Міста України

Місто — статус деяких населених пунктів України. Зазвичай цей статус мають великі населені пункти, центри громад, але є і маленькі міста (Угнів — 974 особи, Берестечко — 1711 особа та інші) що мають цей статус історично.

Ця стаття є частиною серії статей про
державний лад і устрій
України
Категорія • Інші країни
Міста України (населення на 2001)
Найдавніші міста України

Кожне місто України має унікальний ідентифікатор в Кодифікаторі адміністративно-територіальних одиниць та територій територіальних громад (КАТОТТГ).

Значною кількістю міст (в межах 19-51) виділяються традиційно промислові області (особливо Львівська та Донецька).

Всього в Україні налічується 461 місто. Станом на 1 січня 2014 року в містах мешкало 60,5 % загальної чисельності населення країни[1].

Історія

Маґдебурзьке право з'явилося на Русі разом з німецькими колоністами, яких запрошував король Данило та його наступники. Очевидно, в ті часи маґдебурзьке право застосовували в руських містах тільки частково, серед німецької людності. Хоча існують припущення, що воно набуло поширення на всіх жителів цих міст вже в Галицько-Волинській державі. Наприклад, у лавничій книзі Перемишля за 1469—1480 роки є посилання на грамоту князя Лева І († бл. 1301) про передачу княжої церкви громаді міста (очевидно руській (давньоукраїнській)), що була самоврядною на німецькому праві[2].

З переходом Галичини під владу польських королів першими маґдебурзьке право повною мірою отримали найбільше тогочасне місто на українських землях Львів у 1356 році, а також старі князівські столиці: Галич (1367), Белз (1377), Холм (1382), Перемишль (1389), Теребовля (1389). Урбанізація Галичини зростала швидкими темпами з супроводженням стрімкого поширення маґдебурзького права.

З початку XV ст. маґдебурзьке право набуло поширення на решту українських земель. Спочатку в містах, що були центрами воєводств, комітатів (у складі Угорського королівства) Кам'янець-Подільський (1432), Луцьк (1432), Мукачево (1445), Київ (1494) (існують здогади про застосування в Києві магдебурзького права за Вітовта, тобто до 1430 року), Брацлав (1497).

У середині XVII століття в Україні нараховувалося 756 міст, в яких мешкало 1,4 млн. осіб. Велика кількість міст у цей період була зумовлена значним розосередженням ремісницького виробництва, промислів і торгівлі, а також прийнятим тоді порядком віднесення поселень до категорії міст.

Міста зі спеціальним статусом

Це міста з особливим статусом. До цієї категорії належать 2 міста Київ (як адміністративний центр України) і Севастополь.

Міста обласного значення

Колишня спеціальна характеристика (до 2020 року). Міста, які є економічними і культурними центрами, мають розвинуту промисловість, комунальне господарство, значний державний житловий фонд, з кількістю населення понад 50 тисяч осіб (указ 1958 р)[lower-alpha 1]. В окремих випадках до категорії міст обласного підпорядкування за зазначеним указом можна було віднести міста з кількістю населення менш як 50 тисяч осіб, якщо вони мали важливе промислове, соціально-культурне та історичне значення, близьку перспективу подальшого економічного і соціального розвитку, збільшення кількості населення.

Станом на 25 жовтня 2020 року в Україні налічувалося 187 міст обласного значення. Після цієї дати з утворенням територіальних громад статус міст обласного значення був нівельований.

Міста районного значення

Станом на 1 січня 2009 року в Україні нараховувалось 280 міст районного значення[3]. На 1 січня 2021 року — 272 міста.

