Ян Потоцький (брацлавський воєвода)

Руїни замкового палацу, Золотий Потік

Народився між 1616 і 1618 роками в сім'ї майбутнього старости генерального подільського Стефана Потоцького та його дружини Марії Амалії з дому Могили. Був братом Павела та Пйотра, Катажини (шваґер Януша Радзивілла (1612—1655)) та Анни Потоцьких.

Після смерти батька в 1631 р. як наймолодший син (згідно з однією з тодішніх традицій)[5] став власником Бучача[6], також Золотого Потоку, Бариша[5].

Навчався в школах Новодворських у Кракові перед 1638 р. Один з авторів од, які мали прославляти королівську пару — Владислава та Цецилію Ренату — під час їх в'їзду до Кракова. 1638 р. поїхав у мандрівку Європою, зокрема, в Брюсселі заприятелював з князем Богуславом Радзивіллом, познайомився з Яном та Мареком Собеськими.

Додому повернувся в 1647 р. Брав участь у війні з козаками, мав відбути місію до Б. Хмельницького (на Галицькому сеймику 21 березня 1661 р. підтримано його просьбу про повернення коштів за неї; 8 жовтня 1664 р. вказано, що отримав 20000 золотих польських за неї). 1648 р. успішно командував обороною замку свого міста Бучача під час нападу незначної частини козацько-селянсько-татарського війська.[7] В січні 1649 р. засудив до смертної кари ватажка золотопотіцьких повстанців (присуд виконали публічно в золотопотіцькому замку). 15 березня 1649 р. на сеймику Галицької землі шляхта обрала Я. Потоцького ротмістром повітової хоругви, на чолі якої взяв участь в битві під Зборовом. На сеймику 6 жовтня 1649 р. прийняли рішення домагатись зменшення податків для Я. Потоцького. 1649 р. став королівським придворним, брав участь у коронаційному сеймі у Кракові.

1650 р. отримав звання ротмістра королівського. Брав участь у битві під Берестечком. З січня 1652 р. до кінця життя командував коругвою коронного «компуту», на її чолі брав участь у Жванецькій облозі в складі полку Станіслава «Ревери» Потоцького, за що 23 листопада 1654 р. в обозі під Жванцем отримав від короля Яна II Казимира Вази королівщини Братківці, Гринівці, Королівське Поле, Назавизів у Тлумацькому старостві (керував ними принаймні до 1665 р.). В Теребовлянському старостві посідав Гадинківці та Оришківці.

1654 р. в Бучачі разом зі старшим братом Павелом наказав чвертувати польського шляхтича Самуеля Весоловського, рештки тіла згодувати собакам canibus famelicis[8] (ймовірно, за зраду). У червні 1654 р. відправив до монастиря в Підкамені в дар срібні коштовності.

1655 р.: брав участь в придушенні козацько-селянських повстань,[9] потрапив у полон до московських військ після битви під Городком, з якого був визволений кузином Пйотром (†1657) — сином Миколая Потоцького[10]; через опіку над маєтностями брата Павела, його сина Станіслава (які з 1655 були в московському полоні) мав конфлікт із Зузанною Констанцією Ярмоліньскою, 2 вото Щавіньскою — старостиною[11] ленчицькою — тіткою Станіслава, яка домогалась собі опіки над маєтками Станіслава. Галицька шляхта 22 вересня 1666 підтримала Яна Потоцького перед Коронним трибуналом. Процес був програний у 1667 р., однак Ян Потоцький не допустив людей Зузанни Констанції Ярмолінської-Щавіньскої до маєтностей братанка[12].

Маршалок Галицького сеймику: 3 серпня 1660, 3-4 лютого 1662 р. Брав участь в Чуднівській кампанії в полку одного з Потоцьких. 21 березня 1661 обраний послом на сейм у Варшаві, де спільно з старостою галицьким Анджеєм Потоцьким проти виборів «vivente rege»; Можливо, король хотів переманити його, бо 20 червня 1661 дав посаду київського каштеляна, яку Я. Потоцький не прийняв[12].

Брав участь у Варшавській битві 1656 р.; 1657 р. в переслідуванні армії Ракоці Юрія II, битвах під Меджибожем, Чорним Островом. 1658 р. опинився в молдавському полоні, переслідуючи нападників на чужій території; у вересні брав участь в Галицькому сеймику. 6 березня 1662 року отримав номінацію на каштеляна сондецького, 8 травня 1663 року[12] отримав посаду брацлавського воєводи: був ним до кінця життя (тривалий час воєводство перебувало в руках козаків, турків (після Бучацького миру)), тому посада значною мірою — титулярна. У другій половині 1663 був у Львові: взяв гроші для своєї корогви, на регімент драгунів після померлого брацлавського воєводи Анджея Потоцького. Брав участь в задніпровській виправі короля у 16634—1664 р.

