Строганов Олександр Григорович (граф)

Олександр Григорович Строганов народився 31 грудня 1795 (11 січня 1796) року в російському місті Санкт-Петербург, яке на той час входило до складу однойменної губернії Російської імперії у дворянській родині. Рід купців і промисловців Строганових у березні 1722 року отримав титул баронів Російської імперії. Батько Олександра Григоровича, Григорій Олександрович Строганов — обер-камергер, член Державної Ради Російської імперії. 22 серпня (3 вересня) 1826 року через шлюб із княгинею Ганною Трубецькою отримав титул графа.[2]

За деякими даними Олександр отримав домашню освіту[5], однак, відповідно до інших джерел — вчився спочатку за кордоном. 1810 року поступив у Корпусі інженерів шляхів сполучення, де вже навчалися його старші брати Микола та Сергій.[3] 11 червня 1812 року Олександр завершив навчання в корпусі й «за успіхи в науках» отримав звання прапорщика.[2]

Військову службу Олександр Григорович розпочав, як і його брати, за власним бажанням[3] в артилерійській бригаді лейб-гвардії. Брав участь у переслідуванні відступаючих наполеонівських військ наприкінці російської компанії 1812 року, а згодом — у Війні шостої коаліції. Зокрема, брав участь у боях у серпні 1813 року під Дрезденом і Кульмом, у жовтні 1813 року — під Ляйпциґом, на території Франції та під час взяття Парижа 1814 року. За відзнаку в боях неодноразово нагороджувався. Зокрема орденом Святої Анни 4-го ступеню — «За хоробрість» й Імператорським орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира 4-го ступеню з бантом.

Портрет Строганова роботи Петра Соколова, приблизно 1826 рік

По завершенню війни служив спочатку у гвардійській артилерії Російської імператорської армії[6], у тому числі ад'ютантом у генерал-інспектора всієї артилерії, першого начальника Головного штабу князя Петра Волконського. 1820 року Олександр Григорович був призначений штабскапітаном з призначенням влітку того ж року[2] (за іншими даними — 1829 року)[6] Олександр Григорович був призначений флігель-ад'ютантом Його Імператорської Величності. У тому ж році одружився з дочкою міністра внутрішніх справ князя Віктора Кочубея — графинею Наталією Кочубей.[2] З 1826 року виконував низку дипломатичних доручень імператора.[5]

1829 року розпочав службу в Преображенському лейб-гвардії полку. Того ж року отримав звання полковника і був нагороджений орденом Святої Анни 2-го ступеню. Із 1830 року Строганов брав участь у придушенні Листопадового повстання.[6] По завершенню компанії Олександр Строганов у лютому 1831 року став членом тимчасового правління Королівства Польського по управлінню внутрішніми справами та поліцією. У жовтні того ж року був підвищений у званні до генерал-майора та призначений у свиту Його Імператорської Величності[2] і «За зразкову працю» (рос. За примерные труды)[5] був відзначений орденом Святої Анни 1-го ступеня.[2]

У січні 1834 року призначений на посаду товариша міністра внутрішніх справ Російської імперії. Посаду міністра на той час займав Дмитро Блудов. З грудня Строганов — генерал-ад'ютант імператора Миколи I. 1836 року був нагороджений орденом святого Георгія 4-го ступеня за 25 років служби[6] і того ж року залишив посаду в міністерстві[7], коли 12 листопада був призначений виконувачем обов'язків Чернігівського, Полтавського та Харківського генерал-губернатора.

