Silent Hill 2

Гра не є прямим продовженням першої частини серії, але дія тут відбувається в тому ж невеликому містечку, розташованому в північно-східній частині Сполучених Штатів Америки[42][43][44]. Номерні знаки, що можна побачити на автівках під час гри, належать штату Мічиган[45]. Архітектура центру міста створювалася під враженням від реально існуючого населеного пункту Сан-Бруно[К 3][47]. Сюжет Silent Hill 2 розгортається в південній частині Сайлент Хіллу[48][49] та містить деяку інформацію щодо історії міста[42]. Сила Сайлент Хіллу поглинає все, що приховують людські серця, й матеріалізує їх забобони, хибні думки та фрагменти підсвідомості; в паралельному світі кожен бачить речі по-своєму[50].

Основний сценарій гри має назву «Лист із Тихого Раю» (англ. Letter from Silent Heaven). Головний герой, Джеймс Сандерленд, ось уже три роки як не може оговтатися від смерті дружини — Мері померла від рідкісної та невиліковної хвороби. Аж якось Джеймс отримує листа, підписаного ім'ям покійної. Вона пише, що чекає його в їх «особливому» місці в містечку Сайлент Хілл, де вони колись проводили чимало часу. Лист викликає сум'яття і біль у Джеймса, він не може повірити, що дружина жива. Щоб у всьому розібратися, він вирушає в Сайлент Хілл[51][52][45][51].

Оглядаючи околиці занедбаного вкритого туманом міста, на кладовищі він зустрічає дівчину на ім'я Анджела[53]^:60[54], у котрої запитує дорогу. Вказавши вірний шлях дівчина розповідає, що з цим містом щось не так, і радить Джеймсу триматися від нього якнайдалі[53]^:37. У подальшому дівчина зустрічається ще неодноразово — в основному вона або займається пошуками матері, або перебуває у повному відчаї, що межує з суїцидом. Згодом герою трапляється Лежача фігура, котру йому доводиться забити дерев'яною дошкою. Надалі Джеймсу все частіше починають зустрічатися різні потвори. В багатоквартирному будинку «Лісова долина» герой вперше бачить дівчинку Лору та вперше стикається з Пірамідоголовим — чудовиськом, що переслідуватиме його всю гру[53]^:63. В одній з квартир цього будинку Сандерленду трапляються труп і хлопець на ім'я Едді, який стверджує, що нікого не вбивав[54].

У парку Роузуотер (англ. Rosewater Park) Джеймс зустрічає Марію, котра зовні дуже схожа на його покійну дружину[55]. Дівчина переконує його узяти її з собою. Згодом герой починає розуміти, що Лорі щось відомо про Мері, і починає переслідувати її містом. В шпиталі Брукхевен (англ. Brookhaven Hospital), потрапивши в альтернативну версію будівлі, Джеймсу доводиться втікати від Пірамідоголового. Він рятується в ліфті, тоді як Марія не встигає за ним та гине[53]^:79.

Герой продовжує пошуки і вирушає до Історичної спілки Сайлент Хіллу (англ. Silent Hill Historical Society), де знову знаходить Едді поруч із трупом[К 4]. Хлопець заявляє, що легко застрелив чоловіка, котрий насміхався з його надмірної ваги, але швидко обертає все на жарт і йде геть. В будівлі Історичної спілки починається спуск героя чудернацьким лабіринтом. Джеймс несподівано зустрічає Марію в зачиненій кімнаті з ґратами — дівчина жива й неушкоджена. Між ними відбувається дивний діалог, в якому вона згадує дні, що Джеймс та Мері провели в готелі, та запевняє, що буде тим, ким він захоче її бачити. Герой йде, пообіцявши знайти шлях до дверей її кімнати. По дорозі він рятує Анжелу від нападу Абстрактного татуся. Дівчина зізнається, що справді була зґвалтована батьком[57][58]. А з газетної вирізки стає зрозуміло, що Анжела вбила його перед подорожжю в Сайлент Хілл[53]^:62. У підсумку Джеймс таки відшукує вхід до кімнати Марії, але всередині знаходить на ліжку її мертве тіло[53]^:63. У пошуках виходу з цього дивного місця протагоніст вкотре зустрічає Едді в оточенні трупів. Хлопець остаточно втрачає контроль та стверджує, що всі вони з нього знущались і Сандерленд такий самий. Боронячись Джеймсу доводиться вбити Едді[53]^:62.

Діставшись виходу герой перетинає озеро на човні та потрапляє до готелю «Вид на озеро» (англ. Lake View Hotel), де він з Мері свого часу провели щасливу відпустку. Тут Джеймс знаходить відеокасету з записом відзнятим тоді ж[54]. Пояснення Лори та цей відеозапис допомагають герою згадати правду: його дружина не загинула від хвороби кілька років тому — нещодавно він сам задушив її[59][53]^:60. У цей час з листа зникає текст. В готелі Джеймс також зустрічає Анжелу, котра все ж вирішує покінчити з собою. Дівчина піднімається палаючими сходами, запевняючи, що за життя завжди почувалася як у пеклі[53]^:62. Згодом Сандерленд зустрічає двох Пірамідоголових, що списами вбивають приковану до ліжка Марію. Джеймс розуміє, що чудовисько з'явилося через його бажання покарати себе за гріхи[53]^:64[60]. Після загибелі Пірамідоголових зникає і сам лист. Герой піднімається на дах, де, залежно від попередніх дій гравця, стикається або з Мері, або з Марією[61][62].

Гра має 6 різних сюжетних фіналів[63]. Отримання певної кінцівки залежить від ряду факторів: як далеко відходив Джеймс від Марії, чи навідував він її у шпиталі, чи зазнавала вона пошкоджень від монстрів, чи дослухав гравець до кінця монолог Мері в готелі, чи використовував лікувальні предмети, чи читав щоденник на даху шпиталю, чи оглядав ніж Анжели, чи проходив гру раніше, чи знаходив особливі квестові предмети тощо[61].

Згідно з офіційним посібником, жодна з кінцівок не є істинною[62]. Кожна з них формує закінчену історію, і лише дії гравця впливають на підсумкове сприйняття подій[42]. Гай Сіхі, котрий озвучив протагоніста, надавав перевагу фіналу Leave, оскільки саме таку долю він обрав би для себе. Проте він також писав, що «це своєрідна стіна, котрою я обгородився, аби зберегти душевний спокій. <…> Фінал In Water є більш канонічним, прийнятним та завершеним. Насправді він чудовий». Актор пов'язував цю розв'язку з японською практикою синдзю, що полягає в родинному вбивстві, поширеному в Японії як спосіб позбутися ганьби[64]. Сіхі дуже негативно сприйняв Dog-кінцівку, навіть відмовився брати участь у її створенні[65]. Поява цього жартівливого фіналу пов'язана зі спеціальною скринькою, до якої розробники свого часу кидали відповіді на запитання «У чому причина химерності Сайлент Хіллу?». Там серед варіантів траплялися і наступні: «Змова прибульців», «Заяскраве сонце», «Через собаку»[66].

• «У воді» (англ. In Water) — в заключній сцені Джеймс зустрічає Марію в подобі Мері. Він каже, що Марія йому більше не потрібна, тоді та перетворюється на демона й атакує. Після бою протагоніст опиняється біля лежачої на ліжку Мері. Він просить пробачити його за скоєне, і Мері відповідає, що й сама хотіла вмерти, аби спинити біль. Вона пробачає Джеймсу і віддає йому лист. У неї починається напад кашлю, і поступово вона затихає. Джеймс бере її тіло з собою в машину та в'їжджає в озеро Толука[55][67]. Він вирішує покінчити з собою, аби бути з дружиною після смерті[68][62].
• «Прощання» (англ. Leave) — в заключній сцені Джеймс зустрічає Марію в подобі Мері. Він каже, що Марія йому більше не потрібна і він хоче припинити цей жах. Дівчина ж бажає зайняти місце Мері поруч з ним, проте невдовзі розуміє, що й він сам заслуговує на смерть. Після бою протагоніст опиняється біля лежачої на ліжку Мері. Він просить пробачити його за скоєне, каже, що ненавидів її через хворобу та хотів повернути собі спокійне життя. Мері запитує, чому ж той сумує, якщо це правда. Вона хоче, аби Джеймс продовжував жити, і віддає йому прощальний лист, після чого помирає. В решті решт герой разом з Лорою покидає місто через кладовище, в той час як за кадром Мері зачитує свого листа[55][62][67].
• «Марія» (англ. Maria) — в заключній сцені Джеймс зустрічає Мері. Вона засуджує його за все, що він скоїв, перетворюється на демона й атакує[69]. Вдруге вбивши свою дружину головний герой повертається на набережну, де зустрічає Марію, котрій пропонує поїхати з міста разом з ним[70]. Марія віддає йому листа Мері, з якого Джеймс отримує прощення та дозвіл почати нове життя. Дорогою до машини Марія починає кашляти[55][62][67].
• «Переродження» (англ. Rebirth) — в заключній сцені Джеймс зустрічає Марію в подобі Мері й каже, що з нею покінчено. Після фінального бою герой з трупом дружини пливе на човні озером Толука до острова, на якому видно церкву. Схоже, що він збирається вдатися до темного ритуалу задля воскресіння Мері[71][55][62][67].
• «Собака» (англ. Dog) — Джеймс потрапляє в приміщення, повністю обладнане комп'ютерною технікою. На стільці, смикаючи за важелі, сидить собака. З криком «То це все твоя робота!» протагоніст падає долу. Собака підбігає та починає лизати йому обличчя[72][67][73][74].
• «НЛО» (англ. UFO) — до кімнати готелю підлітає велика кількість літаючих тарілок. З'являється Гаррі Мейсон, головний герой першої гри Silent Hill, котрий цікавиться, чи не бачив Сандерленд маленьку дівчинку невеликого зросту з чорним волоссям. У відповідь Джеймс запитує, чи не зустрічав Гаррі його дружину Мері[75]. Зненацька на Джеймса нападає прибулець і разом з Гаррі забирає його непритомного на один з кораблів, після чого всі НЛО летять геть[73]. Це традиційна жартівлива НЛО-кінцівка, в даному випадку вона стилізована під німе чорно-біле кіно і доступна лише в спеціальних виданнях гри[39][76].

