Андрій Потоцький (гетьман)

Походив з магнатського роду Потоцьких. Син Станіслава «Ревери» Потоцького та його дружини Софії з Калиновських гербу Калинова.

У молодому віці брав участь у військових походах під керівництвом батька. У 1646 році був послом на вальний сейм від Галицької землі; 28 травня отримав Галицьке староство. У часи безкоролівщини (1648) був обраний ротмістром козацької корогви Галицької землі.

1649 року доручив полковникові Франсуа Корассіні з Авіньйону відреставрувати, уфортифікувати Галицький замок. Брав участь у битві під Зборовом. У тому самому році отримав Коломийське староство. У 1651 очолював козацьку корогву в битві під Берестечком. 1655 року отримав Лежайське староство. У 1660 році брав участь у битві під Чудновом. Після капітуляції армії В. Шеремєтьєва, 27.10 — 1.11.1660 підписував умови договору.[2]

Учасник Війни проти Московії 1654—1667 рр. Будучи коронним обозним, командував королівським загоном, висланим на допомогу гетьману Івану Виговському. Брав участь у битві при Конотопі та блокаді Києва. У грудні 1659 року його підрозділ розбили війська воєводи Васілія Шерємєтьєва.

19 січня 1660 року отримав від короля посаду великого коронного хорунжого. У лютому 1660 року разом із батьком невдало штурмував Могилів-Подільський. 1 травня 1665 р. отримав після смерті Стефана Чарнецького призначення на ротмістра козацької корогви. 3 березня 1667 р. отримав Мостиське та Медицьке староства. У 1668 році став київським воєводою. Був старостою в містах: Галич, Вишогруд, Лежайськ, Снятин, Коломия, Мостиська, Медика.

Під Єзуполем та Раківцем у 1667 році разом із загоном Ґабріеля Сільніцького на початку жовтня у битві переміг загін татарського війська[3][4]. 1671-го брав участь у битві проти козацьких військ під проводом Петра Дорошенка, при обороні Білої Церкви. Підтримував детронацію короля Міхала Корибута-Вишневецького і був прихильником Людовика XIV.[2] У 1674 році підтримав кандидатуру Яна Собеського на трон Речі Посполитої.

Брав участь у Хотинській битві у 1673 році. Керував військами в битві під Калушем у 1675 році, де розбив кримськотатарські війська. У 1676 році захистив Станиславів від нападу турків і татар.

1676 р. брав участь у битві під Журавним.[5] У листопаді 1682, керуючи кількатисячним військом, взяв в облогу зайнятий турками Язловець. Кримські татари разом з турками, та татарами-липками напали на українські землі по Заслав та Полонне. А. Потоцький настиг їх 28 листопада 1682 під Зіньковим, розбив війська та забрав ясир. Після того стояв з військом під Дунаївцями й перешкоджав турецьким військам, які стягували до Кам'янця-Подільського.[2] У 1680 році став краківським воєводою, у 1682 — краківським каштеляном.

1683 року під час походу короля Іоанна III Собєського призначений намісником короля в Речі Посполитій. 1683 р.: відвоював Гусятин у турків; з малим обозом стояв в околицях міста Язловця[6] без успіху пробував здобути язловецький замок;[7] відвоював у турків кілька малих містечок, переслідував турків, дислокованих у Кам'янецькій фортеці, які чинили напади на міста та села Поділля.[6] 1684 році А. Потоцький став польним гетьманом коронним. У 1684—1685 роках здійснив походи до Молдавії з метою не допустити приєднання цих земель до держави Габсбурґів. 21 серпня 1688 р. керував військами в битві проти татар на p. Смотричі поблизу Жванця.

Помер 30 серпня 1691 у Станиславові[8] чи 1692. Був похований у крипті Станиславівської колегіати, де його рештки перебували до ремонтних робіт у храмі в 1960-х роках. Куди поділи звідси його прах (також сина Станіслава, невістки[9] Вікторії та інших похованих), точно невідомо. За однією версією, поховані на католицькому («польському») цвинтарі, за іншою — викинули на смітник. Є міф, що його череп опинився в морфологічному корпусі тодішнього медінституту.[10]

У середині XVII ст. Анджей Потоцький наказав спорудити в с. Заболоття фортецю та назвав її на честь Святого Станіслава — Станиславів. Перша писемна згадка про Станиславів (нині — Івано-Франківськ) датується березнем 1662 року. Доклав чимало зусиль для розвитку міста. Універсалом короля Йоана II Казимира Вази в 1663 році м. Станиславів отримало магдебурзьке право.

Провадив політику сприяння економічному розвиткові міста, зокрема, залученню переселенців, домігся звільнення мешканців Станиславова та переселенців від сплати податків на 20 років. У 1668 році православній громаді міста дозволили побудувати церкву, заснувати при ній братство, школу і будинок для старих і немічних.

Заснував духовну школу (пізніше колегіум єзуїтів, РКЦ). У місті при ньому зводилися муровані будинки, культові споруди, палаци (1672 року збудовано палац Андрія Потоцького).