Хіраґана

• Ка́на (яп. 仮名, かな) — «абетка», «вдавані букви», «імітація ієрогліфів»; скорочення від слова каріна (яп. 仮名, かりな)[4];
• Ка́нна (яп. 仮名, かんな) — «абетка», «вдавані букви», «імітація ієрогліфів»; скорочення від слова каріна (仮名, かりな)[5];　
• О́ннаде (яп. 女手, おんなで, をんなで) — «жіночий почерк»[6];
• О́нна-мо́дзі (яп. 女文字, おんなもじ) — «жіночі букви»[5].
• Со́ґана (яп. 草仮名, そうがな) — «скорописна кана»[7].

Хіраґана складається з 48 знаків або букв. 5 із них позначають прості голосні звуки, 3 — йотовані голосні звуки, а решта 40 — силаби, сполучення приголосних і голосних звуків. З другої половини 20 століття знаки ゐ та ゑ, що вказують на звуки /wi/ та /we/, майже не використовуються, тому, фактично, абетка складається з 46 знаків[8].

Традиційно усі знаки хіраґани, за винятком знаку ん, що позначає звук /ɴ/, записуються у віршованому порядку. Він називається «іроха», за іменем трьох перших букв вірша い, ろ і は[8][9]. Починаючи з другої половини 19 століття в навчальних і академічних виданнях замість віршованого порядку вживається фонетичний. Він має назву ґодзюон — «п'ятдесят звуків» і систематизує усі знаки хіраґани в п'ятидесятикоміркову таблицю за принципом фонетичної спорідненості[9].

Окрім основних знаків хіраґани, існують додаткові. Вони не вносяться до таблиць іроха та ґодзюону, оскільки є похідними від основних. Додаткові знаки виражають дзвінкі проривні, глухі проривні та пом'якшені приголосні. Дзвінкі приголосні записують із додаванням знаку дзвінкості «゛», глухі приголосні — із додаванням знаку «ﾟ», а пом'якшені приголосні — із додавання до знаків фонетичного ряду /i/ зменшених йотованих голосних ゃ, ゅ і ょ.

Манйоґана	Скоропис	Хіраґана
安		あ
以		い
宇		う
衣		え
於		お

Винайдення хіраґани традиційно приписується Кукаю, буддистському ченцю 9 століття. Перші згадки про його авторство зустрічаються в праці середньовічного японського літературознавця Кадзан'їна Наґатіки «Показовий аналіз японської катакани», укладеній в першій половині 15 століття[10]. В цій роботі зазначається, що з 11 століття Кукай вважався автором «пісні іроха», яка служила зразком для упорядкування хіраґани. Проте японські філологи 20 століття відкидають цю гіпотезу, вказуючи на помилкове ототожнення автора «пісні іроха» з автором абетки хіраґана[10]. На думку Цукісіми Хіросі хіраґана не мала свого єдиного автора. Процес її створення тривав декілька десятиліть, в якому брали участь декілька упорядників[10].

В японському мовознавстві новітнього періоду вважається, що знаки хіраґани — це спрощена форма скоропису китайських ієрогліфів; іншими словами — скоропис скоропису. Згідно з цією гіпотезою, починаючи з кінця 8 століття японці використовували в японській поезії та приватних листах систему письма, що називалася манйоґана. Вона передбачала запис японських слів схожими за звучанням китайськими ієрогліфами. На основі цієї системи письма виник скоропис — соґана, який в результаті подальшого спрощення перетворився в хіраґану. Ця гіпотеза є панівною в середовищі японських мовознавців, але вона має дуже мало доказів, які б доводили процес перетворення ієрогліфів у хіраґану[10].

Найстаріший документ, що вперше фіксує знаки подібні до хіраґани, датується 867 роком[11]. Це подвірний реєстр провінції Санукі, в якому вжито чотири літери ふ, お, い та と. Вони написані разом із скорописними знаками манйоґани. В деяких релігійно-філософських трактатах 9 століття знаки хіраґани використовувалися як підказки для прочитання ієрогліфів. Перше найстаріше джерело, що було повністю написане хіраґаною, — це приватний лист, датований 905 роком, зі збірки документів монастиря Тонан'їн[11]. Згодом, в джерелах 10 століття, ця абетка вживалася для нотаток, кореспонденції та графіті. Хоча писемних джерел для визначення точної появи хіраґани дуже мало, Цукісіма Хіросі вважає, що процес її упорядкування завершився в другій половині — кінці 9 століття[12], а з 10 століття ця абетка набула широкого розповсюдження[12].