«Породжена бажанням» (англ. Born from a Wish) це побічний сценарій, що ввійшов до спеціальних видань гри. Події розгортаються незадовго до зустрічі Джеймса та Марії в парку Роузуотер. Прокинувшись у клубі Heaven's Night Марія, не розуміючи, що коїться, сповнена тривоги та самотності, починає думати про самогубство. Проте дівчина все ж наважується вийти в місто на пошуки когось живого[77]. В результаті блукань вона потрапляє до особняка Ернеста Болдуїна (англ. Ernest Baldwin). Господар зачинився в кімнаті й налаштований непривітно[78], проте згодом він просить Марію принести пляшку з Білим єлеєм, що потрібна йому для проведення ритуалу Holy Assumption задля воскресіння дочки. В решті решт Болдуїн доходить висновку, що вже нічого не зможе виправити, а Марія розуміє, що розмовляла з привидом. Дівчина знову пересилює думки про суїцид та вирушає на пошуки Джеймса, про прибуття якого її попередив Ернест[79][76].

Усього в грі шість головних дійових осіб, що опинилися в Сайлент Хіллі з певних власних причин[80]. До міста їх пориває почуття провини, і там остаточно вирішується їхня доля[67]. Розробники хотіли, аби протагоніст став «відображенням зла», проти якого в першій грі серії боровся Гаррі Мейсон[48].

• Джеймс Сандерленд (англ. James Sunderland) — основний ігровий персонаж, двадцятидев'ятирічний чоловік з зеленими очима та світлим волоссям. За характером тихий і неговіркий. Працював клерком в одній з невеличких компаній. Дуже кохав свою дружну[67] та прибув до міста в її пошуках[53]^:59. Через емоційну порожнечу перебував в стані постійного трауру[33]^:4. Отриманий ним лист був лише ілюзією; аби позбутися тягаря догляду за хворою дружиною та звільнити її саму від безвиході хвороби, Джеймс власноруч убив Мері. Проте він не зміг визнати свій гріх і під оманою власних вигадок вирушив до Сайлент Хіллу[80]. Його доля не цілком визначена, в різних сюжетних кінцівках він може покінчити з собою, покинути місто прийнявши реальність або ж продовжити жити в ілюзіях[62]. На ранніх етапах розробки проекту герой мав дві особистості — Джозефа та Джеймса, проте цей задум у підсумку не було реалізовано. Ім'я Джозеф запозичено у ймовірного Джека-Різника, ім’я Джеймс розробники називають похідним від попереднього[80], а прізвище Сандерленд приблизно перекладається як «той, що втратив зв'язок з реальністю»[58]. В оригінальній англомовній версії гри героя озвучив Гай Сіхі (англ. Guy Cihi), в HD-перевиданні — Трой Бейкер[81][82][83]. Сіхі описував свого персонажа як звичайну пересічну людину з величезною трагедією; у неї всередині зосереджено стільки болю, що місця для виживання просто не залишилося[60]. За його словами, Джеймс, попри всю свою доброту та турботу, відчував гнів; він — жертва обставин[65].
• Мері Шеперд-Сандерленд (англ. Mary Shepherd-Sunderland) — двадцатип'ятирічна дружина Джеймса, домогосподарка. Добра, розумна та гарна жінка. Під час хвороби вона стала примхливою, дратівливою та часом доходила до нестями[67]. Її смерть три роки тому — лише ілюзія Джеймса[80]. Насправді тоді у неї погіршився стан, але вона була жива незадовго до основних подій гри[84]. Мері отримала ім'я на честь Мері Келлі, однієї з жертв Джека-Різника[58][80]. У початковому виданні героїню озвучила Моніка Хорган (англ. Monica Horgan), у перевиданні — Мері Елізабет Макглінн[27][81]. Хорган згадувала, що на виконання цієї ролі вплинула рання смерть її матері[85].
• Марія (англ. Maria) — двадцатип'ятирічна жінка, супутниця Джеймса значну частину гри. Розумна та енергійна, іноді занадто імпульсивна[67]. Зовні дуже схожа на Мері, проте їх смаки та характери повністю протилежні. Являє собою оманливий образ, породжений свідомістю Джеймса, неспроможного витримати тягар власного злочину[80][86]. Появі Марії сприяли містичні сили Сайлент Хіллу. На думку ігрових журналістів, вона увібрала все, що протагоніст хотів бачити у своїй дружині. Вона постійно натякає героєві на справжній перебіг подій[67]. На це також спрямовані постійні появи Пірамідоголового та повторювані ним убивства Марії[56]. Аналогічно задуму для протагоніста, на початку розробки гри Марія та Мері були двома особистостями однієї людини[80]. В результаті обидва образи стали своєрідним експериментом з поєднання Ероса і Танатоса в основній сюжетній лінії[66]. Марію озвучили ті ж актриси, що й Мері[27][81]. Моніка Хорган називала героїню жінкою, що вміло використовує свої слабкості. За її словами, образ Мері не виглядає пласким, вона може потребувати допомоги, здаватися вразливою й водночас бути холодною, надзвичайно розважливою та навіть смертельно небезпечною[87].
• Анжела Ороско (англ. Angela Orosco) — дев'ятнадцятирічна дівчина, що прибула до Сайлент Хіллу в пошуках матері[67]. Має темне волосся та карі очі. У грі вона постає сумною, пригніченою та замкненою героїнею, що постійно перебуває в прострації. Її життя повне страждань та знущань, що їй довелося терпіти з дитинства. Не витримавши ґвалтувань батька, Томаса Ороско, вона його вбила[21][67]. Своїм ім'ям завдячує головній героїні фільму «Мережа», Анжелі Беннетт, у виконанні Сандри Буллок[58]. Для Анжели, як і інших другорядних персонажів, не передбачено кількох можливих перебігів подій. Дівчина врешті-решт коїть самогубство, що було названо ігровою пресою цілком закономірним[67]. Персонажа озвучили Донна Берк в оригінальній версії та Лора Бейлі в Silent Hill HD Collection[27][81]. Берк також виконала роль Клаудії в Silent Hill 3 і порівнюючи цих героїнь відзначила, що для актора роль очільника церкви цікавіша[88].
• Едді Домбровскі (англ. Eddie Dombrowski) — молодий чоловік 24 років, блондин з сірими очима[67]. До початку основного перебігу подій працював на автозаправці неповний робочий день[33]^:15[80]. На перший погляд простодушний та незграбний. З нього часто кепкували через його статуру. Проте, не зважаючи на притаманну йому пасивність, він також схильний до насилля. І коли злість та розчарування сягають апогею, Едді в приступі гніву вбиває собаку та ранить її господаря[89]. Хлопця переслідує поліція, згодом він опиняється в Сайлент Хіллі[80]. Перед гравцем постає вже досить нервовим, постійно шукає виправдання своїм діям, в розмові займає оборонну позицію. Йому всюди ввижаються люди, що сміються з нього. На думку ігрових оглядачів, вбивство для Едді є способом самоствердитися, довести свою індивідуальність. У підсумку хлопець гине сам[67]. В початковому сценарії персонаж поставав дуже веселим, проте згодом ці моменти прибрали. Залишилось лише ім'я, дане йому на честь американського комедійного актора Едді Мерфі[58][80]. Озвученням героя займався Девід Шауфеле (англ. David Schaufele), а в перевиданні — Ліам О'Браєн[27][81]. Шауфеле роль Едді нагадала фільм «Психо»[90].
• Лора (англ. Laura) — свавільна та вперта дівчинка-сирота[33]^:14. Має світле волосся і блакитні очі[67]. Лежала в одній лікарні з Мері, де полюбила її як власну матір[80]. До Джеймса Лора сповнена докорами та злістю[67]. Також вона умисне зображена не маленьким янголом, а хитрою дитиною[66]. Але, не зважаючи на це, вона єдина не має пітьми в серці. Тому місто для неї виглядає звичайно, вона не бачить ані Марію, ані потвор[80]. Ігрові оглядачі назвали Лору найневиннішим персонажем гри, втіленням правди, недоступної іншим дійовим особам[67]. Ім'я її взято розробниками з документальної книги «Немає слів, окрім ридання» (англ. No Language But a Cry) Річарда д'Амброзіо (англ. Richard D'Ambrosio)[80]. Озвученням займалася Жаклін Брекенрайдж (англ. Jacquelyn Breckenridge)[К 5][81]. Жаклін вважала, що її героїня по-дитячому грайлива, але разом з тим хитра та здатна маніпулювати людьми[91].

