Кімнатне рослинництво

Сенполія з квітами

Kalanchoe blossfeldiana

Монстера делікатесна

Кімнатне рослинництво налічує декілька тисячоліть власного розвитку. Воно тісно пов'язане як з ботанічними дослідженнями і знаннями, так і з технічним прогресом. Кімнатне рослинництво поширюється паралельно з осілим способом життя.

Кімнатне рослинництво особливо поширене в країнах з помірним кліматом або довготривалою зимою, адже більшість наших кімнатних рослин походить з тропіків або субтропіків[1]. Умовно за метою вирощування кімнатні рослини можна розділити на дві групи:

• квіткові (Африканська фіалка, Хирита, бегонія, олеандр, азалія тощо)
• листяні (монстера, фікуси, папороті, бамбуки, фіттонія)

Вирощування та утримання рослин в кімнатах має свої особливості і свої ризики та обмеження: бічне освітлення, сухість повітря взимку, невідповідні ґрунти, протяги, погані умови для дощування (збризкування) та миття листя тощо. Ще гірші умови для існування мають кімнатні рослини в офісах та суспільних закладах, куди вимушено переміщують надто великі чи набридлі рослини, котрі потребують додаткового та трудомісткого догляду. Проблема частково вирішиться в майбутньому із поширенням зимових садів та оранжерей як в суспільних закладах та офісах, так і у приватних оселях, а також із узаконенням і введенням в штат фаху садівника-охоронця в офісах.

• 
  Sedum rubrotinctum
• 
  Cyclamen
• 
  Euphorbia pulcherrima
• 
  Sedum rubrotinctum
• 
  Crassula ovata
• 
  Dracaena sanderiana (бамбук)
• 
  Oxalis tetraphylla
• 
  Cereus peruvianus (цереус перуанський)

• Не купуйте тропічні рослини взимку і не перевозьте їх, коли стоять морози[2].
• Волога для поливу повинна бути теплішою за повітря у помешканні, де стоятимуть кімнатні рослини.
• Часто перевіряйте ступінь вологості субстратів з квітами.
• Нестача освітлення сприяє появі нехарактерного забарвлення для рослин — червонуватого або бузкового, а також поганому відображенню характерних для рослини візерунків на листі, або листки стають надто світлими за забарвленням. Навіть на вікні близько від скла рослини отримують лише 40 -60 відсотків необхідного для фотосинтезу світла.
• Для сукулентів та кактусів бажано мати окреме приміщення для зимового утримання — це або світла веранда без протягів, лоджія, або зимовий сад. Рослинам потрібен взимку період спокою в сухому, але світлому приміщенні[2].

Сад Вестбері Корт.

Луї Гаф'є. Портрет офіцера Цезальпінської республіки, 1801 р. Горшкова культура в живопису.

Горшкова культура квітів і дерево хурми. Каталонія.

Горщикова культура — давній спосіб розмноження та вирощування тропічних і субтропічних рослин і квітів. Горщикова культура набула особливого значення в добу Великих географічних відкриттів. Відкриття і безжальна колонізація земель в Америці, в Південній Азії та на океанських островах супроводжувались відкриттям, вивченням і вивозом в Західну Європу рідкісних квітів, рослин і дерев в горщиках. В керамічних горщиках і дерев'яних контейнерах була вивезена значна кількість рослин з Південної і Центральної Америки, з Півдня Африки (низка рідкісних квітів, серед яких — сенполія узумбарська фіалка), з Південної Азії (бамбуки — двісті видів тощо).

У Західній Європі  не ріс бамбук. Історія спроб перевезення та розмноження бамбуку в Європі розтяглась на роки. Це обумовлене тривалим часом, котрий потрібен для зав'язування бамбуком насіння, адже деякі види бамбуків дають насіння лише через сорок—сто двадцять років. Бамбуки здатні також розмножуватись корінням, проте початкові спроби перевезти рослини з корінням вітрильниками закінчувались поразками. Справа в тому, що бамбук потребує вологи і неважких ґрунтів, інакше його коріння гине, що і відбувалось під час довготривалого транспортування вітрильниками. Завданням вивезти живі рослини бамбуку з Азії опікувався француз Ожен Мазель, що вивозив в Європу також і прянощі.

