Куп'янськ

Перші поселення на території, яку займає нинішнє місто, існували вже в давні часи. На околицях Куп'янська виявлені поселення епохи неоліту (V—IV тис. до н. е.), розкопані чотири кургани з похованням періоду бронзи (II тис. до н. е.), знайдені римські, арабські і візантійські монети (II, VIII і XI ст.)[2].

Куп'янськ заснований у середині XVII століття, коли Слобідська Україна інтенсивно заселялася вихідцями з Правобережной України, які рятувалися від польсько-шляхетського гніту. В документах значиться, що Купенко осажена, тобто заселена, у 1655 році[3]. Споруда тут в 1662 р. церкви свідчить, що в цей час в Купенске жила значна кількість населення[4].

1679 року місто стало частиною Ізюмської оборонної лінії. В описі ряду слобідських поселень, складеному у 1683 році, населений пункт згадується як новозбудована слобода під назвою Купецкій[5]. У 1685 році Купецкій був переданий із Харківського до Ізюмського полку. Тоді вперше в царській грамоті на ім'я полковника Дінця Купецкій названо містом. Однак це була типова укріплена козацька слобода. Понад півстоліття над Купецким висіла постійна загроза нападу татарських орд, що і обумовлювало його військовий характер. Ще перші поселенці на високому крутому березі Оскола, між татарськими бродами — Осикові й Калиновим — побудували острог. Спочатку укріплення мали примітивний характер: дерев'яну огорожу завдовжки 83 сажнів з одними воротами, бастіони і земляні укріплення були відсутні[6].

Наприкінці XVII століття на земляному валу були споруджені нові фортечні стіни з сімома бастіонами, обнесені ровом[7]. Поруч з фортецею розростався посад, жителі якого під час нападу татар рятувалися за кріпосними стінами. Поряд із несенням військової служби населення займалося землеробством, промислами, торгівлею.

На початку 1730-х роках, завдяки припиненню татарських набігів, господарський розвиток міста посилився. Серед різних промислів особливо розвинене було винокуріння. Горілку продавали не тільки в місцевих шинках, але й вивозили в інші міста і слободи. Отримав розвиток борошномельний промисел: на Осколі діяло кілька млинів. Частина населення виготовляла дьоготь, мило, свічки, глиняний посуд, сукно, полотно, одяг тощо. Розвиток торгівлі, промислів і землеробства сприяв зростанню населення міста. За даними перепису 1732 року, у ньому проживали майже півтори тисячі чоловік[8].

Соціальний склад населення був неоднорідним — старшин і козаків налічувалося 199 чоловік, підпомічників — 1073, робітних людей — 155. У 1765 році у зв'язку з ліквідацією полкового устрою козачі полки переформували в гусарські, козацька старшина була зрівняна в правах з російським дворянством. Незначну частину козаків, заможнішу, приписали до купецького і міщанського станів. Рядових козаків, підсусідків і підпомічників перевели на становище військових обивателів. У 1773 році у Куп'янську вже проживало 3806 чоловік. Більшість із них були військовими обивателями (3578 осіб), підданих налічувалося 19 осіб, однодворців — троє. Іншу частину жителів складали військовослужбовці, духовенство і купці[9].

Герб Куп'янська 1781 року з офіційним описом

Подальший процес розвитку феодальних відносин, тяжкість рекрутчини, посилення гніту з боку адміністрації викликали невдоволення серед широких мас населення. У грудні 1765 року в місті з'явився солдат Брянського полку Петро Чернишов, який оголосив себе імператором Петром III . Варто було тільки йому заявити, що «ні подушного, ні Гусарщина, начальників і панів не треба, всі ви вільні, божі та мої», як навколо нього стали збиратися співчуваючі. Назрівав народний виступ, який тільки за допомогою загону солдатів був попереджений[10].

З ліквідацією слобідських полків Куп'янськ став центром комісарського правління Ізюмської провінції. Приписом Сепат з вересня 1779 року він офіційно став іменуватися повітовим містом Воронежського намісництва (з травня 1797 як центр повіту увійшов до Слобідсько-Української, а з 1835 року — до Харківської губернії)[11]. У державних актах кінця XVIII ст. місто почали іменувати Купенском, пізніше — Купяпском. У другій половині XVIII століття він перетворився на значний торговий центр. З 1767 року тут щороку відбувалося шість ярмарків. Сюди з'їжджалися купці з різних міст — Тули, Бєлгорода, Харкова, Чугуїва, а також жителі сусідніх слобід. Вони привозили хліб, лляне полотно, рибу, бахмутську і торську сіль, вино, м'ясо, шкіру, дьоготь, худобу та інше. Торгували на ярмарках сукном, юфтью, виготовленою в російських та слобідсько-українських містах. По понеділках і п'ятницях були базари, щовівторка і щосуботи в 12 крамницях купці та міщани торгували тканинами, галантереєю та іншими товарами. У першій половині XIX століття Куп'янськ розвивався значно повільніше інших міст Харківської губернії. В одному з офіційних звітів за 1837 рік відзначалося, що «місто Куп'янськ не на великий проїзній дорозі, торгівля в ньому досить незначна, а тому він протягом багатьох років все майже в одному стані знаходиться»[12].

