Едуард Гакен

Народився в родині волинських чехів в селі Шклинь (нині Горохівського району Волинської області), куди з півночі Чехії емігрувала родина його батька в кінці ХІХ століття[6]. У 1928 році закінчив Луцьку гімназію[7].

У 1929 році переїхав до Праги, щоб, як і старший брат Ярослав, вивчати медичну справу — так бажали їхні батьки. Крім медичної справи Едуард спробував себе в архітектурі та сільському господарстві, проте єдиною закінченою його освітою є медична, у якій він зрештою отримав ступінь магістра[6].

Навчання на медичному факультеті Карлового університету припинив у 1932 році, у зв'язку зі смертю брата, який його фінансово підтримував[8]. Едуард знайшов місце асистента лікаря загальної практики Полака, де пропрацював до переїзду до Оломоуця у 1938 році.

Ще з гімназійних часів Едуард захоплювався театром і є згадки про виконання ним ролі Возного з п'єси Івана Котляревського «Наталка-Полтавка», яку поставили учні старших класів Луцької гімназії у 1927 році[9]. У 1930—1937 роках у Празі паралельно з вивченням медичної справи він брав приватні уроки співу в українського тенора Дмитра Левитського[7]. Саме Дмитро Левитський подав кандидатуру Едуарда Гакена для участі у конкурсі, оголошеному для добору членів оперного хору Національного театру Чехії у 1935 році[10]. Гакен переміг у цьому конкурсі та отримав тимчасове місце в хорі терміном на 2 роки, а разом з цим і можливість удосконалювати свій голос та акторські здібності під пильним наглядом Бедржіха Плашке, тодішнього заступника керівника оперного хору Вацлава Таліха[11].

У 1938 році отримав пропозицію від Міського театру Оломоуця, де за три роки швидко вийшов на рівень соліста опери, виконав понад 30 партій та отримав визнання аудиторії та критиків[8]. Під час гастролей він двічі виступав в Національному театрі, у тому числі з партією сільського свата Кецала в опері «Продана наречена» Бедржіха Сметани.

З 1 серпня 1941 року — соліст Національного театру в Празі[12], у якому працював майже до кінця життя.

У 1957 році мав тримісячну навчальну подорож до Італії, де вчився у Аполлона Гранфорте[13][14]. Пізніше удосконалював техніку співу бельканто на спеціальних курсах, що були організовані для артистів Національного театру у 1962 році. Був одним з небагатьох оперних співаків, які практикували і концертні виступи — кантатний спів та ораторії[8]. Одним з відомих концертних виступів Едуарда Гакена є виконання ним «Біблейських пісень» Антоніна Дворжака у 1982 році.

Протягом життя намагався уникати участі в політичній діяльності, проте, імовірно під тиском комуністичної влади[10][15], став одним з підписантів Антихартії[16].

Після виходу на пенсію у 1991 році брав участь у концертах та інших творчих заходах. Останнім документованим виступом Едуарда Гакена вважається його участь у постановці режисера Яна Пітінського в Театрі «Na zábradlí» в 1995 році[7].

Помер 12 січня 1996 року, похований на Вишеградському цвинтарі поруч з дружиною та найкращим другом, Бено Блахутом.

За понад 50 років роботи Едуарда Гакена у Національному театрі він виступив у понад 200 прем'єрах[8], а в репертуарі театру не залишилось басової партії, яку б він не співав. Серед найвідоміших[7][10]:

• у творах Бедржіха Сметани: Кецал («Продана наречена»), Бенеш («Далібор»), Кмет («Брандербуржці в Богемії»), Лутобор («Лібуше»), Мумлал («Дві вдови»), Палоуцький («Поцілунок»), Боніфац та Малина («Таїнство»), Рарач («Чортова стіна»), Марко («Віола»);
• у творах Антоніна Дворжака: Водяний («Русалка»), Марбуел («Чорт і Кача»), Філіп та Граф Вілем («Якобін»), Йов («Дімітрій»);
• у творах Джузеппе Верді: Захарій («Набукко»), Спарафуциль («Ріголетто»), Джакопо Фьєско («Сімон Бокканегра»); Філіп II («Дон Карлос»), Рамфіс («Аїда»);
• у творах Ріхарда Вагнера: Даланд («Летючий голандець»), Герман («Тангейзер»), Гундінг («Валькірія»), Генріх I Птахолов («Лоенгрін»);
• у творах Іші Крейчі: Тейресіас («Антігона»), Воєвода («Піднесення в Ефесі»);
• у творах Яна Ціккера: Бег Хассан («Бег Баязід»); Мененій Агріппа («Коріолан»);
• у творах Вітєзслава Новака: Криштоф зі Швамберка («Рарашек зі Звікова»), Іван («Люцерна»);
• у творах Джакомо Пуччіні: Колін («Богема»), Тімур («Турандот»);
• у творах Вольфганга Моцарта: Комтур («Дон Жуан»), Сарастр («Чарівна флейта»);
• в творах Михайла Глінки: Іван Сусанін («Життя за царя»), Фарлаф («Руслан і Людмила»);
• Кашпар та Відлюдник (Карл фон Вебер, «Вільний стрілець»);
• літописець Пімен та таємний єзуїт Рангоні (Модест Мусоргський, «Борис Годунов»);
• Штеліна та Сватоплук (Еуген Сухонь, «Вир»);
• Рокко (Людвіг ван Бетховен, «Фіделіо»);
• Кончак (Олександр Бородін, «Князь Ігор»);
• Гремін (Петро Чайковський, «Євгеній Онєгін»);
• Кутузов (Сергій Прокоф'єв, «Війна і мир»);
• Мефістофель (Шарль Гуно, «Фауст»);
• Дон Кіхот (Жюль Массне, «Дон Кіхот»);
• Базіліо (Джоакіно Россіні, «Севільський цирульник»);
• Янек (Вілем Блодек, «В криниці»);
• Грігоріс (Богуслав Мартіну, «Грецькі пристрасті»);
• Вітораз (Зденєк Фібіх, «Шарка»);
• Вавржінець (Йозеф Ферстер, «Дебора»);
• Старий Хілсе (Віт Неєдли, «Ткачі»);
• Абул Хассан (Петер Корнеліус, «Багдадський цирульник»);
• Граф Вацлав Штернберзький та Їржі Сика (Карел Коваровіц, «Песиголовці»);
• Прокіп Голий (Юліус Калаш, «Нескорені»);
• батько Павла (Ян Фішер, «Ромео, Джульєтта і тьма»);
• Ван Бетт (Альберт Лорцинг, «Цар і тесля»);
• Гоан (Отмар Маха, «Озеро Укереве»).

