Судова система України

Кловський палац — одна з будівель Верховного Суду

Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Верховний Суд:

1. здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, — як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом;
2. здійснює аналіз судової статистики, узагальнення судової практики;
3. надає висновки щодо проектів законодавчих актів, які стосуються судоустрою, судочинства, статусу суддів, виконання судових рішень та інших питань, пов'язаних із функціонуванням системи судоустрою;
4. надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неспроможність виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;
5. звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України;
6. забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом;
7. здійснює інші повноваження, визначені законом.

У 2016 році були внесені зміни до Конституції і прийнято новий закон про «Судоустрій і статус суддів», згідно з якими найвищим судом у системі судоустрою України є Верховний Суд (ст. 125 Конституції, ст. 17 Закону).

Новий Верховний Суд почав діяти 15 грудня 2017 року, у 100-річчя заснування Генерального суду УНР[1].

До складу Верховного Суду входять судді у кількості не більше двохсот. У складі Верховного Суду діють:

• Велика Палата Верховного Суду;
• Касаційний адміністративний суд;
• Касаційний господарський суд;
• Касаційний кримінальний суд;
• Касаційний цивільний суд.

У Верховному Суді діє Пленум Верховного Суду для вирішення питань, визначених Конституцією України та Законом. Пленум є колегіальним органом, до складу якого входять усі судді Верховного Суду (ст. 46 Закону).

У системі судів загальної юрисдикції діють апеляційні суди як суди апеляційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення.

Апеляційними судами з розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення є апеляційні суди, які утворюються відповідно до указу Президента України в апеляційних округах.

До створення апеляційних округів загальних судів, такими округами є місто Київ, місто Севастополь, Автономна Республіка Крим, області, а апеляційними судами у відповідних апеляційних округах є відповідно Апеляційний суд міста Києва, Апеляційний суд міста Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей. Загальна кількість — 27.

Частина приміщень деяких загальних апеляційних судів розміщена за межами адміністративних центрів. Певна частина Апеляційного суду Автономної Республіки Крим розміщена в Феодосії, Апеляційного суду Дніпропетровської області в Кривому Розі, а Апеляційного суду Донецької області в Бахмуті та Маріуполі[2].

Апеляційні господарські суди переглядають рішення та ухвали господарських судів першої інстанції. Загальна кількість — 8. Юрисдикція апеляційних господарських судів є особливою і не збігається з адміністративно-територіальним устроєм.

12 серпня 2010 р. Президент України підписав Указ № 811/2010 щодо «Питання мережі господарських судів України», відповідно до якого були ліквідовані Житомирський, Запорізький, Київський міжобласний та Луганський апеляційні господарські суди та був утворений Рівненський апеляційний господарський суд. До цього нововведення під юрисдикцію Житомирського апеляційного господарського суду підпадала Вінницька, Житомирська та Хмельницька область, під юрисдикцію Запорізького апеляційного господарського суду підпадала Запорізька та Херсонська область, під юрисдикцію Київського міжобласного суду підпадала Київська (без м. Києва), Полтавська та Черкаська область, а під юрисдикцію Луганського апеляційного господарського суду підпадала лише Луганська область. Під юрисдикцію новоствореного Рівненського апеляційного господарського суду підпадає Вінницька, Волинська, Житомирська, Рівненська та Хмельницька область.

В Україні існує 9 апеляційних адміністративних судів (див. таблицю).[3]

Місцевими загальними судами є районні, міжрайонні, районні у містах, міські та міськрайонні суди. Це суди першої інстанції. Загальна їх кількість — 663[4].

Господарські місцеві суди розташовані у всіх обласних центрах областей, у столиці АР Крим та містах Києві та Севастополі. Юрисдикція поширюється у межах свого регіону. Загальна кількість — 27.

Окружні адміністративні суди (місцеві) розташовані у всіх обласних центрах областей, у столиці АР Крим та містах Києві та Севастополі. Юрисдикція поширюється у межах свого регіону. Загальна кількість — 27.

