Пантопразол

Пантопразол — синтетичний препарат, що є похідним бензимідазолу[2] та належить до групи інгібіторів протонної помпи[3][4], для перорального та парентерального застосування.[5][6] Пантопразол уперше синтезований у Німеччині та застосовується у клінічній практиці з 1994 року.[7]

Пантопразол
Систематизована назва за IUPAC
(RS)-6-(Difluoromethoxy)-2-[(3,4-dimethoxypyridin-2-yl)methylsulfinyl]-1H-benzo[d]imidazole
Класифікація
ATC-код A02BC02
PubChem 4679
CAS 102625-70-7
DrugBank
Хімічна структура
Формула C16H15F2N3O4S 
Мол. маса 383,371 г/моль
Фармакокінетика
Біодоступність 77% (перорально)
Метаболізм Печінка
Період напіввиведення 0,9-1,9 год.
Екскреція Нирки (82%), фекалії
Реєстрація лікарського засобу в Україні
Назва, фірма-виробник, країна, номер реєстрації, дата КОНТРОЛОК,
«Такеда ГмбХ»,Німеччина
UA/0106/01/02
03.07.2014-03/07/2019
ЗОЛОПЕНТ®,
ТОВ«Кусум Фарм»,Україна
UA/9814/01/01
30.05.2014-30.05.2019
ПАНТАСАН,
«Сан Фармасьютикал Індастріз Лтд.»,Індія
UA/3400/02/01
21.06.2013-21.06.2018
[1]

Фармакологічні властивості

Пантопразол — синтетичний препарат, що є похідним бензимідазолу та належить до групи інгібіторів протонної помпи. Механізм дії препарату полягає у інгібуванні ферменту парієтальних клітин шлунку H+/K+ АТФази (який також називають протонною помпою), що призводить до блокування переносення іонів водню із парієтальних клітин у порожнину шлунку та гальмування кінцевого етапу секреції соляної кислоти.[5][8] Після введення в організм пантопразол накопичується в каналах обкладочних клітин шлунку, саме у просвіт яких заходять частини молекул протонної помпи, де виключно і відбувається взаємодія препарату із ферментом H+/K+ АТФазою виключно парієтальних клітин шлунку[5][9] та не взаємодіє з H+/K+ АТФазами та H+/Na+ АТФазами інших тканин (епітелію жовчевих шляхів, гематоенцефалічного бар'єру, кишкового епітелію, епітелію рогівки та м'язів, остеокластів та клітин імунної системи).[7][3] Найвища ефективність пантопразолу спостерігається при високій pH шлункового соку (pH < 3)[5], що вище за аналогічний показник інших інгібіторів протонної помпи (омепразолу, рабепразолу, лансопразолу та езомепразолу)[7], що призводить до сповільнення початку дії пантопразолу в порівнянні з іншими препаратами групи[9], але забезпечує високу селективність дії препарату виключно на парієтальні клітини шлунку та зменшує кількість побічних ефектів у зв'язку із неактивністю пантопразолу при нижчому рівні кислотності шлунку.[4] Пантопразол пригнічує секрецію соляної кислоти парієтальними клітинами слизової оболонки шлунку; у тому числі як спонтанну (базальну), так і стимульовану гістаміном, гастрином та ацетилхоліном.[6][5] Оскільки застосування пантопразолу знижує рівень кислотності шлунку, то це призводить до стимуляції вироблення гастрину.[6] Пантопразол має власну активність проти Helicobacter pylori[2][5] та використовується у схемах ерадикації цього мікроорганізму.[6] Пантопразол має найвищий серед усіх блокаторів протонної помпи час зв'язування із протонною помпою, що призводить до значного збільшення часу відновлення шлункової секреції після прийому препарату — до 46 годин, який у лансопразолу становить лише 15 годин, а у рабепразолу та омепразолу — 30 годин.[7][2] Пантопразол у меншому ступені взаємодіє із системою цитохрому Р-450, що дозволяє застосовувати препарат, на відміну від омепразолу, зокрема, одночасно із клопідогрелем та циталопрамом.[9][7] При застосуванні пантопразолу в дозі 40 мг/добу протягом 2 тижнів спостерігається заживлення виразки дванадцятипалої кишки у 89% хворих, при застосуванні протягом 4 тижнів аналогічної дози препарату при виразці шлунку заживлення виразки спостерігається у 88% хворих.[5] Висока ефективність пантопразолу спостерігається при застосуванні даного препарату і при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі[2][5], а також для профілактики утворення і лікування гострих ерозивних уражень шлунково-кишкового тракту при гострому панкреатиті.[10] При тривалому застосуванні пантопразолу (більше 3 років) спостерігається збільшення кількості хромафінних клітин у слизовій оболонці шлунку[5], що пов'язано із підвищеним виробленням гастрину на фоні тривалого застосування пантопразолу.[7] Експериментально доведено зв'язок тривалого застосування пантопразолу із виникненням карциноїду шлунку, пухлин печінки та щитоподібної залози.[5] У 2010 році FDA випустило бюлетень із попередженням про підвищений ризик переломів стегна, зап'ястя та хребта при тривалому (більше 1 року) або при застосуванні у високих дозах препаратів із групи блокаторів протонної помпи (у тому числі пантопразолу, а також омепразолу, лансопразолу, рабепразолу, езомепразолу та декслансопразолу).[11]

