, пастухів, ремісників та інших робочих[13], а також торговців, яким потрібна була допомога місцевих секретарів[14]. Привілейований статус писаря є предметом популярного в період Рамессидів навчального тексту «Сатира професій» (pSallier II), в якій автор висміював тяжкість професій скульптора, столяра, гончара, рибалки, хлібороба, гінця та інших на противагу професії переписувача[15].

Тексти виконувалися найрізноманітнішими пристроями. Поряд з долотом, необхідним для вирізання написів на камені, головним інструментом для письма в Стародавньому Єгипті була очеретяна ручка[16]. Ручки вмочували в пігменти: чорний (вугілля) і червоний ( охру) — для запису на сувоях папіруса — тонкого матеріалу, виготовленого склеюванням смуг серцевини стебел рослини Cyperus papyrus, а також на невеликих керамічних або вапнякових черепках[17]. Вважається, що папірусні сувої були досить дорогими комерційними предметами, оскільки багато з них є палімпсестами — рукописами, в яких старіший текст змитий або зіскоблений, щоб звільнити місце для нового[18]. Це явище, разом з практикою відривання частин папірусних документів для менших листів, свідчить про те, що були сезонні дефіцити, викликані обмеженим вегетаційним періодом рослини Cyperus papyrus[18]. Це також пояснює часте використання остраконів і вапнякових черепків як засобу написання для коротших письмових робіт[19]. Крім каменю, керамічних остраконів і папірусу писали на дереві, слоновій кістці і гіпсі[20].

Оповідна література
Папірус Весткар, написаний іератикою в XV–XVII династіях, містить більш ранню «Казку про двір царя Хеопса», яка написана середньоєгипетською мовою, що використовувалась у часи XII династії[21]

Казки та оповідання є, ймовірно, найменш представленим жанром зі збереженої літератури Середнього царства і середньоєгипетської мови[22]. Проте, від рамессидського періоду Нового царства до пізнього періоду Стародавнього Єгипту оповідна література становить більшість збережених літературних творів[23]. Серед важливих оповідань можна назвати твори «Казка про двір царя Хеопса», «Цар Неферкаре і генерал Сасенет», «Красномовний селянин», «Сказання Сінухе» і «Казка про моряка, який зазнав аварії корабля»[24]. Оповідний корпус Нового царства включає «Сварка Апепі і Секененре», «Взяття Юпи», «Казка про приреченого царевича», «Повість про двох братів», і «Подорож Уну-Амона»[25].

Серед оповідань 1-го тисячоліття до н. е., написаних демотикою, можна назвати оповідання «Стели голоду» (написане за Птолемеїв, але з сюжетом про Стародавнє царство), і цикли оповідань птолемеївського і римського періодів, які перетворюють відомих історичних діячів, таких як Хаемуас (XIX династії) та Інарос (першого перського періоду) у вигаданих, легендарних героїв[26]. До цього, в оповіданнях новоєгипетською мовою, автори найчастіше описували божественних і міфологічних героїв.

Повчання

Жанри «повчання» (або «вказівки», «інструкції»), а також жанр «міркуючого дискурсу», можна згрупувати в рамках ширшого корпусу літератури мудрості, поширеної в давнину на Близькому Сході[27]. Жанр має дидактичний характер і, як вважають, входив в Середньому царстві в програму освіти писаря[28]. Втім, повчання часто містять розповідні елементи розважального характеру[28]. Є докази того, що тексти повчання були створені в першу чергу не для використання в освіті, а в ідеологічних цілях[29]. Наприклад, Адольф Ерман пише, що вигадане повчання Аменемхета I (бл. 1991–1962 до н. е.) своїм синам «далеко виходить за рамки шкільної філософії, і немає жодного стосунку до школи в попередженні своїм дітям бути вірними царю»[30]. У той час як оповідна література (як, наприклад, «Красномовний селянин») підкреслює тему індивідуального героя, що кидає виклик суспільству і прийнятим ідеологіям, тексти повчань, навпаки, підкреслюють необхідність дотримання прийнятих догм[31].

Копія «Повчання вірнопідданого» з Нового царства, написана іератикою на папірусі

Ключовими словами у викладанні текстів є «знати» (rh) і «навчити»(sba.yt)[27]. Ці тексти зазвичай мають шаблонну назву «повчання зроблене X-ом для Y-а», де X може бути авторитетною фігурою (наприклад, візиром або фараоном), яка дає моральну вказівку своєму синові або своїм синам[32]. Іноді важко визначити, скільки є вигаданих адресатів, бо в одному тексті іноді використовується і однина і множина[33].

Прикладами жанру повчання можна назвати «Максими Птаххотепа», «Повчання Кагемні», «Повчання для царя Мерікара», «Повчання Аменемхета», «Повчання Харджедефа», «Повчання вірнопідданого», і «Повчання Аменемопе»[34]. Збережені від Середнього царства повчальні тексти переважно написані на папірусах[35], хоча їх уривкові варіанти є на остраконах і дощечках[36]:458. Найбільш ранній приклад дерев'яної шкільної дошки з копією навчального тексту (повчання Птаххотепа) сягає XVIII династії[35]. Повчання Птаххотепа і Кагемні були виявлені на папірусі Прісса, написаному під час правління XII династії Середнього царства[37]. Копія першої половини «Повчання вірнопідданого» збереглася на кам'яній стелі на честь чиновника Сехетепібре XII династії[38], а другу частину встановлено за 69 копіями Нового царства[36]. Повчання Мерікара, Аменемхета і Харджедефа є справжніми текстами Середнього царства, але збереглися тільки в копіях з Нового царства[39]. Повчання Аменемопе є компіляцією часів Нового царства[40].