Схема судоустрою України з урахуванням принципів територіальності, спеціалізації та інстанційності. Актуальна в ході імплементації реформи 2016 року

Схема судоустрою України з урахуванням принципів територіальності, спеціалізації та інстанційності. Актуальна до імплементації реформи 2016 року

Станом на 1 січня 2020 у місцевих та апеляційних судах України працювали 30 363 суддів та працівників апаратів, з них 75 % жінок. З 1012 суддів апеляційної інстанції жінки складають 52 %. Із 575 суддів, які обіймають посаду голови суду, 37 % — жінки. На посади голів місцевих та апеляційних судів, у переважній більшості, обрані чоловіки[10].

Нестача професійних суддівських кадрів є загальновідомим фактом. Якщо врахувати, що станом на березень 2016 року штатна кількість суддів була 9071, то системі не вистачає мінімум 4000 професіоналів.

Станом на серпень 2018 року 23 судові установи не здійснювали судочинство через брак суддів, згодом ця цифра зменшилась, головним чином, унаслідок відрядження окремих суддів до інших судів. Із 674 судів повний штат мають усього 103. При цьому, жоден з апеляційних судів не наповнено на 100 %.

Судді, що отримали право на відставку, активно користуються цим правом. Олександра Жуковська підрахувала, що за останніх 5 років (2016—2020) у відставку пішло майже стільки ж суддів, як за 25 років до того[11].

7 липня 2010 р., після численних дискусій та переговорів представників різних політичних сил, Верховна Рада прийняла в цілому Закон «Про судоустрій та статус суддів». Вказаним законом вносяться істотні зміни в судову систему України, зокрема передбачається введення системи вищих спеціалізованих судів по всім галузям юрисдикції: створення Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ, який разом з Вищим адміністративним судом України та Вищим господарським судом України буде працювати як суд касаційної інстанції.

Реформою ліквідовані військові суди — тепер справи, що мали б розглядатися гарнізонними військовими судами розглядаються судами загальної юрисдикції першої інстанції, а справи, що мали б розглядатися у апеляційних військових судах розглядаються у апеляційних судах загальної юрисдикції.

Також реформою різко обмежено компетенцію Верховного суду — він може переглядати рішення Вищих спеціалізованих судів тільки за наявності визначених законом обставин.

Негативні сторони реформи 2010 року викриті Європейським судом з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» 2013 року[12].

Стратегія розвитку судової системи України на 2014—2017 роки, підготована Радою суддів, містить такі напрямки розвитку судової системи:

• Зміцнення незалежності та самостійності суддів;
• Збільшення фінансування та підвищення ефективності використання ресурсів;
• Довіра громадськості;
• Професіоналізм та досконалість в роботі;
• Дотримання засад доброчесності у відправленні правосуддя.

Однією з основних причин руйнування судової влади є невдало реалізована у 2010 році судова реформа: прийняття Закону України “Про судоустрій і статус суддів” негативно вплинуло на органи суддівського самоврядування — вони стали повністю залежними від політичної влади. Політичні принципи формування Вищої ради юстиції та нечітко сформульовані підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності призвели до того, що судді фактично втратили гарантії незалежності своєї діяльності. Механізм добору суддів характеризувався зловживаннями з боку органів, відповідальних за цю процедуру.

— Антикорупційна стратегія на 2014—2017 роки, прийнята 14.10.2014[13]

27 жовтня 2014 р. Президент Порошенко створив Раду з питань судової реформи, яка повинна підготувати та подати Главі держави пропозиції щодо стратегії реформування судоустрою та судочинства. Координатором Ради призначено заступника глави АПУ О. В. Філатова[14].

Стратегія сталого розвитку «Україна — 2020», запропонована П. Порошенком, накреслює судову реформу у два етапи:

1. невідкладне оновлення законодавства, спрямоване на відновлення довіри до судової влади в Україні;
2. системні зміни в законодавстві: прийняття нової Конституції України та на основі відповідних конституційних змін — нових законів, що стосуються судоустрою та судочинства, інших суміжних правових інститутів.

