Українці в Бразилії

Українці в Бразилії (порт. Ucraniano-brasileiro) — національна меншина в Бразилії. В основному складається з громадян Бразилії українського походження 4-го і 5-го поколінь, які підтримують традиції української культури. Приблизно 80 % українців Бразилії проживає в штаті Парана[1].

Українці в Бразилії
Рідна мова українська і португальська
Держава  Бразилія
Чисельність населення 500 000 осіб
Цей список перелічує людина
Ця стаття є частиною серії статей про народ
Українці
  Портал «Україна»

Історія імміграції

В імміграції українців до Бразилії виділяють три хвилі.

Перша хвиля (1872-1914). Одними з перших українських іммігрантів вважається сім'я М. Морозевича, що виїхала з Золочівщини в 1872.

У 1876 році в штат Парана переселилася група з Буковини, а в 1881 році інша група українців заснувала в цьому ж штаті поселення поблизу міст Палмейрас і Понта-Гроса.

У 1886 році зареєстровані окремі випадки імміграції з Галичини в район місто Уніао-да-Віторія, біля якого були засновані поселення Інасіо і Томаз-Коїл[1][2] .

Однак масове переселення українців починається з 1895 року. Після ліквідації рабства в Бразилії утворилася нестача робочої сили й уряд почав стимулювати мігрантів фінансово. Поселенцям оплачувався проїзд і виділялося від 25 до 50 гектарів землі з відстрочкою оплати на 10 років. Такі умови виглядали дуже привабливо для безземельних і малоземельних українців, і в 1895-1899 у Бразилію переселилося близько 15 000 осіб, в основному з Північно-Східної Галичини. Однак на практиці землі, що виділяються переселенцям, перебували в непрохідних джунглях, а якщо українці наймалися до плантаторів, то були змушені оплачувати їжу та одяг по настільки високими цінами, що потрапляли в умови економічної залежності, близької до рабства[1][2].

У 1897-1907 рр. значне число українців (близько 1 000 сімей) за власні кошти переселилися в район Прудентополіса, а також в південно-східних районах штату Парана і в північних районах штату Санта-Катарина, заснувавши поселення Антоніо-Олінто, Уніао-да-Віторія, Ірасема, Марешал-Маллет, Дорізона[1] .

У 1908—1914 рр. близько 18 500 українців прибуло в рамках кампанії по залученню робочої сили до будівництва залізниць між штатами Сан-Паулу і Ріу-Гранді-ду-Сул. Вони заснували українські поселення в містах Гуарані, Кампінас, Іжуі, Жагуарі та Ерешімі[1] .

Крім того, у 1892-1914 рр. в Бразилії прибуло близько 120 сімей з Наддніпрянщини, з яких 90 сімей оселилися в провінції Ріо-Гранде-до-Сул[1].

Голод, епідемії та вороже ставлення місцевих індіанців призвело в великої смертності серед мігрантів, частина їх повернулася в Галичину, однак, за даними перепису українських священників 1913—1914, на той момент в Бразилії проживало приблизно 45 000 осіб[1][2] .

Друга хвиля (1917—1939). Якщо перша хвиля мігрантів складалася майже виключно з селян, то в другій хвилі був значний прошарок інтелігенції. У цей період з Галичини, Волині, Полісся, Буковини та Закарпаття прибуло близько 9 000 осіб[1].

Третя хвиля (1947—1951). Викликана головним чином політичними мотивами та розпочалася наприкінці Другої світової війни. Основу мігрантів в ці роки склали колишні захоплені Німеччиною остарбайтери, звільнені з німецького полону бійці радянської армії, а також політичні біженці (люди з антирадянськими поглядами, колишні члени допоміжної поліції, дивізії СС Галичина і ін.[1][3] Більшість з них селилися в штаті Парана, частина — в штаті Сан-Пауло, як в столиці штату, так і в місті Сан-Каєтану-ду-Сул. Всього в цей період іммігрувало 7 000 українців. Частина переселенців не змогла пристосуватися до умов життя в Бразилії та переселилася в США і Канаду, а частина осіла в Сан-Паулу, Порту-Алегрі, Каноасі (штат Ріу-Гранді-ду-Сул), а також в штатах Гояс, Мінас-Жерайс і Ріо-де-Жанейро[1].

У 1950-х імміграція українців практично зупинилася, а наступне встановлення політичної диктатури призвело до посилення рееміграції в США, Канаду та СРСР[1].

За оцінками дослідників, в 1972 в Бразилії проживало 153 000 етнічних українців, з яких 130 000 на штаті Парана, 14 000 — Сан-Пауло, 5 000 — Санта-Катаріна, 3 000 — Ріу-Гранді-ду-Сул і близько 1 000 — в інших штатах[1].

  • Штат Парана
  • Українські іммігранти у Бразилії в кінці 19 століття
  • 1940, українці в Арапонгас
  • 1940, українці в Прудентополілсі

Сучасний стан діаспори

Загальну чисельність українців в Бразилії зараз визначити складно у зв'язку з тим, що точних статистичних даних не існує[1] .

Згідно з архівними даними парафій Української греко-католицької церкви, в 1996 року в штаті Парана проживало близько 320 000 українців-католиків, які складають 95% української громади штату[1]. До того ж дослідники вказують, що в цьому штаті проживає від 75 до 85 відсотків українців Бразилії.

У сучасній науковій літературі дають оцінні данні про кількість українців Бразилії: від 350 000[4][5] до 500 000[6]. У заявах президента Бразилії та представників Українсько-Бразильської Центральної репрезентації також йдеться про 500 000 українців Бразилії.

Вважається, що близько 80 % українських іммігрантів традиційно живуть в сільській місцевості, решта зайняті у сфері промисловості, переважно меблевої та металообробної[1] .