Але дещо раніше за Ожена Мазеля це вдалося швидким човнам британців 1827 року. Згодом це вдалося і французам. Ожен Мазель придбав 1855 р. земельну ділянку на півдні Франції в містечку Андюз. Там були родючі ґрунти і середземноморський клімат. Аби обводнити ділянку, Мазель вибудував канал від сусідньої річки і нарешті висадив бамбук. Так виникла перша промислова ділянка бамбуку у Франції. 1890 року Ожен Мазель збанкрутів і був вимушений продати сад бамбуків. Але сад Ла-Бамбусере не пропав і існує і зараз, в ньому вирощують майже двісті різновидів азійського бамбуку.

Горщикова культура має поширення досі і використана в історичних садах і парках від доби відродження до рококо.

• 
  Бамбук бонсай.
• 
  Агава американська
• 
  Цитрус лимон, горшкова культура
• 
  Грейпфрут в горшковій культурі
• 
  Бугенвілія
• 
  Вілла Корнаро, Італія. Горшкова культура

Апельсин (Citrus sinensis) — квіти і плід.

Кей Лайм (Citrus aurantifolia) як бонсай. Фото 2008 р.

Батьківщиною цитрусових вважають Індію і Китай, звідки вони потрапили до Ірану, Сирії та арабського Єгипту. У країнах Середземномор'я введені в культуру в 9 ст., а в 14 ст. стали широко культивуватися. На початку 16 ст. цитрусові набули поширення в Америці, особливо в Каліфорнії і Флориді.

До особливостей цитрусових належить їхня довговічність — середня тривалість їх життя більше 100 років, хоча відомі випадки значно довшого існування. К. Иліяшик повідомляє про помаранчеве дерево віком понад 600 років, що росте в Римі.

Апельсин — тепло- та вологолюбна рослина, вирощується в тропіках та субтропіках. Має круглу компактну крону. Листя з округлою основою і загостреною верхівкою. Квіти білі, ароматні, з великою кількістю нектару, запилюються комахами, а в Центральній Америці ще й колібрі. Плоди кулясті або овальні, іноді з зачатковим плодом на верхівці; забарвлення від світло-жовтого до майже червоного; соковиті, кисло-солодкі плоди містять цукри (до 9 %), лимонну кислоту (до 2,5 %), вітаміни А, В і С; використовуються свіжими і переробленими (соки, варення, джем, цукати). Іноді утворюються партенокарпічні плоди, які дозрівають неодночасно. Зі шкірки отримують ефірні олії. Батьківщиню рослини є Південно-Східна Азія, де був дикий пращур, нині знищений. Апельсин потрапив в Європу двома шляхами[3]. Так, деякі види цитрусових потрапили (серед них і апельсин) в Стародавню Грецію ще з поверненням вояків Олександра Македонського. В середньовіччя в арабомовних країнах вирощували апельсини в Північній Африці, в Південній Іспанії та на острові Сицилія. В Португалію апельсин завезли лише 1548 року[3]. Деревця почали вирощувати в оранжереях Північних країн разом із іншими цитрусовими рослинами з 16 ст. Перші апельсинові оранжереї датовані в Росії — 1714 роком[3].

У 1894 р. за наполяганням передових російських науковців А. Н. Краснова і И. Н. Клінґена на Чорноморському узбережжі засновуються Сочінська і Сухумська дослідні сільськогосподарські садові станції, в завдання яких входило вивчення технічних і плодових культур, пристосованих до місцевих умов, розповсюдження їх серед навколишнього населення. З цією метою з низки зарубіжних країн, в першу чергу Індії, Японії, Китаю і Франції, завезено плодові та технічні субтропічні рослини.