Плачі, бесіди, діалоги та пророцтва

До жанру Середнього царства — «пророчих текстів», «плачів», «бесід», «діалогів» або «апокаліптичної літератури»[41] — належать такі твори, як «Сказання Іпувера», «Пророцтво Неферті» і «Бесіда розчарованого зі своїм духом» (судячи з усього припадають на Перший перехідний період). Наскільки відомо, цей жанр не мав прецедентів в Стародавньому царстві, і жодних оригінальних творів не було написано в Новому царстві[42]. Втім, твори типу «Пророцтво Неферті» часто копіювалися в рамессидський період Нового царства[43], коли цей жанр Середнього царства був канонізований, але припинений[44]. Єгипетська пророча література відродилася за грецької династії Птолемеїв і в римський період, коли написано такі твори, як «Демотична хроніка», «Оракул агнця», «Оракул гончара» та два пророчих тексти, в яких головним героєм є Нектанеб II (бл. 360–343 до н. е.)[45]. Поряд з повчальними текстами, ці тексти належать до категорії літератури мудрості, поширеної на Близькому Сході.

Образотворче мистецтво
Єгипетський живопис, бл. 1400 до н. е.

Протягом понад 3500 років художники дотримувалися форм і канонів, які були розроблені ще за часів Стародавнього царства, дотримуючись строгого набору принципів, які зберігалися навіть у періоди іноземного впливу і внутрішніх змін[46]. Ці художні стандарти виражалися в простих лініях, формах, характерній плоскій проекції фігур, без показу просторової глибини, що створювало відчуття порядку і балансу композиції. Зображення та текст були тісно переплетені на усипальницях і стінах храмів, гробницях, стелах і статуях. Фарби отримували з мінералів, таких як залізна руда (червона і жовта охра), мідні руди (синя і зелена), сажа або деревне вугілля (чорна) і вапняк (біла). Їх могли змішувати з гуміарабіком для в'язкості і розділяти на шматки, які можна було за необхідності змочити водою[47]. Хоча канони давньоєгипетського мистецтва зберігалися впродовж тисячоліть, але художній стиль деяких періодів віддзеркалював зміну культурних і політичних поглядів. Так, в Аварісі знайдено фрески в мінойському стилі, що з'явилися після вторгнення гіксосів, а в період правління Ехнатона набуло розвитку «Амарнське мистецтво», для якого характерне реалістичне зображення навколишнього світу [48]. Мистецтво часів Ехнатона звернулося до ще незвіданого: до простих почуттів людей, до їх душевного стану. У творах амарнського стилю зруйнована броня душевної непроникності: тут крики і стогони плакальників, тут похмура покірність полонених негрів, тут, зрештою, ліричні сцени сімейного життя Ехнатона, — він обіймає дружину, пестить дітей.

Архітектура

Архітектура Стародавнього Єгипту відома за спорудами гробниць — піраміди Гізи, храмових і палацових комплексів — Луксорський храм, палаци Амарни.

Зовнішні та внутрішні стіни будівель, а також колони були покриті ієрогліфами і фресками і були пофарбовані в яскраві кольори. Мотиви багатьох єгипетських орнаментів, такі як зображення скарабея або священного жука, сонячного диска і кречета, є символічними. Інші поширені мотиви містять пальмове листя, папірус, а також бруньки і квітки лотоса. Планування багатьох культових споруд співвідносилося з явищами сонцестояння і рівнодення[49].

Пірамиди в Гізі

Єгипетські піраміди — найбільші архітектурні пам'ятники Стародавнього Єгипту, серед яких одне з семи чудес світу — піраміда Хеопса. Піраміди являють собою величезні кам'яні споруди пірамідальної форми. Деякі з них використовувалися як гробниці для фараонів Стародавнього Єгипту. Слово «піраміда» — грецьке. На думку одних дослідників, велика купа пшениці і стала прообразом піраміди. На думку інших вчених, це слово походить від назви поминального пирога пірамідальної форми. Всього в Єгипті виявлено 118 пірамід. За загальновизнаною версією, першу єгипетську піраміду — Східчасту піраміду в Саккарі, побудовано за наказом фараона III династії Джосера. Її архітектором, згідно з давньоєгипетською традицією, вважають вищого сановника (чаті, візир) Джосера Імхотепа. На думку єгиптологів, ця піраміда є розвитком мастаби — традиційної гробниці знаті в Стародавньому Єгипті періодів Раннього і Стародавнього царств. Найвідомішими пірамідами є Великі піраміди на плато Гіза (піраміди Хеопса, Хефрена і Мікеріна)[50].