Мета реформи — реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів задля практичної реалізації принципів верховенства права і забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд справ незалежним та неупередженим судом[15].

Законодавчим втіленням реформи стало прийняття Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»[16], проект якого розроблений президентською Радою з питань судової реформи під керуванням Філатова[17].

При цьому був відкинутий альтернативний законопроект, що просувався Реанімаційним пакетом реформ[18]. Проект РПР, серед іншого, передбачав ліквідацію господарських судів — професіонали на це відреагували різко негативно[19][20][21].

Основні новації прийнятого Закону «Про забезпечення права на справедливий суд», що набрав чинності 29 березня 2015 р.:

• розширено повноваження Верховного Суду щодо самостійного прийняття справ до провадження у т. зв. IV інстанції та підстав перегляду справ;
• судам надано право відступати від правових позицій Верховного Суду з одночасним наведенням відповідних мотивів у рішенні;
• змінено порядок формування Вищої ради юстиції;
• доступ до судових рішень зроблено більш відкритим;
• змінено порядок розгляду Верховною Радою питань про звільнення суддів;
• Закон України «Про судоустрій і статус суддів» викладено в новій редакції;
• запроваджено первинне кваліфікаційне оцінювання суддів (тобто переатестацію) всіх суддів.
• передбачено створення апеляційних округів загальних судів;
• передбачено обладнання необхідної кількості залів судових засідань у дворічний термін.

Один з проектів судової реформи, що дискутувався у владі протягом 2015 року, передбачав одночасне звільнення всіх суддів[22]. Проте, Венеціанська комісія застерегла від такого кроку, зазначивши, що звільнення всіх суддів не відповідає європейським стандартам і принципу верховенства права і це завдало б шкоди подальшому відправленню правосуддя[23]. Рада Європи також вважає, що повна заміна особового складу суддівського корпусу в Україні неможлива:

	Не може бути такого процесу, як люстрація суддівського корпусу. Венеціанська комісія чітко визначила, що це навіть не ставиться під питання. Може мати місце процес індивідуального оцінювання ефективності суддів… У суддівській системі неможливо діяти так само, як створили поліцію. Завданням суддів не є виконання наказів або контроль за виконанням наказів. Тому співробітників правоохоронних органів можна звільнити за невиконання наказів, а суддів – ні.
— Крістос Джакомопулос, спецпредставник генсека Ради Європи по Україні[24]

Велика судова реформа, що складається з Закону про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя), та нового Закону «Про судоустрій і статус суддів», була прийнята без суттєвого обговорення[25][26] Верховною Радою 2 червня 2016 року[27][28].

Однією з причин ухвалення реформи називалася вимоглива позиція послів «Великої сімки» та Міжнародного валютного фонду[29][30].

Реформа полягає в наступному:

• Перетворення чотирирівневої судової системи на трирівневу (місцеві/окружні суди — апеляційні суди — новий Верховний Суд, у складі якого діють Велика Палата, Касаційний адміністративний суд, Касаційний господарський суд, Касаційний кримінальний суд, Касаційний цивільний суд). ВГСУ, ВАСУ, ВСС ліквідуються, але спеціалізація судочинства залишається.
• Всіх суддів призначатимуть на конкурсній основі. Нові кваліфікаційні вимоги до суддів ВСУ. Утворення Громадської ради доброчесності.
• Створення окремих Вищого антикорупційного суду та Вищого суду з питань інтелектуальної власності.
• Обмеження суддівської недоторканності.
• Утворення Вищої ради правосуддя замість ВРЮ.
• Істотне підвищення суддівської винагороди (зарплати).
• Розширення дисциплінарної відповідальності суддів, кваліфікаційне оцінювання.
• Зміна порядку призначення, переведення суддів.
• Введення інституту конституційної скарги громадянина до Конституційного Суду.
• Поступове впровадження адвокатської монополії на представництво в судах[29][31][32].

