Південно-західний діалект білоруської мови

Південно-західний діалект білоруської мови (біл. Паўднёва-заходні дыялект беларускай мовы; Paŭdniova-zachodni dyjalekt biełaruskaj movy) — один з двох діалектів білоруської мови. Поширений на території південно-західної Білоруси. Від північно-східного діалекту відрізняється за основними принципам діалектного членування білоруської мови: за характером акання, вимові приголосного /r/ і деяким іншим фонетичним особливостям.[1]

Південно-західний діалект на карті діалектів білоруської мови

Класифікація

У південно-західному діалекті виділяються три групи говірок [2] :

  • Гродненська-Барановицька група (на території більшої частини Гродненської області, виключаючи її північно-східну частину, і півночі Брестської області)
  • Слуцька група (на півдні Мінської області і в центральній і північно-західній частинах Гомельської області)
  • Мозирська група (на території південної частини Гомельської області)

У статті «Білоруська мова» (у лінгвістичному енциклопедичному словнику ) наведено дві групи говірок: Городнянська-Барановицька і Слуцький-Мозирська (об'єднує слуцькі і Мозирський говори).[3]

Вперше південно-західне діалектне об'єднання в складі білоруської мови було виділено на діалектологічної карті російської мови 1914 року як південно-західна група говірок білоруської мови, до нього були майже повністю віднесені середньобілоруські говори (по сучасній карті) і виключені з нього Мозирські говори.

Область поширення і діалектні зони
Ця стаття є частиною серії статей про народ
Білоруси
  Портал «Білорусь»

Говори південно-західного діалекту розміщуються на більшій частині Городнянської області (виключаючи її північно-східні райони), у північній і східній частинах Брестської області, в південній частині Мінської області, у центральній і південно-західній частинах Гомельської області, охоплюючи південно-західну частину Білоруси, за винятком вкрай південно-західних районів, займаних поліськими говірками. На заході і північному заході говори південно-західного білоруського діалекту межують з областю поширення польської мови, на півночі і північному сході — з середньобілоруськими говорами, на півдні і південному сході — з говорами північного наріччя української мови, на південному заході — з поліськими говірками.

Велика частина території південно-західного діалекту охоплюється центральної діалектної зоною (крім Мозирський говорів на півдні Гомельської області), що об'єднує діалект зі середньбілоруськими говорами; слуцькі і Мозирський говори охоплюються південно-східній і східній діалектними зонами, що зв'язують загальними діалектними явищами всебілоруських говорів східної локалізації — і середньобілоруських, і говорів північно-східного діалекту; Городнянсько-барановицькі говори виділені разом зі середньобілоруськими і північно-східними говорами крайнього заходу, а також з поліськими говірками західної діалектної зоною; єдиною діалектної зоною, що не охоплює говори південно-західного діалекту є північно-західна діалектна зона.[2]

Особливості діалекту

Основними діалектними рисами, що виділяють говірки південно-західного діалекту (і протиставляють його північно-східному діалекту) є такі особливості вокалізму, як наявність більшої кількости голосних фонем і недисімілятивний тип акання і яканья, у області консонантизму південно-західний діалект розділяє переважно загальнобілоруські риси (відрізняючись від північно-східного діалекту наявністю твердого приголосного звука /r/ на місці етимологічного м'якого). Серед морфологічних рис відзначаються: втрата закінчення -ць в 3-м особі од. числа дієслів першої дієвідміни, вживання у функції присудка тільки займенникових прикметників і т. д.[1]