Гіпостильна зала Карнацького храму

Стародавній Єгипет, який поклав початок архітектурі, був країною, позбавленою будівельного лісу[51]. Дерева було так само мало, як і в інших оазисах африканської пустелі, основна рослинність — пальми, які дають дерево поганої якості, і очерет. Все це багато в чому визначило те, що основними будівельними матеріалами були необпалена цегла-сирець і камінь, головним чином, вапняк, що добувався в Нільській долині, а також пісковик і граніт[51]. Камінь використовували переважно для гробниць і поховань, тоді як цегла йшла на спорудження палаців, фортець, будівель в околицях храмів та міст, а також допоміжних споруд для храмів. Давньоєгипетські будинки будували з бруду, що видобували в Нілі. Його залишали на сонці, щоб він висох і став придатним для будівництва.

Багато єгипетських міст не збереглися до наших днів, оскільки розташовувалися в зоні розливів Нілу, рівень якого піднімався кожне тисячоліття, в підсумку багато міст були затоплені, або бруд, використаний для будівництва, ставав добривом для селянських полів. Нові міста будували на місці старих, тому стародавні поселення і не зберігалися. Однак посушливий клімат Стародавнього Єгипту зберіг деякі споруди з цегли-сирцю — село Дейр ель-Медіна, Кахун[52], місто, що досягло розквіту за Середнього царства (сучасний Ель-Лахун), фортечні споруди в Бухені[53] і Міргіссі. До наших днів збереглося багато тих храмів і споруд, які були на недосяжній для нільських розливів висоті і побудовані з каменю.

Основне розуміння давньоєгипетської архітектури засноване на вивченні релігійних пам'яток як найбільш збережених споруд[54]. Судячи з деяких збережених колон храму в Карнаці, єгиптяни перед укладанням каменю кантували начисто лише постелі та вертикальні шви; лицьову ж поверхню каменів обтесували по закінченні будівництва будівлі. Цей прийом застосовували згодом греки. Камені клали без розчину і без будь-яких штучних зв'язків. У фіванську епоху металеві скріплення, мабуть, абсолютно не вживали, і лише зрідка використовували дерев'яні скоби у формі хвоста для зв'язку каменів між собою (Медінет-Абу, Абідос) або ж для скріплення монолітів, які дали тріщину (Луксорський обеліск)[55].

Зовнішні та внутрішні стіни, а також колони і пірси, були покриті ієрогліфічними та ілюстрованими фресками і різьбленими фігурками, розфарбованими різними кольорами[51]. Мотиви прикрас єгипетських будівель символічні: так, наприклад — скарабей, священний жук, або сонячний диск, що символізував бога сонця Ра. Також часто зустрічаються пальмові листи, зарості папірусу, квіти лотоса[54]. Ієрогліфи використовувалися не тільки в декоративних цілях, але й щоб зберегти історичні події, війни, які велися, богів, яким поклонялися, побут стародавніх єгиптян, життя і смерть фараонів, що правили стародавньою державою.

Скульптура

Давньоєгипетська скульптура — одна з найбільш самобутніх і строго канонічно розроблених галузей мистецтва Давнього Єгипту. Скульптура створювалася і розвивалася, щоб представити староєгипетських богів, фараонів, царів і цариць у фізичній формі. Статуї богів і фараонів ставили на загальний розгляд, як правило, на відкритих просторах і зовні храмів. Статуї, як правило, зберігають первісну форму кам'яної брили або шматка дерева, з якого вона висічена[56].

Існував дуже строгий канон створення давньоєгипетської скульптури: колір тіла чоловіка мав бути темнішим за колір тіла жінки, руки сидячої людини мали бути виключно на колінах; існували певні правила зображення єгипетських богів. Так, бога Гора слід було зображати з головою сокола, бога мертвих Анубіса — з головою шакала. Всі скульптури створювалися за цим каноном, і дотримання його було настільки суворим, що майже за трьохтисячолітню історію існування Стародавнього Єгипту він не зазнав змін[57].

Живопис

У Стародавньому Єгипті всі рельєфи яскраво розфарбовувались, найменше зображень було в палацах, храмах і гробницях, там малюнки були тільки на поверхні. Багато стародавніх єгипетських рельєфів збереглися через вкрай сухий клімат Єгипту. Кам'яну поверхню готували до фарбування — грубий шар бруду з більш м'яким шаром гіпсу зверху, потім вапняк — і фарба лягала рівніше. Будівельні пігменти були, як правило, мінеральними, щоб захистити зображення від сонячного світла. Склад фарби був неоднорідним — яєчна темпера, різноманітні в'язкі речовини і смоли. У кінцевому підсумку справжня фреска не виходила і не використовувалася. Замість цього використовувалася фарба на шарі висушеного пластиру, так звана фреска a secco. Зверху живопис покривали шаром лаку або смоли, щоб зберегти зображення надовго. Невеликі зображення, виконані в такій техніці, добре збереглися, хоча на великих статуях практично не зустрічаються. Найчастіше подібними методами розфарбовували маленькі статуї, особливо дерев'яні[57].