Ці наукові установи спільно з організованим 1912 року Батумським ботанічним садом проводили велику роботу по розповсюдженню плодових і цитрусових культур на узбережжі. Помітному розвитку культури цитрусових у Росії сприяла, як пише П. М. Жуковський (1964), експедиція до Китаю та Японії на чолі з А. Н. Красновим і И. Н. Клінґеном (1897), коли до числа " 12 золотих дарів Сходу « привезено і японський мандарин „ному“. Проте, справжній розвиток вітчизняне субтропічне господарство отримало лише після встановлення Радянської влади, коли в країні почалася промислова обробка цитрусових культур.

В Україні промислове вирощування цитрусових не розвинуто, але переробка цитрусових плодів на соки та дитяче харчування існує майже на всіх підприємствах харчової промисловості, що виробляють вказані продукти.

• 
  Квітка гібрідного лимону
• 
  Овальний кумкват (Fortunella margarita) в оранжереї
• 
  Овальний кумкват (Fortunella margarita), квіти
• 
  Овальний кумкват, плоди

Лимон — давня культура в кімнатному рослинництві. Частка цитрусових вирощується як декоративні культури кімнатного рослинництва у вигляді бонсай.

Фініковая пальма Теофраста біля пляжу.

Палац Мсциховського, пальми в помешканні, 1916 р.

Пальми в зимових садах і житлових кімнатах набули особливого поширення в 19 ст. Вони стали ознакою розкошів буржуазних помешкань і високого статусу володарів. Промислова революція зробила можливою виготовлення великорозмірного скла та побудову великих і світлих приміщень зі скляними стелями і стінами, прикрашених великими рослинами, меблями і фонтанами.

Пальми потребують великих горщиків чи контейнерів, позаяк у них велике коріння. Для пальм також виготовляють дерев'яні діжі з деревини сосни, клена, бука, дубу. Молоді пальми пемесаджують раз на рік або раз на два роки. Кореневу шийку не заглиблюють у субстрат (ґрунт). Пальми бажано поливати теплою водою і щоденно. Під час росту вони потребують багато світла і вологи. Найкращий температурний режим для пальм +16+22 градуси за Цельсієм. При нестачі вологи та надто сухому повітрі взимку в кімнатах листя пальм жовкне на кінчиких. Сухі кінчики краще зрізати, не торкаючи зеленої стулки. Зрізати можна лише повністю висохлий лист біля самого стовбура.

Пальми — досить вибагливі рослини до середовища та до утримання. Листя бажано омивати теплою водою та позбавляти пилу. Вибагливі пальми (фенікс Робелена, тонкі хамедореї, пальма кентин) не виносять з помешкань навіть влітку.

Виносити на балкони та в сад влітку можна лише пальми фініки, ливістони, хамеропси, поклопотавшись про щоденні поливи та оприскування водою. Аби пальма мала розкішне листя з усіх боків, її горщик повертають навколо її стовбура. В кімнаті стежать і повертають, щоби верхова брунька пальми була похилена від вінка. Коли рослина випростається уверх і до вікна, її знову повертають.

До найбільш декоративних і мініатюрних пальм належать фінік Робелена. Вид пальми походить з Лаосу. Висотою до 3-х метрів, з декількома стовбурами, кожен з яких згинається назовні від центру групи. Плоди чорні. Пальму часто вирощують як кімнатну рослину.

Ficus macrophylla

Інжир (Ficus carica)

Їх поділяють на

• дерева або кущі (невибагливі у вирощуванні)
• тропічні або ампельні (вибагливі у вирощуванні).

Належать до листяно-декоративних кімнатних рослин[4]. Є форми з пістрявим забарвленням листя, з золотавим забарвленням і темним, майже чорним. Фікус сортів Фенджаміна має хвилясте листя. Всі частини рослини мають молочно-білий сік. Складність вирощування та утримання — середня[5].

