Полабські слов'яни

Полабські слов'яни мали три основні племінні союзи:

1. лужицькі серби (лужичани),
2. лютичі (велети або вільці) та
3. ободрити (бодричі).

Розселення полабських слов'ян

Найбільшими і найвагомішими полабськими племенами Ободрицького союзу були:

• Власне бодричі — головне місто Шверін, Мехлін, Рерік
• Вагри — головне місто Староград (нині Ольденбург)
• Варни — головне місто Велиград (нині Мекленбург)
• Полаби — головне місто Ратибор ( нині Ратцебург)
• Глиняни — головне місто Лучин (нині Ленцен)
• Древани — головне місто Люхов (Lüchow)
• Бутинці — головне місто Бутин (Land Boitin)
• Смолинці — головне місто Конов (Malliß), Вендланд, південний берег Лаби

Племена згадуються Баварським географом у IX столітті.

Жили на території північно-західного Полаб'я.

Слов'янські держави (чорні назви) і німецькі «марки» (червоні назви), утворені на землях полабських слов'ян (XIII ст.)

• Велети — з кінця Х ст. відоміші як Лютичі, створили Велетський союз до якого входили:
  • Черезпеняни
  • Хижани
  • Доленчани
  • Дошани
  • Нелетичі — головне місто Хоболін (Havelberg)
  • Плоні
  • Ратари — головне місто Радогощ (Radogast)
  • Речани
  • Спревяни — головне місто Копенік (Köpenick)
  • Стодоряни — головне місто Бранібор (Бранденбург)
  • Украни
  • Замчичі
  • Земчичі
  • Стодоряни — об'єднання Нелетичів, Плоні, Замчан і Дошан.

Жили в межиріччі Спреви і Хоболи, північно-західне Полаб'я, головним містом був Радогощ.

• Полабські серби — об'єднання сербських племен. до якого входили:
  • Доломичі — інакше Гломачани, головним містом був Гане, потім Мішно, тепер на тому місці Майсен (Meißen)
  • Лужичани
  • Мільчани — мешкали на території теперішньої Верхньої Лужиці.
  • Чутичі
  • Сусличі
  • Колядичі
  • Жирмунтовичі
  • Житичани

Мешкали на півдні Полаб'я.

• Руяни — мешкали на острові Рана (нині Рюген нім. Rügen), місто Аркона

Археологічні знахідки засвідчили, що полабські слов'яни користувалися рунічним письмом, слов'янськими рунами. А в їх вірі використовувалися обереги, амулети ідолів ідентичні кам'яним бабам степів України (публікація 1958 р. німецьких археологів, каталог А. Шмідта-Хеклау щодо археологічних знахідок Полаб'я в дисертації 1997 р.)[2]. У древніх слов'ян не було релігії, була в них віра.

В ієрархії, над всіма племенами полабських слов'ян — були жерці (волхви). Вони володіли багатствами із приношень вірян, з частини захопленого в походах, а також з доходів отриманих від храмових маєтностей. У деяких племен склалася ієрархія волхвів, які неодмінно були учасниками всіх нарад слов'янської знаті, рада племінних князів і вождів з воєводами, відігравали важливу ролю в народному зібранні (віче). Між зібраннями рад та віче кожним окремим племенем керували старійшини, які його скликали і розпускали ради та віче. Жерці займалися ворожіннями і проріканнями (без ворожінь не починалися важливі справи), здійснювали обряди, призначали релігійні свята і керували їх проведенням. Віра у полабських слов'ян (прибалтійських слов'ян), на відміну від інших слов'янських племен, досягла високого рівня розвитку. Основою її була віра в одного головного небесного бога — владику світу (аналог християнського уявлення про Господа Бога Творця), а також інших богів — його дітей та онуків (аналог християнської теології «обоження», «богосинівства»); старший з дітей звався Святовит. Богам присвячувалися храми і гаї. Існував Святовит з трьома головами — Триглав (аналог християнського уявлення про триєдиного Бога), а також бог пекла — Чорнобог (аналог християнського уявлення про диявола та сатану). Шанувалася богиня життя на ім'я Жива, бог родючості — Радогост, і покровитель воїнів Яровит. Радигостові поклонялися в м. Радогощі — місто племені Ротарів (родаріїв). Яровиту був присвячений храм в м. Велегощі. Всі ці божества були спільними для більшості племен. Крім них існували й інші ідоли, яким поклонялися тільки окремі племена або навіть роди та родини. У період боротьби за незалежність державного утворення полабських слов'ян Славії ця віра стала прапором свободи, позбавлення від чужоземного ярма, німців-окупантів (див. «Хрестовий похід проти слов'ян»).