1839 року, після трьох років очолювання генерал-губернаторства,[8] Строганов був призначений керівником Міністерства внутрішніх справ Російської імперії ставши десятим його керівником.[6] Одночасно Олександр Григорович був членом кількох комітетів і комісій, зокрема членом: комітету з облаштування Південного Кавказу[5], комітету для розгляду пропозицій комісії про усунення недостатності та дорожнечі деревини в Москві (у період з 29 вересня (10 жовтня) 1840 року по 6 (18) червня 1841 року) тощо. У 1840 року йому було надано звання генерал-лейтенанта.[2] Під час роботи в міністерстві Строганов запросив до себе в канцелярію працювати Олександра Герцена, який на той час відбував заслання у Владимирі. Пропрацювавши керівником міністерства два з половиною роки Олександр Григорович за власним бажанням був звільнений імператором Миколою I і отримав відпустку для лікування за кордоном.[9] У вересні 1841 року посаду міністра внутрішніх справ зайняв Лев Перовський.[6]

У 1841—1842 роках жив у Парижі, де вивчав різні науки, насамперед, анатомію, яку викладали на лекціях із медицини Паризького університету[3]. Окрему увагу граф також надавав теорії державного управління, організації ощадних банків і залізничному сполученню. Також цікавився правом в галузі фабричної промисловості[4].

Повернувшись у Російську імперію, Строганов став членом Державної Ради Російської імперії в 1849 році[2][6] (за іншими даними — 16 березня 1839 року)[10][11], де працював у військовому департаменті наступні роки.[5] Ще до того він деякий час, у період з 27 лютого (9 березня) по 29 березня (9 квітня) 1848 року, комітету для розгляду дій цензури періодичних видань. У період 1850—1851 років Строганов служив в армії на посаді інспектора запасної артилерії. На початку Кримської війни, 15 (27) квітня 1854 року[2] був призначений Військовим генерал-губернатором Санкт-Петербургу[6], де пробув на посаді близько року.[12] За роки управлінням столиці Строганов неодноразово відзначався державними нагородами «за сумлінну службу».[5]

Через деякий час, у квітні 1855 року[8], незадовго до кінця воєнних дій імператор Олександр II направив Олександра Григоровича в Одесу на посаду Новоросійського генерал-губернатора. Цю посаду Строганов займав 7 років у період 1855—1862 років[2][4][13] (за іншими даними — 9 років до 1864 року[8][12]). На момент призначення військові дії вже відбувалися в Одесі. Так, до приїзду в місто, Одеса 1854 року піддалася бомбардуванню. Окрім того флот супротивника довгий час перебував в Одеські затоці. Вже після закінчення війни «за розсудливість і розпорядливість під час перебування ворожого флоту на Одеському рейді» Олександру Строганову була оголошена «вдячність імператора Олександра II».[5] Згодом, 1856 року Олександра Григоровича було підвищено у званні до генерала від артилерії.[2][11]

Деякі історики приписують Олександру Григоровичу значний вклад у розвиток освіти й науки міста. Зокрема, відкриття в Одесі першого університету. Вважається, що оскільки Олександр II був тестем сина Олександра Григоровича Строганова, Григорія, саме граф Строганов остаточно переконав монарха проголосити 10 червня 1862 року перетворення Рішельєвського ліцею в Імператорський Новоросійський університет (нині — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова), хоч спочатку були плани відкрити перший вищий навчальний заклад Південної України в Миколаєві[4]. У результаті цього на першому ж засіданні ради університету за пропозицією ректора Івана Соколова Строганов отримав звання Почесного члена Імператорського Новоросійського університету.[3] Відомо, що за участю Олександра Строганова помітно активізувалася діяльність Імператорського Одеського товариства історії і старожитностей, президентом якого він був 21 рік у період 1856—1877 років.[2] Довгі роки він очолював також і Товариство сільського господарства Південної Росії. Президентом цього товариства Строганов був шість років.

Діяльність Строганова на посаді президента Товариства сільського господарства Півдня Росії багато в чому була пов'язана з розбудовою залізничних шляхів в Одесу, у складі якого активно діяв Статистичний комітет, який займався багатьма економічними проблемами краю, в тому числі, залізницею.[5] Ще до свого прибуття в Одесу 1851 року генерал-лейтенант наполягав на проведенні в місто залізниці, приводячи як аргумент те, що вона необхідна як для розвитку комерції, так і для військових потреб. На здійснення проекту він асигнував 100 тисяч російських рублів. Згодом імператор призначив Строганова в Комітет планування залізничного будівництва[4] і будівництво першої залізничної гілки до Балти розпочалася при Строганові 4 (16) травня 1863 року, а регулярний рух потягів розпочався через два з половиною роки — 4 (16) грудня 1865 року.[14]