Фікуси погано переносять протяги, нестачу вологи, охолодження. Краще, коли рослина має постійне місце в кімнаті чи в зимовому садку. Якщо почав скидати листя, то це свідчення недотримання умов зростання — переохолодження, якщо він утримувався на холодному підвіконні чи на холодній підлозі. Горщик краще ставити на кювет з деревини. Ґрунт повинен бути добре проникним для вологи (з камінцями і піском), щоби коріння не гнило.

Єдиний їстівний фікус серед рослин — уславлений інжир (Ficus carica). В природі рослина здатна здичавлювати і рости на сухих або кам'янистих ґрунтах на узбережжі з солонуватими водами, але в теплому кліматі. Утримання в кімнаті не складне через малу вибагливість рослини, але потребує освітлення та теплих поливів. Навіть якщо інжир не даватиме плодів в кімнаті, рослина має значні листяно-декоративні якості через наявність пишного і розрізного листя. Штучно виведені партенокарпічні сорти, котрі не потребують запилення комахами і дають врожай навіть в кімнаті на підвіконні. Розпліднення неважке — насінням (довго), живцем, вегетативне (додатковими кореневими паростками — найкраще, бо має готове коріння).

Супліддя інжиру покриті тонкою шкіркою з дрібненькими волосками. На верхівці супліддя розміщене вічко, прикрите лусочками. Супліддя інжиру мають дуже багату кольорову гамму — від жовтого до чорно-синього кольору. Все залежить від сорту. Проте частіше зустрічаються жовто-зелені супліддя. Формою вони нагадують грушу, а розмірами — із волоський горіх або навіть вдвічі більше. Нестиглі супліддя містять їдкий молочний сік, тому вони неїстівні. В супліддях є багато крихітних плодів — що за морфологічним типом є паракарпним горішком, на смак вони помірно-солодкі. Свіжі плоди інжиру мають до 24 % цукру, а сушені — до 37 %. В них є також органічні кислоти, дубильні речовини, білки, жири.

Плоди інжиру їдять у свіжому, сушеному та консервованому вигляді. Із свіжих плодів варять варення та джем.

• 
  Листя інжиру
• 
  Плоди з бузковим забарвленням
• 
  Верхівка паростка з листям та квітками
• 
  Плід на розрізі
• 
• 
  Гілка з плодами
• 
  Доросле дерево інжиру
• 
  Молодий паросток
• 
• 
• 
• 

Opuntia stricta, опунція вузька з плодами

Gymnocalycium baldianum

Echinopsis subdenudata

Кактусові (Cactaceae) — родина суккулентних рослин порядку гвоздикоцвітих (Caryophyllales). Поширені у пустелях, вирощуються як декоративні, зокрема кімнатні, та харчові рослини. Завдяки довгому корінню та товстим стеблам кактуси збирають вологу і здатні переживати великі посухи.

Шлюмбергера. Різновиди забарвлення квітів у гібридів.

Кактуси, з огляду на незвичайність зовнішнього вигляду для європейців, привернули увагу ще перших колонізаторів Америки і були завезені до Європи як декоративні рослини вже у XVI столітті. Перша відома колекція кактусів була зібрана в другій половині XVI ст. аптекарем Морганом у Лондоні. Надалі популярність цих рослин постійно росла, чому сприяли і біологічні особливості багатьох кактусів — невибагливість до поливу і сухості повітря (останнє істотно при кімнатній культурі), легке вегетативне розмноження.

Рослини розселились від вологих субтропіків до гірських схилів, де випадає сніг (види вивезені з Чилі). Тому бажано знати, де саме батьківшини рослин і моделювати для них природні умови.

Деякі види поливають тільки влітку в період їх росту і скорочують поливи восени до 1 разу на місяць. . Кактуси видів астрофітум астеріас, цефалоцереус сініліс взимку не поливають взагалі [6]. Бажано надати їм спокій і навіть трохи підсохнути. Сухе і холодне утримання кактусів припиняє їх зростання і розвиток.

