Правова система України

Українська правова система почала своє формування з давніх часів. Протягом усього часу вона вдосконалювалася і розвивалася, приймалися різні важливі для розвитку правової системи України нормативно-правові акти.

Сучасна правова система України була заснована на юридичних поняттях та принципах характерних романо-германському типу правової системи, що приводить до схожості основних принципів підходу регулювання держави, створюючи ідентичність з континентальною сім'єю.

Отже можна зробити висновок, що вона найбільш наближена до романо-германської правової сім'ї, або рухається у цьому напрямку. Такої думки дотримується переважна більшість українських вчених.

Щоправда, з ними не згоден проф. Ю. М. Оборотов, який вважає, що правова система України належить до особливої так званої євразійської правової сім'ї[1].

Найбільш суттєві ознаки правової системи України, характерні для романо-германської правової сім'ї:

• визнання нормативно-правового акта основним джерелом права;
• усі нормативно-правові акти підпорядковуються за їх юридичною силою таким чином складаючи певну ієрархічну систему.
• згідно зі статтею 8 конституції України — «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.»;
• Україна є країною кодифікованого права, тобто норми, які складають одну галузь права, зведені в крупні, внутрішньо систематизовані нормативні акти. В Україні прийняті Кримінальний, земельний, сімейний та інші кодекси;
• наявні спеціалізовані органи конституційного правосуддя, в Україні органом конституційного правосуддя є Конституційний Суд України;
• існує поділ права на приватне і публічне. До приватного права відносять сукупність галузей права предметом регулювання яких є відносини у сфері приватних, індивідуальних інтересів юридично рівних суб'єктів за допомогою диспозитивного методу регулювання. До публічного права відносять сукупність галузей права, предметом регулювання яких є відносини у сфері реалізації публічних (державних) інтересів з допомогою імперативного методу регулювання.;
• відведення ролі генетичного джерела формування принципів права правовій доктрині;
• має подібні правові принципи та поняття у національних правових системах цього типу;
• наявність чіткої та ефективної юридичної техніки.

• Нормативно-правові акти. Писана конституція, що характерно для романо-германської правової сім'ї, є найвищим законом країни. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
• Чинні Міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України. Встановлені норми міжнародного права мають вищу юридичну силу порівняно з законом;
• Принципи права- є джерелом, що сприяє якості законодавства та визначає основні вектори його дії та напрямків розвитку.
• Судова практика- встановлює розуміння і тлумачення закону, яке розкриває його зміст і положення. Завдяки судовій практиці в нормативному порядку урегульовуються відносини, які до цього цивільним законодавством не регламентувалися.
• Правова доктрина — норма, вироблена правовою доктриною, є нормою-принципом. Такі норми-принципи можуть виражатися, а можуть і не виражатися в нормах позитивного права, але обов'язково застосовуються в судовій практиці та мають досить загальний характер. Ці принципи визначають діяльність судової влади, яка бере їх із закону чи із звичаю за допомогою тлумачення.

Завдання інтеграції України до ЄС:

• співробітництво України з ЄС потрібне для технічного оновлення Українського виробництва;
• забезпечення виходу на Європейський ринок, що дає можливість конкурування з іншими країнами;
• запозичення досвіду та деяких правових принципів Європейських країн. Під запозиченням розуміється не сліпе копіювання, а науковий аналіз можливостей «трансплантації і вживлення» іноземних елементів у національну правову систему;
• адаптація України до законодавства ЄС, що забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави у рамках ЄС.

Головні кроки України на шляху інтеграції до ЄС:

• 1992 р. — вступ України до НБСЄ (з 1995 р. ОБСЄ);
• 1994 р. — надання Україні гарантій з боку великих держав. Відмова України від ядерної зброї. Початок участі у програмі НАТО «Партнерство заради миру»;
• 1995 р. — вступ України до Ради Європи (РЄ);
• 2002 р. — саміт «Україна—ЄС»;
• травень 2002 р. — рішення України про бажання набути повноправного членства в НАТО;
• 2003 p. — набуття Україною статусу «сусіда ЄС».
• 2014 р. — підписання політичної та економічної частин угоди про асоціацію з ЄС
• 11 червня 2017 року — підписання у Страсбурзі угоди про безвізовий режим між Україною та Європейським союзом.

1. Загальна теорія держави і права — Цвік М. В.,Петришин О. В., Аврвменко Л. В.-Харків,-2009 рік.
2. Конституція України
3. Луць Л. А. Сучасні правові системи світу
4. Вісник Університету внутрішніх справ
5. Конституція Пилипа Орлика
6. Судова практика як джерело права в Україні^{[недоступне посилання з липня 2019]}
7. Судовий прецедент
8. ПИТАННЯ ПРОЦЕСУ ТА СУДОВОЇ ПРАКТИКИ

• Руська правда
• Система права
• Правова система
• Авторське право в Україні

• Основи права України: навч. посібник / ред. В. Л. Ортинський. — 2-ге вид., доп. і перероб. — Львів: Оріяна-Нова, 2005. — 365, [2] с. — ISBN 5-8326-0128-9
• Нестерович В.Ф. Органи судової влади як об’єкти лобіювання в Україні – виклик національній правовій системі / В.Ф. Нестерович // Вісник Верховного Суду України. – 2010. – № 3. – С. 38-42.