Фаянс і скло
Скловаріння було високорозвиненим мистецтвом

Ще до Стародавнього царства, стародавні єгиптяни винайшли склоподібний матеріал, відомий як єгипетський фаянс, який вони розглядали як один з видів штучного напівдорогоцінного каменю[58]. Матеріал використовували для створення намистин, плитки, статуеток і галантерейних виробів. Єгиптяни могли застосовувати кілька методів для створення фаянсу, але, зазвичай, у виробництві використовували порошкоподібні матеріали, які наносили у вигляді пасти на дно глини, яку потім обпалювали. За схожою технікою стародавні єгиптяни робили пігмент, також званий блакитною фритою, який отримують шляхом сплавлення (або спікання) оксиду кремнію, міді, вапна і лугу, наприклад соди. Продукт могли подрібнювати і використовувати як пігмент[58].

Стародавні єгиптяни виготовляли широкий спектр предметів зі скла з великою майстерністю, але не ясно, чи розробили вони процес самостійно[58]. Незрозуміло також, чи робили вони власне сире скло або просто імпортували попередньо зроблені злитки, які потім переплавляли. Втім, вони володіли технічними знаннями в галузі виготовлення скла, а також додаванні мікроелементів для контролю кольору готового продукту. Діапазон кольорів, які вони виробляли, включав жовтий, червоний, зелений, синій, фіолетовий і білий, скло могло бути також прозорим або непрозорим[59].

Релігія і міфологія

В Стародавньому Єгипті не існувало однієї загальної релігії, а була велика різноманітність місцевих культів, присвячених певним божествам. Більшість з них мали генотеїстичний характер (зосередженість на поклонінні одному божеству з одночасним визнанням інших), тому єгипетську релігію розглядають як політеїстичну[60].

Релігія Єгипту за 3000 років пройшла тривалий шлях розвитку від фетишизму і тотемізму, до політеїзму і монотеїстичного мислення. В Єгипті була вперше сформульована концепція єдинобожжя — фараон Ехнатон зробив спробу релігійної реформи, метою якої було централізувати єгипетські культи навколо бога Сонця Атона[61].

У різні періоди найбільш шанованими були божества Ра та Амон, якого пізніше ототожнювали з ним, Осіріс, Ісіда, Сет, Птах, Анубіс[62].

  • Жрець підносить пахощі богу Ра-Атуму-Хорахті. XX династія. Близько 900 року до н. е. Луврський музей
  • Боги Осіріс, Анубіс і Хор. Деталь розпису в гробниці фараона Хоремхеба. XIII століття до н. е.

Божества, яким поклонялися в різних місцевостях, уособлювали природні сили та громадські явища. Небо уявлялося жінкою або коровою, земля і повітря — чоловічими божествами. Бог Тот був заступником писемності і чаклунства, а богиня Маат уособлювала істину. Явища природи сприймалися як стосунки різних божеств. Деяких богів єгиптяни шанували у вигляді тварин або птахів. Сокола Хора вони пов'язували з уявленнями про могутнє небесне божество. Сокола зображували на племінних штандартах, його ж показано таким, що приносить перемогу Нармеру над Північним Єгиптом. Після утворення держави Стародавній Єгипет Гор виступає незмінним заступнико фараонів, які самі називалися тепер Горами. Злиттю культу Гора з царським сприяло і те, що з розвитком поклоніння Осірісу як померлому царю Гор входить до кола осірічних міфів[63].

Похоронні обряди
Тот і Анубіс зважують серце покійного. Сцена з Книги мертвих

Стародавні єгиптяни дотримувалися складного набору похоронних ритуалів, які, на їх думку, були необхідні для забезпечення безсмертя душі після смерті тіла. Тіло померлого зберігали за допомогою муміфікації, виконувалися похоронні ритуали, а в могилу клали речі померлого, які знадобилися б йому в загробному житті. До Стародавнього царства тіла ховали у пустелі в ямах, де ті зберігалися шляхом природного всихання. Посушливі умови пустелі протягом всієї історії Стародавнього Єгипту були благом для поховань бідних, які не могли дозволити собі складних спеціальних поховань, доступних для еліти. Більш заможні єгиптяни стали ховати своїх мертвих в кам'яних гробницях і використовувати штучну муміфікацію, що включала видалення нутрощів, обгортання тіла в білизну і поховання в прямокутному кам'яному саркофазі або в дерев'яній труні. Починаючи з IV династії, деякі органи зберігали окремо в канопах[64].

До епохи Нового царства єгиптяни вдосконалили мистецтво муміфікації, яка займала 70 днів і включала видалення внутрішніх органів, видалення мозку через ніс і висушування тіла в суміші солей під назвою натр. Тіло загортали в білизну, між шарами якої клали захисні амулети, і поміщали в прикрашену людиноподібну труну. Мумії пізнього періоду також поміщали в забарвлені картонажні саркофаги. Фактична практика муміфікації сильно занепала протягом періоду еллінізму, більше уваги стали приділяти зовнішньому вигляду мумії[64].

Багатих єгиптян ховали разом з великою кількістю предметів розкоші. Починаючи з епохи Нового царства, в могилах з'явилися книги мертвих, разом з ушебті, статуетками, які, як вважалося, виконували різну роботу в потойбічному світі замість господаря[65]. Поховання часто супроводжували ритуали, в яких покійний чарівним чином знову «оживав». Після похорону родичі покійного мали іноді приносити їжу до гробниці і читати молитви від імені покійного[66].

