Середньобілоруські говірки

Середньобілоруські говірки (біл. Сярэднебеларускія гаворкi; Siaredniebiełaruskija havorki) — білоруські перехідні говори, у яких поєднуються окремі риси, властиві сусіднім з ними північно-східному і південно-західному діалектам. Поширені в центральних і частині північно-західних і південно-східних районів Білоруси. Середньобілоруські говірки (перш за все району навколо Мінська) лежать в основі сучасної літературної білоруської мови.[1][2]

Середньобілоруські говірки на карті діалектів білоруської мови

Область поширення та діалектні зони

Територія, на якій розміщуються середньобілоруські говірки, перетинає Білорусь широкою смугою з північного заходу через центральний райони на південний схід, охоплюючи при цьому північну і центральну частини Мінської області, північно-східну частину Городнянської області, південно-західні райони Могилівської області і північно східні райони Гомельської області. Говори середньобілоруського типу з рисами перехідности до південноросійських відзначаються також на території Росії на заході Брянської області.[3][4]На півночі і північному сході середньобілоруські говірки межують з областю поширення північно-східного діалекту білоруської мови, на сході - з говорами Західної групи южнорусского прислівники, на південному сході — з говорами північного діалекту української мови, на північний захід від них розташовані говірки південно-західного діалекту білоруської мови, а на північний захід — область поширення польської і литовської мов.

Територія поширення середньобілоруських говірок повністю входить в ареал центральної діалектної зони, що поєднує їх з більшою частиною говірок південно-західного діалекту. На захід від Мінська середньобілоруські говірки охоплюються північно-західними і західними діалектними зонами, на схід від Мінська — південно-східними і східними діалектними зонами. Західна діалектна зона об'єднує західні середньобілоруські говірки з говорами заходу північно-східного і заходу південно-західного діалектів, а також з усіма поліськими говірками. Східна і південно-східна діалектні зони об'єднують східні середньобілоруські говірки з говорами сходу і центру північно-східного і сходу південно-західного діалектів (з урахуванням того, що південно-східна діалектна зона не охоплює центральні говори північно-східного діалекту).[5]

Особливості говірок
Ця стаття є частиною серії статей про народ
Білоруси
  Портал «Білорусь»

Середньобілоруські говірки характеризуються поєднанням в них рис, притаманних північно-східному і південно-західному діалектам[2], власні мовні явища в даних говірках поширені рідко, і, як правило, не охоплюють всієї території, яку займають середньобілоруські говірки.

Вокалізм
  1. Наявність як шестифонемної системи вокалізму (головним чином в північній і західній частинах території говірок), характерною для літературної мови і північно-східного діалекту, що включає голосні /i/, /ɨ/, /ɛ/, /a/, /u/, /ɔ/,[6] так і восьмифонемної системи (головним чином в південній і східній частинах території говірок), що включає додатково голосні фонеми верхньо-середнього піднесення /ê/ (/і͡е/), /ô/ (/у͡о/).[7]
  2. Вимова /a/ як /ɔ/ в позиції перед /w/: зо́ўтра, про́ўда, казо́ў, насто́ўн’ік і т. д. у ряді говірок центральних районів Мінської області.[8]
  3. Ненаголошений вокалізм після твердих приголосних. Переважання недисімілятивного акання (вимови /a/ в першому предударном складі перед усіма наголошеними голосними) в південній частині середньобілоруських говірок, як і в південно-західному діалекті. У північних районах Мінської області і північно-східних районах Гомельської області відзначається диссимилятивное акання (вимова /a/ в першому переднаголошеному складі перед наголошеними /ɨ/, /ɛ/, /u/, /ɔ/: травíца; на траве́, вад’е́; травы́, вады́; траву́, траво́й, і вимова ненаголошеного ъ (ы) відповідно /a/ в положенні перед ударним /a/ : тръва́ (трыва́), въда́ (выда́), як і в північно-східному діалекті.[9]
  4. Ненаголошений вокалізм після м'яких приголосних. Переважання неповного недисімілятивного якання (вимова /’a/ в першому переднаголошеному складі перед усіма наголошеними голосними: в’асна́, з’амл’а́, і вимова /’ɛ/ в другому і наступних переднаголошених, а також в післянаголошених складах: с’ерада́, в’ерабе́й, з’ел’енава́ты, во́с’ен’, в’е́ц’ер.[10] [11] У північних районах Мінської області і в північно-східних районах Гомельської області зустрічається дисімілятивно якання білоруського типу (вимова /’a/ в першому переднаголошеному складі перед наголошеними голосними /i/, /ɨ/, /ɛ/, /u/, /ɔ/:на з’амлí, н’асí; з’амл’у́, н’асу́; под з’амл’о́й; з’амл’е́, і вимова /’i/ перед наголошеним /a/: зімл’а́, нісла́), як і в північно-східному діалекті.[12] Ареал недисімілятивного (сильного) якання присутній на території західної частини Брянської області.[13][14]