Хоча напряму гра не пов'язана з іншими проектами серії, щодо персонажів є ряд спільних моментів, котрі вибудовують наскрізну історію вигаданого ігрового всесвіту. Так Волтер Салліван, про якого можна прочитати в газетній статті в Silent Hill 2 (вбив двох дітей, після чого покінчив з собою) став антагоністом четвертої гри серії[67][92]. А головний герой Silent Hill 4 згадує, що син суперінтенданта Френка Сандерленда (ймовірно Джеймс) пропав два роки тому разом із дружиною[93][94]. Джеймс також мав камео в Silent Hill: Shattered Memories[95], разом з Анжелою — в Silent Hill 3[96][97], разом з Лорою та Мері — в Silent Hill: Downpour[98].

Silent Hill 2, як і першу частину, розроблено командою Team Silent, структурним підрозділом корпорації Konami Computer Entertainment Tokyo[42][100][101]. Рішення про створення другої гри, а отже перетворення Silent Hill на ігрову серію, було продиктовано як фінансовими мотивами (комерційний успіх першої частини), так і творчими (у команди лишалися нереалізовані задуми)[48]. Робота над проектом почалася влітку 1999 року[102]. Концепцію історії сформував CGI-директор Такайосі Са́то[К 6][10][66][103]. Основну частину сценарію написав Хіроюкі Оваку, а Сато зайнявся діалогами для жіночих персонажів[10][66][104].

Продюсер Акіхіро Імамура відслідковував коментарі до першої частини та приймав їх до уваги при роботі над Silent Hill 2[48]. За його словами, над цією грою працювало півсотні людей: вся творча команда причетна до Silent Hill, і 30 людей, котрих перевели з Konami Computer Entertainment Tokyo[48]. Сато відмічав, що загалом художники та програмісти з Team Silent були в першу чергу майстрами своєї справи і виросли без будь-яких комп'ютерних ігор. На його думку, це дозволило створити продукт принципово іншої якості[53]^:54.

Продукт початково створювався для ігрової приставки Playstation 2. Портуванням Silent Hill 2 на персональні комп'ютери займалася студія Creature Labs[11], а розробкою HD-видання — Hijinx Studios[13][105]. Konami зробила другу частину серії своїм головним проектом 2001 року[106]. При створенні гри було задіяно 7 акторів озвучення[37]^:24, котрих відібрали з близько 50 претендентів[107].

Silent Hill 2, як і перша частина серії, належить до жанру психологічного survival horror[48]. Але тут розробники акцентували увагу на сюжетній складовій, тоді як в Silent Hill на перший план виходив геймплей[44].

Апаратна система PlayStation 2 дала змогу покращити анімацію, міміку, ефект туману, тіні та візуальний ряд загалом. Обираючи розташування та кут віртуальної камери в Team Silent старалися віднайти баланс між творчим баченням та зручністю гри[18][108].

Акіра Ямаока — звукорежисер і композитор Silent Hill 2

Графічна продуктивність Silent Hill 2 становить близько 30—40 кадрів на секунду. Гральний рушій підтримує роздільність до 1600×1200 точок включно[7]. В грі присутні як попередньо візуалізовані CG-FMV-ролики, що тривають загалом близько 10 хвилин, так і відео в режимі реального часу загальною тривалістю приблизно півгодини[109][110][111]. В налаштуваннях графіки з'явилася опція noise (з англ. шум), котра створює ефект старої кіноплівки[14]. Розробники пишалися цим нововведенням, відмічаючи, що прагнули передати якомога менш полігональне зображення[112]. Збільшення роздільності та ефект шуму і справді допомагали маскувати огріхи текстур[111].

PC-версія Silent Hill 2 має підтримку акустичних систем форматів 5.1 та 7.1[12], а в PS2-версію було інтегровано технологію «S-FORCE», що створює об'ємний звук використовуючи звичайні стерео-динаміки[33]^:22[113]. В Silent Hill 2 поширені різноманітні звукові ефекти, в тому числі тривимірні, котрих нараховується більше 50: починаючи з усіляких криків і закінчуючи скрипінням розбитого скла[11][22]. Деякі з них було записано на високих чи низьких частотах, що не сприймаються людиною як чутний звук[113]. Звуків ходьби протагоніста у відеогрі близько 200[114]. На думку розробників, разом з музикою вони створювали і надзвичайну атмосферу. Звукорежисер вважав звуки з Resident Evil настільки стандартними, що люди «звикли їх чути». Тому в Silent Hill 2 він спробував додати те, що здивувало б слухача та кинуло виклик його уяві. За задумом звуки мали викликати у гравців фізичний відгук. Ямаока також неодноразово підкреслював, що тиша це також звук[107].

У перевиданні Silent Hill HD Collection було значно покращено візуальні ефекти, поліпшено роботу з освітленням та замінено всі текстури на більш детальні. Роздільність підвищено до 720p[115], для звуку додано підтримку формату 5.1[116]. Гру також було переозвучено новими акторами, а саундтрек пройшов ремастеринг[117][118][119].

Загальний термін розробки перевидання (до зібрання також входить третя частина гри) перевищив два роки[К 7]. Проте, не зважаючи на численні відтермінування його виходу, Silent Hill HD Collection мав велику кількість недопрацювань: низькі продуктивність і стабільність, проблеми з синхронізацією, звуком, відображенням текстур та ефекту туману[115][120][121]. 21 березня 2012 року з'явився патч, модернізуючий HD-видання до версії 1.01, що призначався лише для PlayStation 3. Але він не виправляв періодичні зависання, проблеми з внутрішньоігровим відео та текстурами[122][123]. Наступний патч вийшов 11 липня; він виправляв проблеми, пов'язані з кадровою частотою, синхронізацією голосу та відображенням туману[124].

Причина значних недоліків перевидання полягала в тому, що Konami втратила первинні матеріали другої та третьої частин серії і Hijinx Studios була змушена працювати з бета-версією збірки коду. Через це команда зіткнулася не лише з багами при портуванні проекту, а й з тими помилками, котрі свого часу були виправлені Team Silent в оригіналі. Багато складових, у тому числі текстури та звукові файли, бралися зі скомпільованих версій гри[121][126][127][128][129][130].

Початкова версія сценарію була двічі кардинально переписана. Попервах Team Silent не опиралася в розробці на етичні стандарти Computer Entertainment Supplier's Association, і згодом проект довелося корегувати згідно з правилами цієї організації. Надалі автори консультувалися з CESA перед тим як додавати спірні фрагменти до гри. Сато хвилювався, аби його команда не «зайшла надто далеко», проте він вважав деякі епізоди невід'ємними для пояснення сюжетних ліній. Деякі сцени дійсно було виправлено, наприклад епізод з блюванням, що супроводжувався дуже моторошним звуковим ефектом — комп'ютер, на якому його записували, тричі зламався і тоді було втрачено 18 гігабайтів матеріалу, тож Сато сприйняв це як божественне знамення[112].

Внесок Акіри Ямаоки до проекту не обмежився створенням музичного супроводу; він часто ділився своїми думками щодо гри, за його словами — «…настільки, що діяв усім на нерви». У підсумку багато його ідей було відхилено, а деякі дійшли до релізу у зміненому вигляді. Зокрема, вбивство Мері та самогубство Джеймса, одні з найтривожніших сцен Silent Hill 2, здебільшого «лишились за кадром». Щонайменше один з цих моментів був набагато жорсткішим: на виявлених користувачами альтернативних звукових доріжках, що мали б супроводжувати смерть Мері, присутні приглушені крики, замість тиші, що має місце у фінальній версії[131].

Студія вирішила не використовувати занадто відверті сцени насилля у грі[132], в епізодах зі зґвалтуванням не фігурували видимі статеві органи[133]. Проте на етапі проходження цензури Team Silent більше хвилювали лайка одного з персонажів та проблема написання слова «бог» з великої чи малої літери, ніж самогубство головного героя. В деяких питаннях розробники не йшли на компроміс. Як згадував творчий консультант команди та режисер Джеремі Блаустейн (англ. Jeremy Blaustein), «ці хлопці були не з сором'язливих. Вони зробили/створили саме те, що хотіли зробити/створити»[27][134].