Ка

Єгиптяни вважали, що кожна людина мала «Ка», або життєву силу, яка перебувала в безпосередніх стосунках зі своїм земним проявом, подібно до «genius» римлян, але ще тісніше, і залишала тіло в момент смерті. Після смерті людини «Ка» продовжувала своє існування всередині гробниці і приймала підношення, проходячи в каплицю через «хибні двері». «Ка» зображували як подобу її носія, але з піднятими вгору руками[67].

Боги також мали «Ка», але на відміну від людей — по декілька. У Ра, наприклад, було до чотирнадцяти «Ка». За допомогою бога магії Хека єгиптяни могли впливати на «Ка» богів, домагаючись тим самим від них зцілення і захисту. Точно так само і царі мали декілька «Ка». Обожнювання царів і культ небіжчиків стосувався саме «Ка»; нерідко трапляються зображення людей, що моляться власним «Ка»[67].

Ба

Кожна людина також мала «Ба», що позначає глибинну сутність і життєву енергію людини. За віруваннями єгиптян, душа-Ба складалася із сукупності почуттів і емоцій людини. «Ба» приписувалася мінливість; крім того, вважалося, що вона тісно пов'язана з іншими оболонками і безпосередньо залежить від стану фізичного тіла. «Ба» за життя тіла подорожувала по світу сновидінь і могла вільно переміщатися між світом мертвих і живих. Душа-Ба також могла переселятися в інші тіла за бажанням свого господаря. Після смерті людини вона була поруч з серцем при його зважуванні, потім, на думку єгиптян, впадала в летаргічний сон[68].

Спочатку вважалося, що «Ба» володіють лише боги (як їх «Ба» виступали сузір'я і небесні тіла), фараони і первосвященики, проте пізніше склалося уявлення про те, що цією «оболонкою» володіє будь-яка людина. Міста також могли мати свої «Ба»[69].

Кухня

Кухня сучасного Єгипту зберігає деякі подібності з кухнею Стародавнього Єгипту. Основою раціону в Стародавньому Єгипті був хліб з ячменю, полби або пшениці. Існувало безліч різновидів хлібів і булочок, що відрізнялися борошном, формою і добавками в тісто, для чого вживалися мед, молоко, фрукти, яйця, жир, масло і т. д. В наш час відомо до п'ятнадцяти слів, які застосовувались в епоху Стародавнього царства для позначення різних видів хлібобулочних виробів. Були відомі молочні продукти — вершки, масло, сир. Напої та страви єгиптяни підсолоджували медом або плодами ріжкового дерева[70].

За часів Пізнього царства, за свідченням Геродота, єгиптяни їли рибу, в'ялену на сонці або засолену. З птахів вживали в їжу в солоному вигляді перепілок, качок і дрібних пташок. Птицю і рибу, крім шанованих священними, їли також в смаженому або вареному вигляді. В раціоні стародавніх єгиптян були присутні горох, боби і нут, огірки, у великих кількостях вирощувався салат — латук. Особливо виділялися з інших «продуктів року» цибуля і цибуля-порей, цінувався також часник. Були поширені дині і кавуни. Влітку до раціону додавалися виноград, фіги, фініки і плоди сікомора. Вирощувані з часів гіксосів гранатові, оливкові дерева і яблуні давали багаті врожаї. Були відомі, але рідкісні і доступні небагатьом кокосові горіхи. Вживалися також плоди мімози, баланітеса єгипетського і деяких інших, досі не ідентифікованих дерев[70].

Повсякденне життя

Єгиптяни приділяли велике значення зовнішньому вигляду і особистій гігієні. Вони милися в водах річок і використовували мило у вигляді пасти з тваринних жирів та крейди. Для дотримання чистоти чоловіки голили все тіло і застосовували духи, які відганяли неприємні запахи, і мазі, які заспокоювали шкіру[71]. Масла робили з рослинного або тваринного жиру і приправляли миррою, пахощами або скипидаром. Один з видів солі — bed — використовували для полоскання горла. Після вмивання робили манікюр і педикюр, а на обличчя накладали макіяж. Це була тривала процедура, для якої потрібно безліч усіляких пристосувань і приладдя. На віки наносили зелену фарбу з малахіту. Дуже темну шкіру освітлювали за допомогою фарби на основі жовтої охри; її ж наносили на губи і рум'янили щоки. Жінки (а нерідко і чоловіки) обводили очі темною лінією (це мало додати погляду особливої виразності). Нігті, долоні і ступні фарбували хною в помаранчевий колір, як це і нині прийнято на Сході. Одяг був виготовлений з простих вибілених відрізів льону[71]. Чоловіки і жінки з вищих верств носили перуки і прикраси і користувалися косметикою. Спочатку жінки, як правило, носили короткі перуки, проте впродовж століть їх довжина поступово збільшувалася, чоловіки носили короткі перуки, діти та священики голили голови. Жінки носили сукні з білого льону, а чоловіки на стегнах пов'язки, робочі як правило ходили без одягу, а потім носили простий шматок тканини, обгорнутий навколо талії. Діти ходили без одягу до досягнення віку близько 12 років, в цьому віці хлопчикам робили обрізання, і брили їх наголо. Чаті, священики і фараон носили особливий одяг, що складалися з сукні, шкур пантер і пов'язок на стегнах, які були зшиті золотими нитками. Ходили або босоніж, або носили сандалі. Їх робили з папірусної тростини і перев'язували мотузкою (прості), або зі шкіри та зшивали з папірусом (складніші).