Близько 80 % українських переселенців живуть в штаті Парана: тільки в столиці Парани, місті Куритиба, проживає близько 60 000 українців. У місті діє Церква Святого Йосафата УГКЦ, що була побудована 1928 року.

26 жовтня 1995 урочисто відкритий Меморіал української імміграції[1][7]. Крім того, українські громади є в штаті Санта-Катарина, місті Сан-Паулу й його околицях.

Українці, що проживають в Бразилії, продовжують дотримуватися традиційної української культури та віросповідання. Розвитком української культури займаються численні громадські організації, об'єднані в Українсько-Бразильську Центральну репрезентацію (Українське Товариство Бразилії, Товариство прихильників Української Культури, Товариство «Соборність», Асоціація українсько-бразильської молоді та ін.). Настільки ж велику увагу питанням культури приділяє Українська греко-католицька та Православна церква України в Бразилії[1].

У Бразилії діють українські школи, фольклорні групи і творчі кооперативи.

Велика увага приділяється збереженню української мови: в якості іноземної вона викладається в початкових школах в місцях компактного проживання українців, в деяких державних середніх школах і в Лінгвістичному центрі університету Парана (Куритиба)[1]. Однак з лінгвістичної точки зору українці Бразилії належать або до україно-португальським білінгвам (меншість), або до носіїв португальської мови, що в кращому випадку володіють обмеженим запасом українських слів. Пов'язано це з тим, що діти емігрантів, навіть вивчивши основи мови предків, починають вчитися і працювати в суспільстві португаломовних жителів Бразилії[6].

З 2010 року в Бразилії заснований Національний день української громади, який відзначається 24 серпня[8].

  • Українська греко-католицька церква в Ітайополісі
  • Українська церква в парку Тінгуї, Куритиба, Парана
  • Українська церква в парку Тінгуї, Куритиба, Парана
  • Українська хата в Куритибі
  • Український Великдень в штаті Парана
  • Греко-католицька церква в Прудентополісі
  • Український портик в Прудентополісі

Відомі бразильці українського походження
  • Іван Боднарук — український педагог, письменник, есеїст, журналіст, громадський діяч.[9]
  • архієпископ і митрополит Володимир (Ковбич)
  • єпископ Мирон (Мазур)
  • отець Микола Лиско
  • отець Доротей Шимчій
  • Гуто Пашко — бразильський кінорежисер українського походження
  • Марія Берушко — шкільна вчителька, котра врятувала своїх учнів під час пожежі у бразильській школі. Вона може стати першою православною святою в Латинській Америці.[10]
  • Гектор Бабенко — бразильсько-аргентинський кінорежисер, сценарист, продюсер й актор українського походження.[11]
  • Oxana Narozniak — sculptor (born in Germany of Ukrainian descent, living in Curitiba)[12]
  • Віра Вовк — українська та бразильська письменниця, літературознавиця, прозаїк, драматург, перекладачка та науковець[13]
  • Рафаел Собіс — бразильський футболіст українського походження, нападник
  • Дмитро Зайців — український ентомолог, дослідник жуків-вусачів. Описав десятки нових таксонів цієї групи.
  • Роберту Мінчук — бразильський композитор і диригент українського походження.
  • Eliana Michaelichen Bezerra (Russian-Ukrainian descent on maternal side) Popular television hostess.[14]
  • Клариса Ліспектор (1920—1977) — бразильська письменниця українсько-єврейського походження.
  • Leôncio Basbaum
  • Serys Slhessarenko
  • Eliana
  • José Mindlin
  • Denise Stoklos (Деніз Стоклос, нар. 14 липня 1950)  — одна з найвідоміших мімів світу, бразильська акторка, режисерка, письменниця.

В культурі
  • «Desalma» — бразильський містичний міні-серіал, події якого відбувається в містечку, заснованому українськими іммігрантами.

Див. також

Посилання
  1. М. Бондаренко. Українська діаспора в Бразилії // Українознавство № 2/2008
  2. Н. С. Полищук, А. П. Пономарёв. Украинцы. — Институт этнологии и антропологии РАН, М.: Наука, 2000. ISBN 5-02-008669-X, стр. 88-90
  3. Абліцов В., Сімченко Г. Українська діаспора: вчора і сьогодні. www.experts.in.ua. Процитовано 4 серпня 2016.
  4. Бразилия. Украинцы Бразилии // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України.- К.: В-во «Наукова думка», 2003. — 688 с.: іл. ISBN 966-00-0734-5, стр. 364
  5. Ярослава Закревська Роль «Просвіти» у збереженні національної самобутності українців Бразилії // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 19/2010
  6. Ірина Сушинська. УКРАЇНСЬКА МОВА У БРАЗИЛІЙСЬКІЙ ДІАСПОРІ: СТАН І СТАТУС // ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20
  7. Украинцы в Бразилии научили местных кушать гречку и продают писанки по 30 долларов.
  8. Президент Бразилии Луис Инасио Лула да Силва провозгласил 24 августа Национальным днем украинской общины.
  9. Б.Мельничук, П.Лаврів (ЕСУ). Боднарук Іван Лазарович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — 696 с. — ISBN 966-528-197-6., с. 153
  10. Посольство України в Королівстві Бельгія — Новини Архівовано 24 травня 2008 у Wayback Machine.
  11. Daniel Piza Архівовано 9 лютого 2012 у Wayback Machine.
  12. The Ukrainian Weekly, August 6, 2000, No. 32, Vol. LXVIII
  13. Ukrainian Lady from Brazil The Day, Ukrainian newspaper, Tuesday June 19, 2001
  14. google.com.br

Інтернет-джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.