Джеремі займався локалізацією тексту, визначав, як репліки звучатимуть англійською[135], хто та з якою інтонацією їх казатиме[27]. Англомовне озвучування було присутнє як в американській, так і в японській версіях проекту, тому тандем Оваку та Блаустейна забезпечував максимальну природність реплік персонажів. Сценарій корегувався, якщо англійською фраза звучала дивно чи взагалі не могла бути нормально перекладена. Проте, не зважаючи на допомогу Оваку, локалізація все одно ускладнювалася багатою сюжетною символікою та нелінійністю процесу в цілому. На думку Блаустейна, особистість сценариста, котрого він описав як тихого, замкненого хлопця, повністю відповідала духу гри[135].

Для кожного з персонажів було створено численні ескізи, в тому числі профілі з різних боків, що унаочнювали форму черепа. Потім було розроблено каркасні моделі, кожна з яких мала 6 тисяч полігонів. А на наступному етапі було закріплено текстури[44]. Вперше в серії використовувалася технологія захоплення руху, що вимагала від акторів пластичних рухів та правильної мови. Оскільки записаний під час цього процесу звук не міг бути достатньо якісним, начитка тексту відбувалася в студії звукозапису[135]. Отримані після захоплення руху дані імпортувались до редактора Autodesk Softimage. Коли інформація проходила 3D-візуалізацію, розробники намічали рухи, фіксували анімацію, створювали освітлення, розміщували камери та переходили до рендерингу сцен[44].

Трой Бейкер озвучував Джеймса в Silent Hill HD Collection

Гай Сіхі потрапив на прослуховування випадково. Його донька проходила проби на роль Лори, і, супроводжуючи її, він переглянув знайдений у кімнаті відпочинку сценарій. Гай попросив у Джеремі Блаустейна дозволу зачитати репліки Джеймса, і той погодився. За кілька місяців Блаустейн зателефонував Сіхі, аби повідомити, що саме він отримав цю роль. Донька Гая схвалила участь батька у проекті, хоча саму її до участі не запросили. Сіхі вдалося легко вжитися в роль свого персонажу[27]. Сам процес він назвав катарсисом. Незадовго до роботи в проекті Гай розлучився з дружиною. Він казав:

Я міг легко передати сльози і сум, коли це було потрібно. З моєю колишньою я пройшов крізь пекло та часом був на межі суїциду. Якби не мої діти, я не впевнений, що впорався б. Я не міг змиритися з думкою про те, щоб лишити їх з нею наодинці. <...> Я хочу сказати, що, коли режисери SH2 просили мене виразити душевний біль, все, що мені треба було зробити, — це витягти якісь темні спогади, і мене знову супроводжував сум.

Усі актори грали свої ролі наживо на сцені з кількома камерами, командою та режисерами. Камери були трьох видів: звичайні, магнітні та лазерні. Звичайні камери записували міміку, а інші використовувалися для захоплення руху. Найскладнішою сценою актор назвав короткий епізод, де він підіймав тіло Мері зі смертного ложа, потім повертався та виносив її. Сіхі знайшов потрібні емоції, проте не міг досягти потрібної швидкості дій. Наступного дня він застосував шкільний сценічний прийом і правильно зіграв сцену з другого дубля. На озвучування Сіхі витратив усього 4 дні, тоді як сценічне виконання відбувалося протягом 4 місяців. Кілька днів пішло на запис ходьби, бігу та сцен смерті. Роботу на майданчику Гай назвав захопливою, але виснажливою[60]. Попервах він не знав, чим закінчується сценарій. Частково його гра була натхнена творчістю актриси Грети Гарбо[65]. Джеремі вважав, що епізод, де Мері читає останнього листа, був найбільш емоційним з тих, що він коли-небудь зустрічав. Моніка Хорган по закінченні запису цієї сцени розплакалася[21]. Даний фрагмент був записаний з першого дубля[136].

Девід Шауфеле, як і його друг Сіхі, прийшов на прослуховування разом з дочкою. Він, в числі двадцяти інших акторів, проходив проби на дві ролі одночасно, але амплуа Едді видалося йому набагато легшим. Шауфеле хотів змінити деякі риси свого персонажа, проте японським дизайнерам не подобалися такі імпровізація та експерименти. У нього був фрагмент сценарію лише з репліками свого героя, тому Девіду було важко отримати повне розуміння перебігу подій. Уявляючи монстрів, він не знав, як чудовиська насправді виглядатимуть та звучатимуть. На ранній стадії виробництва йому дали ескіз персонажа та приблизні описи ролі, наприклад: «Пройти крізь двері», «Ви чуєте шум. Зупиніться та озирніться навколо» і тому подібне[90].

Жаклін Брекенрайдж на момент початку роботи над проектом вже неодноразово займалася озвучуванням персонажів телепередач. Вона згадувала як увійшла до великої кімнати, де сиділо кілька чоловіків. Один з них, Джеремі, підійшов до актриси та попросив вискочити йому на спину і, гамселячи кулаками, кричати: «Я тебе ненавиджу!» Кастинг для Брекенрайдж пройшов вдало. Розробники в особливий спосіб готували юну актрису до своєї ролі. В одній зі сцен вони попросили бігти за кимось, зачинити шафу, а потім засміятися. Лише набагато пізніше Жаклін дізналася, що в цьому епізоді вона зачиняла Джеймса в кімнаті наодинці з монстром. Режисери були дуже обережні й намагалися захистити дитину від будь-якого небажаного контенту. Найбільше актрисі сподобалося захоплення руху — їй потрібно було бігати, лазити по стінах і падати на мати у спеціальному костюмі[91].

Обличчя Сіхі було видалене з документального фільму про створення гри. Konami не повідомляла Гаю про вихід цієї стрічки, через що він неприхильно відгукувався про керівництво корпорації[60]. Після анонсу Silent Hill HD Collection видавець попросив підписати усіх акторів необхідні документи «заднім числом». Однак Сіхі вважав, що Konami винна йому відрахування за перевидання гри, оскільки він надавав права на використання свого образу лише в оригінальній PS2-версії Silent Hill 2. Видавець у відповідь повідомив, що HD-видання вийде з новим озвученням від інших акторів і додаткових виплат Гай не отримає[27][82][137]. Бейкер в інтерв'ю заявляв, що не можна підставляти під удар власних роботодавців і в тому, що Сіхі не запропонували участь в проекті, винен лише він сам[138]. Мері Елізабет Макглінн вважала, що їм вдалося привнести дещицю природності в свою роботу, та сподівалася, що шанувальники схвалять нову версію гри[137]. Проте оновлені голоси викликали негативну реакцію фанатів серії[27][138]. Врешті Сіхі зв'язався з продюсерами й урочисто підписав папери разом зі своїми колегами. Тож перевидання у підсумку підтримувало дві версії озвучування[27][139].

Основа психології страху

Ерос

Танатос

Концепція гри вибудована навколо нового для серії виду страху. В Silent Hill 2 інстинктивний острах викликається тим, що гравець не бачить небезпеку, хоча й знає, що поруч щось є[112][107]. На думку Імамури, якщо певним чином дати геймеру зрозуміти, що поруч щось є, це викличе більш сильне відчуття, ніж якщо його просто налякати[12]. Масахіро Іто хотів передати емоції не так візуально, як духовно та розумово[102]. Почуття страху в проекті було результатом серйозного мозкового штурму. Такайосі Сато казав:

Жах має проймати серця людей. <...> І щоб цього досягти, треба оголити людські емоції та їх мотивацію, аби пробудити бажання жити. Кожного непокоять лише два питання: секс і смерть. Щодня. І якщо ми хочемо налякати чи приголомшити, то маємо серйозно замислитися над цими двома темами.

До кожної смерті Team Silent прагнули додати еротизм. Це виражалося в дизайні монстрів. Наприклад, Мертві медсестри були одягнені в короткі сукні з глибокими вирізами на грудях, Манекен складався лише з ніг, Пирамідоголовий ґвалтував двох істот. Концепція знаходила своє відображення і в дуалізмі Марії: в ній крижаний холод, подібний смерті, змінювався чуттєвістю. Найзначнішим епізодом, що яскраво ілюструє ці постулати, стала сцена в тюрмі. Сугуру Муракосі пояснював, що в цій сцені з Джеймсом розмовляє Марія, проте вона дуже нагадує Мері. Це місце мало збентежити гравців та змусити їх задуматися, що, можливо, вона і є Мері. Зазвичай Марія сексуальна, але тут Муракосі спробував зменшити її звабливість. А наприкінці Марія, що прикидалася Мері, знову стає собою; її голос та поза стають більш сласними. Така емоційна двозначність додавала хорору поетичності[107].