Населення займалося переважно землеробством, тваринництвом, бджільництвом. Ремесла і торгівля не отримали значного розвитку. Комерційний оборот чотирьох невеликих ярмарків склав у 1837 році всього 35 000 крб. Торгували тут у кількох невеликих крамницях. Чисельність населення в порівнянні з 80-ми роками XVIII століття зменшилася. Так, якщо в 1785 р. в Куп'янську жило 4703 людини, то в 1837 році — 2710[13], у тому числі дворян — 81, мещан- 481.

Дерев'яна церква

У 1780 році Куп'янськ увійшов до складу Воронезького намісництва, і указом Катерини II у 1781 році був туди прийнятий.

У 1662 року була побудована дерев'яна Покровська церква. Куп'янський соборний храм Покрови Пресвятої Богородиці освячений у 1822 році (тоді ж закінчено будівництво), у 1930 році його зруйнували. Дерев'яна Миколаївська церква побудована у 1705 році, новий кам'яний храм св. Миколая — у 1852 році за рахунок коштів, що пожертвували прихожани і поміщик Ананьїн.

У 1797 року Куп'янськ був повернений до складу Слобідсько-Української губернії з центром у місті Харків. Наприкінці XVIII століття у Куп'янську мешкало 3500 жителів, налічувало близько 3500 карбованців сріблом щорічного доходу і три ярмарки. Основну частину населення становили військові обивателі. Основним заняттям для більшості сільського і міського населення служило землеробство, за ним торгівля, ремесла і кустарні промисли. З місцевих товарів, які поставлялися на російський ринок, крім хлібних і зернових продуктів, ввозилися рослинна олія, макуха, кошики та інші вироби з лози.

Біля Миколаївської церкви перебувала Базарна площа. Дві основні вулиці підіймалися з неї — це Дворянська (на сьогоднішній день — вулиця Леніна) і Бєлгородська (вулиця 1 Травня), вони були викладені бруківкою і освітлені. Часто вулиці отримували свою назву на честь жителів міста — Калантаєвська, Охтирська, Загреблянська, Домолєєвська, Сізовська, Горянська, Заоскільна.

Комплекс будівель духовного училища

У 1807 році відкрилося Куп'янське освітнє училище, у 1872 році, на базі жіночого відділення цієї установи — Куп'янська жіноча гімназія. Наприкінці XIX століття у відомості Куп'янського земства було 43 навчальних заклади, 37 народних вчителя і 2 вчительки. У 1819 році було відкрито Куп'янське духовне училище, 1886 року — Куп'янське Олександрівське ремісниче училище, основною метою якого було практичне навчання слюсарно-токарному і слюсарно-ковальському ремеслу. Промисловість міста Куп'янськ у 1871 році була представлена маслоробним, свічко-сальним і трьома цегляними заводами.

Згідно з першим загальним переписом населення в Куп'янську склало 6 тисяч 893 чоловік. Грамотність в місті — 36,5 %. За соціальним складом в місті проживало: містян — 2609, селян — 3504, дворян — 417, духовенство — 159, купців — 72. Основне віросповідання — православне.

У 1895 році поблизу Куп'янська пройшла залізнична лінія Балашов-Куп'янськ-Харків, Харків-Лисичанськ. У 7 верстах від міста почав будуватися залізничний вузол. На місці хутора Лактіоновка виросло селище залізничників — Куп'янськ-Вузловий. У 1911 році поблизу станції Куп'янськ-Вузловий був побудований силікатний завод, у 1904 році в південно-східній частині міста заснований вапняний завод, у 1905 році приватними підприємцями — Куп'янський пивзавод.

На початку двадцятого століття промисловість Куп'янська була представлена вісьмома фабриками і заводами напівкустарного типу, на яких було зайнято 150 робітників. На залізничному вузлі працювало понад 600 осіб. Широке поширення набуло ремісниче виробництво.[14]

Революційні події 1905 року в Куп'янську відбилися страйком залізничників, що був швидко пригнічений.

За статистикою 1913 року, у Куп'янську налічувалося 33 види ремесел, працювало 3572 майстри, 1311 підмайстрів, 741 учень.[14]

Головний корпус колишнього Духовного училища кінця ХІХ — початку ХХ ст.