Матері несли відповідальність по догляду за дітьми, а батько забезпечував сімейний дохід[71]. Основний раціон складався з хліба і пива і доповнювався овочами, такими як цибуля і часник, і фруктами, наприклад фініками і інжиром. Вино і м'ясо подавали на свята.

Розваги в Стародавньому Єгипті
Гра в сенет

Розважалися єгиптяни за допомогою ігор, таких, наприклад, як сенет. Слово «сенет» («zn.t», пізніше «sn.t» або «sni.t»), за однією з версій, означає «проходження». Гра згадана в давньоєгипетській Книзі мертвих і в інших релігійних текстах Нового царства, а також в міфах. Вважається, що винайшов гру давньоєгипетський бог знань Тот (Тевт) для того, щоб виграти у божества Місяця Хонсу кілька зайвих днів для богині Нут, на яку бог сонця Ра наклав прокляття (вона не могла народити дітей у жоден із 360 днів року). На кон поставили 1/72 частину «світла» кожного з 360 днів місячного року, Тот виграв 5 діб, після чого в сонячному році стало 365 днів, а в місячному — тільки 355, а люди отримали нову гру і п'ять зайвих днів у календарі[72].

Вченим відомо, що жителі Стародавнього Єгипту любили грати в настільні ігри, але їх правила не збереглися. Ігрове спорядження виготовлялося з різних порід дерева разом з іншими матеріалами. Серед дітей були популярні різні іграшки, жонглювання та ігри з м'ячем, також знайдено свідчення популярності боротьби. Багаті люди практикували полювання (зокрема з використанням спеціально навчених собак) і катання на човнах.

Музика відігравала важливу роль у житті стародавніх єгиптян. Про значення музики в Стародавньому Єгипті свідчать настінні рельєфи стародавніх єгипетських храмів і гробниць із зображенням музикантів. Найдавнішими музичними інструментами єгиптян були арфа і флейта. У період Нового царства єгиптяни грали на дзвонах, бубнах, барабанах і лірах, імпортованих з Азії[73]. Багаті люди влаштовували прийоми з запрошенням професійних музикантів.

Спадщина
Фронтиспіс «Опису Єгипту»

Стародавній Єгипет залишив величезну культурну спадщину для світової цивілізації, твори його мистецтва ще в давнину вивозилися в різні куточки світу й широко копіювалися майстрами інших країн[74]. Єгипетська культура справила значний вплив на стародавніх римлян. Культ богині Ісіди набув широкого поширення в Римі. Єгипетський скульптурний портрет, пейзажний живопис, обеліски та інші елементи архітектури, леви і сфінкси були сприйняті античним мистецтвом, а через нього європейським. Давньоєгипетська культура і цивілізація заклали основу для подальшого культурного розвитку багатьох народів. Своєрідні архітектурні форми — величні піраміди, храми, палаци та обеліски, надихали уяву мандрівників і дослідників протягом багатьох сторіч. Єгипетські майстри створювали прекрасні настінні розписи та статуї, освоїли способи виробництва скла та фаянсу, поети і письменники створювали нові форми в літературі. До числа наукових досягнень стародавніх єгиптян належить створення оригінальної системи письма, математика, практична медицина, астрономічні спостереження і виник на їх основі календар. Інтерес до пам'ятників, артефактів і археологічних розкопок в Стародавньому Єгипті, що виник на межі XVIII–XIX століть, привів до створення науки (див. Єгиптологія) і виникненню деяких тенденцій в моді (див. єгиптоманія, Єгиптизуючий стиль)[75].