Істориками вважається, що генерал-губернатор багато зробив і для поліпшення матеріального добробуту міста. Він встановив новий податок у півкопійки з пуда зерна, що вивозиться для оплати витрат на будівництво мостів, нової системи водопостачання, влаштування газового освітлення. Окрім того було влаштовано брукування вулиць міста, населення якого на той час перевищувало 100 тисяч жителів, а річний дохід становив 800 тисяч російських рублів за даними бельгійського економіста Ґустава де Молінарі.[4] Строганов зробив багато пожертвувань в Одеський міський музей старожитностей (нині — Одеський археологічний музей НАН України), а також був акціонером і співзасновником деяких місцевих банків.[2] Окрім того, з ініціативи Олександра Григоровича в 1859 році була знята межа «порто-франко», що проіснувала в Одесі близько 40 років і місто з'єдналося зі своїми передмістями. Його заслугою також вважається підготовка перетворень міського громадського самоврядування. У 1863 року в слід за Санкт-Петербургом і Москвою було введено «Положення про громадське управління Одеси» (рос. Положение об общественном управлении Одессы). Граф був обраний першим міським головою за цим положенням, але змушений був відмовитися від цієї посади, і залишився в числі вперше обраних 72-х гласних міської думи.[5]

Олександр Григорович вийшов у відставку в серпні 1862 року[4] (за іншими даними — 1963 року[11] чи 1864 року[8]). Він купив собі будинок на Міському бульварі (нині — Приморський бульвар) і жити в місті ще майже 30 років, до самої смерті.[5] Деякі з його нащадків проживали в місті у 1970-х роках.[4] Перед відходом з державної служби громада міста в міській думі надала 10 22 червня 1862 року йому честь бути першим в історії Одеси «Почесним довічним громадянином Одеси». Це рішення було прийнято в зв'язку з 50-літнім ювілеєм службової діяльності Новоросійського генерал-губернатора графа Строганова. Найвище рішення про присудження цього звання було датоване 2 14 серпня 1862 року.

Портрет графа Строганова роботи Миколи Кузнецова, 1891 рік, експозиція Одеського історико-краєзнавчого музею[15].

Останні роки свого життя Олександр Григорович Строганов був гласним Одеської міської думи, брав участь в її засіданнях і дебатах.[5] 1869 року указом сенату його було обрано почесним мировим суддею Одеси[2][11], а в 1872 році був призначений почесним мировим суддею Дніпровського округу за вибором Дніпровського земського зібрання. 1885 року він брав участь у військово-судовій комісії над «петрашевцями».[2] У 1881 році «За 50-річчя перебування в генеральських чинах» був нагороджений вищим орденом Російської імперії, Святого Андрія Первозванного. У дні святкування 600-річчя артилерії, як один з найстаріших артилерійських генералів, Строганов, отримав пам'ятну Велику срібну медаль, яку він подарував Одеському товариству історії та старожитностей.

Олександр Григорович подарував величезну бібліотеку, що збиралася понад двісті років його предками, баронами і графами Строгановими — Першому Сибірському Томському Імператорському університету (нині — Національний дослідницький Томський державний університет).[12] Окрім того іменні фонди графа Строганова є й в Одесі. Зокрема, у Державному архіві Одеської області[4], а також у Науковій бібліотеці університету, якій він передав велику частину своєї бібліотеки[2]. Досі в інвентарній книзі бібліотеки університету, датованій жовтнем 1891 року є запис про вклад збірки графа Строганова в 18 840 томах.[3]

Граф Олександр Григорович Строганов помер 2 (14) серпня 1891 року[2][6] на 96-му році життя. Поховання відбулося на Першому християнському цвинтарі. В одній огорожі з його єдинокровною сестрою Ідалією Полетікою.[2] 1937 року комуністичною владою цвинтар було зруйновано. На його місці був відкритий «Парк Ілліча» з розважальними атракціонами, а частина була передана місцевому зоопарку. Нині достеменно відомо лише про деякі перепоховання зі Старого цвинтаря, а дані про перепоховання Строганова та його сестри відсутні.[16]

