HMS Inglefield (D02)

«Інглефілд» (англ. HMS Inglefield (D02) — військовий корабель, лідер ескадрених міноносців типу «I» Королівського військово-морського флоту Великої Британії за часів Другої світової війни.

«Інглефілд» (D02)
HMS Inglefield (D02)
Британський есмінець «Інглефілд». 9 листопада 1942
Служба
Тип/клас лідер ескадрених міноносців типу «I»


Держава прапора  Велика Британія


Належність  Військово-морські сили Великої Британії


На честь єдиний корабель флоту на ім'я «Інглефілд»[Прим. 1]


Корабельня Cammell Laird, Беркенгед


Замовлено 14 листопада 1935


Закладено 29 квітня 1936


Спущено на воду 15 жовтня 1936


Введено в експлуатацію 25 червня 1937


На службі 1937–1944


Загибель 25 лютого 1944 року в районі Анціо потоплений німецькою бомбою, що планерує, Hs 293 літаками II./KG 100


Нагороди 10 бойових відзнак[Прим. 2][1]


Бойовий досвід Друга світова війна
Битва за Атлантику
Арктичні конвої


Ідентифікація
Девіз «Сонце — мій компас»
(англ. The sun my compass)


Параметри
Тоннаж 1 569 тонн (стандартна)
2 114 тонн (повна)


Довжина 102,7 м


Ширина 10,4 м


Висота 3,8 м


Технічні дані
Рухова установка 2 × парових турбіни Parsons
3 × парових котли Admiralty


Гвинти 2


Потужність 38 000 к.с.


Швидкість 36 вузлів (67 км/год)


Дальність плавання 5 530 миль (10 240 км) на швидкості 15 вузлів


Екіпаж 175 офіцерів та матросів


Озброєння
Артилерія 5 × 120-мм гармат QF Mark IX


Торпедно-мінне озброєння 10 (2 × 5) × 533-мм торпедних апаратів
20 глибинних бомб


Зенітне озброєння 8 (2 × 4) × 12,7-мм зенітних кулеметів Vickers .50


Лідер ескадрених міноносців «Інглефілд» був закладений 29 квітня 1936 року на верфі компанії Cammell Laird у Беркенгеді. 15 жовтня 1936 року він був спущений на воду, а 25 червня 1937 року увійшов до складу Королівських ВМС Великої Британії.

«Інглефілд» проходив службу у складі британських ВМС, за часів Другої світової війни брав активну участь у бойових діях на морі, бився у Північній Атлантиці, біля берегів Європи, супроводжував атлантичні та арктичні транспортні конвої.

За проявлену мужність та стійкість у боях бойовий корабель нагороджений десятьма бойовими відзнаками[1].

Історія

Передвоєнний час та перші роки війни

Після введення до строю корабель включений до складу сил Середземноморського флоту Британії, де проходив службу у довоєнний час. Був визначений лідером 3-ї флотилії, що базувалася на Мальті. Брав участь у походах британських кораблів до берегів Іспанії за часів тамтешньої громадянської війни.

З початком Другої світової війни, 5 вересня 1939 року переведений до складу Домашнього флоту Імперії у Командування Західних підходів. 16 вересня 1939 року вийшов у супровід авіаносця «Корейджес», який наступного дня був атакований німецьким підводним човном U-29 капітан-лейтенанта О.Шугарта. В британський корабель влучили 2 торпеди, внаслідок чого він затонув через 15 хвилин; загинуло 518 членів екіпажу. У цей час «Інглефілд» був залучений до порятунку постраждалих на британському суховантажному судні «Кафірстан», який затопив U-53 і не зміг протидіяти атаці іншої німецької субмарини. Вже після повернення він взяв участь у протичовновому полюванні на U-29, але марно.

14 жовтня 1939 року у Північній Атлантиці південно-західніше Ірландії (50°58′ пн. ш. 12°57′ зх. д.) «Інглефілд», «Айвенго», «Інтрепід» та «Ікарус» атакували та потопили глибинними бомбами німецьку субмарину U-45[2].