У січня 1918 року влада перейшла до рук червоних.З травня по грудень 1918 року місто контролювалось українською владою, після чого знову було окуповане червоними до липня 1919 року, коли до міста зайшли денікінські війська. У грудні 1918 Перша кінна армія червоних,під керівництвом Будьонного, повернула контроль над містом і червона окупація ствердилась до початку Другої світової війни.

У 1919 році на базі Олександрівського ремісничого училища була відкрита профтехшкола, а в 1923-му — сільськогосподарська школа. На базі їхнього злиття відкрився автотранспортний технікум.

У 1931 році на Заоскіллі закладений фундамент цукрового комбінату, у 1937 році Куп'янський цукрозавод дав першу продукцію. У 1938 році заснований районний комбінат легкої промисловості, у 1954 році — швейна фабрика. У 1939 році майстерні при Олександрівському ремісничому училищі перейменовані в Куп'янську механо-ремонтну майстерню та передані «Союзсахремснаб», у 1955 році — в механічний завод, з 1958 року — це Куп'янський машинобудівний завод. У 1957 році побудовані м'ясокомбінат та молочноконсервний завод. У 1963 році біля хутора Ківшарівка, за 15 км від Куп'янська, почалося будівництво ливарного заводу-філії Харківського моторобудівного заводу «Серп і молот». Перша плавка була проведена в 1966 році. У 1971 році завод нагородили орденом Трудового Червоного Прапора. У 1983 році відкрився Куп'янський хлібозавод. У Куп'янську є підприємства з виготовлення будівельних матеріалів — комбінат будматеріалів і завод залізобетонних конструкцій.

Будинок, де був розташований штаб 38-ї армії під командуванням К. С. Москаленка

У роки Німецько-радянської війни — з жовтня 1941 по червень 1942 років — у Куп'янську розташовувався Харківський обком КП(б)У і Харківський облвійськкомат, діяла оперативна група ЦК КП(б)У. З 24 червня 1942 року по 3 січня 1943 року тривала окупація Куп'янська німцями. На крейдяній горі, у кінці вулиці Комсомольська, стоїть пам'ятник куп'янчанам, які розстріляні фашистами — 71 людина похована в братській могилі, серед них партизани, підпільники. На міському сквері біля обеліска знаходиться Вічний вогонь. Там поховано 478 воїнів, які воювали за Куп'янськ. Там же знаходиться і пам'ятник Герою Радянського Союзу Н. Ф. Хімушину, який загинув у боях за Куп'янськ. На Куп'янській землі поховані Герої Радянського Союзу Мерзляк І. Д., Селедцов І. Ф., Жердій Є. М., Чучвага І. І.

10 червня 1946 року Куп'янськ віднесено до категорії міст обласного підпорядкування.

Наприкінці грудня 2000 року була затверджена нова символіка Куп'янщини — герб, гімн і прапор. У 2009 році відкрився новий вокзальний комплекс на станції Куп'янськ-Вузловий — на місці одноповерхової будівлі з'явився триповерховий вокзал, реконструйовані дві платформи. Від Куп'янського залізничного вузла колії розходяться в п'яти напрямках: Куп'янськ-Вузловий — Харків, Куп'янськ-Вузловий — Вовчанськ, Куп'янськ-Вузловий — Валуйки, Куп'янськ-Вузловий — Сватове, Куп'янськ-Вузловий — Святогірськ.

27 лютого 2022 року, під час російського вторгнення в Україну, Харківська обласна прокуратура розпочала досудове розслідування щодо Куп'янського міського голови Харківської області Геннадія Мацегори за ч.2 ст.110, ч.1 ст.111 (за фактом посягання на територіальну цілісність та недоторканність України особою, за фактом державної зради) КК України. За даними слідства, міський голова умисно вчинив дії, спрямовані на шкоду суверенітету, територіальній цілісності, недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України. "Представник влади перейшов на бік країни-агресора - Російської Федерації. Чоловік в умовах воєнного стану надав представникам РФ допомогу в проведенні підривної діяльності проти України. Крім того, Мацегора Г.М. вчинив умисні дії з метою зміни меж території України, про що повідомив публічно в інтернеті", – йдеться в повідомленні Харківської обласної прокуратури[15][16][17].

• Газета «Франт» (1997)
• Газета «Наш город» (1998)
• Газета «Вісник Куп'янщини» (1919)
• Газета «Десятка+»
• Газета «Український формат» (2002)
• Газета «Ледокол+» (2010)
• Газета «Купянчанка» (2011)
• Куп'янська телерадіокомпанія — телеканал КТБ
• ТОВ «Східні телевезійні системи»
• Класне радіо

• Список конфесійних громад
• Список політичних партій
• Список районних та міських осередків громадських організацій та об'єднань

Куп'янська гімназія № 3, школа 10 (серпень 2010 року)

• Куп'янський автотранспортний коледж

Напрям підготовки: Обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів, Організація перевезень і управління на автотранспорті, Організація і регулювання дорожнього руху, Бухгалтерський облік: Рівень акредитації: ВНЗ І рівня