Діркам відповідає карта Смерті

До гри було включено багато «дивних» і психологічних елементів. Сюди відносяться символічні дірки, червоні квадрати, зникаючий лист, працюючі в покинутому місті світлофори, спосіб отримання пістолету[К 8], монстри у реальному світі, нереалістична структура будівель тощо[53]^:29[141][142]. В Історичній спілці головний герой знаходить так звані «дірки», до яких також відносяться вертикальні коридори та отвори з драбинами. Джеймс неодноразово перетинає їх наскрізь, ніби його щось притягує[141]. Незвичайні коридори та двері в підлозі свідчать про нереальність світу, котрий бачить герой[143]. Ці отвори символізують прірву, що відкрилася в його серці. Вони є дорогою до глибин душі, і з їх допомогою протагоніст потрапляє у світ власної підсвідомості та визнає скоєний злочин. Дірки ваблять людей, в чиїх серцях криється пітьма[141].

Як візуальні прийоми у грі були використані два символи серії: туман і пітьма. Мета їхнього використання — налякати гравця. Вони приховують горизонт, обмежують поле зору, стирають межі між небом і землею, утворюючи нечітку межу між сном та дійсністю. Туман можна сприймати як думки мертвих, що підіймаються з дна озера і стеляться Сайлент Хіллом. Для створення відповідної атмосфери також використано noise-ефект, що посилюється по мірі розгортання подій. А кути, під якими дивиться віртуальна камера, мають передавати душевний стан задіяних у сцені персонажів[144].

Бекграунди в проекті ґрунтуються на принципі відрази та тяжіння. Не зважаючи на свій достатньо дивний і неприємний вигляд, вони, на думку Team Silent, не позбавлені краплі чарівності й суттєво впливають на атмосферу. Арт-директор хотів створити щось, що дійсно бентежитиме гравців, одночасно і ваблячи їх. Вуличні екстер'єри мали створювати відчуття, що місто більше, ніж може собі уявити сторонній спостерігач. Послідовності певних просторів і приміщень мали викликати у гравця відчуття ізольованості. Спуск схилом через ліс до кладовища, що трапляється на початку гри, навмисне зробили занадто затяжним, аби у гравців з'являлося відчуття, що назад протагоніст вже не повернеться[53]^:104[107].

Художники також додали в проект багато деталей, непомітних на перший погляд. Мертве тіло перед несправним телевізором в одній із квартир будинку «Лісова долина», котре гравці бачать зі спини, це сам Джеймс — використано ту ж полігональну модель, те ж обличчя. Цей образ відображає уяву головного героя. В іншій квартирі того ж будинку гравець знаходить ліхтарик на манекені; одяг, що висить на ньому, це сукня Мері. Всі ці загадкові деталі поєднувалися, аби сформувати фон, ідеальний для створення відчуття самотності[53]^:61[107].

Розробники були зачаровані роботами Девіда Лінча та пов'язаними з ними страхітливими образами[53]^:39[145]

Художній стиль гри формувався під впливом кіноробіт Девіда Кроненберга, Девіда Фінчера, Альфреда Гічкока, Едріана Лайна, Андрія Тарковського; полотен Френсіса Бекона, Рембрандта й Ендрю Ваєта, а також творчості скульптора Ганса Беллмера[53]^:78[44][146]. Акіхіро Імамура заявляв, що на Silent Hill 2 також вплинули роботи Девіда Лінча[112]. Зокрема у гри багато спільного зі стрічкою «Загублене шосе». Обидві історії побудовані навколо вбивства головним героєм своєї дружини, втрати спогадів і галюцинацій. У обох важливу роль грають фатальні жінки, що є копіями покійних дружин, породженими уявою протагоністів. У обох творах також фігурують сексуальні мотиви, персонаж на ім'я Едді, на котрого чекає смерть, тюрма, відеокасета та певний аналог Пірамідоголового — таємничий чоловік з відеокамерою, що руйнує створену ілюзію[15]. З фільму «Синій оксамит» прийшла сцена де головному герою доводиться ховатися у шафі[145]. До цього твору відсилають також точки збереження у вигляді листів червоного паперу[45].

Основа сюжету була натхнена романом Федора Достоєвського «Злочин і кара»[10][147]. Посередньо на проект вплинули відеоігри Tomb Raider, Alone in the Dark, перший Silent Hill і манга «Дзижчання» Даідзіро Морохосі[42][44]. Фінал фільму «Тридцять сім і два щоранку» Жан-Жака Бенекса, про любов юнака до своєї божевільної помираючої подруги також позначився на сюжеті. Хіроюкі Оваку згадував, що лампочки в консервній банці, що фігурують в одній з головоломок, були взяті з анімаційного фільму Яна Шванкмаєра «Аліса»[145].

Якщо Джеймсу до рук дати бензопилу та залишити на якийсь час над здоланим ворогом, він здійме її над головою — так само робив персонаж Еш Вільямс з кінострічки «Зловісні мерці» Сема Реймі[45]. Також оглядачі відмічали вплив фільмів «Дзвінок», «Повсталий з пекла», «Сім», «Механічний апельсин», «А тепер не дивись», «Відьма з Блер», «Крізь горизонт», серіалу «Твін Пікс», творчості Джорджа Ромеро та повісті «Туман» Стівена Кінга[40][102][113][148][149][150][151]. Зміст книжки «Кривава церемонія», котру можна знайти в грі, перекликається з ритуалами майя і ацтеків[152].

Усі тринадцять вулиць Сайлент Хіллу, що позначені на карті в другій та третій частинах серії, названі на честь письменників. Сюди належать: автор фентезі Роберт Натан, драматург Девід Уілтц, автор містичних романів Девід Ліндсей, детективний романіст Ендрю Ваксс, Девід Мартін, котрий спеціалізується на психологічних трилерах, Вільям Катц, що працює на ниві науково-фантастичного саспенсу, Джонатан Керрол, що пише в жанрі магічного реалізму, а також Лоренс Сандерс, Річард Нілі, Томас Гарріс, Джон Саул, Рональд Мансон, Рут Ренделл, Джон Сендфорд і Кіт Рід[49].

Такайосі Сато, дизайнер персонажів, провів дев'ять місяців у Сан-Франциско, де зокрема вивчав буденне життя містян, особливості їх ходи та зовнішнього вигляду і навіть кісткову структуру типового американського обличчя. Цей досвід послужив при розробці головних героїв[108]. Як казали розробники, Джеймсу, не зважаючи на те, що він був основним персонажем, не належала ключова роль при роботі над проектом. Марія — чарівна жінка, що втілює всю неоднозначність Silent Hill 2. На думку Team Silent, її хвилююча подвійність привертає набагато більше уваги, ніж риси інших героїнь. Сато пояснював таку зацікавленість тим, що Марія — ідеальна жінка. Вона не має жодної зморщечки, жодної вади, поганої риси, але в той же час ідеал не можна полюбити. Як візуально так і технічно героїні намагалися додати реалізму[107]. Вона вміло використовує свою слабкість, визивно вдягається[58][153]. Марія брюнетка, але в її волоссі зустрічаються також червоні та білі відтінки. Відомо, що на початкових етапах дівчина була більш сексуальною, ніж у підсумку.

Сато вважав, що тіло не приваблює без виразного обличчя, тому CGI-директор узяв собі за мету оживити лице героїні. Він навіть сам намагався зобразити звабливу міміку перед дзеркалом, після чого колеги прозвали його збоченцем. При анімації обличчя Такайосі вирішив не використовувати захоплення руху (котрим послуговувалися для запису значніших рухів), оскільки технологія на той час була недосконалою і здатною фіксувати лише чіткі рухи. Тому даний процес здійснювався вручну, комбінуванням різноманітних виразів обличчя з наступним обранням найкращого варіанту. Розробники розповідали, що геометрія облич Мері та Марії однакова, дещо відрізняються лише форма черепу, скелет та мускулатура[107]. Одяг Марії точно повторює вбрання Крістіни Агілери на церемонії вручення нагород Teen Choice Awards у 1999 році[154].

На відміну від Джеймса, Анжела, на думку розробників, дійсно дивна. За їх задумом, їй близько 17 років, але в грі вона виглядає старшою. Її лице мало виглядати емоційно. В душі Анжели щось приховано, і Сато передав це рисами обличчя. Її погляд намагалися зробити більш дорослим. Те ж стосується і голосу, тому героїню озвучила Донна Берк, котрій на той час було близько 36 років[107][155]. За словами розробників, створення Едді проходило в певній мірі весело. Акіхіро Імамура заявляв, що його друг дуже схожий на Домбровскі, деякі його риси і було запозичено. Персонаж виглядає неповоротким, він набагато товстіший за інших дійових осіб, і його очі дуже швидко рухаються[107].