Кількість міст районного значення по областях станом на 2009 рік
Регіон Кількість

міст

Місце

за кількістю

Автономна Республіка Крим 5 24
Вінницька 12 7
Волинська 7 17
Дніпропетровська 7 18
Донецька 24 2
Житомирська 6 21
Закарпатська 6 22
Запорізька 9 13
Івано-Франківська 10 9
Київська 14 5
Кіровоградська 8 15
Луганська 23 3
Львівська 35 1
Миколаївська 4 25
Одеська 12 8
Полтавська 10 10
Рівненська 7 19
Сумська 8 16
Тернопільська 17 4
Харківська 10 11
Херсонська 6 23
Хмельницька 7 20
Черкаська 10 12
Чернівецька 9 14
Чернігівська 13 6
м. Київ 0 27
м. Севастополь 1 26
ВСЬОГО 280

Малі міста

Відповідно до Закону України «Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст» статус «малого міста» мають населені пункти, чисельність населення яких не перевищує 50 тис. осіб. Таких міст в Україні, відповідно до статистичних даних станом на 1 січня 2020 року, налічується 374, що складає близько 81 % від загальної кількості міст держави. У малих містах мешкає близько 14 % від загальної кількості населення країни та близько 20 % від населення усіх міст[4].

Статистика міст за областями

Регіон Кількість

міст

Місце

за кількістю

Автономна Республіка Крим 16 10
Вінницька 18 7
Волинська 11 20
Дніпропетровська 20 5
Донецька 52 1
Житомирська 12 18
Закарпатська 11 20
Запорізька 14 16
Івано-Франківська 15 14
Київська 26 4
Кіровоградська 12 18
Луганська 37 3
Львівська 44 2
Миколаївська 9 24
Одеська 19 6
Полтавська 16 10
Рівненська 11 20
Сумська 15 14
Тернопільська 18 7
Харківська 17 8
Херсонська 9 24
Хмельницька 13 17
Черкаська 16 10
Чернівецька 11 20
Чернігівська 16 10
м. Київ 1 27
м. Севастополь 2 26
ВСЬОГО 461

Динаміка населення великих міст


Станом на 1965 рік у Українській РСР нараховувалось 365 міст[9].

Проблеми міст

Подальша урбанізація значною мірою обмежується наявними земельними ресурсами. Особливо гостро відчувається це в містах. Територіальне розширення міст викликає протидію інших землекористувачів — сільського і лісового господарства, транспорту, зв'язку та ін. Усе частіше виникають ситуації, коли розвиток міст, особливо великих, вимагає використання їх підземного простору.

Див. також

Примітки

  1. Указ Президії ВР УРСР від 28 червня 1965 року, яким було затверджено «Положення про порядок перетворення, обліку, найменування і реєстрації населених пунктів, а також вирішення деяких інших адміністративно-територіальних питань в УРСР»
  2. Дані по окремим районам Донецької і Луганської областей неповні та можуть бути уточнені.
  3. Станом на 1 січня 2014 року.

Джерела

  1. Cities & towns of Ukraine. pop-stat.mashke.org. Процитовано 15 грудня 2020.
  2. Юрій Диба. Найстарша архітектурна спадщина Перемишля у новішому освітленні польських дослідників // Княжа доба: історія і культура.— Львів, 2011. — Вип. 5.
  3. Адміністративно-територіальний устрій України. Історія. Сучасність. Перспективи. Київ: Секретаріат Кабінету Міністрів України. 2009. с. 582–583. ISBN 978-966-7863-80-7.
  4. Укладачі: Д. О. Мироненко, С. М. Кайнова, О. В. Углова. Передмова // Малі міста України. Чернігівська область. — Київ : Мінрегіон України, Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека імені В. Г. Заболотного, 2017. — С. 5.
  5. Населення районів і міст України[недоступне посилання з липня 2019]
  6. Загальна характеристика динаміки чисельності міського населення Російської імперії за 1811—1913 рр.
  7. В, де Ливрон «Статистическое обозрение Российской империи» — Санкт-Петербург, 1874
  8. Статистический ежегодник России 1913 г, " — Санкт-Петербург, 1914.
  9. Административно-территориальное деление союзных республик на январь 1965 года (рос.). Москва: Известия советов депутатов трудящихся СССР. 1965. с. 8.

Література

  • Івченко А. С. Міста України. Довідник. — К. : НВП «Картографія», 1999. — 136 с. (twirpx.com)
  • Міста України: Інформаційно-статистичний довідник. — К. : «АВК-Росток»©/ ФО СВС Якубець А. В, 2007. — 128 с. (twirpx.com)

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.