Види зігокактуси, рипсаліси, епіфіллуми — так звані епіфітні кактуси — походять з тропічних лісів, тому потребують тепла і вологи цілорічно. Зігокактуси полюбляють вологу і влітку їхнє листя сприскують вологою додатково.

Частка кактусів росте в природі серед трави і звикла до напівтіні — чилійські види, білі маміллярії, астрофітуми[6]. В кімнатному рослинництві їм забезпечують напівтінь і коротке сонячне освітлення.

Кактуси цікаві і без квітів через екзотичний вигляд, геометричність, голки, різнокольорове забарвлення. Тим контрастніші їхні квіти — тендітні і несподівано ніжні. Більшість ребуцій, маміллярій та пародій дають квіти вже на другий-третій рік утримання в сприятливих умовах. Особлива група кактусів дає квіти вперше лише через десять (10) і більше років, так вони налаштовані і в природі, це — * ферокактуси

• ехінокактус Грузона
• еріокактус Ленінгауза[6].

Пересаджування кактусів. Його щорічно потребують лише молоді рослини. Дорослі кактуси перевалюють у нові і більші горщики раз на 3-4 роки. Слід пам'ятати, що пересаджування кактусів сприяє їх пробудженню від сезонного спокою[6]. Тому найкращий період для пересадки — кінець зими і початок весни. Ґрунти для пересадки готують восени і зберігають до весни.

Кактуси мають власних шкідників, серед них — коренева нематода (червець). Нематода пошкоджує як корені, так і поверхню кактуса, що полегшує діагноз. Ознаки наявності нематоди в горщику — поганий і довгий розвиток кактуса і відсутність квітів[6]. Пізньою весною або літом кактус з нематодою виймають з горщика, вичищають ґрунт з нематодами і пошкодженим корінням, саму рослину підсушують і після сушки наново садять в здоровий субстрат (ґрунт) на укорінення. Поверхню пошкодженого кактуса також можна протерти-дезінфікувати горілкою або розведеним спиртом[6].

• 
  Echinocereus schmolii
• 
  Parodia concinna
• 
  Echinocereus triglochidiatus (їжаковий цереус)
• 
  Ехіноцереус зеленоквітковий (Echinocereus triglochidiatus)
• 
  Echinocereus chisoensis
• 
  Echinocereus dasyacanthus
• 
  Echinocereus cinerascens
• 
  Mammilaria casoi
• 
  Mammillaria luethyi

Верхові сади або сади на дахах і галереях отримали поширення в добу бароко. Вони були обмежені розмірами галереї або даху, на якому розплановувались. Такий садок або утворювали, виносячи рослини і квіти в горщиках, або утворюючи гідроізоляційний шар зі свинцю, котрий засипали шаром ґрунту, куди висівали квіти чи переносили кущі і навіть невеликі дерева.

Верхові сади 17-18 століть у вельмож і королівських родин мали відверто геометричне, регулярне розпланування і рясно прикрашались стежками, квітами, садовими лавами, малими скульптурами або вазами, перспективи закінчувались особливими, мальованими художниками картинами.

Зимовий сад, Горнман музей, Лондон.

Зимовий сад — західноєвропейський винахід, приміщення з металевим каркасом і скляними дахом чи стінами і призначене для вирощування та збереження в зимовий період тропічних та субтропічних рослин.

Облаштування зимових садів тісно пов'язане з західноєвропейським технічним прогресом, використанням металевих конструкцій та широкого скла. Коштовність цих матеріалів на початковому етапі обумовила вузьке коло володарів-багатіїв, здатних економічно підтримати використання коштовних матеріалів та їх ремонти і утримання. Перші зимові сади — приналежність палаців королівських родин або всесвітніх виставок.