• Куп'янський медичний коледж імені Марії Шкарлетової

Напрям підготовки: лікувальна справа, сестринська справа (бакалавр)

Рівень акредитації: ВНЗ ІІ рівня

• Куп'янський професійний аграрний ліцей

Напрям підготовки: тракторист-машиніст, бухгалтер: Рівень акредитації: ПТУ ІІ рівня

• Вище професійне училище № 27

Напрям підготовки: Ливарне виробництво чорних та кольорових металів, Обробка матеріалів на верстатах та автоматичних лініях, Спеціаліст налагоджувальних, формувальних та стрижньових машин, Верстатник широкого профілю; Оператор верстатів з програмним керуванням, Модельник дерев'яних моделей, модельник з металевих моделей, Слюсар з ремонту автомобілів, Електрогазозварник, Кухар-кондитер, Продавець продовольчих товарів, Електромонтер ремонту та обслуговування електроустаткування, Слюсар-ремонтник, електрозварник ручного зварювання, Електромонтер з ремонту та обслуговування електрообладнання, електрозварник ручного зварювання.

Рівень акредитації: ВНЗ І рівня

• Куп'янський професійний ліцей

Напрям підготовки: Будівництво, Легка промисловість, Залізничний транспорт, Електро-слюсарні роботи (контрольновимірювальні прилади), Харчова промисловість: Рівень акредитації: ПТУ І рівня

В місті є також 5 загальноосвітніх шкіл:

• Куп'янська загальноосвітня школа I—III ступенів № 1
• Куп'янська загальноосвітня школа I—III ступенів № 4 імені Героя Радянського Союзу М. Ф. Хімушина
• Куп'янська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 6
• Куп'янська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 11
• Куп'янська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 12

3 гімназіїї:

• Куп'янська гімназія № 1
• Куп'янська гімназія № 2
• Куп'янська гімназія № 3

2 НВК (дитячий садок та школа 1-11 класи):

• Куп'янський навчально-виховний комплекс № 2
• Куп'янський навчально-виховний комплекс № 7

а також:

• Куп'янська вечірня (змінна) школа
• Куп'янська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат

7 дитячих дошкільних закладів: № 1 «Сонечко», № 2 «Орлятко», № 4, № 8, № 10, № 12 «Іскорка», № 15 «Дельфін». Також дитячі садки є в НВК № 2 і НВК № 7. Загальна кількість дитячих садочків — 9.

3 автошколи:

• Куп'янський навчально-спортивний центр ТСО України
• ПП «Стріла»
• ПП «Юлія»

3 музичні школи, дитячо-юнацька спортивна школа, Центр дитячо-юнацької творчості.

На території м. Куп'янськ функціонують[18]

• 3 самостійні міські бібліотеки та Центральна районна бібліотека Куп'янської районної централізоваої бібліотечної системи.
• Районний будинок культури Куп'янського району
• Палац культури імені В. І. Кошелєва
• Куп'янський краєзнавчий музей
• 3 дитячі музичні школи

• Пам'ятник воїнам-землякам, що загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни;
• Пам'ятник Хімушину М. Ф. — Герою Радянського Союзу, 1943 рік;

Пам'ятник М. Ф. Хімушіну

• Перший в Україні пам'ятник медичній сестрі, з 1 вересня 2004 року;
• Пам'ятник Т. Г. Шевченку, з серпня 2009 року;
• Садиба Кропивницького «Затишок»
• Миколаївська церква 1852 року.

• 
  Миколаївська церква 1852 р.
• 
  Миколаївська церква 1852 р. Вид ззаду

• Андрієвський Сергій Григорович — російський та український архітектор.
• Валяшко Микола Авксентійович — доктор фармацевтичних та хімічних наук, заслужений діяч науки України.
• Дудинцев Володимир Дмитрович — радянський і російський письменник.
• Дев'ятова Тетяна Миколаївна (* 1948) — українська плавчиня.
• Івченко Валерій Михайлович — актор театру і кіно, народний артист України і Росії.
• Іцков Яків Захарович — Український медик. Заслужений лікар Української РСР. Кавалер ордена Леніна.
• Кулик Лілія Володимирівна (* 1987) — українська легкоатлетка-олімпійка, майстер спорту міжнародного класу, рекордсменка України, чемпіонка Європи.
• Нечволод Микола Кузьмич (*11 січня 1937) — український педагог.
• Погребняк Наталія Олегівна — Заслужений майстер спорту з легкої атлетики.
• Чернишов Віталій Олександрович — український футболіст, футзаліст і тренер, майстер спорту міжнародного класу.

• Мокієвська-Зубок Людмила Наумівна (1896—1919) — єдина в світі жінка-командир бронепоїзда.