Купревич Василь Феофілович

Батьки Василя Купревича — Матрона Павлівна і Феофіл Леонович

Дід Василя Купревича мав невеликий шматок землі в селі Кальники[6], який не міг прогодувати сім'ю, тому батько Купревича, Феофіл Леонович, був змушений влаштуватися на роботу лісником до графа Любенского і переїхати разом з дружиною Мотрею Павлівною і своїми 4 синами у село Софіївку Оршанського району[7][8][9]. Батько брав сина з собою в ліс на обходи. Саме там хлопчик отримав перші знання про гриби й рослини.

Після навчання в сільській школі Девіно з 1906—1910 рік Купревич вступив до сільськогосподарського училища в Смольянах (Оршанський повіт, Могильовська губернія)[9][10]. Після закінчення училища він отримав спеціальність агрономічного старости, але в цей час до юнака прийшло розуміння, що його не приваблює робота на пана[9].

В. Ф. Купревич любив читати й багато часу проводив з книгами[9], особливо йому подобалися розповіді про подорожі, море і далекі країни[9], що і визначило його подальші життєві кроки.

Атестат Василя Купревича

Після Смолянського училища в 1913 році вступає до школи юнг в Петербурзі, потім в матроську гімназію в Гельсінкі (Велике князівство Фінляндське). Зберігся відмінний атестат Купревича і хороші відгуки про його відповідальність і уважність до навчання[10]. Наприкінці навчання з нагоди початку світової війни юнаки були направлені на бойові кораблі[9].

Купревич-матрос

Есмінець «Самсон», 1927 рік

Після складання іспиту на артилериста в 1915 році в званні старшини Купревич завідував кормовим плутонгом ескадреного міноносця «Самсон» при боях з німецьким флотом в Ризькій затоці, брав участь у Моонзундській обороні (1917), під час жовтневих подій був на боці більшовиків, разом з усією командою міноносця «Самсон» брав участь у штурмі Зимового палацу в жовтні 1917 року. У квітні 1918 року кілька кораблів Балтійського флоту, у тому числі і «Самсон» перебували в Льодовому поході[9][11].

У цей час Василь Феофілович Купревич вступив на перший курс фізико-математичного факультету Гельсінського університету[8][12].

Коли, після Брестського миру, Фінляндія відокремилася від Росії, Василь Феофілович кинув навчання і попрямував до Кронштадта[8].

Морські походи погіршали здоров'я Купревича, він був поранений, після лікування в лікарні демобілізований і повернувся додому[8][9].

У червні 1918 року влаштувався вчителем Кленниківської школи, потім викладачем природознавства і хімії і завідувачем білоруської 7-річної школи в Смолевичах[11].

У 1925 році отримав почесний диплом сільськогосподарсько-ремісничої виставки за заготівлю насіння трав Смолевицького району. З 1926 року в краєзнавчих журналах починають з'являтися його перші замітки як педагога і методиста[9]. Працюючи в школі, В. Ф. Купревич з 1928—1931 рік одночасно заочно навчався на спеціальному факультеті відділення агробіології Інституту підвищення кваліфікації кадрів народної освіти в Москві й закінчив його в 1931 році[9].

Купревич проходив педагогічну практику в Білоруській сільськогосподарській академії, він також став одним з перших аспірантів АН БРСР, працював в галузі фізіології рослин, аспірантуру проходив в Ботанічному інституті Академії Наук СРСР в Ленінграді в 1931—1934 роках. Паралельно з аспірантурою В. Ф. Купревич викладав у Ленінградській військово-медичній академії. Він працював над фізіологією рослин, систематикою грибів. Висунув гіпотезу про прогресивну редукцію та спеціалізований ензимний механізм паразитичних грибів під час їх еволюції[11]. У 1934 році він захистив кандидатську дисертацію під керівництвом В. А. Траншеля[13] за темою «До фізіології хворої рослини. Фізіологічні дані про шкідливість деяких грибних і вірусних захворювань культивованих рослин» і приїхав до Мінська.

В. Ф. Купревич працював старшим науковим співробітником лабораторії фітопатології, потім завідувачем лабораторії фізіології рослин Інституту біологічних наук Академії наук БРСР. За сумісництвом викладав фітопатологію у Вищій комуністичній сільськогосподарській школі в Мінську, БДУ, дарвінізм в Гомельському педагогічному університеті та Білоруському сільськогосподарському інституті (Горки).

Умови для роботи були не дуже сприятливими й Купревич переїхав до Ленінграда на роботу в Ботанічний інститут АН СРСР[9].