Так, відомий зимовий сад, облаштований в Зимовому палаці, резиденції російських імператорів в Санкт-Петербурзі[7]. Зимові сади облаштовували для утримання пальм та інших кімнатних рослин. Не був винятком і зимовий сад в резиденції російських імператорів. Аби його облаштувати, забрали частку площі верхового саду, створеного ще за часів імператриці Катерини ІІ. Перший палацовий зимовий сад створив архітектор Стасов В. П. ще 1838 року. Нове облаштування зимового саду створили за проектом архітектора А. Штакеншнейдера на тій же площі. Зала зимового саду під скляним дахом мала висоту двох поверхів і сполучалась із Північним павільйоном Малого Ермітажу власним балконом на металевих кронштейнах. На гідроізоляційний шар насипали ґрунт, куди висадили екзотичні квіти і кущі, в центрі створили фонтан з білого мармуру та декілька скульптур. Зимовий сад проіснував до кінця 19 ст., коли 1893 року розпочали новий ремонт. Тоді створили бетонне склепіння першого поверху та нові кювети для рослин. Міняли ґрунт і надто великі рослини на менші. Зимовий сад був знищений і його вигляд відомий завдяки акварелям, створеним свого часу Е. П. Гау[8].

Здешевлення коштовних матеріалів та їх значне промислове виробництво в 19 ст. розширило коло споживачів за рахунок пільгових станів суспільства і перестало бути екзотикою. В 20 столітті зимові сади стають приналежністю офісів та родин середнього класу у вигляді скляних веренд, атріумів, критих скляних переходів, прибудов-альтанок тощо.

• 
  Покинутий зимовий сад Стенлі парку, 1899 р. Британія.
• 
  Зимовий сад Кіббл палацу.
• 
  Скляна веранда

Квіти граната звичайного і плід

Оранжерея ботанічного саду, Брауншвейг, Німеччина

Майнц, Німеччина. Каскад і оранжерея в садибі Фаворіте, гравюра Саломона Крейна, 1726 рік.

Оранжере́я — будівля зі штучним кліматом для вирощування рослин.[9] Назва походить від французького „orangerie“ (апельсин), що пояснює первинне використання оранжерей — вирощування цитрусових. Оранжереї звичайно будують з прозорого скла або пластика і використовують для вирощування сільськогосподарських та декоративних рослин. Клімат в сучасних оранжереї забезпечується шляхом підтримки необхідних значень температури, освітлення та вологості відповідно до вимог певної культури та періоду її вегетації. Режим освітлення забезпечується додатковим освітленням з використанням ламп зі спектром, наближеним до сонячного (так звані „фітолампи“). Вологість в оранжереї підтримують внесенням води в ґрунт (полив), штучного дощу, а також за рахунок вентиляції. Температурний режим підтримують за рахунок повітряного або водяного обігріву. Системи повітряного обігріву використовуються в невеликих оранжереях і при невеликій різниці температур в- та ззовні оранжереї, системи водяного обігріву — в великих оранжереях та при значній різниці температур.

Оранжереї відомі з доби бароко. Регулювання освітлення, вентиляції та опалення були примітивні. Видовжений блок оранжереї мав ґрунти чи ряди рослин в горщиках, за якими робили печі для опалення. Оранжереї слугували як для вирощування квітів, так і фруктів чи винограду в країнах помірного чи холодного клімату, несприятливого для більшості тропічних чи субтропічних рослин. Тим не менше деякі багатії мали значні колекції рослин у власних парках і оранжереях. Адже ботаніка була довгий час улюбленою наукою вельмож, садівників і науковців вісімнадцятого століття.

Уславились своїми розмірами та значенням і оранжереї в парку Версаль, в резиденції Петергоф, в підмосковних садибах російських вельмож — Кусково, Горенки, в садибі Прокофія Акинфійовича Демидова тощо.

Оранжереї були тісно пов'язані з кімнатним рослинництвом і садами в теплу пору, куди виносили квіти і деревця в горщиках влітку.

• 
  Спрощений варіант оранжереї, гравюра 1779 р.
• 
  Худ. Пауль Кайзер. «Оранжерея»
• 
  Архітектор Доменіко Жилярді. Проект і план оранжереї для дворянської садиби Кузьмінки.
• 
  Оранжерея для пальм неподалік Берліна, 1880 р.
• 
  Оранжерея в саду Massey, Франція.