Косплей Пірамідоголового

У грі близько десяти різновидів монстрів, включно з чотирма босами. Усі вони виглядають як гротескні істоти та породжені свідомістю протагоніста, котрого мучить почуття провини[156]. Арт-директор Масахіро Іто намагався уникнути стандартних «чудовиськ з жахастиків». Ці істоти не мають ані рогів, ані надзвичайних сил; при їх створенні керувалися ідеєю надання потворам людських рис, аби викликати почуття жалю у тих, хто їх вбиватиме[15][107]. Гравці мали повірити, що всі створіння колись були людьми. Їх способи пересування, наприклад, засновані на ході сп'янілої людини, на повзанні маленьких дітей тощо. Масахіро малював натхнений своїм улюбленим художником, ірландським митцем Френсісом Беконом[102][107].

Кожній істоті притаманний певний символізм. Так, Лежача фігура (англ. Lying Figure), що вивергає отруйний смог і пересувається лежачи на землі, уособлює пацієнта в агонії та відображає страждання Джеймса. В ранніх ескізах монстр був одягнений у червоні чоботи та поїдав трупи. В інших версіях верхня частина тіла монстра була огорнута тканиною, що натякало на скутість та замкненість[156]. Ідея цієї істоти прийшла Іто, коли він побачив свого друга-програміста, вдягненого у трикотажну сорочку з капюшоном: він йшов повільно, а руки тримав у кишенях, притисненими до тіла[107].

Пузиреголова медсестра (англ. Bubble-head Nurse) має наводити на думки про Мері, котра лежить у лікарні. У ранньому варіанті істота тягала за собою крапельницю, а не сталеву трубу[156]. Її зовнішній вигляд — прояв сексуальної фрустрації Джеймса[157]. Мандарин (англ. Mandarin) символізує приглушене та незбагнене страждання, через яке він не може стояти на землі. Манекен (англ. Mannequin), що реагує на світло та має вигляд двох з'єднаних на талії пар ніг, уособлює природні потяги головного героя[156][157]. Пірамідоголовий вважається відображенням тієї частини свідомості протагоніста, котра розуміє, що він заслуговує на покарання[156]. Він також символ чоловічого боку психіки Джеймса, звідки походить жорстокість і насилля[157]. Абстрактний татусь (англ. Abstract daddy) має подобу ліжка з двома накритими фігурами на ньому, де нижня половина намагається уникнути домінуючої верхньої. Отвір на голові нижньої фігури нагадує піхву[157]. Це чудовисько символізує минуле Анжели. Решітка Губ з плоті (англ. Flesh lips) означає постіль, а «рот», розміщений на животі, уособлює Мері[54][156]. У початковій версії у монстра замість «рота» знаходилась пухлина. Фінальний бос, Мері, ширяє в повітрі й атакує щупальцями, схожими на виноградну лозу. Ця істота втілює існуючі в душі Джеймса протиріччя відносно його дружини в останні дні її життя[К 9][156].

Silent Hill 2 вийшла для платформи PlayStation 2 у США 24 вересня 2001 року, в Японії вона з'явилася на три дні пізніше, а в Європі через два місяці — 23 листопада[1]. На Xbox гра виходила під різними назвами. Silent Hill 2: Restless Dreams (укр. Тривожні сни) з'явилася 20 грудня 2001 року в США, Silent Hill 2: Saigo no Uta (укр. Остання пісня) — 22 лютого 2002 року в Японії, Silent Hill 2: Inner Fears (укр. Внутрішні страхи) — 4 жовтня 2002 року в Європі[5]. 2 грудня 2002 року гра вийшла для персональних комп'ютерів на базі операційної системи Microsoft Windows в США, а 28 лютого 2003 року режисерська версія PC-порту Silent Hill 2: Director's Cut з'явилася у Європі[6]. До деяких видань увійшли також додаткова кінцівка та сценарій «Породжена бажанням» (англ. Born from a Wish), що спочатку планувався як Xbox-ексклюзив[39][159].

Режисерська версія проекту для платформи PlayStation 2 в Японії вперше з'явилася 4 липня 2002 року і була перевидана 7 серпня 2003 та 15 липня 2004 року. У США реліз цього варіанту гри відбувся у жовтні 2002, а в Європі — 28 лютого 2003 року[4]. Разом з іншими іграми серії Silent Hill 2 увійшла до зібрання Silent Hill Collection, продаж якого почався 26 квітня 2006 року в Європі, та до бокс-сету Silent Hill Complete Set, що вийшов 6 серпня 2006 року в Японії[2][3][160][161][162]. Також гра присутня у зібранні Silent Hill HD Collection, котрий, на відміну від попередніх видань, отримав дещо покращену графіку та підтримку системи трофеїв від PlayStation Network та Xbox Live Achievements[117][118][119].

Silent Hill 2 було видано на різноманітних носіях: 3 CD-дисках, 1 DVD та Blu-Ray[11][12][13]. За бюджету орієнтовно в 7—10 мільйонів доларів США[10] гра розійшлася тиражем понад 1 550 000 копій[163]. Основна частина з них, 1 280 000 примірників, була випущена для платформи PlayStation 2. З цього числа 49% прийшлись на Північну Америку, 38,2% на Європу, а 12,8% на решту країн[164]. З версією для приставки Xbox було реалізовано 280 000 дисків[165], відомості про продажі PC-версій відсутні[166]. Невдовзі після релізу гра була майже у кожного четвертого власника PlayStation 2[17]. Перевидання Silent Hill HD Collection було продано тиражем у 360 000 екземплярів[167].

Вихід гри супроводжувала рекламна кампанія[168]. Для Silent Hill 2 було випущено чотири трейлери. Два з них для виставки Tokyo Game Show 2000 і 2001 років (Autumn та Spring), один для виставки Electronic Entertainment Expo 2001[73]. Ще одне майже 7-хвилинне відео під назвою Press Event Trailer увійшло до бонусного DVD[169]. У цих роликах присутні певні сцени, котрі так і не з'явилися безпосередньо в самій грі[54].

Європейське видання гри містило додатковий диск Making-of з набором трейлерів, галереєю зображень і скріншотів, життєписами співробітників Team Silent, а також 32-хвилинний документальний фільм про створення гри[170]. Його зйомками займалася студія «Fun Pl@yer» за підтримки «Fun TV»; режисером став Ніколас Беуглет (англ. Nikolas Beuglet). Відео було поділено на кілька частин: «Алхіміки емоцій» (англ. Alchemists of emotion), «Задні плани. Відраза та тяжіння» (англ. Backgrounds. Repulsion and attraction), «Створення персонажів. Емоції та неоднозначність» (англ. Creation of the characters. Emotion and ambiguity), «Створення монстрів. Щось людське» (англ. Creation of the monsters. Something human), «Музика та звуки. Під шкірою» (англ. Musics and sounds. Under the skin), «Психологічний хорор. Ерос і Танатос» (англ. Psychological horror. Eros and Thanatos) и «Розшифровка сцени. Мері чи Марія?» (англ. Scene decoding. Mary or Maria?). Закінчувався ролик цитуванням слів Френсіса Бекона[107]. DVD Lost Memories «The Art & Music of Silent Hill» містив два бонусних відеокліпи, пов'язаних з проектом. Перший з них, «Fukuro» (укр. Мішок), за авторством Акіри Ямаоки, Масахіро Іто та Такесі Іто, демонстрував рот з оком усередині, а також Пірамідоголового, що ґвалтував Лежачу фігуру і Манекенів. Дійство відбувалося під супровід музики та жіночий стогін. Інший, «Ki-no-ko» (укр. Гриби), котрий створили Масасі Цубояма, Сугуру Муракосі, Такесі Міура й Акіра Ямаока, під музику показував відеоуривки з чудернацькими грибами, рух коридором, ноги, що видовжуються; у фіналі з'являвся Джеймс[73].

Для відеогри було видано більше десятка офіційних посібників: «Official Guide», «Official Guidebook», «Navigation File», «Speed Run Guide», «Official Strategy Guide», «Complete Guide & World Guide», «Official Complete Guidebook», «The Official Strategy Guide (Authorised Collection)», «Saigo No Uta Official Guide» та інші. Видавцями виступили компанії Konami, NTT Publications, Brady Games, Piggyback, Futaba Publications, Dengeki, Mediaworks і New Age. Об'єм друкованої продукції різниться: від 95 до 191 сторінок. Більша частина книг вийшла в Японії, деякі — у США та Європі[158][171][172][173][174][175][176][177][178][179]. Також Silent Hill 2 розбирається у присвяченому першим трьом іграм довідковому виданні «Silent Hill: Lost Memories»[180]. Окрім різноманітної друкованої продукції, в 2006 році було видано роман Садаму Ямасіта (англ. Sadamu Yamashita) «Silent Hill 2: The Novel» з ілюстраціями Масахіро Іто[53]^:130[181]. Серед випущеної сувенірної продукції присутні майки, футболки, чашки, куртки Джеймса, а також фігурки монстрів[17][147][182][183][184].