Вокалізм
  1. Восьміфонемная система вокалізму, що включає голосні /i/, /ɨ/, /ɛ/, /a/, /u/, /ɔ/, характерні для літературної мови, а також додатково голосні фонеми верхньо-середнього піднесення /ê/ (/і͡е/), /ô/ (/у͡о/).
  2. Ненаголошений вокалізм після твердих приголосних.
    • Недисімілятивне акання[1][3] — вимова /a/ в першому перед наголошеному складі після твердих приголосних перед усіма наголошеними голосними /i/, /ɨ/, /ɛ/, /a/, /u/, /ɔ/: травíца; на траве́, вад’е́; травы́, вады́; траву́; траво́й; трава́, вада́.[4] Даний тип акання поширений також в більшості середньобілоруських говорів.[5][6][7] Протиставляється дисімілятивному аканню північно-східного діалекту. У деяких Городнянсько-Барановицьких і слуцьких говорах є неповне недисімілятивне акання, яке розрізняє голосні неверхнього підйому в частині позицій (у кінцевому відкритому складі): мо́цно, ц’о́пло, мо́рэ, сало́дкаго, но́ваго і т. П. [8] Неповне акання знаходить відображення в ряді морфологічних явищ: у закінченнях іменників чол. і жін. роду на -а в називному від. (ба́ц’ко, та́то, дз’а́ц’ко);[9] в закінченнях прикметників чол. роду в родовому від. -ого (-аго) (маладо́го, б’аро́заваго);[10] сер. роду в називному від. -оё (-аё, -яё) (сухо́йо, глыбо́кайо, с’і́н’айо).[10] Повне акання відображає таке явище, як збіг закінчень іменників од. жін. і сер. роду в називному від.: то́пкайа (-айе) бало́та.
    • Окання — розрізнення голосних в ненаголошеній положенні: борода́, до́рого, база́р і т.д. Зустрічається в говорах південно-західних районів Гомельської області, що примикають до поліського діалектного ареалу.
  3. Ненаголошений вокалізм після м'яких приголосних.
    • Недисімілятивне якання неповного типу (вимова /’a/ в першому переднаголошему складі перед усіма наголошеними голосними: в’асна́, з’амл’а́, і вимова /’ɛ/ в другому і наступних предударних, а також в післянаголошених складах: с’ерада́, в’ерабе́й, з’ел’енава́ты, во́с’ен’, в’е́ц’ер. Є на всій території діалекту, крім деяких районів Городнянської, Мінської та частково Гомельської областей.[11]
    • Недисімілятивне якання повного типу (вимова /’a/ перед усіма наголошеними голосними в усіх переднаголошених і післянаголошеих складах: в’асна́, з’амл’а́, с’арада́, в’араб’е́й, з’ал’анава́ты, во́с’ан’, в’е́ц’ар. Повне недисімілятивне якання поширене в деяких районах Городнянської, Мінської та частково Гомельської областей.[11] У цих говірках повне недисімілятивне якання знаходить відображення, наприклад, у формах місцевого від. іменників од. числа чол. роду з закінченням -а (у л’е́с’а, у са́дз’а і т. д.) і сер. роду з закінченням -а (у бало́ц’а, у про́с’а і т. д.);[12] у закінчення -а іменників чол. і жін. роду на -а в давальному і місцевому відмінках: к даро́з’а, на машы́н’а і т. д. [9]
      Недисімілятивне якання, зване інакше сильним, поширене також у більшості середньобілоруських говорів.[13][14]
    • Єкання, що зустрічається на півдні Мінської області, південно-заході Гомельської області і в деяких районах Брестської області.[15] У єкальних говорах відзначається вимова займенників йана́, йано́, йаны́ як йана́, йано́, йаны́ як м’ен’е́, ц’еб’е́, с’еб’е́.[16]

Консонантизм
  1. Вимова, як і в літературній мові і середньобілоруських говорах, твердого приголосного звука /r/ на відміну від м'якого /rj/ в тих же позиціях в говорах північно-східного діалекту і в деяких поліських говорах: рабіна (рябина).[1] М'який /rj/ вимовляється перед /i/ з *ь (созр’і́ло) і на місці етимологічного о (др’і́бны, р’ік), а також перед /a/ і /u/ (гр’аз’, бр’у́хо, кр’ук).[17]
  2. Дзекання і цекання (вимова африкатів /d͡z̞/ і /t͡s̞/ на місці /d̪j/ і /t̪j/), як і в літературній мові і в усіх говірках: дз’ен’, дзі́ва, цен’, ці́хі.[3] Вимова м'яких /d̪j/ і /t̪j/ зустрічається тільки в поліських говорах і в південних говорах на кордоні з Україною.[18][19]
  3. Вимова твердих шиплячих /ʂ/, /ʐ/, /ʈ͡ʂ/, /d͡ʐ/, /t͡s̞/ (не з /t̪j/), як і в літературній мові і в усіх говірках: жыла́, шыц’, чытац’, пчала́[20], крім деяких говірок Полісся.[19]
  4. Вимова твердих губних відповідно м'яким /bj/, /vj/, /mj/, і /n̪j/ перед голосними заднього ряду.[18]
  5. Вимова дзвінкого м'якопіднебінного фрикативного приголосного /ɣ/, як і в літературній мові і в усіх говірках.
  6. Наявність протетичного /v/ перед губними голосними , як і в літературній мові і в усіх говірках: во́ка, во́с’ен’, ву́л’ей, ву́л’іца. При цьому в говорах західної частини Городнянської області та південній частині Гомельської області поширена вимова протетичноого /ɣ/: го́стрый, го́сэн’, гу́тка, гу́лыца при випадках відсутности протетичних звуків: о́кна, о́с’ан', у́шко, у́л’іца.[21]