Фармакокінетика

Пантопразол швидко та повністю всмоктується як при прийомі всередину, так і при внутрішньовенному введенні, біодоступність препарату складає в середньому 77% при пероральному застосуванні.[5][3] Максимальна концентрація пантопразолу в крові досягається протягом 2—3 годин[9], дія препарату при внутрішньовенному введенні розпочинається уже за 15 хвилин після ін'єкції.[2] Пантопразол майже повністю (на 98%) зв'язується з білками плазми крові.[6][3] Пантопразол всмоктується у слизовій оболонці тонкого кишечника, та накопичується у парієтальних клітинах шлунку.[7] Після всмоктування пантопразол перетворюється у активну форму — сульфенамід, та, на відміну від інших препаратів групи інгібіторів протонної помпи, зв'язується із двома молекулами цистеїну протонної помпи, що забезпечує більш стійкий зв'язок із ферментом H+/K+ АТФазою, який не руйнується глутатіоном, та забезпечує більш тривалу дію пантопразолу у порівнянні з іншими препаратами групи.[4][9] У інших тканинах пантопразол не створює високих концентрацій, погано проходить через гематоенцефалічний бар'єр, може проходити через плацентарний бар'єр та виділятися у грудне молоко.[5] Метаболізується пантопразол у печінці, частково з утворенням активного метаболіту (деметилпантопразол, та двох неактивних метаболітів.[6][5] Виводиться пантопразол із організму переважно із сечею (82%), частково із фекаліями.[3][5] Період напіввиведення препарату становить 0,9—1,9 годин[5], активного метаболіту в середньому 1,5 години.[6] При печінковій недостатності період напіввиведення пантопразолу збільшується у 2—3 рази[5][3], при нирковій недостатності період напіввиведення зростає незначно (хоча й збільшується у два рази період напіввиведення основного метаболіту).[5]

Показання до застосування

Пантопразол застосовується при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки, синдромі Золлінгера-Еллісона, гастроезофагеальній рефлюксній хворобі та рефлюкс-езофагіті, у схемах ерадикації Helicobacter pylori.[6][12] Пантопразол застосовується також для лікування та профілактики ерозивно-некротичних уражень слизових оболонок шлунково-кишкового тракту при гострому панкреатиті.[10] Пантопразол застосовується також для профілактики та лікування медикаментозних уражень шлунку та дванадцятипалої кишки, у тому числі спричинених нестероїдними протизапальними препаратами[8] та протипухлинними хіміотерапевтичними препаратами.[4]

Побічна дія

При застосуванні пантопразолу побічні ефекти спостерігаються рідко.[6] Найчастіше (у більш ніж 1% випадків застосування) спостерігаються гастроентерит, інфекції сечових шляхів, біль у суглобах або у спині, інфекції верхніх дихальних шляхів, задишка, грипоподібний синдром.[9] Також при застосуванні препарату можуть спостерігатися наступні побічні ефекти[5][12]:

Протипокази

Протипоказами до застосування пантопразолу є підвищена чутливість до препарату, неврогенна диспепсія, злоякісні пухлини травної системи, гепатит та цироз печінки, які супроводжуються важкою печінковою недостатністю[5][12], виражені порушення функції нирок.[6] Пантопразол рекомендовано застосовувати з обережністю при вагітності та годуванні грудьми.[5][12] Пантопразол рекомендований для лікування дітей віком від 12 років.[6]

Форми випуску

Пантопразол випускається у вигляді таблеток по 0,02 та 0,04 г[13] і порошку для ін'єкцій у флаконах по 0,04 г. Пантопразол разом із амоксициліном та кларитроміцином входить до складу комбінованого препарату «Β-клатинол».[14][15]

Примітки

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.