Високопілля (Богодухівський район)

Високопілля. Вид на село з Перекіпської дороги

Проліски. Перші квіти Харківщини.

Ліщина. Майбутній урожай горіхів.

Село Високопілля розташоване на заході Валківського району та межує з Краснокутським і Коломацьким районами Харківської області. Географічно воно знаходиться на водорозділі басейнів Дніпра і Дону біля витоку річки Коломак, притоку Ворскли. На руслі річки Коломак по території Валківського району є декілька ставків. Перші чотири з них утворилися в межах села Високопілля: Фатіївський, Хомутянський, Кукочка, Гвоздьовський або Дегтярський.

Через село проходить двоколійна залізниця Полтавського напряму із зупинним пунктом Садки.

На відстані 1 км на захід від Високопілля знаходиться село Водяне Краснокутського району із проміжною станцією Водяна. Високопільчанам, які мешкають в західних районах села при пересуванні залізницею зручно користуватись станцією Водяна. А мешканцям східних районів — зупинною платформою Мар'їне. В лісовому масиві між Водяним і Високопіллям розташоване село Гайворонське.

До автотраси Київ — Харків, яка проходить через районний центр Валки, від села Високопілля через села Перекіп і Старі Валки відстань становить 18 км.

Село Високопілля — одна з найвищих точок рельєфу в Харківській і Полтавській областях, що і дало йому назву від слів «високе поле».

Велика територія села, географічне розташування вздовж чотирьох водоймищ по руслу річки Коломак, протяжність в минулому військових сотенних поселень продиктували необхідність назв районів села і прилеглих територій: Берестова, Фатіївка, Причепилівка, Садки, Центр, Хомутівка, Низ, Край, Кукочка, Багнівка, Свистунівка, Клубанівка, Лисойванівка, Гвоздьове, Вовчий хутір, Гайворонське.

Природні умови

Високопілля. Корінний житель лісу та частий гість присадибних ділянок.

До села прилягає великий лісовий масив урочище Хмельове.

Листяний ліс складається переважно з дубу та ліщини. Розповсюджені також липа, клен, ясен, дикоростучі яблуні та груші.

В лісі живуть лосі, сарни, кабани, єноти, лисиці, ласки, куниці, лісові тхори, зайці, а також розповсюджені лісові гризуни: вивірки, лісові миші, підземні полівки та руді нориці.

Природні умови сприятливі для багатьох видів птиць. Це солов'ї, дятли, сови, зозулі, ворони, сороки, вальдшнепи, жайворонки, кропив'янки, коноплянки і багато інших птиць.

Поселення виникло в 1670 році в результаті масового переселення українців на вільні землі Дикого поля (Слобожанщину) після постійних протистоянь з поляками та поразки українських військ під Берестечком. По імені першого поселенця козака Тихона Хмеля воно отримало назву Хмельове.

У 1679—1731 село стало частиною Ізюмської оборонної лінії.

Наступний етап розвитку поселення пов'язаний з початком будівництва в 1680 році системи оборонних споруд на південь від Харкова для захисту від набігів кочових татар. Саме тут проходив сумнозвісний Муравський шлях, по якому кочівники здійснювали набіги, вивозили награбовані скарби та невільників.

Високопілля. Дорога на Турецькому валу

Для захисту був використаний земляний вал скіфського періоду, який розташований між річкою Мжа та Коломак.

Це був рукотворний вал (Турецький вал, Перекопський вал) висотою шість метрів з двометровим рвом глибиною два метри з південного боку. Його відновили, укріпили.

Вал віками слугував нашим предкам військовою захисною спорудою, а село Високопілля — одним із сторожових форпостів Ізюмської лінії укріплень Харківського полку.

Сьогодні по цьому насипу прямує семикілометрова дорога від Перекопу до Високопілля, і тільки перед самим селом вал без влаштування на ньому дороги звертає до річки Коломак.

За даними на 1864 рік у казеній слободі Перекіпської волості Валківського повіту, мешкало 2858 особи (1374 чоловічої статі та 1484 — жіночої), налічувалось 411 дворових господарств, існувала православна церква[1].

Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 5092 осіб[2].

(слобода казена Високопілля (Хмелева) 462 1374+1484 1ЦП)

Згідно з дослідженнями педагога—історика Високопільської середньої школи Коваля Дмитра Івановича (1914—1971):

• 1686 — Хмельове нараховувало 200 жителів.
• 1780 — село відноситься до Валківського повіту.
• 1806 — освячена Свято-Миколаївська церква.
• 1848 — від епідемії холери померло 110 жителів.
• 1861 — реформи 1861 року військових поселенців зрівняли з селянами, виділили їм невелику кількість землі (в середньому по дві десятини). Найвищим органом управління стала сільська сходка, на якій вибирався староста і збирач податків. Село ставало на цивільні рейки.

Військова історія села жива до сьогодення. Жителі пам'ятають, що назви вулиць почали з'являтися в селі тільки з початку 70-х років 20 століття. Пошта знаходила адресата тільки по вказаному в адресі номеру сотні, на які було поділене село. Дивні літери в адресі (наприклад, с.Високопілля, 7с.) були незрозумілими для сторонніх та гордістю для жителів і їх знайомих.