Реформу привітали Європейський Союз[33], США[34], Рада Європи[35], Венеціанська комісія[36], але висловила критичні зауваження Європейська Бізнес Асоціація[37].

Верховна Рада України підтримала у другому читанні законопроект № 6232 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» 3 жовтня 2017 року. Основни зміни до кодексів:

• Врегульовано питання діяльності нового Верховного Суду і Вищого суду з інтелектуальної власності
• Встановлено певні обмеження для подачі громадянами касаційних скарг в новий Верховний Суд
• Введено нові поняття для удосконалення судової системи як «зразкова справа» і «типова справа», а також інститут наказного провадження і досудового врегулювання спору
• Розширено межі процесуального примусу за зловживання правами і обов'язками сторін у суді
• Започатковано Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему[38].

Згідно зі статтею 126 Конституції України,

Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

Самостійність судової системи закріплена статтею 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»:

Суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права.
Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Забезпечення незалежності суддів закріплено у Конвенції про захист прав людини та основних свобод (4 листопада 1950 року), ратифікованій Верховною Радою України 17 липня 1997 року, та в низці інших міжнародних документів, а саме: «Основні принципи незалежності судових органів», ухвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 року та 40/146 від 13 грудня 1985 року Генеральної Асамблеї ООН, «Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів», затверджені 24 травня 1989 року Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної Ради ООН, Європейська хартія «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, Рекомендації № (94) 12 Комітету Міністрів Ради Європи «Незалежність, дієвість та роль суддів» від 13 жовтня 1994 року та інших. Цей підхід також підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.

Кримінальна відповідальність за тиск на суддів конкретизована в розділі XVIII КК України. Це, зокрема, статті 376 (Втручання в діяльність судових органів), 377 (Погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного), 378 (Умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного), 379 (Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя).

Гарантії самостійності судів та незалежності суддів в Україні належним чином не забезпечені.

Як зазначав у 2007 році Верховний Суд України, на практиці законодавчим органом, органами виконавчої влади, їх посадовими особами ігнорується конституційний принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Мають місце:

• спроби втручання в організацію діяльності судів, вирішення конкретних судових справ,
• перешкоджання здійсненню судами правосуддя на визначених законом засадах,
• тиск на суддів шляхом погроз, шантажу та іншого протиправного впливу, в тому числі у формі прийняття незаконних нормативно-правових актів та правових актів індивідуальної дії,
• неправомірного використання суб'єктами влади наданих їм повноважень,
• незаконного наділення деяких державних органів відповідними повноваженнями, що посилює залежність від них судів та суддів.

Останнім часом факти тиску на суддів і втручання в діяльність судів набули системного та відвертого характеру, зокрема при розгляді судами справ, формуванні суддівського корпусу, призначенні суддів на адміністративні посади, вирішенні питань про відповідальність суддів.

Вказані негативні явища набули значного поширення і становлять загрозу утвердженню в державі принципу верховенства права[67].

23 травня 2007 року у сесійній залі Верховної Ради відбулися парламентські слухання на тему «Про стан правосуддя в Україні».

Учасники парламентських слухань відзначили, що в умовах загострення внутрішньополітичної ситуації в Україні висвітилося багато проблем щодо забезпечення правосуддя і незалежності судової гілки влади.

Викликає занепокоєння ситуація, яка останнім часом склалася у сфері правосуддя, зокрема намагання окремих політичних сил політизувати діяльність судів, використати їх у своїх інтересах, схилити до ухвалення неправосудних рішень. Незважаючи на принцип незалежності суддів, мають місце факти неправомірного впливу на них щодо здійснення правосуддя, втручання в їхню діяльність і як наслідок — прийняття не правових, а політичних рішень, які дискредитують усю судову владу[68].

Також учасники парламентських слухань звернули увагу на те, що одним з негативних чинників діяльності судів є загальна відсутність поваги до рішень суду і до судової системи в цілому, що має наслідком надзвичайно низький рівень довіри населення до судової влади[69].