Консонантизм
  1. Вимова, як і в говорах південно-західного діалекту, твердого приголосного звука /r/ на відміну від м'якого /rj/ в говорах північно-східного діалекту і в деяких поліських говорах: рабіна (рябина).
  2. Дзекання і цекання (вимова африкатів /d͡z̞/ і /t͡s̞/ на місці /d̪j/ і /t̪j/), як і в літературній мові і в усіх говірках: дз’ен’, дзі́ва, цен’, ці́хі.[2] Вимова м'яких /d̪j/ і /t̪j/ зустрічається тільки в поліських говорах і в південних говорах на кордоні з Україною.[15][16]
  3. Вимова твердих шиплячих /ʂ/, /ʐ/, /ʈ͡ʂ/, /d͡ʐ/, /t͡s̞/ (не з /t̪j/), як і в літературній мові і в усіх говірках: жыла́, шыц’, чытац’, пчала́[17], крім деяких говірок Полісся.[16]
  4. Вимова дзвінкого м'якопіднебінного фрикативного приголосного /ɣ/, як і в літературній мові і в усіх говірках.
  5. Наявність протетичного /v/ перед губними голосними , як і в літературній мові і в усіх говірках: во́ка, во́с’ен’, ву́л’ей, ву́л’іца. Дане явище широко поширене в російських діалектах південно-західної діалектної зони.[18]

Іменник
  1. Вживання в знахідному від. неживих іменників чоловік. роду од. числа форми родового від.: дай ножа́, огурка́. Дане явище поширене також в південно-західному діалекті.[19]
  2. Наявність кличного від.: бра́ц’е, дру́жа, сы́нку, ба́ц’ко, ма́мо, с’е́стро, Га́л’у і т.д., як і в південно-західному діалекті.[20]
  3. Форми орудного від. іменників од. жін. роду типу мыш із закінченням -ай, -эй, -ой: мы́шай, мы́шэй, мышо́й і т. д. в деяких говорах півночі Городнянської і сходу Гомельської областей.[21]
  4. Закінчення -і (-ы) одухотворених іменників мн. числа в знахідному від.: гадава́ла сыны́, пас’е́ каро́вы, половы́ў мы́шы і т. д. як і в говорах південно-західного діалекту.[22]
  5. Закінчення -амы в деяких середньобілоруських говірках у іменників мн. в формі орудного від.: рука́мы, ваза́мы, вуша́мы, акул’а́рамы і т. д. [22]
  6. Творення іменників, що позначають молоді істоти, за допомогою закінчень -а та -о, як і в південно-західному діалекті: ц’ал’а́, дз’іц’а́ и ц’ал’о́, дз’іц’о́ і т. д. на відміну від форм північно-східного діалекту (дз’іц’о́нык, йагн’о́нак і т. д.), а також деяких говірок Городнянської і Брестської областей (парс’у́к, ц’ал’у́к і т. д. ). У непрямих відмінках для даних іменників вживаються форми аб ц’ал’у́, парас’у́ на відміну від форм південно-західного діалекту: ц’ал’а́ц’і, парас’а́ц’і, йагн’а́ц’і.[23]

Див. також

Примітки
  1. Кондрашов Н. А. Белорусский язык // Славянские языки. — М., 1986. — С. 96—106.(Перевірено 12 квітня 2012)
  2. Судник М. Р. Белорусский язык // Лингвистический энциклопедический словарь / Главный редактор В. Н. Ярцева. — М. : Советская энциклопедия, 1990. — 685 с. — ISBN 5-85270-031-2. (рос.)
  3. Диалектологический атлас русского языка. Центр Европейской части СССР. Выпуск I: Фонетика / Под ред. Р. И. Аванесова и С. В. Бромлей. — М. : Наука, 1986. — С. 6—7.
  4. Захарова, Орлова, 2004, с. 34—35.
  5. The Virtual Guide to Belarus (біл.). Архів оригіналу за 17 вересня 2012. Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)(Перевірено 12 квітня 2012)
  6. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 151.
  7. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 153.
  8. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 154.
  9. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 156—157.
  10. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 161.
  11. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 163.
  12. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 159—161.
  13. Учебные материалы на сайте филологического факультета МГУ. Архів оригіналу за 18 червня 2012. Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)(Перевірено 12 квітня 2012)
  14. Учебные материалы на сайте филологического факультета МГУ. Архів оригіналу за 18 червня 2012. Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  15. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 167.
  16. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 169.
  17. Кондрашов Н. А. {{{Заголовок}}}.(Перевірено 12 квітня 2012)
  18. Захарова, Орлова, 2004, с. 97—98.
  19. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 185.
  20. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 183—184.
  21. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 187.
  22. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 188.
  23. БГУ. Информационные ресурсы. Таблицы, 2009, с. 189.

Література
  1. Дыялекталагічны атлас беларускай мовы. — Мінск : Выдавецтва Акадэмii навук БССР, 1963.
  2. Лексічны атлас беларускіх народных гаворак. — Мінск, 1993—1998. — Т. 1—5.
  3. Інформаційні ресурси. Таблиці // Білоруський державний університет. Філологічний факультет. Кафедра історії білоруської мови. Білоруська діалектологія. — 2009.(Перевірено 12 квітня 2012)
  4. Захарова К. Ф., Орлова В. Г. Діалектичний поділ російської мови. — 2-ге. — М. : Едіторіал УРСС, 2004. — ISBN 5-354-00917-0.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.