Найвидатнішими з його понад шістдесяти оперних партій вважаються партії Водяного в опері «Русалка» Антоніна Дворжака та Кецала в «Проданій нареченій» Бедржіха Сметани[4][17]. Водяний у його виконанні увічнений в телефільмі «Русалка», знятому у 1975 році, режисер Богуміл Зоул[10], Кецал — у телефільмі «Продана наречена» 1962 року. За спогадами його дочки Марії Гакенової найближчою особисто йому була роль Сватоплука у «Вирі» Еугена Сухоня[13].

Едуард Гакен, голос якого часто характеризують як «унікальний»[10] та «неповторний»[13][4], завдяки своїй акторській майстерності, артикуляції та використанню внутрішнього резонансу як в техніці співу, так і через вжиття в образ, «створював нові, набагато глибші, незвичні для того часу постаті своїх героїв, які згодом ставали еталоном для наступників»[10][13].

За словами критиків, на сцені Національного театру він:

	«Від усієї душі нарікав, співчував, правив, страждав, кидав виклики та жартував, але все — завжди в міру. Наполягав еластичним легатиссимо темної барви свого голосу, який вже тоді був незамінним. Звук не розносився вгорі, а зосереджувався. Високих фа, фа-дієз та соль досягав з певністю в логіці цілих фраз. Ніколи задля пустого блиску, але завжди — з наголосом на змісті слів. Не був подібний нікому з попередників, ані нікому з наступників»[13]. Оригінальний текст (чеськ.) Lkal, soucítil, vládl, trpěl, vyzýval i vtipkoval z hloubi srdce, ale vždy s mírou. Naléhal elastickým legatissimem tmavé hlasové barvy, která byla už tehdy nezaměnitelná. Zvuk do výšek nerozšiřoval za efektem, ale soustřeďoval. Vysokých f , fis i g dosahoval s jistotou v logice celých frází. Nikdy pro pouhý lesk, ale vždy s důrazem na obsah slov. Nepodobal se žádnému z typů předešlých, ani následujících.
— Ян Кралік, Časopis Hudební rozhledy, 05/2021

• 1953 — Державна премія Уряду ЧССР[11] за партії Кецала, Івана Сусаніна та Кончака[7].
• 1958 — присвоєно титул Заслуженого артиста ЧССР[7][11].
• 1964 — присвоєно титул Народного артиста ЧССР[7][11].
• 1975 — Заслужений артист Національного театру[7][11].
• 1996 (посмертно) — названа на честь Талії (музи комедії) спеціальна нагорода Колегії професійної організації чеських акторів, премія Талії — за життя, присвячене театральній творчості[7][11].

У 1993 році отримав статус почесного громадянина міста Літомишль[20], а в 1995 році — міста Ческа Тржебова[21].

Ще з часу спільної роботи товаришував з видатним чеським оперним тенором Бено Блахутом, з яким також мав спільні творчі проекти[10].

У 1947 році Едуард Гакен одружився з акторкою Марією Глазровою, з якою познайомився ще за часів Другої світової війни під час відвідання її виступу в ролі Зузани Воїрової в однойменній п'єсі. Дружина відвідувала усі його виступи та була головним його театральним консультантом і критиком[6]. Від шлюбу у 1948 році народилася донька Марія Гакенова[21].

Едуард завжди пам'ятав про своє походження і всіляко підтримував громаду волинських чехів, які реемігрували з України — премію, що була видана йому Урядом ЧССР, він роздав своїм землякам[13].

Як уродженець Волині Едуард Гакен брав участь і в житті української громади Праги, зокрема влаштовував концерти українських пісень, де «чехи і українці в Празі довго, аж до його смерті в 1996 році могли насолоджуватись голосом Едуарда Гакена. На кожній зустрічі з громадою, наприклад, на Шевченківських вечорах, Едуард Гакен завжди співав із радістю».[19]

Підтримував дружні стосунки з представниками української громади в Празі, зокрема, Федором Стешком, Філаретом та Миколою Колессами, Платонідою Щуровською-Росиневич.

• Едуард Гакен поет библейские песниradio.cz(рос.)
• Едуард Гакен на сайті IMDb (англ.)

Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії.