Новгородка

У географічному відношенні селище міського типу Новгородка відноситься до Придніпровської височини і являє собою денудировану рівнину.

Новгородка розташована в долині річки Кам'янки.

Селище лежить за 37 км на південний схід від обласного центру — міста Кропивницького, і за 13 км від залізничної станції Куцівка.

Землі Куцівки (Новгородки) входили до складу Запорозької Січі. Після ліквідації Запорозької Січі Куцівка стала державним поселенням.

Історична хронологія селища починається з 1768 року. Тоді цей населений пункт був запорозькою слободою Куцівкою, заснований запорізьким полковником Бугогардівської паланки Афанасієм (Панасом) Івановичем Куцим. Перші мешканці — запорозькі козаки Дядьківського куреня, згодом також переселялися вихідці з Полтавської губернії.

З 1821 року Куцівка — військове поселення, центр округу. У 1822 року Куцівка перейменована на село Новгородку на честь Новгородського полку, що тут квартирував.

Після ліквідації військових поселень Новгородка — державне село, яке в 1860 року отримало статус містечка і стало центром волості. Східну околицю Новгородки, де розташовувався Новгородський полк, жителі селища і тепер називають «штабом», а заглибину річки Кам'янки, де стояла лазня для військових — «банею».

На початок XIX століття Новгородка була вже великим поселенням, що розміщувалося на берегах річки Кам'янки та на схилах балок Тернової та Котенкової. Простягалася Новгородка на 10 верств у довжину. Містечко було волосним центром. Хати здебільшого глиняні, вкриті соломою або очеретом. Лише наприкінці дев'яностих років сюди прибув фельдшер, почала працювати аптека, а в 1909 році — лікарня на 20 ліжок. Серед селян лютували хвороби. Так під час епідемії шигельозу (цю хворобу тоді називали дизентерією) і скарлатини в 1899 року загинуло 11 % населення, з кожних 100 новонароджених помирало 40. У 1873 році відкрилася земська школа, згодом — 2 церковно-парафіяльні школи. З 6129 жителів у 1886 році грамоту знало 463, з них — 42 жінки.

Станом на 1886 рік у містечку, центрі Новгородківської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії, мешкало 4928 осіб, налічувалось 819 дворових господарств, існувала православна церква — Церква Святої Трійці, єврейський молитовний будинок, школа, 17 лавок, винний склад, постоялий двір, винний склад, відбувались 4 ярмарки на рік: Олексіївська 17 березня, Вознесенська, Іллінська 20 липня та 8 листопада, базари по п'ятницях та неділях[2].

В Новгородці був військовий цвинтар, який вже на поч. ХХ ст. запустів, про одну з могил відомо з єлисавеградських газет — підполковника Богуміла Баумгартена (*13.06.1804-†14.06.1855).

На 1914 рік сільський староста — Л. А. Ховрюта.

На початок ХХ століття в містечку діяло 3 церкви — Святої Трійці (з 1779 р.), Успенська та Архістрато-Михайлівська (на 1910 рік).

У 1917 році село входить до складу Української Народної Республіки.

Внаслідок поразки визвольних змагань на початку лютого 1918 року в містечку встановлено радянську владу. Почалася чорна смуга в історії села і її жителів — репресії 1918—1921, голод 1921—1922, знищення церкви і земської освіти, розкуркулення і колективізація 1929—1931, Голодомор 1932—1933, репресії 1937—1938, Друга світова війна 1941—1944, репресії 1944—1952, голод 1946—1947 років. Після такого геноциду українського народу, населення Новгородки зменшилось в рази.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років помер щонайменше 131 житель селища[3].

7 серпня 1941 року німецькі війська захопили Новгородку. Німці розстріляли 32 радянських активістів, вивезли до Німеччини понад 400 юнаків і дівчат, грабували населення. Під час боїв за Новгородку з боку Червоної Армії загинули 1720 радянських бійців і офіцерів. 10 березня 1944 року в Новгородці відновлено окупаційну радянську владу. Під час ІІ Світової війни як силами Червоної Армії так і Вермахтом були знищені школи, громадські будівлі, приміщення сільськогосподарського технікуму, житлові будинки, міст на шляху Кропивницький — Кривий Ріг. У таких важких умовах починалася відбудова села. Будувалися заклади освіти, культури. Було побудовано молокозавод, завод мінеральних вод, будувалися житлові будинки. Значна увага приділялася розвитку сільського господарства.

З 1991 року районний центр Новгородка в складі незалежної України. Побудована нова церква.

Рідна мова населення Новгородки за даними перепису 2001 року

У селищі проживає близько 6100 чоловік, переважно українці. Відсоток інших національних груп в загальній кількості населення незначний, проте є представники таких національностей як росіяни, білоруси, молдовани, вірмени, грузини та інші.

Головним напрямком розвитку економіки в селищі є сільське господарство з провідною галуззю — рослинництво.

Основним підприємством на території селища є агрофірма «Мюннт», основними видами діяльності якої є торгово-посередницька діяльність. Підприємство засноване 12 січня 1994 року. Основними видами продукції є хлібобулочні вироби, борошно, крупи, м'ясо. Підприємство підтримує економічні зв'язки з такими великими містами України як Київ, Донецьк, Одеса, Івано-Франківськ, Дніпро.

У селищі Новгородка налічується близько 14 новостворених підприємств, найбільшими з яких є агрофірма «Перспектива» та ТОВ «Прогрес», що утворені в результаті реформування аграрного сектора економіки.

Донедавна у селищі діяв автобусний парк, що забезпечував зв'язок з обласним центром та населеними пунктами району. Нині автостанція не працює, автобусне сполучення забезпечують транзитні автобуси.

Новгородка розташована на трасі державного значення Н23. Завдяки транзитному автобусному сполученню вона має зручний зв'язок з такими містами як Київ, Дніпро, Запоріжжя, Кривий Ріг, Вінниця, Умань, Подільськ, Ялта.

Рівень освіти в селищі забезпечують 3 навчальні заклади, із них Новгородківський НВК, одна школа І-ІІІ ступенів та одна — І-ІІ ступенів, а також державне професійно-технічне училище № 36, у якому навчається 285 учнів.

На сьогодні в Новгородці діє центральна районна лікарня на 100 ліжок, де працює 150 медичних та технічних працівників.

У селищі функціонує 5 бібліотек, 2 будинки культури, 1 кінотеатр, 3 банки та 2 готелі. При школах та ПТУ селища діють 4 спортивних зали.

На території Новгородківського району досліджено пам'ятку скіфського часу (Таранова могила поблизу села Інгуло-Кам'янка). Всього на державному обліку знаходиться 93 археологічні пам'ятки, одна з яких має статус національної (Курган 1, с. Козирівка).

Серед архітектурних пам'яток на території селища розташована пам'ятка місцевого значення — навчальний корпус державного професійно-технічного училища № 36.

У селищі є встановлені за радянських часів пам'ятники солдатам окупаційної Червоної Армії, що загинули в 1943—1944 роках під час ІІ Світової війни.

Експонати з історії селища зберігаються в Новгородківському районному краєзнавчому музеї.

На південь від Новгородки знаходиться заповідне урочище місцевого значення Терник, біля західної околиці селища — ботанічний заказник місцевого значення Квітуча балка.

• Куций Афанасій — засновник поселення, полковник Бугогардівської паланки.
• Агапов Олександр Леонідович (1987—2014) — солдат Збройних сил України, учасник АТО.
• о. Легейда Микола Іліч (*1895 р., Новгородка — †12.02.1940 р., табір «Сиблаг») — служив священиком в церквах Митрофанівки, Варварівки, Новгородки, с. Коломна, Вишневолоцького р-ну, Тверської обл. 9 лютого 1938 р. арештований, 13 лютого його засуджено на 10 років «виправних таборів». Покарання відбував в «Сиблагу».
• Кравцов Іван Савелійович (1914—2005) — радянський військово-морський льотчик-винищувач, Герой Радянського Союзу.
• Невпряга Микола Тимофійович (1925) — Герой Радянського Союзу.
• Новак Василь Васильович (1985—2015) — старший лейтенант Збройних сил України, учасник АТО.
• Семенов Дмитро Іванович (1913—2006) — Герой Радянського Союзу, заслужений меліоратор УРСР.
• Скопенко Віктор Васильович — Герой України, доктор хімічних наук, професор, академік НАН України, ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1985 — 2008).
• Яновська (Здориченко) Марія Мусіївна (*01.04.1882, Новгородка-†?) — мати видатного українського письменика Юрія Яновського.

• В. А. Сердюк. Новгородці 250 років. Буклет. Київ, 2018.
• В. Цубенко «Документи з історії військових поселень в Україні». Харків, 2010.
• Б. Кузик, В. Білошапка. Кіровоградщина: історія та сучасність Центру України. Т.1. Дніпропетровськ, 2005.
• Г. П. Міщенко. Кіровоградська область. Київ, 1961. С. 67.
• Григорій Гусейнов. Легенди та перекази Криворіжжя. На землі на рідній. — Дніпропетровськ: 2005.
• Гусейнов Григорій Джамалович. Господні зерна. Книги 1-8. Кривий Ріг, 2000—2004.
• Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972.
• Чечелівський монастир в документах і спогадах. Київ, 2019.
• Сердюк В. А. Полковний Куций і поселення Куцівка/Інгульський Степ, альманах. К. 2016 —
• Сердюк Н. П. Записки Сердюка Николая Павловича. — Київ : Аграр Медіа Груп, 2011. — 384 с. — (Родовід Сердюків) — 100 прим. — ISBN 978-617-646-165-4.

• https://forum.genoua.name/viewtopic.php?pid=52049#p52049