Бонсай. Квітучий рододендрон

Юкка уславлена

Особливі національні форми отримало кімнатне рослинництво в Японії. Мініатюризація, така притаманна добробуту японців, просякнула і сформувала такі мініатюрні форми кімнатного рослинництва як

• бонсай
• суїсекі

Бонсай — (яп. 盆栽, „рослина на таці“) — мистецтво вирощування карликових дерев у невеликих ємностях.

Авторство ідеї бонсай належить не Японії, а Китаю. Японці багато чого запозичили з багатого досвіду китайської культури, але все запозичене пропустили через національні традиції. Існують різні думки з приводу дати започаткування цього мистецтва-садівництва, за різними твердженнями початок своєї історії воно отримало близько 4000 років тому.

Не кожне деревце в низькому контейнері — бонсай, японські традиціоналісти обмежують список видами: сосна, ялина, ялівець, клен, азалія, рододендрон.

Бонсай поширений і в європейських культурах, де використані як екзотичні, так і місцеві рослини, серед яких — місцеві клени, береза, дуб, вільха, модрина, глід, ялівець. Особливо годяться малі або затримані в рості рослини. Мистецтво бонсай розраховане на дуже терплячих і оптимістично налаштованих осіб. Адже доведеться роками чекати готову форму рослини в бонсаї, підрізати і підживлювати, поливати і роками стримувати зростання рослини[10] тощо.

Суісекі — створення мініатюрних ландшафтів на таці. Це той же бонсай, але з декількома рослинами і додатками каміння вишуканої форми, піску, іноді знову ж таки мініатюрної скульптури[11].

В Європі, продаючи будинок і земельну ділянку, володар втрачає і сад. Тіснява забудови в Японії спонукає до відсутності саду як такого або він обмежений декількома рослинами. Приватний сад в Японії асоціюється з бонсай та з суїсекі, тобто кімнатними рослинами. Продаючи будинок, володар перевозить із собою і сад, всі свої бонсаї та суїсекі. Зазвичай вони мають поважний вік до 60 чи 100 років і є родинною реліквією. Є бонсай, над яким пропрацювало вже п'ять поколінь садівників[11]. Це можливе лише за умов сталої національної традиції кімнатного рослинництва.

• Штучне освітлення рослин
• Садівництво
• Садівник
• Оранжерея
• Горшкова культура
• Ботанічний сад
• Сад бароко
• Пейзажний парк
• Кактуси та інші сукулентні рослини (книга)

• Гесдерфер М. Комнатное садоводство.
• Регель Э. Содержание и воспитание растений в комнатах.
• Хессайон Д. Г. Всё о комнатных растениях. — М.: „Кладезь-Букс“, 2008, — с. 256.
• Хессайон Д. Г. Всё о комнатных растениях. — М.: „Кладезь-Букс“, 2008. — с. 128.
• Ященко Г. А. Растения для жилых комнат и уход за ними. — К. : Б. и., 1892. — 294, XIV с.
• Широбокова Д. Н., Нікітіна В. В., Гайдаржи М. М., Баглай К. М. Кактуси та інші сукулентні рослини. — К. : Українські пропілеї, 2003. — 110 с. — ISBN 966-7015-28-9.
• С. М. Приходько. Кактуси. — Київ : Наукова думка, 1974. — 207., іл. с. (укр.)
• Костина-Кассанелли Н. Н. Пальмы, кактусы, папоротники и другие экзотические комнатные растения», серия "Школа комнатного цветоводства. — Харьков, 2013.
• «Наука и жизнь», № 4, 1977.

• Енциклопедія рослин садових та кімнатних: Довідкове видання. — Донецьк: ТОВ «Глорія Трейд» / уклад. Ануфрієва С. В.. — 2013. — 224 с.

• (рос.) Енциклопедія кімнатних рослин.