Див. також

Примітки
  1. Allen, 2000, p. 7
  2. El-Daly, 2005, с. 164.
  3. Inscriptions Suggest Egyptians Could Have Been First to Write(англ.). The New York Times (16 December 1998). Перевірено 11 червня 2014. Архівовано з першоджерела 16 листопада 2013.
  4. Haywood, John (2000). Historical atlas of the classical world, 500 BC—AD 600. Barnes & Noble Books. с. 28. ISBN 0-7607-1973-X.
  5. Loprieno, 1995, с. 10—26.
  6. Betrò, 1996, с. 34—239.
  7. Foster, 2001, p. xx
  8. Parkinson, 2002, pp. 64—66.
  9. Wente, 1990, pp. 6—7; see also Wilson, 2003, pp. 19—20, 96—97; Erman, 2005, pp. xxvii—xxviii.
  10. Wilson, 2003, p. 96
  11. Wente, 1990, pp. 7—8.
  12. Wente, 1990, pp. 7—8; Parkinson, 2002, pp. 66—67.
  13. Wilson, 2003, pp. 23—24.
  14. Wilson, 2003, p. 95
  15. Wilson, 2003, pp. 96—98.
  16. Forman & Quirke, 1996, pp. 17—19, 169; Allen, 2000, p. 6.
  17. Forman & Quirke, 1996, pp. 19, 169; Allen, 2000, p. 6; Simpson, 1972, pp. 8—9; Erman, 2005, pp. xxxvii, xlii; Foster, 2001, p. xv.
  18. Wente, 1990, p. 4.
  19. Wente, 1990, pp. 4—5.
  20. Allen, 2000, p. 5; Foster, 2001, p. xv; див. також Wente, 1990, pp. 5—6.
  21. Parkinson, 2002, pp. 295—296.
  22. Parkinson, 2002, p. 109
  23. Fischer-Elfert, 2003, с. 120.
  24. Parkinson, 2002, pp. 294—299; Simpson, 1972, pp. 15—76; Erman, 2005, pp. 14—52.
  25. Simpson, 1972, pp. 77—158; Erman, 2005, pp. 150—175.
  26. Gozzoli, 2006, pp. 247—249; for another source on the Famine Stela, see Lichtheim, 1980, pp. 94—95.
  27. Parkinson, 2002, p. 110.
  28. Parkinson, 2002, pp. 110, 235.
  29. Parkinson, 2002, pp. 236—237.
  30. Erman, 2005, p. 54.
  31. Loprieno, 1996, с. 217.
  32. Simpson, 1972, p. 6; see also Parkinson, 2002, pp. 236—238.
  33. Parkinson, 2002, pp. 237—238.
  34. Parkinson, 2002, pp. 313—319; Simpson, 1972, pp. 159—200, 241—268.
  35. Parkinson, 2002, pp. 235—236.
  36. Allen, James P. The Loyalist Instruction. — Middle Egyptian Literature: Eight Literary Works of the Middle Kingdom. — Cambridge University Press, 2014. — С. 155-160.
  37. Parkinson, 2002, pp. 313—315; Simpson, 1972, pp. 159—177.
  38. Parkinson, 2002, pp. 318—319.
  39. Parkinson, 2002, pp. 313—314, 315—317; Simpson, 1972, pp. 180, 193.
  40. Simpson, 1972, p. 241
  41. Simpson, 1972, pp. 6—7; Parkinson, 2002, pp. 110, 193; for «apocalyptic» designation, see Gozzoli, 2006, p. 283.
  42. Morenz, 2003, с. 103.
  43. Simpson, 1972, pp. 6—7.
  44. Parkinson, 2002, pp. 232—233.
  45. Gozzoli, 2006, pp. 283—304; див.також Parkinson, 2002, p. 233, який говорить про те, як жанр відродився в деякі періоди після Середнього царства, і цитує Depauw (1997: 97—9), Frankfurter (1998: 241—8) і Bresciani (1999).
  46. Robins Gay. The Art of Ancient Egypt. — P. 29.
  47. Robins Gay. The Art of Ancient Egypt. — P. 74.
  48. Nicholson, Shaw, 2000, с. 105.
  49. Clarke S. Ancient Egyptian Masonry: The Building Craft. — P. 94—7.
  50. Types of temples in ancient Egypt. Digital Egypt for Universities, University College London. Перевірено 9 березня 2008. Архівовано з першоджерела 19 березня 2008.
  51. R. G. Blakemore. History of Interior Design and Furniture: From Ancient Egypt to Nineteenth-Century Europe. John Wiley and Sons, 1996, p. 100.
  52. W. M. Flinders Petrie. Kahun, Gurob, Hawara. London: Kegan Paul, Trench, Trübner, and Co., 1890.
  53. Charles Gates. Ancient Cities: The Archaeology of Urban Life in the Ancient Near East and Egypt, Greece and Rome. Routledge, 2003, p. 101.
  54. Dieter Arnold et al. Temples of Ancient Egypt / edited by Byron E. Shafer. I. B. Tauris, 2005. ISBN 1-85043-945-1.
  55. О. Шуази. История архитектуры. Том 1, 2. — М: Изд-во Академии Архитектуры, 1937. — 704 с.: ил.
  56. Smith, Simpson, 1998, с. 170—178, 192—194.
  57. Nicholson, Shaw, 2000, с. 109.
  58. Nicholson, Shaw, 2000, с. 215.
  59. Simson Najovits. Egypt, trunk of the tree. — Algora Publishing, 2004. — Vol. II. — P. 88—100. — ISBN 0875862578.
  60. The Oxford Essential Guide to Egyptian Mythology / edited by Donald B. Redford, p. 106, Berkley, 2003, ISBN 0-425-19096-X.
  61. James, 2005, с. 117.
  62. Гордон А. Г., Зубов А. Б., Кормышева Э. Е. Боги Древнего Египта. — Диалоги с Александром Гордоном. Август 2003. Стенограмма. Перевірено 11 червня 2014. Архівовано з першоджерела 13 грудня 2007.
  63. Mummies and Mummification: Late Period, Ptolemaic, Roman and Christian Period. Digital Egypt for Universities, University College London. Перевірено 9 березня 2008. Архівовано з першоджерела 30 березня 2008.
  64. Shabtis. Digital Egypt for Universities, University College London. Перевірено 9 березня 2008. Архівовано з першоджерела 24 березня 2008.
  65. James, 2005, с. 124.
  66. Ка // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  67. Žabkar L. V. A Study of the Ba Concept In Ancient Egyptian Texts. — University of Chicago Press, 1968. — С. 162—162.
  68. The Oxford Essential Guide to Egyptian Mythology / edited by Donald B. Redford, p. 28, Berkley, 2003, ISBN 0-425-19096-X.
  69. Manuelian, 1998, с. 399—400.
  70. Manuelian, 1998, с. 403.
  71. In Search of the Meaning of Senet Архівовано 18 вересня 2008 у Wayback Machine. by Peter A. Piccione.
  72. Music in Ancient Egypt. Digital Egypt for Universities, University College London. Перевірено 9 березня 2008. Архівовано з першоджерела 28 березня 2008.
  73. Siliotti, 1998, с. 8.
  74. Siliotti, 1998, с. 10.