Протистояння між Президентом України Віктором Ющенком та судовою гілкою влади посилилося у травні 2007 року, після того, як Конституційний Суд відібрав у нього право призначати і звільняти суддів на адміністративні посади[70][71][72]. Посол ФРН в Україні, який на власні очі бачив навесні демонстрантів і учасників пікету біля будівлі КСУ, із подивом відзначав:

	У моїй країні неможливо уявити подібне. Якщо якийсь політик скаже щось негативне про Федеральний Конституційний Суд або зневажливо відгукнеться про прийняте ним рішення, то кар'єру його можна вважати закінченою.
— Р. Шеферс,

7 грудня 2007 р. у приміщенні «Українського дому» в м. Києві відбулася друга частина VIII позачергового з'їзду суддів України, до якого спонукали розпочаті тоді в Україні процеси, які супроводжувалися системним і відвертим втручанням у здійснення правосуддя, цинічним тиском на суддів, спробами свідомого та цілеспрямованого руйнування судової системи, політизації судів, намаганням перетворити суд із органу правосуддя на орган виконання політичних, корпоративних та особистих замовлень.

Про безпрецедентний і відвертий тиск на суди заявив тоді Голова Верховного Суду Василь Онопенко. Він сказав про намагання провести цілеспрямований, з чітко спланованою координацією дій щодо дискредитації суддів розвал судової влади і що до таких спроб вдаються як окремі посадові особи, так і деякі органи державної влади.

Делегати з'їзду закликали звести до мінімуму хронічне недофінансування судової системи, неприховане бажання представників інших державних органів забезпечувати цей процес у «ручному режимі» (хочу — виділю кошти, хочу — ні), що також є одним із способів тиску на суд[73].

У 2008 році проблема вийшла на новий рівень, коли Президент Віктор Ющенко своїм указом ліквідував Окружний адміністративний суд міста Києва, який перед тим виніс ухвалу про призупинення указу Ющенка про дострокові парламентські вибори[74].

30 вересня 2010 року Конституційний Суд України прийняв суперечливе рішення про відновлення дії Конституції України в редакції 1996 року, що посилювала президентську владу Януковича[75]. Згодом з'явилася інформація, що окремі судді Конституційного Суду нібито «письмово і під запис констатували», що на них здійснювала тиск Адміністрація Президента Віктора Януковича при ухваленні рішення про повернення до президентської форми правління[76]. За словами генпрокурора Луценка, деякі судді дійсно визнали тиск зі сторони Януковича, проте пізніше відмовилися від свідчень[77].

Питання залежності судової системи також бурхливо обговорювалося суспільством після винесення вироку Юлії Тимошенко 11 жовтня 2011 року.

У 2012 році голова представництва ЄС в Україні заявив, що судова влада в Україні все більше піддається політичному й іншим видам тиску[78].

На початку 2014 року Голова Верховного Суду України Ярослав Романюк у відеозверненні наголосив, що масові акції біля будинків судів створюють перешкоди їх нормальній діяльності, і чиняться вони з метою ухвалення бажаного процесуального рішення.

Особливе занепокоєння Голови Верховного Суду викликають спроби фізичної розправи над суддями:

• донині залишається нерозкритим жорстоке криваве вбивство судді Трофімова у Харкові;
• за ухвалення рішення у справі вбито суддю Зубкова у Києві;
• зроблено спробу фізичної розправи над суддею Шевченківського районного суду в місті Києві;
• у Києво-Святошинському районному суді міста Києва група невдоволених судовим рішенням осіб замість того, щоб оскаржити його в установленому законом порядку, також вдалася до спроби фізичної розправи над суддею, який його ухвалив[79].

З 1 січня до 20 липня 2015 року до Ради суддів України надійшло 30 заяв від суддів щодо втручання в їх діяльність. Найбільш поширеними і такими, які набувають системного характеру, є випадки дій громадських організацій, об'єднань або груп громадян, спрямованих на вираження власного ставлення до судової влади або окремих суддів, які супроводжувалися заходами впливу на суддів, що є порушенням вимог частини 2 статті 126 Конституції України (вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється)[80].