З початком Великої Вітчизняної війни і блокади Ленінграда В. Ф. Купревич, відправивши дружину і сина-школяра в евакуацію, залишається в обложеному місті[9]. Він пише рідним: «Я живу зараз в повній самоті, вночі в кімнаті холодно. Топити грубку нічим. Вчора перед нашим будинком впав літак. Будиночок вцілів, тільки вікна і двері повилітали. На щастя, пожежа не виникла. Втрати понесли оранжереї. Рятуємо рослини»[14].

Купревич брав участь у протиповітряній обороні Ботанічного інституту та саду, за що був нагороджений медаллю «За оборону Ленінграда»[15].

Як представник месткому інституту Купревич вживає всіх заходів для порятунку цінних колекцій рослин і елітного насіння, наприклад, він забрав додому теплолюбні мексиканські кактуси, щоб «грітися разом»[9][14].

У дні, коли все місто страждало від голоду, Купревич працював над докторською дисертацією «Фізіологія хворої рослини у зв'язку із загальними питаннями паразитизму[9]» і захистив її 20 листопада 1941 року[12]. Готуючи дисертацію, Василь Феофілович проаналізував 178 наукових робіт вітчизняних та 554 роботи закордонних біологів. Написав свої 22 наукові роботи[12].

Співробітники, що вижили, Ботанічного інституту евакуюються по «дорозі життя» 8 лютого 1942 року. Василь Феофілович при зрості приблизно 1 метр 90 сантиметрів важив лише 48 кілограмів[14].

Купревич був евакуйований в Казань (Татарстан), потім в Сиктивкар (Комі) і Таджикистан. Весь цей час Купревич не залишає своєї наукової діяльності. Під час евакуації він працює над вивченням хвороб винограду[9]. У Казані Василь Феофілович вів флористичні та ботанічні роботи у складі агробіологічного відділу (зав. відділу С. А. Каспарова). У цьому відділі розроблялася тема «Біохімічне та фізіологічне обґрунтування поведінки сільськогосподарських культур у період вегетації та зберігання»[16].

У роки Великої Вітчизняної війни нацисти жорстоко розправилися з батьками Василя Феофіловича. У 1942 році батько був по-звірячому убитий на очах Матрони Павлівни. У 1944 році від ран і голоду померла мати — Матрона Павлівна[17].

Якуб Колас і директор Ботанічного інституту АН СРСР Василь Купревич підписують Стокгольмський заклик. 1950

З 1949—1952 рік працює директором Ботанічного інституту АН СРСР. У 1950-му отримав звання професора. У січні 1952 року обраний академіком і президентом АН БРСР, в 1953 — членом-кореспондентом АН СРСР. Під час роботи в Інституті біології та відділі фізіології і систематики нижчих рослин АН БРСР виявив позаклітинне виділення ферментів у облігатних паразитів і кінчиками коренів вищих рослин, довів можливість засвоєння вуглекислоти для фотосинтезу, що потрапляє в корінь з ґрунту разом з водою[11].

З ініціативи В. Ф. Купревича в рамках АН БРСР були створені інститути фізики, математики, ядерної енергетики, тепло і масообміну, технічної кібернетики, генетики і цитології. Правління Купревича було відзначено бурхливим зростанням Академії наук. У 1959 році в ній працювало 900 осіб, а буквально через кілька років, коли президентом став Купревич, співробітників стало 12 тисяч[18].

З 1958 року В. Ф. Купревич став завідувачем відділу фізіології й систематики нижчих рослин АН БРСР.

Відкрив існування ґрунтових ензимів, якими опортуністично харчуються вищі рослини через свої кореневі системи. Обґрунтував можливість практичного використання активності ґрунтових ензимів, започаткував новий напрям ґрунтознавства — ґрунтову ензимологію[11].

У 1966 році вийшла книга «Ґрунтова ензимологія» (біл. «Глебавая энзімалогія»), що збільшило дослідження в цій галузі. Ця робота В. Ф. Купревича отримала високу оцінку і широку підтримку в наукових колах. У своїй книзі Купревич дає повне визначення предмета ґрунтової ензимології як науки. Це дає можливість говорити про Василя Купревича як про засновника нового напряму в біології та біохімії ґрунту[9].

На думку В. С. Губарєва[19], В. Ф. Купревич зіграв вирішальну роль у становленні наукових досліджень в Білорусі.

Наукова діяльність В. Ф. Купревича була відома і за межами СРСР. Він брав участь у роботі Міжнародного ботанічного конгресу в Парижі в 1954 році. У 1955 році Василь Феофілович очолив делегацію БРСР на міжнародній конференції в Женеві з мирного використання атомної енергії. Пізніше, в 1958—1960 роках, В. Ф. Купревич у складі парламентської групи відвідав — Велику Британію, Бельгію, Бразилію та Африку[9].

Купревич — автор понад 100 наукових праць, у т. ч. 7 монографій[20]. Підготував ряд кандидатів і докторів наук.