Коломацький район

Територія сучасного Коломака та його околиць була заселена в середині першого тисячоліття до нашої ери скіфськими племенами, про що свідчать городище в урочищі Лозовий Яр та група курганів.

Вперше Коломацьке городище згадується у літопису за 1571 рік. Назву свою воно одержало від річки Коломак, на березі якої осіли перші поселенці. Найбільш вірогідно, що назву річці дали ще половці, що населяли ці місця в ІХ—ХІІ століттях (по-тюркськи «коломак» — розгалужена, заболочена річка).

Час заснування нинішнього Коломака точно не встановлене, хоча й відносять його до 1668 року. На початку другої половини XVII століття переселенці з Правобережної України заснували тут острог. Його жителі несли строкову службу на оборонній лінії по річках Сіверському Дінцю і Коломаку.

У 1680 році Коломак — сотенне містечко Охтирського полку, а згодом стає слободою Харківського полку. Коломак не раз зазнавав спустошень від татарських нападів. Після набігу в 1680 році коломацький сотник І. Михайлов звернувся до царського намісника боярина Петра Шереметьєва з проханням дозволити прийняти з-за Дніпра нових жителів з наданням їм пільг. Такий дозвіл було одержано.

Наприкінці XVII століття Коломак був укріплений кріпосним валом і бастіонами. Населення тоді не перевищувало 200 осіб.

25 липня 1687 року в Коломаку відбулася Козацька рада, на якій гетьманом України було обрано Івана Мазепу. Того ж часу учасники ради прийняли так звані «Коломацькі статті» — договірні умови між козацькою старшиною й царським урядом, що складалися із 22 пунктів. Договір був спрямований на обмеження влади гетьмана і посилення влади російського царизму на Лівобережній Україні. Обмежуючи політичні права козацької старшини, царський уряд водночас й допомагав зміцнювати і юридично оформляти її панівне класове становище як феодалів. З цього часу посилюється процес закріпачення козаків і місцевих селян козацькою старшиною.

Під час Великої Північної війни, після поразки під Городним, у лютому 1709 року шведи спалили Коломак. Ще не встигли жителі Коломака відбудувати слободу, як у 1711 році на неї вчинили напад татари. Вона знову зазнала руйнувань, багатьох жителів татари взяли в полон.

Після ліквідації слобідських козацьких полків Коломак входив до складу Слобідсько-Української губернії (1765—1780), до Харківського намісництва (1780—1796), з 1797 року — до Слобідсько — Української, а з 1835 року — до Харківської губернії.

Основним заняттям населення Коломака були хліборобство, садівництво та городництво. Розвивались і ремесла: ковальське, слюсарне, теслярська справа. Місцеві жителі виробляли також полотна і сукна, в'язали панчохи і рукавички. Чимале місце в економіці слободи посідали винокуріння і чумацький промисел. Чумаки возили в міста Харківської губернії рибу з Дону і Азова. Наприкінці XVIII століття в самому Коломаку щороку відбувалося два, а згодом — п'ять ярмарків.

У 1773 році в слободі проживало 3546 осіб, з них козаків і селян — 3385.

Вигідне географічне положення Коломака, наявність шляхів сполучення, близькість великого промислового і культурного центру — міста Харкова — сприяло його розвитку. Село стало волосним центром. У 1864 році в Коломаку налічувалося 4248 жителів. У ньому були: цегельня, кілька крамниць, шинків і заїжджих дворів, поштова і етапна станція. У 1887 року тут відкрито недільну школу.

У 1901 році капіталіст Молдавський купив землі біля Коломака і збудував на околиці Новоіванівський цукрозавод. У зв'язку з цим значну частину землі, що раніше здавалася в оренду, селяни тепер використовували під посів цукрових буряків. У капіталістичних економіях працювали не тільки чоловіки та жінки, але й діти. За важку працю дорослий робітник отримував 50 копійок, підліток — 25 копійок.

У 1902 році хвиля селянських виступів прокотилась по Харківській і Полтавській губерніях. Найбільшої сили ці заворушення досягли у Валківському повіті.