Пізніше продовжував виконувати бойові завдання в прибережних водах, базуючись на Скапа-Флоу. 20 листопада під час патрулювання «Інглефілд» піддався торпедній атаці німецького човна U-18, ледве уникнувши ураження. 29 листопада за підтримки «Маорі» забезпечував перехід пошкодженого підводного човна «Тріада» з патрулювання в Північному морі до Ставангера.

13 лютого 1940 року «Інглефілд» разом з легким крейсером «Единбург», крейсером ППО «Калькутта», есмінцями «Айлекс», «Імпіріал», «Ділайт» і «Аймоген» та підводного човна «Тісл» супроводжували конвой ON 12 до Бергена. Після успішного проходження конвою до місця призначення кораблі повернули у зворотному напрямку. 18 числа британський есмінець «Даерінг» був потоплений підводним човном U-23 і «Інглефілд» встиг врятувати тільки чотирьох моряків з нього; решта 156 членів екіпажу «Даерінг» загинула.

25 лютого 1940 року під час спроби атакувати конвой HN 14 неподалік від Шетландських островів, британські есмінці «Ескорт», «Інглефілд» та «Аймоген» і підводний човен «Нарвал» виявили німецький ПЧ U-63, і спільними діями потопили його глибинними бомбами[3].

23 вересня 1940 року при проведенні союзниками операції «Загроза» по захопленню Дакара французький підводний човен «Персе» спробував атакувати британський легкий крейсер «Драгон», але корабель уникнув торпед і відкрив артилерійський вогонь по підводному човну, що намагався зануритися на глибину. Есмінці супроводу «Інглефілд» та «Форсайт», що супроводжували крейсер, атакували французький підводний човен глибинними бомбами, який зазнав сильних пошкоджень та вимушено сплив на поверхню і, бувши покинутий екіпажем, затонув близько 11:50 поблизу сенегальського узбережжя.

1941

8 серпня 1941 року з Хваль-фіорда у Рейк'явіку вийшов перший арктичний конвой до Радянського Союзу під умовною назвою «Дервіш». Він мав доставити до Архангельська 48 винищувачів «Харрікейн». До складу конвою входили старий авіаносець «Аргус» і 6 есмінців ескорту, які супроводжували транспортні судна. Групу прикриття контр-адмірала Вейк-Волкера становили авіаносець «Вікторіос» і важкі крейсери «Девоншир» і «Саффолк»[Прим. 3]. 1 вересня конвой безперешкодно досяг Кольської затоки.

1942

29 квітня 1942 року лідер брав участь у супроводі конвою PQ 15, що йшов до Росії під командуванням адмірала Д.Тові[Прим. 4].

17 грудня 1942 року «Інглефілд» входив до складу ескорту арктичного конвою JW 51A[Прим. 5] до Росії. Після успішного проведення конвою корабель повернувся зі зворотнім конвоєм RA 51[1].

1943

З 23 по 26 січня 1943 року «Інглефілд» залучався до ескортування конвою JW 52 з 15 транспортників, які йшли до Кольської затоки. «Інглефілд» діяв у складі далекого ескорту, який очолював лінкор «Енсон»[Прим. 6].

21 лютого 1943 року «Інглефілд» вийшов на супровід чергового конвою JW 53 до Росії[Прим. 7][4]

9 липня напередодні висадки десанту союзників на узбережжя Сицилії разом з крейсерами «Аврора» та «Пенелопі» й есмінцем «Оффа» брав участь в операції «Арсенал» — артилерійському обстрілі італійської Катанії на східному березі острову для відволікання сил противника[5].

1944

На початку січня 1944 року лідер есмінців «Інглефілд» разом з крейсерами «Оріон» та «Спартан» та есмінцями «Джервіс», «Джейнес», «Лафорей», «Лоял», «Тенашіос», «Урчін», «Кемпенфельт» здійснював артилерійську підтримку підрозділів 1-ї британської піхотної дивізії, що висадилась на італійський берег поблизу Анціо.