Література
  • История древнего мира / Под редакцией И. М. Дьяконова, В. Д. Нероновой, И. С. Свенцицкой. — М.: Главная редакция восточной литературы издательства «Наука». История древнего мира. — Т. 1. Ранняя древность. — С. 97.
  • Авдиев В. И. Культура Древнего Египта. — Л.: Госполитиздат, 1953. — С. 292–311.
  • El-Daly O. Egyptology: The Missing Millennium. Ancient Egypt in Medieval Arabic Writings. — London: UCL Press, 2005. — 256 p. — ISBN 1-84472-062-4.
  • Allen J. P. Middle Egyptian: An Introduction to the Language and Culture of Hieroglyphs. — Cambridge: Cambridge University Press, 2000. — 524 p. — ISBN 0-521-77483-7.
  • Betrò M. C. Hieroglyphics: The Writings of Ancient Egypt. — New York: Abbeville Press, 1996. — 251 p. — ISBN 0-7892-0232-8.
  • Clarke S. Ancient Egyptian Construction and Architecture. — Unabridged Dover reprint of Ancient Egyptian Masonry: The Building Craft originally published by Oxford University Press/Humphrey Milford, London (1930). — Dover Publications, 1990.
  • Erman, A. Ancient Egyptian Literature: A Collection of Poems, Narratives and Manuals of Instructions from the Third and Second Millennia BC / Translated by A. M. Blackman. — New York: Kegan Paul, 2005. — ISBN 0-7103-0964-3.
  • Fischer-Elfert, H.-W. Representations of the Past in the New Kingdom Literature // 'Never Had the Like Occurred': Egypt's View of Its Past / Edited by J. W. Tait. — London: University College London, Institute of Archaeology, an imprint of Cavendish Publishing Limited, 2003. — P. 119—38. — ISBN 1-84472-007-1.
  • Gozzoli R. B. The Writings of History in Ancient Egypt during the First Millennium BC (ca. 1070–180 BC): Trends and Perspectives. — London: Golden House Publications, 2006. — ISBN 0-9550256-3-X.
  • James T. G. H. The British Museum Concise Introduction to Ancient Egypt. — Ann Arbor, Michigan: University of Michigan Press, 2005. — 208 p. — ISBN 0-472-03137-6.
  • Loprieno A. Ancient Egyptian: A Linguistic Introduction. — Cambridge: Cambridge University Press, 1995. — 340 p. — ISBN 0-521-44849-2.
  • Manuelian P. Der. Egypt: The World of the Pharaohs. — Bonner Straße: Könemann Verlagsgesellschaft mbH, 1998. — ISBN 3-89508-913-3.
  • Nicholson P. T., Shaw I. Ancient Egyptian Materials and Technology. — Cambridge: Cambridge University Press, 2000. — 724 p. — ISBN 0-521-45257-0.
  • Parkinson R. B. Poetry and Culture in Middle Kingdom Egypt: A Dark Side to Perfection. — London: Continuum, 2002. — 352 p. — ISBN 0-8264-5637-5.
  • Robins G. The Art of Ancient Egypt. — Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press, 2000. — 272 p. — ISBN 0-674-00376-4.
  • Siliotti A. The Discovery of Ancient Egypt. — Edison, New Jersey: Book Sales, Inc, 1998. — 359 p. — ISBN 0-7858-1360-8.
  • Smith W. S. The Art and Architecture of Ancient Egypt / Revised with additions by W. K. Simpson. — Yale University Press, 1998. — 296 p. — ISBN 0-300-07747-5.
  • Forman, W. and Quirke, S. Hieroglyphs and the Afterlife in Ancient Egypt. — Norman: University of Oklahoma Press, 1996. — ISBN 0-8061-2751-1.
  • Foster, J. L. Ancient Egyptian Literature: An Anthology. — Austin: University of Texas Press, 2001. — ISBN 0-292-72527-2.
  • Wente, E. F. Letters from Ancient Egypt / Edited by E. S. Meltzer. — Atlanta: Scholars Press, Society of Biblical Literature, 1990. — ISBN 1-55540-472-3.
  • Wilson, P. Sacred Signs: Hieroglyphs in Ancient Egypt. — Oxford and New York: Oxford University Press, 2003. — ISBN 0-19-280299-2.
  • Wilson, P. Hieroglyphs: A Very Short Introduction. — Oxford and New York: Oxford University Press, 2004. — ISBN 0-19-280502-9.
  • Morenz, L. D. Literature as a Construction of the Past in the Middle Kingdom // 'Never Had the Like Occurred': Egypt's View of Its Past / Translated by M. Worthington. Edited by J. W. Tait. — London: University College London, Institute of Archaeology, an imprint of *Cavendish Publishing Limited, 2003. — P. 101—18. — ISBN 1-84472-007-1.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.