Лицьова сторона обкладинки японської версії альбому, де зображено Марію, що лежить на сцені клубу Heavens Night. У грі такий кадр не зустрічається[54]

Композитором і звукорежисером Silent Hill 2 виступив Акіра Ямаока[107]. Композиції другого альбому відображають трагічну долю персонажів[131]. Ямаока заявляв, що у цієї роботи власний стиль, котрий не був натхнений кінематографом. На написання головної композиції «Theme of Laura» у митця пішло лише три дні. Даний трек, в основі якого лежить сумна мелодія з сильним ритмом, передає всю меланхолію гри[107][185]. Акіра називав цей трек найулюбленішим[186][187]. Ямаока хотів пересвідчитися, що його музика викликає у людей емоції[107]. Композитор мав на меті змінити уявлення про концепцію його музики, що склалося після виходу саундтреку до першої частини серії, тому до деяких треків додано елементи жанру енка та західного року. Він заявляв: «Таким чином, я ніби зробив крок назад та зосередився на створенні музики, котру було б легко та комфортно слухати звичайним людям»[131].

Музична гама саундтреку досить різноманітна — ембієнт, індастріал, тріп-хоп, рок та електроніка[188]. Семплами до деяких треків послугували звуки ударів парового молоту, скреготання бензопили по металевій стінці та дитячі молитви[188][189]. Композитор використав у творах скрипку, синтезатор, акустичну гітару, фортепіано, електронне піаніно, флейту, віолончель, барабани та дзвони[109][189][190].

В Японії саундтрек вийшов на CD-диска 3 жовтня 2001 року[191][192]. Того ж року відбувся і європейський реліз. Оформлення альбомів різнилося, проте обидва містили 30 вибраних треків з гри[193][194]. Цифровий реліз саундтреку відбувся 21 вересня 2007 року[195]. Також згодом 9 композицій увійшло до UMD Silent Hill Experience[196], а увесь альбом — до DVD Lost Memories «The Art & Music of Silent Hill»[73] та зібрання Silent Hill Sounds Box, що вийшов 16 березня 2011 року[197][198]. Частина треків також прозвучала в першій екранізації[15]. В 2006 році на концерті Play! A Video Game Symphony, що відбувся в Чикаго, Ямаока виконав деякі музичні композиції, у тому числі «Theme of Laura», з повнорозмірним оркестром[199].

Альбом отримав схвальні, повні захвату відгуки рецензентів. Оглядач порталу Game-OST назвав саундтрек одним з найкращих в історії комп'ютерної індустрії. Відзначено, що він вирізняється високою атмосферністю та здатністю налякати слухача; проте композиції мають і ліричну сторону, «тонку, душевну та безмежно гарну». Ямаокі вдалося знайти баланс між віртуозними гітарними рифами та простою мелодією, «що лягає глибоко в душу»[188].

Кіро Хейзел (англ. Kero Hazel), рецензент Square Enix Music Online, підкреслив, що відкриваючі треки завжди були сильною стороною альбомів композитора. За його словами, інструментальна рок-п'єса «Theme of Laura» під час прослуховування постійно динамічно змінюється; особливо критик відзначив додавання скрипки та несподіваної побічної теми. Другий та наступні за ним треки, як і планувалося автором, сильно відрізняються від творів з першого альбому. «White Noiz» являє собою атмосферний гул, котрий створює незвичайне відчуття гармонії. «Forest» керується заданим тоном, але виконаний в іншій манері, створюючи псевдо-мелодію з делікатністю фортепіанних п'єс Дебюссі. Вісімнадцятий трек, «Love Psalm», можна було б назвати стилістичним клоном першої композиції, але він має дещо складніше виконання та сумніше звучання. У «The Reverse Will» відмічається дивовижна мелодія флейти та похвальний барабанний ритм. Улюбленим треком альбому оглядач назвав «Angel's Thanatos», виконаний у стилі хард-рок. Також критику сподобались фортепіанні п'єси. Підбиваючи підсумок, рецензент назвав даний музичний альбом одним з найзахопливіших саундтреків, що він коли-небудь чув. Оцінка склала 9 балів з 10[189].

Black Mamba, оглядач того ж таки Square Enix Music Online, найкращою роботою альбому та перлиною усієї серії назвав «Theme of Laura», що вирізняється яскравими акордами та сміливою мелодією. В протилежність йому поставлено «Angel's Thanatos» зі спотвореним гітарним звуком і важкими ударними. Рецензенту також сподобалася недооцінена на його думку композиція «Love Psalm». «Promise», де синтезатор звучить у повільному темпі, видалася критику занадто нетрадиційною. «Forest» з м'яким електронним піаніно та струнними названо достатньо вільним та динамічним треком. «Promise (Reprise)» було названо дуже красивим музичним твором, що складається з простої фортепіанної мелодії у супроводі синтезатору. За словами Black Mamba, композиція являє собою чудовий приклад діапазону Ямаоки як композитора. Трек «Magdalene», на думку критика, починається гарно, але розвивається «в нікуди». Найбільш експериментальною композицією альбому названо «The Reverse Mill». У підсумку саундтрек також отримав 9 балів[190].

Схвально відгукнувся про альбом і оглядач Z-Freak. На його думку, перший трек, «Theme of Laura», що починається акустичною гітарою та поступово перетікає в рок-баладу, багато в чому схожий на відкриваючий трек з першого альбому. Похмурий та гнітючий «White Noiz», за словами критика, задає тон переважній частині саундтреку. «Forest» ним названо красивою композицією, що передає почуття самотності. «Ashes and Ghost» названо одним з найбільш тривожних треків альбому: спочатку постійний швидкий бій барабану супроводжується моторошним звуком, що нагадує полоскання горла, згодом трек «заспокоюється» та змінює супровідні звуки на скрип несправного ксероксу, після чого лунають крики болю та мук. «Noone Love You», зі слів оглядача, чудово передає відчай, а заключна композиція багато в чому повторює першу, проте в ній також звучать меланхолічна скрипка та фортепіано. Як і в двох попередніх випадках альбом отримав 9 балів з 10[109].

Silent Hill 2 отримала переважно схвальні відгуки в профільній пресі. Рейтинг версії для PlayStation 2 на агрегаторі Metacritic становить 89 балів зі 100; з 34 враховних рецензій 31 була позитивною і 3 містили змішане відношення до проекту[200]. Рейтинг Xbox-версії дещо нижчий — 84 бали. При цьому з 23 рецензій 3 також змішані, а 20 — позитивні[201]. Найнижчий бал, 70 зі 100, отримав порт для персональних комп'ютерів. Було враховано 11 публікацій: 6 позитивних, 3 змішані та 2 негативні[202]. Схожу статистику опублікували й інші сайти. На GameRankings консольні версії для PS2 й Xbox мають 85,82% (врахована 51 рецензія) і 82,4% (39 рецензій) відповідно[203][204]. PC-версія проекту тут має 71,3% рейтингу (10 рецензій)[205]. На порталі GameStats складені за оглядами фахівців рейтинги є найвищими і за максимальної оцінки в 10 балів становлять: 8,8 балу для PS2, 8,5 балу для Xbox та 8,1 балу для PC[206][207][208].

Проект потрапив до рейтингу 2007 року «Топ 100 ігор усіх часів» за версією IGN, де зайняв 97 місце[101]. На цьому ж сайті він також займає 14 місце в чарті 2008 року «Топ 25 PS2-ігор»[209], 20 місце в чарті 2009 року «Топ 25 PS2-ігор усіх часів»[29] та 54 у чарті 2010 року «Топ 100 ігор на PlayStation 2»[210][211]. Локація «госпіталь Брукхевен», котра мала реальний прототип, посідає 42 місце в спискові «Топ 100 ігрових моментів» за версією того ж видання[212][213], а локація «Історична спілка Сайлент Хіллу» входить до «59 рівнів, що варто зіграти перед смертю» від видання GamesRadar[214].

Гра очолила список 10 найстрашніших ігор (англ. Top 10 Scariest Games), складений каналом X-Play[28]. Той самий ресурс віддав їй 85 місце в переліку «Топ 100 ігор усіх часів»[215]. Проект також очолив «Топ 25 найкращих хорор-ігор усіх часів», складений Еріком Свейном (англ. Eric Swain) з сайту Gameranx[216] і рейтинг відеоігор-жахастиків за версією Джейда Крауса (англ. Jade Kraus) для 1UP.com[217]. Також Silent Hill 2 посідає срібну сходинку в рейтингу «Топ 10 найстрашніших ігор усіх часів» від оглядача інтернет-ресурсу Joystick Division Джеймса Хокінса (англ. James Hawkins)[218], і 5 місце в списку найстрашніших ігор за версією GamePro[53]^:140.