Окремі факти шантажу, грубого насильства стосовно суддів та фізичної розправи над ними:

• 7 липня 2008 — Мельник О. в приміщенні Деснянського райсуду Чернігова взяв у заручники суддю І. Рахманкулову та із застосуванням вогнепальної зброї заподіяв тілесні ушкодження співробітнику служби охорони суду.
• 21 березня 2011 — жорстоке вбивство судді Шевченківського районного суду Києва Зубкова.
• 10 червня 2011 — напад на суддю апеляційного суду Львівської області Н. Шумську та крадіжка її майна.
• 22 липня 2012 — напад на суддю Свердловського міського суду Луганської області В. Писанця.
• 30 листопада 2012 — напад на суддю Центрального райсуду Сімферополя В. Михайлова та крадіжка його майна.
• 15 грудня 2012 — з особливою жорстокістю вбито суддю Фрунзенського райсуду Харкова Трофимова та трьох членів його сім'ї[81].

Проблеми безпеки і незалежності суддів посилилися після Революції гідності та початку війни з Росією[82][83].

Під час Єврореволюції окремі політики й активісти почали створювати т. зв. «люстраційний список», до якого увійшли, в основному, судді[84][85].

Тільки в лютому 2014 року із вогнепальної зброї вбито суддю Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області О. Лободенка і здійснено підпал приміщення Франківського районного суду міста Львова[81].

23 лютого 2014 року віце-спікер Верховної Ради України Руслан Кошулинський своїм розпорядженням повернув мандати Павлу Балозі й Олександру Домбровському[86], що раніше були відібрані постановою Вищого адміністративного суду України[87]. При цьому постанова суду[88] не скасована.

23 лютого Верховна Рада звільнила суддю, голову Вищого адміністративного суду України Темкіжева І. Х. шляхом скасування норми про його призначення заднім числом[89].

Того ж дня Верховна Рада ухвалила Закон, яким перебрала на себе повноваження щодо призначення суддів на адміністративні посади, обрання суддів безстроково, усунувши від цього професійні органи — Вищу раду юстиції та Вищу кваліфікаційну комісію суддів України[90].

24 лютого Верховна Рада провела «політичну розправу» над суддями Конституційного Суду за ухвалення Рішення від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 (про конституційну реформу)[91][92]. Це викликало негативну реакцію Міжнародної комісії юристів[93]. Пізніше Вищий адміністративний суд України визнав ці дії парламенту протиправними[94].

Того ж дня Верховна Рада в обхід процедури амністії звільнила[95] засуджених за вбивство судді Зубкова Дмитра та Сергія Павліченків, оголосивши їх «політв'язнями». При цьому, Парламент приймав рішення під організованим тиском футбольних уболівальників[96][97].

Того ж дня група осіб здійснила спробу захоплення Кельменецького, Хотинського та Кіцманського районних судів Чернівецької області з вимогою від голів і суддів цих судів написати заяви про відставку[81].

1 березня Кабмін підтримав законопроект «Про відновлення довіри до судової системи України». Його мета — проведення атестації та «люстраційної перевірки» суддів судів загальної юрисдикції. Законопроект передбачає «аналіз» рішень, що приймалися суддями до революції; звільнення тих суддів, які не пройдуть атестацію; звільнення голів судів, які були призначені після 2010 року[98].

Даний законопроект був розкритикований Верховним Судом України, Вищим господарським судом України та Радою суддів України. Звернуто увагу зокрема на те, що проект нівелює загальні засади презумпції невинуватості особи, що на практиці може мати наслідком прийняття Європейським судом з прав людини жорстких рішень проти України[81][99][100].

Законопроекти про люстрацію в Україні були названі такими, що не відповідають прийнятим в Європейському Союзі стандартам, оскільки суттєво обмежують громадянські права окремих людей та не передбачають процедури апеляції[101].