Передмова «Збірки старих і нових японських пісень», написана хіраґаною (копія 1120 року)

Протягом 10 — 12 століття хіраґана стала поступово використовуватися в щоденниках і оповіданнях. Її часто вживали для нотації звичайних побутових речей, тому більшість текстів, складених цієї абеткою, відбивають тогочасну японську розмовну мову[12]. Оскільки знання китайської ієрогліфіки було прерогативою чоловіків, хіраґаною часто послуговувалися жінки. Через це її називали оннаде — «жіночий почерк» або онна-модзі — «жіночі букви». Незважаючи на таке іменування, хіраґана не було письмом лише для жінок. Її часто використовували чоловіки, які записували нею пісні, а також перші відомі оповідання жанру моноґатарі. Велика кількість літературних пам'яток складена хіраґаною в цей період були зразком для наслідування наступних поколінь, тому абетка, якою вони були записані вважалася зразковою. Стиль її знаків відтоді майже не змінювався[13].

Епохальним для хіраґани став вихід в 913 році Імператорської антології «Збірка старих і нових японських пісень», що була написана знаками цієї абетки. Це був момент, коли хіраґана отримала визнання на державному рівні, перетворившись з письма приватного листування на письмо вишуканої поезії придворної аристократії[13]. Абетка поступово упорядковувался, а її знаки спрощувалися. Починаючи з пізнього середньовіччя хіраґана стала об'єктом японської каліграфії поряд з китайськими ієрогліфами[13].

До 12 століття хіраґана рідко використовувалася в текстах, написаних китайським письмом. Проте з 13 століття її стали вживати вперемішку із ієрогліфами. В таких текстах переважали знаки абетки, а ієрогліфи використовувалися як знаки манйоґани. В ранньому новому часі хіраґану вважали письмом для малоосвічених. Окрім поезії, її використовували в оповіданнях, казках та історичних творах для полегшеного сприйняття тексту. Ці роботи використовували багато альтернативних знаків, які позначали однакові звуки. 1900 роки усі знаки були остаточно уніфіковані урядовим наказом про початкові школи

В наведеній нижче таблиці показано порядок написання штрихів кожного символа хіраґана. Вона впорядкована в традиційний спосіб, починаючи з верхньої правої частини і читається вниз по стовпцям. Номери і стрілки показують порядок написання штрихів і напрям цих штрихів, відповідно.

кана Порядок написання Лат. Кир. МФА Походження あ а а a 安 あ い і і і 以 い う u у ɯ 宇 う え е е е 衣 え お о о o 於 お か kа ка ka 加 か き kі кі kʲі 幾 き く ku ку kɯ 久 く け kе ке kе 計 け こ kо ко ko 己 こ さ sа са sa 左 さ し shі ші/сі ɕі 之 し す su су sɯ 寸 す せ sе се sе 世 せ そ sо со so 曾 そ た tа та ta 太 た ち chі чі/ті t͡ɕі 知 ち つ tsu цу t͡sɯ 川 つ て tе те tе 天 て と tо то to 止 と な nа на na 奈 な に nі ні ɲі 仁 に ぬ nu ну nɯ 奴 ぬ ね nе не nе 禰 ね の nо но no 乃 の は hа ха ha 波 は ひ hі хі çі 比 ひ ふ fu фу ɸɯ 不 ふ へ hе хе hе 部 へ ほ hо хо ho 保 ほ ま mа ма ma 末 ま み mі мі mʲі 美 み む mu му mɯ 武 む め mе ме mе 女 め も mо мо mo 毛 も や yа я ja 也 や ゆ yu ю jɯ 由 ゆ よ yо йо jo 与 よ ら rа ра ɾa 良 ら り rі рі ɾʲі 利 り る ru ру ɾɯ 留 る れ rе ре ɾе 礼 れ ろ rо ро ɾo 呂 ろ わ wа ва ɰa 和 わ ゐ wі і ɰі 為 ゐ ゑ wе е ɰе 恵 ゑ を wо о ɰo 遠 を ん n н n 无 ん

Ребус хіраґаною. У вигляді кішок, справа наліво, записано слово なまづ (намадзу) — «сом» (Утаґава Кунійосі, 1844-1848).

За невеликим винятком для часток は, を і へ, які в деяких випадках вимовляються як «ва», «о» і «е, знаки хіраґани читаються відповідно до вищенаведеної таблиці. До реформ епохи Мейдзі правила вимови були складнішими. Сучасні винятки з правил є спадщиною старої системи. Точні правила вимови називаються канадзукай (仮名遣い — „використання кани“).