Див. також

Посилання

Література
  • Friedman, Norman (2006). British Destroyers & Frigates: The Second World War and After. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 1-86176-137-6.
  • March, Edgar J. (1966). British Destroyers: A History of Development, 1892-1953; Drawn by Admiralty Permission From Official Records & Returns, Ships' Covers & Building Plans. London: Seeley Service. OCLC 164893555.
  • Rohwer, Jürgen (2005). Chronology of the War at Sea 1939-1945: The Naval History of World War Two (вид. Third Revised). Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 1-59114-119-2.
  • Smith, Peter C. (2010). Fighting Flotilla: RN Laforey Class Destroyers in WW2 (вид. 2nd). Barnsley, UK: Pen & Sword Maritime. ISBN 978-1-84884-273-1.
  • Whitley, M. J. (1988). Destroyers of World War 2. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-326-1.

Примітки
Виноски
  1. на честь адмірала XIX століття сера Едварда Августа Інглефілда (1820—1894)
  2. 10 бойових відзнак за участь у кампаніях та битвах Другої світової війни: за битву за Атлантику (1939—1943), за бойові дії в Північному морі (1940), за Норвезьку кампанію (1940-1942), за бій проти лінкора «Бісмарк» (1941), за мальтійські конвої (1942), за арктичні конвої (1942—1943), за Сицилійську операцію (1943), за операцію «Аваланч» (1943), за дії у Середземномор'ї (1944), за висадку в Анціо (1944).
  3. Загалом сили ескорту конвою «Дервіш» мали у своєму складі: авіаносці «Аргус» і «Вікторіос», важкі крейсери «Девоншир», «Шропшир» і «Саффолк», есмінці «Інглефілд», «Імпульсів», «Електра», «Екліпс», «Ескапейд», «Матабеле», «Панджабі» та «Сомалі»; тральщики, мисливці за підводними човнами, корвети.
  4. Ескорт конвою PQ 15: лінкори «Кінг Джордж V», «Герцог Йоркський», американський «Вашингтон», авіаносець «Вікторіос», важкі крейсери «Лондон» і американські «Вічита» та «Тускалуза», легкі крейсери «Найджеріа» та «Кеніа», есмінці: «Бадсворт», «Боудісіа», «Ескапейд», «Фокнор», «Хашлі», «Інглефельд», «Ламертон», «Ледбарі», «Марна», «Мартин», «Матчлес», «Міддлтон», «Орібі», «Панджабі», «Сомалі», «Сент-Олбанс», «Уредд», «Медісон», «Планкетт», «Вейнрайт», «Вілсон», «Веномоус», тральщики, корвети та інші кораблі супроводження й забезпечення.
  5. Загалом конвой JW 51A супроводжували: лінкор «Кінг Джордж V», важкий крейсер «Бервік»; легкі крейсери «Шеффілд» та «Ямайка»; лідер «Інглефілд», есмінці «Бігл», «Матчлес», «Опорт'юн», «Маскітер», «Квадрант», «Фокнор», «Ф'юрі», «Рейдер», «Боудіка», «Еко», «Екліпс», тральщики й корвети.
  6. До складу ескорту конвою JW 52 входили: лінкор «Енсон», крейсери «Бермуда», «Кент», «Глазго», «Шеффілд», лідери «Інглефілд» і «Монтроз», есмінці «Бігл», «Бланкні», «Бульдог», «Еко», «Екліпс», «Фокнор», «Ледбері», «Матчлес», «Міддлтон», «Мушкетер», «Оффа», «Онслот», «Піорун», «Квінборо», «Рейдер», корвети «Лотус» і «Старворт», тральщик «Бритомарт».
  7. До океанського ескорту конвою JW 53 входили: крейсер «Сцилла», есмінці «Фокнор», «Боудіка», «Інглефілд», «Мілн», «Обд'юрет», «Обідіент», «Опорт'юн», «Орвелл», «Фьюрі», «Імпульсів», «Інтрепід» і польський «Оркан».
Джерела
  1. HMS INGLEFIELD (D 02) — I-class Flotilla Leader
  2. U - 45. u-boote.ru. Процитовано 2 жовтня 2017 року.(рос.)
  3. U-63
  4. CONVOY JW 53/JW 53B
  5. Operation Arsenal

Відео


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.