Гра стала вибором редакції багатьох ігрових ресурсів, серед них: IGN[22], Game.exe[11], «Страна игр»[14], Absolute Games[7]. За підсумками 2002 року гра отримала від журналу «Игромания» нагороди як «Найбільш атмосферна» та «За найкращу музику»; оглядачі підкреслили безпрецедентний рівень занурення у ігровий світ і назвали Silent Hill 2 геніальною роботою[219].

Огляди

Світові Видання Оцінка Absolute Games 80/100 (PC)[7] AllGame [220] Eurogamer 9/10 (PS2)[23] 9/10 (Xbox)[221] Famitsu 34/40 (PS2)[222] 32/40 (Xbox)[223] Game.EXE 4,6/5 (PC)[11] Game Revolution А-[224] GameSpot 7,7/10 (PS2)[34] 7,9/10 (Xbox)[225] 6,2/10 (PC)[24] GameSpy 96/100 (PS2)[226] 86/100 (PC)[227] IGN 9/10 (PS2)[22] 8,4/10 (PC)[30] Игромания 8,5/10 (PC)[12] ЛКИ Орден (PC)[31] Страна игр 7,5/10 (PC)[14] Агрегатори Агрегатор Оцінка GameRankings 85,82% (PS2)[203] 82,4% (Xbox)[204] 71,30% (PC)[205] GameStats 8.8/10 (PS2)[206] 8,5/10 (Xbox)[207] 8,1/10 (PC)[208] Metacritic 89/100 (PS2)[200] 84/100 (Xbox)[201] 70/100 (PC)[202]

На думку Дага Перрі (англ. Doug Perry), оглядача сайту IGN, Silent Hill 2 не ламає класичні концепції жанру, але містить моторошну сюрреалістичну історію, сповнену достовірними персонажами та неймовірною атмосферою. Візуальний стиль другої частини серії ефектний та принадливий, кінематографічні ракурси віртуальної камери дають гравцю значний ступінь контролю за перебігом подій, хоча камера й не ідеальна, і користуванню нею потрібно вчитись. Ігровий процес має добрий темп і містить в собі розумну частку дослідження, що витрачається на вирішення загадок. За словами критика, в Silent Hill 2 гравці постійно втрачатимуть рівновагу, відчуватимуть нервозність, занепокоєння та чистий психологічний страх, сталий та посилений клаустрофобією. Перрі високо оцінив властивості туману, зовнішній вигляд персонажів, відеоролики та якість текстур. Озвучування назване ним правдоподібним. До сильних сторін проекту рецензент також відніс звуковий та музичний супровід. Фінальна оцінка склала 9 балів з 10[22].

Аналогічно висловився і Том Бремвелл (англ. Tom Bramwell), критик журналу Eurogamer. Він, хоча і відмітив незручність віртуальної камери, назвав Silent Hill 2 фантастичною грою з хорошою системою управління, операторською роботою та чудовим оповіданням. Він також виказав думку, що туман посилює ефект кінематографічності та сприяє відчуттю клаустрофобії. У статті автор в основному відзначив ті ж сильні сторони, що й попередній рецензент, і теж поставив грі 9 балів. На завершення він підкреслив, що даний проект за усіма параметрами випереджає існуючі на той час твори з серії Resident Evil[23].

Рецензент інтернет-порталу Allgame Джон Томпсон (англ. Jon Thompson) вважав, що геймплей гри страждає від спорідненості з першою частиною, проте все ж містить достатньо жаху, аби називатися достойним проектом для поціновувачів жанру. Важкість проходження гри критик назвав занизькою, а загадки — занадто легкими. В той же час сюжет було названо переконливим, а атмосферу більш тонкою, порівняно з попередньою частиною. Було також відзначено і ті сильні сторони, про які схвально відгукувалися у вищезгаданій пресі. У підсумку твір отримав 3,5 балів з 5 можливих[220].

Рон Дулін (англ. Ron Dulin), оглядач сайту GameSpot, писав, що проект, як і будь-яка інша гра в даному жанрі, поєднує незрозумілі загадки, сумбурні ракурси камери та спалахи насилля. На його думку серії Resident Evil при цьому «вистачило розуму черпати натхнення з зомбі-фильмів», а Silent Hill 2 вибудовує безглузду історію навколо серйозних тем — божевілля, невиліковної хвороби та знущання над дітьми. Через це сміховинний сюжет та жахливі діалоги не викликають навіть примітивного задоволення, як то буває при перегляді фільмів жахів категорії B. До позитивних моментів критик відніс атмосферу, дизайн монстрів та гнітюче художнє оформлення; до негативних — «дивні розмови» персонажів, незрозумілість оповіді загалом, типові повторювані головоломки та мале розмаїття істот. На думку Дуліна, основна проблема гри полягає в тому, що вона нікого не лякає насправді. Тож від даного рецензента твір отримав лише 6,2 бали з 10[24].

Антон Логвінов з журналу «Игромания» назвав гру одним з найатмосферніших та найстрашніших проектів з шикарним саундтреком і незвичайним сюжетом, котрий одночасно і прозорий, і прихований павутиною авторського задуму: він вибудований на недомовках, загадках і протиріччях. Атмосфера Silent Hill 2, за словами оглядача, ґрунтується на контрасті пітьми та туману, міста звичайного та його альтернативної версії; ігровий світ нелогічний, а події видаються ірреальними. Описуючи портовану PC-версію продукту, критик похвалив багатополігональні моделі персонажів з чудовою мімікою та майже справжнім волоссям, прекрасні скриптові сцени, туман та тіні. Одним з головних недоліків проекту у цілому було названо незбалансований геймплей. Оцінка видання склала 8,5 балів за десятибальною шкалою[12].

Маша Аріманова, оглядачка видання «Game.exe», назвала твір достойним психологічним трилером в обкладинці жахастику, новим словом у жанрі survival horror та однією з головних ігор на платформі PlayStation 2 у 2002 році. За її словами, битви з породженнями власного несвідомого — робота досить огидна й марудна. Також Аріманова підкреслила, що сюжетна лінія Silent Hill 2, зосереджена на людських проблемах, далека від Resident Evil чи Alone in the Dark. Головоломки було названо посібником з психоаналізу, а дизайнерам, за її словами, ідеально вдалося передати природу нічного жаху на стикові творчості Джона Карпентера та Амерікена Макгі[11].

Редактор журналу «Страна игр» Анатолій Норенко писав, що у грі присутньо багато знаків, розгадувати які — суцільне задоволення. І якщо спочатку діалоги здаються незрозумілими, то ближче до розв'язки пояснення знаходяться майже усьому. На думку критика, відчуття невизначеності та безвиході не покидає гравця протягом усього твору. Добрими словами традиційно було відзначено музичний супровід та візуальну складову, а найслабшим місцем було названо геймплей, котрий, втім, швидко відходить на другий план та служить лише платформою розвитку подій. За десятибальною шкалою оцінка видання склала 7,5 балів[14].

Янош Грищенко у виданні «Путеводитель: Страна игр» назвав Silent Hill 2 грою, що виходить далеко за рамки стандартного survival horror. Вона являє собою історію життя, любові, страху, смерті та відчаю і ґрунтується на людській психології та нездоланих дитячих страхах. Team Silent створили свій маленький всесвіт, де гравцеві доводиться балансувати на межі безумства разом з головним героєм. Присутні недомовки породжують інтригу, змушують думати та боятися. Підведений критиком підсумок виявився пророчим: «Без сумніву, за кілька років Silent Hill 2 стане чимось більшим, ніж звичайна horror-гра. Вона стане класикою»[67].

Незважаючи на неоднозначну реакцію преси через численні технічні огріхи[25][26][27], середній рейтинг перевидання для обох платформ є досить високим і становить близько 70%[237][238][235][236].

Джон Мінклі (англ. Johnny Minkley), оглядач ігрового ресурсу Eurogamer, вважав, що колекція призначена для двох різних цільових аудиторій: новачків, що вперше звернули увагу на дані ігри, та досвідчених геймерів, що хотіли б переграти класику. Мінклі зауважив, що поціновувачі серії були розгнівані недбальством нового розробника, що «знищив шедевр». Рецензент багато в чому погоджувався з цією думкою, хоча й визнавав, що проекти все ще викликають захоплення як і колись. Зокрема він описував сцену на озері, де люмінесцентна вода просвічувала перетини текстур, та задавався питанням, яким чином туман у версії одинадцятирічної давнини був кращим ніж у сучасній. Усе це разом з давніми недоліками (нелогічність загадок та незручність управління) дозволило критику поставити грі лише половину з максимальних 10 балів[228].

Оглядач ресурсу Game Revolution Блейк Пітерсон (англ. Blake Peterson) загалом був у захваті від проекту та назвав Silent Hill 2 найкращим психологічним хорором , у який будь-коли грав. Водночас він погодився, що у перевиданні крім вроджених недоліків гри присутні ще й набуті. Також Пітерсону не сподобалося нове озвучення, оригінальний варіант, на його думку, формував казкову атмосферу. Оцінка між тим склала досить високі 4 бали з 5[239].