Іменник
  1. Відповідно до форми родового від. одухотворених іменників од. і мн. числа в літературній мові (запро́г вала́, па́св’іла каро́ў) вживання називного від. поряд з родовим: запро́г вол, па́св’іла каро́вы. Відповідно до форми називного від. неживих іменників од. і мн. числа в літературній мові (знайшо́ў грыб, пасадз’і́ў кусты́) вживання родового від. поряд з називним: знайшо́ў грыба́, пасадз’і́ў кусто́ў.
  2. Збіг закінчень іменників од. числа жін. і сер. роду в називному від.: то́пкайа (-айе) бало́та, вялі́кайа (-айе) ста́да в говорах з повним аканням.[22]
  3. Залишки форм двоїни: дзв’е гадз’ і́н’е, або́два с’ц’абл’е́, аб’е́дз’в’е галав’е́ і т. д., зрідка зустрічаються і в середньбілоруських говорах.[23]
  4. Наявність кличного від.: бра́ц’е, дру́жа, сы́нку, ба́ц’ко, ма́мо, с’е́стро, Га́л’у і т.д. Кличний від. присутній також у середньобілоруських говорах.[24]
  5. Форми місцевого від. іменників од. чол. роду з закінченням -а (у л’е́с’а, у са́дз’а і т.д.) і сер. роду з закінченням -а (у бало́ц’а, у про́с’а і т. д.) в говорах з повним яканням. Закінчення -ові, -і, -і͡е (-ы͡е) в місцевому від. іменників чол. роду (об воўко́в’і, на стол’і́, на пн’і͡е і т. д.) і закінчення -і, -ові (-овы) в місцевому від. іменників сер. роду (на сэл’і́, на боло́тов’і і т. д.) в говорах південної частини діалекту.[12]
  6. Закінчення -о іменників чол. і жін. роду од. на -а в називному від.: ба́ц’ко, та́то, дз’а́ц’ко і т. д. в говорах з неповним недисімілятивним аканням. Такі ж форми представлені в поліських говорах.[9]
  7. Закінчення -е іменників чол. і жін. роду од. на -а в родовому у с’астрэ́, ка́л’а шко́ле і т. д.; закінчення -ê, -і͡е, (-ы͡е), -і іменників чол. і жін. роду од. числа на -а в давальному і місцевому відмінках: вадз’ê, голові͡е, горы͡е, на ноз’і́ і т.д. і закінчення -а в говорах з повним яканням: к даро́з’а, на машы́н’а і т. д.[9]
  8. Закінчення -ою (-аю), -ею, -ую іменників чол. і жін. роду од. числа на -а в орудному від.: галаво́йу, пшан’і́цайу, з’амл’е́йу, ха́туйу і т. д.[9]
  9. Форми орудного від. іменників од. числа жін. роду типу мыш із закінченням -ою (-ею), -аю: мышо́йу, мышэ́йу, мы́шайу т. д.[25]
  10. Закінчення -е (-ê, -і͡е (-ы͡е)), -э (-ы͡э) іменників чол. і жін. роду мн. числа з наголосом на закінченні в називному від.: м’ашк’е́, вараб’йê, збанк’і͡е, кл’учы͡е, зубрэ́; жанк’е́, хустк’е́, каравэ́ і т. д. і закінчення -а іменників сер. роду мн. числа в називному віж.: кал’о́са, в’о́дра, гу́мна, аз’о́ра і т. д.[26]
  11. Закінчення -ом (-ôм) іменників мн. числа в давальному від.: стаго́м, начôм, дз’ац’о́м і т. д.[26]
  12. Закінчення -і (-ы) одухотворених іменників мн. числа в знахідному від.: гадава́ла сыны́, пас’е́ каро́вы, половы́ў мы́шы і т. д. як і в середньобілоруських говорах.
  13. Закінчення -ох (-ôх, у͡ох), -ех іменників мн. числа в місцевому від.: у л’асо́х, у пал’ôх, па дз’аўку͡ох, у кустэ́х і т. д.[26]
  14. Творення іменників, що позначають молодих істот за допомогою закінчень -а й -о, як і в середньобілоруських говорах: ц’ал’а́, дз’іц’а́ и ц’ал’о́, дз’іц’о́ і т.д. На відміну від форм північно-східного діалекту (дз’іц’о́нык, йагн’о́нак і т. д.), а також деяких говірок Городнянської і Брестської областей (парс’у́к, ц’ал’у́к і т. д.). У непрямих відмінках для даних іменників вживаються форми ц’ал’а́ц’і, парас’а́ц’і, йагн’а́ц’і на відміну від форм середньобілоруських говорів: аб ц’ал’у́, парас’у́.
  15. Відмінювання іменників сер. роду, що закінчуються на -мя: і́м’а, і́м’ен’і, і́м’ен’ем і т. д. на відміну від інших білоруських говірок: і́м’а, і́м’у, і́м’ем і т. д. [27]

