Фауна Азії

Бореальний та помірний Європейсько-Сибірський регіон є найбільшим регіоном Палеарктики, який переходить від тундри на півночі Росії та Скандинавії до тайги. Через суворість клімату рослини та багато тварин узимку перебувають у стані спокою, в якому обмін речовин дуже повільний. На південь від тайги простягається пояс помірних широколистяних і мішаних лісів. Цей величезний регіон характеризується багатьма спільними видами рослин і тварин. Характерні ссавці цих лісів — ведмідь, соболь, рись, горностай, сибірська козуля, сірий вовк, лось і росомаха .

Землі, що межують із Середземним морем у південно-західній Азії входять до найбільшого і найрізноманітнішого середземноморського регіону світу. Територія має клімат з м'якою вологою зимою та жарким сухим літом. Середземноморський басейн також є одним із найбільш напружених біогеографічних регіонів світу. На сьогодні в ньому залишилося лише 4 % первісної рослинності регіону. Діяльність людини, а саме надмірний випас свійських тварин, вирубка лісів та перетворення земель під пасовища, рілля або населенні пункти, призвела до деградації значної частини регіону. Міжнародне товариство збереження природи визнала Середземноморський басейн одним із світових гарячих точок біорізноманіття. Типові представники тварин цього регіону: муфлон, зелена черепаха, чарівниця, видра євразійська. мешкають у середземноморських лісах і чагарниках. Прибережні водно-болотні угіддя є домом для ендемічних видів комах, амфібій і риб, які дають їжу великим зграям куликів і качок.[2] Екології регіону загрожує втрата або деградація середовища проживання фауністичних видів внаслідок нераціонального рибальства, забруднення, зміни клімату, евтрофікації та заселення чужорідних видів.[3]

По території Аравійського півострова проходить межа між Палеарктичним і Афротропним екорегіонами. Найбільша пустеля області Руб-ель-Халі. В цьому регіоні мешкає багато видів, що пристосовані до життя у аридному кліматі, наприклад, дромедар, газелі, орикс, піщані кішки та колючі ящірки. Південна Аравія має мало лісів. В цій місцевості через полювання, нераціональне господарювання людини смугаста гієна та шакал було знищено. Деякі види були успішно акліматизовані, такі як арабський орікс і джейран.

Двогорбніі верблюди в пустелі Гобі

Загальною рисою природи Західної Азії є панування аридних ландшафтів із широким поширенням (особливо на півдні) пустель, напівпустель і сухих степів, наявністю величезних безстічних областей. Лише узбережжя Середземного, Чорного, півдня Каспійського морів, а також південний захід Аравійського півострова й деяких гірських районів відрізняються кращою зволоженістю, що визначає поширення субтропічних, а на Аравійському півострові — тропічних лісових і чагарникових формацій. Середня Азія — надзвичайно великий регіон, який включає гори Тянь-Шань, величезні пустелі (Кизил Кум, Такла-Макан) і трав'янисті степи.

Місцеві ссавці включають бурого ведмедя, вовка, рись, червону лисицю, дикого кабана і річкова видра.[4]До великих копитних ссавців належать козиця звичайна, європейський тур, муфлон, каспійський олень. До птахів регіону належать куріпки, рябчики, сніжок, гоголь, далматинський пелікан, хижаки беркут і ягнятник.[5]

Людська діяльність перетворила більшу частину регіону на антропогенний степ або відкриті ліси.[5] Ліси, які колись займали від 50 до 55 % території області, тепер займають менше 10 %.[6]Під загрозою зникнення в регіоні перський леопард[5], дрохва, смугаста гієна[7]. Наприкінці 19 століття азійський лев населяв південно-західну частину гір. Зараз він вимер у цьому регіоні.[8]

Азійські муфлони

Японські макаки в гарячому джерелі Дзігокудані

Східна Азія є більш вологою, ніж сусідні регіони Палеарктики. В регіоні розташовані помірні змішані та мусоні ліси, лісостепова зона. Ці ліси зараз здебільшого збереглися у гірських районах, оскільки густонаселені низовини річок перетворені на зони інтенсивного сільського господарства та міської забудівлі. Східна Азія не сильно постраждала від заледеніння в льодовикові періоди, тому у цьому районі спостерігається багата та різноманітна фауна. Гори південно-західного Китаю визначені як гаряча точка біорізноманіття. Гімалаї містять, наприклад, близько 8 % видів птахів світу.[9] У Дика природа в Китаї поділяє середовище проживання з найбільшою у світі популяцією людей і зазнає гострого тиску . В основному через діяльність людини, таку як руйнування середовища проживання, забруднення та браконьєрство для отримання їжі, хутра та інгредієнтів для традиційної китайської медицини. Щонайменше 840 видів перебувають під загрозою зникнення тільки в Китаї.[10] Місцеві ссавці включають панду велику, панду малу, 21 вид приматів, амурським тигром, леопардами та іншими. До великих копитних ссавців належать біломордий олень, кінь Пржевальського, білий носоріг. До птахів регіону належать фазани та журавлі.