Існуює два знаки хіраґани, які вимовляються як „дзі“ (じ і ぢ), та два знаки, які вимовляються як „дзу“ (ず і づ). Ці пари не є взаємозамінними. Зазвичай, сьогодні „дзі“ пишеться як じ, і „дзу“ як ず, однак існують винятки. Якщо у слові перший склад записується знаком без ніґорі (Х), а другий склад може записуватися тим же знаком, але з ніґорі (Х゛), то для їхнього запису використовується той самий знак хіраґани. Наприклад, тідзімеру („проливати“, „скорочувати“) передається на письмі як ちぢめる. У складених словах, у яких нігорі робить наступний приголосний дзвінким, також використовується вихідний знак хіраґани. Наприклад слово „ті“ (血 — „кров“) записується й звучить як ち. Коли ж ієрогліфи 血 і 鼻 (хана, „ніс“) поєднуються у словосполучення „ханадзі“ (鼻血 — „кровотеча з носа“), звук 血 змінюється з „ті“ на „дзі“. У такий спосіб слово „ханадзі“» пишеться хіраґаною як はなぢ . Тобто для одного й того ж ієрогліфа 血 можуть застосовуватись різні символи хіраґани. Аналогічно, слово цукау (使う — "використовувати ") пишеться хіраґаною як つかう, але словосполучення канадзукай (かな使い — «використання кани») пишеться як かなづかい.

Втім, це правило не застосовується, коли ієрогліфи використовуються у словосполученнях, зміст яких незрозумілий з «дослівного» прочитання ієрогліфів. Наприклад, слово «інадзума» (稲妻 — блискавка) складається з ієрогліфів «іна» (稲 — «рис», пишеться як いな) і «цума» (妻 — «дружина», пишеться як つま, але у складі слова з декількох ієрогліфів як ずま дзума). Оскільки прямий переклад двох ієрогліфів не передає точне значення словосполучення, воно записується хіраґаною як いなずま, а не いなづま.

У хіраґані довгий голосний передається за допомогою додавання голосного до попереднього складу. Як правило, це робиться за допомогою знака «у» う, але є винятки. Наприклад, слово «о:кій» 大きい ("великий ") записується хираганою як おおきい «оокій». Знак подовження голосної тьоон (ー, «довгий звук»), який використовується також у катакані, застосовується у хіраґані рідко, наприклад, у слові らーめん (рамен, «китайська локшина»), однак таке вживання є винятком.

Слово не може починатися зі знаку «н» ん. Однак, після «н» може стояти голосний. . Наприклад, «рен'ай» (恋愛 — «любов») записується хіраґаною як れんあい (слова «ренай» れない не існує). Перед приголосними «п», «б» і «м» звук «н» вимовляється як «м», що, як правило, відображається під час транскрипції японського тексту кирилицею. Наприклад, слово しんぶん (新聞 — «газета») буде записане як «сімбун».

В Юнікоді хіраґана займає кодові позиції з U+3040 по U+309F[14]:

Блок хіраґани в Юнікоді містить складені символи для всіх знаків хіраґани, які перебувають сьогодні в обігу, включаючи зменшені голосні й палаталізовані звуки для складних складів, а також застарілі знаки «ві» й «ве» й рідко використовуваний «ву» (ゔ). У кодову таблицю включені складені комбінації основних знаків хіраґани з ніґорі та ханніґорі, але їх також можна одержати, якщо слідом за основним знаком поставити окремий знак ніґорі чи ханніґорі (U+3099 і U+309A). Даний метод потрібний для того, щоб додати відповідний діакритичний знак до кани, яка звичайно з ними не вживається. Наприклад, для того, щоб додати ніґорі до голосної або ханніґорі до складу, що починається не на «х».

Знаки U+3095 и U+3096 — це зменшені «ка» (か) і «ке» (け). U+309F — здвоєний знак «йорі» (より), який інколи використовується у текстах, написаних вертикально. U+309B і U+309C — це розділові еквіваленти до комбінованих знакам ніґорі та ханніґорі.

Позіції кодової таблиці U+3040, U+3097 і U+3098 зарезервовані.

• (яп.) Цукісіма Х. Хіраґана // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
• (яп.) 平仮名 // 国語学 / 築島裕著 [Хіраґана // Цукісіма Х. Японське мовознавство]. — 東京: 東京大学出版会, 1964． — pp. 69 — 75.
• (укр.) Рубель В. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: Аквілон-Прес, 1997.
• (укр.) Кокін-вака-сю. Збірка старих і нових японських пісень / Переклад І. Бондаренка. — Київ: Факт, 2006.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Хіраґана

• Вчимось читати і писати хіріґаною
• Українсько-японський словник онлайн
• (рос.)Абетка хіраґана.
• (англ.)Hiragana. Range: 3040–309F // The Unicode Standard 5.2 Code Charts. Unicode Consortium
• Тест на знанння хіраґани.