Займенник
  1. Вимова займенників йана́, йано́, йаны́ як йена́, йено́, йены́; м’ан’е́, ц’аб’е́, с’аб’е́ як м’ен’е́, ц’еб’е́, с’еб’е́.[16]

Див. також

Примітки
  1. Кондрашов Н. А. Белорусский язык // Славянские языки. — М., 1986. — С. 96—106.(Перевірено 9 квітня 2012)
  2. The Virtual Guide to Belarus (біл.). Архів оригіналу за 4 березня 2012. Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)(Перевірено 9 квітня 2012)
  3. Судник М. Р. Белорусский язык // Лингвистический энциклопедический словарь / Главный редактор В. Н. Ярцева. — М. : Советская энциклопедия, 1990. — 685 с. — ISBN 5-85270-031-2. (рос.)
  4. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 157.
  5. Учебные материалы на сайте филологического факультета МГУ. Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)(Перевірено 9 квітня 2012)
  6. Учебные материалы на сайте филологического факультета МГУ. Архів оригіналу за 1 лютого 2012. Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  7. Язык русской деревни. Диалектологический атлас. Архів оригіналу за 5 березня 2012. Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)(Перевірено 9 квітня 2012)
  8. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 158.
  9. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 186.
  10. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 196.
  11. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 161.
  12. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 185.
  13. Учебные материалы на сайте филологического факультета МГУ. Архів оригіналу за 11 грудня 2013. Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)(Перевірено 9 квітня 2012)
  14. Учебные материалы на сайте филологического факультета МГУ. Архів оригіналу за 18 червня 2012. Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  15. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 163.
  16. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 190.
  17. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 167—168.
  18. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 167.
  19. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 169.
  20. Кондрашов Н. А. {{{Заголовок}}}.(Перевірено 12 квітня 2012)
  21. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 173.
  22. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 179.
  23. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 180—182.
  24. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 183—184.
  25. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 187.
  26. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 188.
  27. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 189.

Література
  1. Дыялекталагічны атлас беларускай мовы. — Мінск : Выдавецтва Акадэмii навук БССР, 1963.
  2. Лексічны атлас беларускіх народных гаворак. — Мінск, 1993—1998. — Т. 1— 5.
  3. Інформаційні ресурси. Таблиці // Білоруський державний університет. Філологічний факультет. Кафедра історії білоруської мови. Білоруська діалектологія. — 2009.(Перевірено 9 квітня 2012)
  4. Захарова К. Ф., Орлова В. Г. Діалектичний поділ російської мови. — 2-ге. — М. : Едіторіал УРСС, 2004. — ISBN 5-354-00917-0.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.