• Кавалер ордена Святої Анни 4-го ступеня (1814(15), «За хоробрість» рос. За храбрость);[20]
• Кавалер Імператорського ордена Святого Рівноапостольного князя Володимира 4-го ступеню з бантом (1814(15));[20]
• Кавалер ордена Святої Анни 2-го ступеня (1829);[6]
• Кавалер ордена «Virtuti Militari» III-го класу (1831);
• Кавалер ордена Святої Анни 1-го ступеня (1831, «За зразкову працю» рос. За примерные труды);[2]
• Кавалер ордена святого Георгія 4-го ступеня (1836, «За 25 років служби» рос. За 25 лет службы);
• Кавалер Імператорського ордена Святого Рівноапостольного князя Володимира 2-го ступеню (1841);
• Кавалер ордена Білого Орла (1850);
• Кавалер ордена Святого Олександра Невського (1855);
• Діамантові знаки до Ордена Святого Олександра Невського (1859);
• Відзнака (1860, «За 40 років бездоганної служби» рос. За 40 лет беспорочной службы);
• Кавалер Імператорського ордена Святого Рівноапостольного князя Володимира 1-го ступеню (1862);[6]
• Почесний громадянин Одеси (10 22 червня 1862, «У зв'язку з 50-річним ювілеєм службової діяльності Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора на вічні часи» рос. В связи с 50-летним юбилеем служебной деятельности Новороссийского и Бессарабского генерал-губернатора на вечные времена);[5]
• Почесний член Імператорського Новоросійського університету;[3]
• Кавалер ордена Святого Андрія Первозванного (1881, «За 50-річчя перебування в генеральських чинах» (рос. За 50-летие пребывания в генеральских чинах)

Фотокартка Строганова в 1850-ті роки

• Велика срібна медаль на честь 600-річчя артилерії.[5]

• Срібна медаль за взяття Парижа 1814 року (1814);
• Малий хрест ордена Леопольда (1814, Австро-Угорщина);
• Великий хрест ордена Спасителя (1835, Греція);
• Лицар Великого хреста ордена Нідерландського лева (1841, Нідерланди);
• Командор ордена Віллема (1849, Нідерланди);
• Великий хрест ордена Дубового вінця (1849, Люксембург);
• Кавалер ордена Меджида I-го ступеня (1857, Османська імперія);
• Кавалер ордена «Pour le Mérite» з короною (1865, Королівство Пруссія).[2]

• 1812 рік — прапорщик;
• 1820 рік — штабскапітан;
• Літо 1820 року[2] (або 1829 року) — флігель-ад'ютант;[6]
• 1825 рік — підполковник;
• 1829 рік — полковник;
• Жовтень 1831 року — генерал-майор;
• Грудень 1834 року — генерал-ад'ютант;
• 1840 рік — генерал-лейтенант;
• 1856 рік — генерал від артилерії.[2]

На честь графа також названа м'ясна страва з російської кухні — «Бефстроганов» (фр. bœuf Stroganoff, англ. beef Stroganoff — «яловичина по-строганівськи»). Вона з'явилася наприкінці XIX століття, не раніше другої половини 1890-х років. Увійшла в низку куховарських книг, виданих на початку XX століття, а відносно широке поширення і популярність здобула вже після Жовтневого перевороту.

Вважається, що Олександр Григорович, як людина багата, тримав в Одесі так званий «відкритий стіл». Це означало, що будь-який освічений або пристойно одягнений чоловік міг зайти на обід до графа. Для таких відкритих столів кимось із його кухарів і була винайдена страва на манер французької кухні: дрібні шматочки м'яса, обсмажені, але під соусом. Причому соус подавався не окремо, по-французьки, а як російська підлива. Страва зручно поділялася на порції й була смачною.[5]