Метелик «Синій тигр», Індія

Біорегіон Індійського субконтиненту охоплює більшу частину Індії, Пакистану, Бангладеш, Непалу, Бутану та Шрі — Ланки. Гірськи хребти Гіндукуш, Каракорум, Гімалаїв та Ракхайн обмежують біорегіон на північному заході, півночі та північному сході. Гіндукуш, Каракорум і Гімалаї на висоти 2000—2500 м є основним біогеографічним кордоном між субтропічною і тропічною фауною Індійського субконтиненту і Палеарктичним царством з помірним кліматом. Основні представники фауни є мешканцями саван та рідколісся, перемінно-вологих та гірських лісів. У саванах мешкають індійський слон, бенгальський тигр, гепард, у річках живе гавіал, гангський дельфін, Західні Гати є домом для чотирьох екорегіонів тропічних і субтропічних вологих широколистяних лісів. Західні Гати є домом для тисяч видів тварин, включаючи щонайменше 325 видів, що знаходяться під загрозою глобальної загрози. Шрі-Ланка має найвище біорізноманіття на одиницю площі серед азіатських країн для всіх груп хребетних. Західні Гати та Шрі-Ланка є важливими гарячими точками біорізноманіття.[11]

Біорегіон Індокитай включає більшу частину материкової частини Південно-Східної Азії, включаючи М'янму, Таїланд, Лаос, В'єтнам і Камбоджу, а також субтропічні ліси південного Китаю . Він охоплює найбагатшу частину Індомалайського царства з домінуючими біомами тропічних і субтропічних вологих лісів. Сьогодні, після знищення великих ділянок лісів, майже вся територія Індокитая покрита антропогенними ландшафтами. Споконвічна біота збереглася переважно в гірських районах. Тут мешкає близько 500 місцевих видів ссавців. Фауна птахів також дуже різноманітна, налічує близько 1300 видів. Також тут мешкають понад 500 рептилій і понад 300 видів земноводних. У лісах Індокітаю мешкають азіатські слони, дикі буйволи, гаури. Дуже рідкісною твариною в регіоні є купрей, носоріг, з птахів рідко можна зустріти білооку річкову ластівку, синицю-базіка, бородату малу дрохву.

Малий райський птах є ендеміком Нової Гвінеї

Малезія — провінція, що знаходиться на кордоні між Індомалайським та Австралазійським царствами. Вона включає Малайський півострів і західні індонезійські острови (Суматра, Ява, Борнео, Сунда), Філіппіни, східні острови Індонезії та Нову Гвінею. Хоча Малезія має багато спільного з флори, частини на схід і захід від лінії Воллеса сильно відрізняються за видами наземних тварин. Сунда розташована на кордоні тому, що на островах на схід від лінії Воллеса дуже мало видів наземних ссавців, а наземна фауна походить з Австралії та включає сумчастих ссавців. Проте комахи Нової Гвінеї переважно азіатського походження.[12]

В Азії є кілька важливих прісноводних екорегіонів, які включають річки Росії, які впадають в Північний Льодовитий океан, Чорне та Каспійське моря, сибірське озеро Байкал, озеро Ханка, а також озеро Біва, озеро Дунтін, озеро Тай і озеро Поян в Китаї. 40 % території Азії належить до басейну внутрішнього стоку. [13] Річки Китаю є ареалом мешкання для критично зникаючих морських свиней і байдзі. В озері Байкал близько 70% видів рослин і тварин є ендеміками, наприклад губки, олігохет і ракоподібні та єдиний представник ссавців в регіоні - байкальської нерпи. Азіатські озера із солоною водою мають своєрідну фауну (Каспійське море, озеро Балхаш, Аральське море, Іссик-Куль, озеро Цінхай). У Каспійському морі зосереджено більшість світових запасів осетрових. В озері Балхаш починаючи з 1970-х років біорізноманіття почало знижуватися через погіршення якості води. Площа Аральського моря скорочується з 1960-х років. На початок 2015 року від озера залишилась десята частина. [14]

Червонохвостий метелик, широко поширений індо-тихоокеанський вид

У берегів Азії розташовані різноманітні морські біогеографічні області. Це Індо-Західнотихоокеанська область, Середземноморсько-Лузитанська область, Бореальна північнотихоокеанська область та Арктична область.[15]

Середземне море багате на морське життя, має багато ендемічних видів. На мілководних прибережних водах є величезні ложа посідонії, підводні луки, на яких мешкають рідкісні ракоподібні, губки та асцидії.[2] Глибоководна фауна Середземномор'я не має характерних ознак і відносно бідна. Це є результатом Мессінської кризи солоності .[16] Після будови Суецького каналу у Середземномор'ї почалося заселення видів з Індійського океану.

Індо-Тихоокеанський регіон — це багатий біогеографічний регіон, до якого входять більша частина азіатських морів Індійського океану, західна та центральна частини Тихого океану, а також моря Індонезії.

Один з представників фауни Індо-Тихоокеанської області — це дюгонь. З птахів тут мешкає мандрівний альбатрос. Морска фауна має різноманітних риб — вітрильник, меч-риби, риби-папуги, хірургові.