1669 р. на з'їзді у Львові підтримує кандидатуру курфюрста Пфальца Філіпа Вільгельма[9]. 1670 р.: резидент короля Міхала I Корибута Вишневецького; в рамках посагу другої дружини У. Д. отримав посаду червоногородського старости[13]. На просьбу короля, зобов'язався забезпечувати провіантом Кам'янець-Подільську фортецю. З початком Польсько-турецької війни 1672—1676 років організовував оборону підконтрольних володінь, дружину та дітей перевіз до Бучацького замку, який був більш неприступний, ніж золотопотіцький замок. 15 вересня 1672 р. прибув в ставку Яна III з проханням допомогти визволити родину з Бучацького замку, на що Ян Собеський запропонував йому передати листи хану, візиру, надавав конвой для охорони — Ян (Януш) Потоцький відмовився; був відсутній під час штурму бучацького замку військами під проводом султана Мехмеда IV в 1672 році[14]. 16 жовтня 1672 р. очолював розвідзагін (завдання Яна Собеського) в околицях Підкривиць. Пацифікаційний сейм 1673 включив Я. П. до складу військової ради при гетьманах[12], яка 8 квітня 1673 р. затвердила польську оборонну програму. В половині березня, наприкінці Сейму перебував у Бучачі, звідки керував розвід. роботою, кореспондував з молдавським та волоським господарями, які надавали йому відомості про окуповані турками землі. Домагався у короля зміцнення прикордонних замків, особливо бучацького. На межі вересня-жовтня приїхав до Львова з візитом до короля. 9 жовтня брав участь в церемонії привітання короля Міхала у таборі під Скварявою, у військовй раді.

29 жовтня 1673 р. був присутнім на аудієнції Яна III в Незвиську. Брав участь в битві Хотином. 25 листопада — отримав завдання блокувати кам'янецьку фортецю, яке тривало до кінця січня 1674 р., робив невдалі спроби відбити фортецю. 12 грудня з 1000 вояків перебував у Новосілці (біля Чорнокозинців), в грудні з ними перебрався до Язловця (його частина була складовою західного крила блокади турецьких військ[15]). 16 січня 1674 р. під мурами фортеці комадував загоном в сутичці з турками, 19-21 травня — брав участь у виборах Яна Собеського королем.

Історик Никола Андрусяк вважав, що після зруйнування турецько-татарськими військами під проводом бейлербея Дамаску Ібраґіма-паші «Шайтана»[16] в 1676 році частково відбудував замок в Бучачі.[17]. Те саме стверджує Мірослав Наґєльскі, вказує дату відбудови 1672 р.[13]

Був ревним католиком, досить нетерпеливо ставився до представників інших християнських конфесій, зокрема, православних — 1652 року віддав православний василіянський монастир Святої Трійці з церквою в Бучачі (при житті опікувалась його мати, до наших днів не зберігся) католицькому монашому ордену домініканців[18]. Монахів силою вигнали з монастиря.

З 1668 року тривала справа отримання Я. Потоцьким частини маєтків померлого сєрадзького воєводи Зиґмунта Кароля Пшерембского. За заповітом, разом з братом Павелом дідичив певну частину маєтків Устецьких; також там частку отримала донька Богуслава Радзивілла Людвіка Кароліна. Справа тривала у 1669 р., була переписка між ним та стольником великим литовським Станіславом Казимиром Радзивіллом[13].

Після значного зруйнування монастиря біля Сокільця (тепер Бучацький район) через напади казав монахам відбудувати церкву Покрови, якою раніше опікувалися його батьки.[19]

Помер у квітні-травні 1675 р.,[13] або в 1676 р.[lower-alpha 1]

Бучач, Золотий Потік (фундуш для костелу), Бариш. Королівщини в Галицькій землі: Гринівці, Оришківці, Гадинківці, Королівське Поле, Братківці, Назавизів. Староство Червоногородське (посаг Уршулі Данилович), від Станіслава Папєского отримав переписом велике село[25] Ладижин (Брацлавське воєводство). Згідно заповіту померлого сєрадзького воєводи Зиґмунта Кароля Пшерембського, разом з братом Павлом дідичили певну частину «Устецького ключа»[26]

• Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл.
• Стоцький Я. Монастир Отців Василіян Чесного Хреста Господнього в Бучачі (1712—1996). — Львів : Місіонер, 1997. — 160 с., іл. — ISBN 966-7086-24-0.
• Barącz S. Pamiątki buczackie. — Lwów : Drukarnia «gazety narodowej», 1882. — 168 s. (пол.)
• Nagielski M. Jan Potocki h. Pilawa (zm. 1675) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1984. — T. XXVIII/1. — Zeszyt 116. — S. 32-35. (пол.)
• Niesiecki K. Korona polska przy złotej wolności starożytnymi wszystkich katedr, prowincji i rycerstwa klejnotami… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740. — T. 3. — 938 s. — S. 702—709. (пол.)
• Skrzypecki T. H.. Potok Złoty na tle historii polskich kresów poludniowo-wschodnich. — Opole : Solpress, 2010. — 256 s. — ISBN 978-83-927244-4-5. (пол.)

• Jan Potocki h. Pilawa (Złota) (ID: 4.160.161) (пол.)

Попередник Анджей Потоцький

Воєвода брацлавський 1663-1675

Наступник Константій Кшиштоф Вишневецький