Незважаючи на це, доопрацьований законопроект був прийнятий в цілому 8 квітня[102][103]. Він передбачає утворення Тимчасової спеціальної комісії, яка буде перевіряти суддів, які виносили у період з 21 листопада 2013 року рішення з «політичним» елементом. Висновок ТСК потребуватиме підтвердження з боку Вищої ради юстиції.

Юристи адвокатської компанії «Кравець і партнери» вважають люстрацію суддів «не відновленням довіри, а банальною помстою і побудовою тоталітарної держави». Діяльність Тимчасової спеціальної комісії вони називають втручанням в незалежність суддів з метою впливу на судову владу в цілому[104].

1 квітня група народних депутатів звернулись до голови Ради суддів Василя Онопенка з проханням перенести позачерговий З'їзд суддів України (призначений на 7 квітня), на якому повинні бути обрані шість суддів Конституційного Суду. Автори звернення наперед звинуватили ще не обраних суддів КС у «прокремлівській орієнтації»[105].

«Істерія» навколо з'їзду суддів продовжилася 7 квітня, коли Правий сектор почав штурмувати і блокувати будівлю Верховного суду України. Міліція при цьому не втручалася[106].

Суддів, що прибули на захід, було піддано моральній і фізичній нарузі. Будівлю було захоплено, а з'їзд зірваний[107].

3 липня 2014 Верховна Рада провалила «євроінтеграційний» законопроект про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій незалежності суддів[108].

Трапляються випадки, коли на суддів вчиняється тиск зі сторони комбатів, народних депутатів та інших, коли суддю звинувачують у тому, що прийняте ним рішення не відповідає «волі народу»[61][109].

Проведення 16—17 лютого 2015 року в приміщенні Окружного адміністративного суду м. Києва обшуку Рада суддів вважає посяганням на незалежність органів судової влади[110].

Секретар Ради нацбезпеки і оборони Олександр Турчинов висловився за заборону всім суддям виїжджати за кордон до завершення процесу люстрації і «до того часу, як вони самі будуть сидіти на лаві підсудних» через те, що «судді стали адвокатами злочинців»[111][112].

Конституційний Суд України 14 квітня заявив, що «окремі народні депутати, громадські діячі та представники правоохоронних органів» перешкоджають законному розгляду справи щодо люстраційного закону[113].

30 листопада члени Правого сектора та інші активісти втрутилися в розгляд одеським судом питання про зміну запобіжного заходу фігурантам справи 2 травня, вимагаючи винести певне рішення. Учасники акції примусили трьох суддів написати «заяви про відставку»[114][115], що є нонсенсом, адже така заява подається виключно добровільно.

Окремі народні депутати України (Олег Ляшко[117], Ігор Мосійчук[118], Андрій Денисенко[119], Володимир Парасюк[120]), перебуваючи під захистом недоторканності, вчиняють насильство стосовно суддів безпосередньо під час відправлення правосуддя.

На початку квітня 2016 року в Голосіївському районному суді Києва коктейлями Молотова спалили кабінет судді, який головував у резонансному процесі над російськими військовими Александровим і Єрофеєвим[121].

Прем'єр-міністр Володимир Гройсман у квітні 2016 доручив Міністерству юстиції проаналізувати діяльність суддів, а також правомірність судових рішень, пов'язаних із веденням бізнесу в країні. Вищий адміністративний суд України назвав це втручанням виконавчої влади в компетенцію судової, неповагою та упередженим ставленням до судової влади[122].

У травні 2017 НАБУ проводило обшуки в Окружному адміністративному суді Києва, де розглядалися в той час справи проти цього відомства[123].

З 2014 року триває конфлікт між суддею Октябрського суду Полтави Ларисою Гольник та мером Полтави Олександром Мамаєм. Суддя відмовилася закривати справу про корупційне адмінправопорушення проти мера, на неї чиниться тиск зі сторони мерії та колег, пропонували хабар, погрожують. У листопаді 2017 на Ларису Гольник та її чоловіка вчинено напад, за яким, на її думку, стоять мер та голова суду[124].