Неврожай 1901 року призвів до того, що селяни не мали на весну 1902 року посівного матеріалу. Місцеві органи влади склали списки тих, хто потребує насіння, але минулі всі строки сівби, а жителі так і не одержали допомоги. Один із учасників революційних подій селянин Коломацької волості К. Сидоренко на допиті 15 травня 1902 року розповідав:

Минулого року був неврожай, селяни ще з осені продали худобу за безцінь, бо не було кормів. Наділ землі з садибою становив 2,25 десятини, багато було зовсім безземельних. В економії не всім дають землю, тільки тим, хто їм догоджає.

1 квітня 1902 року вдосвіта жителі Коломака, сусідніх сіл і хуторів організовано пішли до садиби й цукрового заводу купця Молдавського, забрали і поділили між собою весь цукор, майно, волів, коней та дрібну худобу. За визначенням адміністрації заводу, збитки становили 200 тисяч карбованців. Того ж ранку повсталі розгромили економію Сухомлинової на Високопустянському хуторі Коломацької волості. Більшовицька газета «Іскра» присвятила виступам селян у 1902 році кілька статей, в одній з яких згадується про розгром цукрового заводу Молдавського. Особливу увагу «Іскра» звертала на те, як люто були покарані учасники селянського руху.

Ще більшого розмаху набрала боротьба коломацьких селян у 1905—1907 роках. Під час революційних подій 1905 року робітники цукрового заводу проводили збори, мітинги і добилися того, що власник змушений був скоротити робочий день до 10 годин. А у відповідь на наказ управителя економії Молдавського зорати луки, де жителі здавна пасли худобу, селяни Г. Чешко і Д. Тимченко вбили слугу.

В 1917 році територія сучасного району входить до складу Української Народної Республіки, що 22 січня 1918 року стала незалежною державою.

У січні 1918 року в Коломаці було проголошено Радянську владу.

Навесні 1918 року українські і німецькі війська відновлюють владу Центральної Ради в Коломаці.

Унаслідок Гетьманського перевороту наприкінці квітня 1918 року територія сучасного району входить до складу Української Держави Павла Скоропадського.

Антигетьманське повстання 1918 року, що виникає внаслідок невдоволення широких верств населення політикою Скоропадського, спрямованою на зближення із білою Росією, відновлює Українську Народну Республіку.

В січні 1919 року в Коломак знову входять частини Червоної армії, витіснивши звідти українські війська.

Влітку 1919 року до Коломака підходять білогвардійські полки генерала Денікіна. В ході запеклих боїв село кілька разів переходило з рук в руки. Денікінці протрималися тут недовго. На початку грудня 1919 року, не витримавши навального наступу Червоної армії, денікінці залишили село. 12 грудня 1919 року тут знову було встановлено окупаційну більшовицьку владу, цього разу надовго.

У 1920 році в Коломаці організовано перший радгосп на землях, що раніше належали поміщикові Молдавському, а в 1922 році біднота заснувала першу сільськогосподарську артіль «Нива».

У червні 1923 року за новим адміністративним поділом був утворений Коломацький район, а Коломак став районним центром.

16 жовтня 1941 року Коломак був окупований гітлерівцями.

Для боротьби проти німців у районі був організований радянський партизанський загін. Група цього загону, до якої входив і колишній голова Коломацької сільради А. Чорнобай, висадила в повітря полтавський міст і спалила хліб, щоб той не дістався ворогу. Німцям вдалося схопити А. Чорнобая і деяких інших партизанів. 30 жовтня 1941 року їх було страчено. Решта партизанів перейшла лінію фронту і влилася до лав Червоної Армії. Активну боротьбу проти німців вела й молодь. Місцеві жителі збирали для командування штабу 31-ї Армії відомості про пересування ворожих військових частин і бойової техніки. Особливо відзначилася при цьому телефоністка селища А. Чичибаба.

У середині вересня 1943 року район був визволений від німецьких військ.

У другій половині XX сторіччя в Коломацькому районі інтенсивно відроджувалось сільськогосподарське виробництво.

У 1959 році у зв'язку з укрупненням районів Коломацький було розформовано та приєднано до сусідніх Краснокутського і Валківського районів Харківської області.

На початку 1990-х років була створена ініціативна група, члени якої поставили за мету відродити район і минулу славу Коломака. 4 травня 1993 року Коломацький район утворено в нових межах.