Центральної влади не було. Влада племінного князя була слабкою, у всіх важливих питаннях він залежав від знаті (аристократії союзу племен). Помор'я представляло собою союз аристократичних республік, в кожній з яких торгова аристократія панувала над земельною. Але у бодричів княжа влада досягла порівняно високого авторитету: В XI ст. князь Ратибор поклав кінець відомій самостійності областей, усунув або винищив частину старійшин, чим зміцнив центральну владу, цьому сприяла військова небезпека з боку саксів. Врешті бодричі до XI ст. оформили ранньофеодальну державу «Славія» з досить сильною центральною владою.

Кілька селищ зазвичай складали їх громаду. Приватної власності на землю не було, пасовища та угіддя перебували в загальному користуванні, орна земля регулярно піддавалася переділам. Житла, предмети побуту, зброя, судна перебували у приватній власності. Головними виробниками матеріальних благ були «смарди» — вільні люди, котрі вирішували громадські справи на народних зборах (віче, наради, ради). Вони ж несли військову службу, будували дороги та фортеці. З XI ст. розпочався процес масового розорення і закріпачення «смардів», особливо у бодричів і поморян. Племінні вожді (князі) й старійшини почали формуватися в групу, що різко виділялася від решти населення. Відбираючи землю у роду і племені, вони передавали її у спадок, перетворюючи у власність родини. Вони ж володіли рабами, коштовностями та іншим майном, здобутим у війнах. Ця знать сиділа у своїх округах і спиралася на безліч близьких і далеких родичів. В її розпорядженні знаходилися постійні військові дружини. І політичні порядки у різних племен були не однаковими.

Основним заняттям полабських (прибалтійських) слов'ян було землеробство: сіяли жито, пшеницю, овес, розводили льон і коноплю, займалися садівництвом і городництвом. Використовувалися соха і плуг, борона і серп. Було розвинене скотарство (велика і дрібна рогата худоба), свині, коні. Важливе місце займав рибний промисел. Для лову риби використовувалися легкі та рухливі човни. Про високий розвиток ремесла свідчать знаряддя праці. Слов'яни ткали полотно і сукно, займалися виробленням шкіри, гончарним ремеслом. Існувало до 20 видів ремесел з виготовлення зброї та військового спорядження: сокир, мечів, кольчуг, шоломів тощо. Було розвинене виробництво виробів з кісток й рогів. В деяких місцях розроблялися поклади солі. Високого рівня досягло теслярство, будівельне ремесло, про що свідчать храми і громадські будівлі з дерева та пісковику. Хроніст Тітмар Мерзебурзький свідчив, що «Є в землі (племені) Радаріїв якесь місто за назвою Радогощ … У місті є храм, майстерно побудований з дерева, в якому опорні стовпи замінені рогами різних звірів. Стіни … ззовні прикрашені чудовим різьбленням, що зображує різних богів і богинь … а всередині стоять ідоли богів ручної роботи, страшні на вигляд, в повному озброєнні, в шоломах і латах; на кожному вирізано його ім'я» (Тобто була своя писемність у них). Велике значення в житті полабських і прибалтійських слов'ян мала торгівля. Вона зосереджувалася в містах Волинь, Колобжег, Щетин та інших. У X-XI ст. особливо велика була роль м. Воліна. Адам Бременський розповідає, що в цьому місті, «багатому товарами всіх північних народів, є все що спитаєш дорогого і рідкісного … сюди стікаються купці всіх народів — і греки, і варвари». У XII ст. торгова гегемонія переходить до м. Щетина. Місцеві жителі продавали полотно, мед, рибу, бурштин. Значне місце займала торгівля рабами-військовополоненими. Незважаючи на розвинену торгівлю, у прибалтійських і полабських слов'ян до XII ст. не було в обігу своїх металевих грошей, не карбували. Вони користувалися різноманітною іноземної монетою, в тому числі арабською грошовою одиницею. Міста до початку XII ст. стали центрами ремесел і торгівлі. Для них характерні великі посади, потужні укріплення й численне населення, яке спеціалізувалося в окремих галузях ремесла та різних промислах.

• Иванов В. В. (отв. ред.) // "Исследования в области балто-славянской духовной культуры. Погребальный обряд", г. Москва. изд. «Наука», 1990 г., - 258 с. ISBN 5-02-011035-3 (рос.)
• Венелин Ю. И. Окружные жители Балтийского моря, то есть леты и славяне. — Москва : В Университетской Типографии, 1846. (рос.)
• Веселовский А. Н. Русские и вильтины в саге о Тидрике Бернском (Веронском) // Известия ОРЯС Императорской Академии наук : журнал. — 1906. — Т. XI. — С. 1-190. (рос.)
• Гильфердинг А. Ф. История балтийских славян // Собрание сочинений А. Гильфердинга. — СПб. : Изд. Д. Е. Кожанчикова, 1874. — Т. 4. (рос.)
• Гильфердинг А. Ф. Остатки славян на южном берегу Балтийского моря // «Этнографический сборник» : журнал. — Санкт-Петербург : Тип. В. Безобразова и комп., 1862. — Вып. V. (рос.)
• Иванова-Бучатская Ю. В. PLATTES LAND: Символы Северной Германии (славяно-германский этнокультурный синтез в междуречье Эльбы и Одера), г. СПб.: изд. «Наука», 2006 г. (рос.)
• Котляревский А. А. «Юридические древности П. славян» и «Сказания об Оттоне Бамбергском» (1874 г.) (рос.)
• Лебедев Н. // «Последняя борьба балтийских славян против онемечения» (во 2-ой части — обзор источников) (рос.)
• Первольф И. И. «Германизация балтийских славян» (г. СПб., 1876 г.) (рос.)
• Полабские и прибалтийские славяне // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• Шафарик П. // «Славянские древности» (т. II, кн. III. рус. пер. г. Москва, 1848 г.) (рос.)
• Павинскій Адольфъ // «Полабскіе славяне», г. САНКТПЕТЕРБУРГЪ, 1871 г. (рос.)
• Шор Т. У. Розділ VI. Ругі, венди і тубільні слов'янські поселенці // Походження англо-саксонської раси (Origin of the Anglo-Saxon Race: A Study of the Settlement of England and the Tribal Origin of the Old English People). — Лондон, 1906. — С. 84-102. (англ.)
• Giesebrecht L., «Wendische Geschichten» (Берлін, 1843 рік) (нім.)
• Skowronek J., Tanty M., Wasilewski T. «Słowianie południowi i zachodni VI–XX wiek», Książka i Wiedza 2005, ISBN 8305134076 (пол.)
• «Helmolda Kronika Słowian», tł. Józef Matuszewski, wstęp i komentarz Jerzy Strzelczyk, PIW Warszawa 1974 (пол.)
• Bogusławski a Hórnik, «Historija serbskeho naroda» (1884)
• Siemawski, «Pogląd na dzieje słowian zachodno-połniocnych» (1881)
• Z BOSAU, Helmold. Kronika Slovanů. Praha: Argo. 298 s. ISBN 978-80-257-0786-9.
• Vyhubení Slovanů pobaltských. Slovanská kronika bošovského kněze Helmholda. Praha : Šolc a Šimáček, nakladatelská společnost s r. o., 1925.
• Libuše Hrabová, Stopy zapomenutého lidu, Veduta, České Budějovice 2006
• Vilém Václav Kremer, Polabští a baltští Slované, Věstník česko-lužický
• Christiansen, Erik (1997). The Northern Crusades. London: Penguin Books. p. 287. ISBN 0-14-026653-4. (англ.)
• Goldberg, Eric Joseph (2006). Struggle for Empire: Kingship and Conflict Under Louis the German, 817–876. Ithaca and London: Cornell University Press. ISBN 0-8014-3890-X. (англ.)
• Herrmann, Joachim // Die Slawen in Deutschland. Berlin: Akademie-Verlag GmbH. 1970. (нім.)
• Joachim Herrmann // „Die slawischen Reliktwörter in den deutschen Mundarten im ehemaligen slawischen Siedlungsgebiet westlich der Oder“, Die Slawen in Deutschland, 1985 (нім.)
• De Vere, Maximilian Schele (1853). Outlines of comparative philology, with a sketch of the languages of Europe. New York: University of Virginia. (англ.)
• Zeuß, Kaspar (1837). Die Deutschen und die Nachbarstämme. Munich: Ignaz Joseph Lentner. (англ.)
• В. В. Дорошенко. Бодричи // Советская историческая энциклопедия.
• Рудаков В. Е. Бодричи // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
• Annalista Saxo. — Monumenta Germaniae Historica. SS. — Hannover: Impensis Bibliopolii Avlici Hahniani, 1844. — P. 609. — 842 p.
• Саксонский анналист. Годы 745—1039. Восточная литература.

• Старовинні карти теренів полабських слов'ян (чеськ.)
• Следы балтийских славян в генофонде русского населения Восточной Европы
• Polabští Slované (чеськ.)
• Boje polabských Slovanů za nezávislost v letech 928–955 (чеськ.)
• Археологические свидетельства (рос.)
• Основные концепции происхождения славян и археология (рос.)
• САВЕЛЬЕВ Андрей Николаевич, "ОБРАЗ ВРАГА. РАСОЛОГИЯ И ПОЛИТИЧЕСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ" (рос.)
• Полабские славяне и их божества (рос.)
• С. В. Трусов, «Доказательства родства славян Северо-Восточной Руси и прибалтийских славян», 2012 г. (рос.)