• 1869 — введення в дію залізниці Харків — Миколаїв, яка проходить через село.
• 1873 — відкрита двокласна церковно—приходська школа на 30 учнів.
• 1900 — населення села становило 2350 чоловік. Збудована чотирикласна початкова школа, яка потім була зруйнована під час окупації села нацистськими військами.
• 1902 — селянське повстання Валківського повіту, жителі брали участь у розгромі панського маєтку і цукрового заводу в Новоіванівці. Результатом придушення повстання був царський указ про відшкодування селянами збитків поміщикам в сумі 800 тис.крб. Пізніше указ був скасований.
• 1907 — село отримало назву Високопілля. В історичних документах сучасна назва зустрічається раніше 1907 року (доповіді командуючого слобідськими полками генерала Вейсбаха в 1728 році).
• 1914 — збудовано сільську лікарню.
• 1916 — в селі була одна школа, у якій працювали 2 вчителя, навчалось 50 учнів, надходив 1 журнал, 3 газети.
• 1918 — село було окуповане червоними.
• 1921 — квітень, Валківське повстання, у якому брали участь жителі села. Придушене в травні з допомогою бронепоїзду.
• 1923 — село відноситься до Валківського району. Незначний час в радянський період адміністративних реорганізацій село відносилось до Коломацького району.
• 1927 — відкрито поштове відділення.
• 1929 — село нараховувало 1500 одноосібних господарств.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 198 жителів села[3].

Друга світова війна

• 1941 — 16 жовтня — початок окупації села нацистськими військами, яка продовжувалась 23 місяці. Під час бойових дій Німецько-радянської війни село Високопілля було на шляху німецько-нацистських танкових військ: танкових дивізій СС — «Райх», «Мертва голова», «Вікінг». Їх завданням був розгром радянської 1-ї танкової армії, 5-ї гвардійської танкової армії та контроль автодороги Харків — Полтава і залізниці Харків — Полтава. Бої велися з початку серпня 1943 року на Богодухівському напрямі (Високопілля, Шарівка, Мерчик).

Високопілля. Список полеглих воїнів-односельчан на стелі меморіалу

• 1943 — 11 вересня — звільнення села від німецько-нацистських військ[4]. Село, як і районний центр, звільняли бійці Степового фронту під командуванням маршала Радянського Союзу Конєва І. С.

В боях за звільнення села Високопілля, станції Водяна, села Шарівка командир стрілецького взводу 759 стрілецького полку 163 стрілецької дивізії лейтенант Непочатих Ілля Кирилович відзначений званням Героя Радянського Союзу.

Братські могили на трьох кладовищах села та біля Будинку культури, пам'ятник воїнам—односельчанам, траншеї та окопи на узліссях — це пам'ять про героїчне минуле села під час Другої Світової війни. 958 жителів воювали на фронтах Німецько-радянської війни, з них загинули 284 бійці, нагороджені орденами та медалями 220 чоловік[5].

Понад 200 юнаків та дівчат було відправлено на примусову працю в Німеччину.

На центральній площі села були страчені голови колгоспів Доценко І. П., Жовновач К. Р., за участь в партизанській боротьбі Коваль Ф. С., Коваль Г. П. Під час окупації було зруйновано школу, цегельний завод, 700 будинків села, 64 будинки хутора Гвоздів, 27 хат Вовчого хутору, господарства п'яти колгоспів.

Високопілля. Пам'ятник полеглим воїнам-односельчанам

• Турецкий вал, на більшій частині якого облаштована автомобільна дорога Високопілля — Перекіп.
• Братська могила радянських воїнів, де захоронено 270 полеглих. Сюди перенесені рештки з могили комісара Васильєвського, вбитого денікінцями під Водолагою та захороненого на центральній площі села.
• Пам'ятник воїнам-визволителям, полеглим в боях з нацистами, встановлений в 1951 році.
• Пам'ятник воїнам-односельчанам, полеглим в боях з нацистами, встановлений в 1978 році.
• Гідрологічний заказник місцевого значення «Коломачки». Площа 68,7 га. Природна лугова і водно-болотна рослинність, яка позитивно впливає на гідрологічний режим витоків річки Коломак[13].
• Заслуговує уваги ще одна пам'ятка — олійниця. В селі їх було дві: в Садках і на Хомутівці. Але популярніша з них розташована в Садках. Це дерев'яне приміщення з технічним поверхом, східцями, помостами, на яких розміщене технічно цікаве обладнання. Воно приводиться в дію ремінною передачею з системою валів та шківами. Замовник особисто супроводжує процес виготовлення від зважування соняшникового насіння до розливу гарячої олії. А сама технологія виготовлення (рушка, вальці, жорна, жаровні, піч, лушпиння, прес, сичики, макуха) і незабутній апетитний аромат дають високопільській олії авторитет не тільки в Харківській, а і в Полтавській області.

Високопілля. Свято-Миколаївський храм

• Свято-Миколаївський храм (УПЦ МП), побудований в 1796—1806 роках.

Заснування першої церкви відносять до 1644 року, потім храм було повністю зруйновано в 1711 році під час набігів татар. По опису Високопільського священика отця Василя храм Святого Миколая був відновлений в 1717 році. Завдяки зусиллям майора Заварикіна та місцевих селян у 1806 році був збудований кам'яний храм. Колезький радник Петро Костевський в 1827 році покрив дах храму металом. А пізніше, в 1841 році, вдова Петра Костевського Наталія Миколаївна виконала ремонт, подарувала начиння на 430 карбованців сріблом, а в 1842 році при будівництві нової цегляної дзвіниці пожертвувала матеріалом та грошима до 800 карбованців сріблом. Селянин Павло Ус перед смертю залишив храму до 330 карбованців сріблом.

Автором проекту трапезної при мурованій церкві був харківський архітектор Володимир Нємкін.

На відміну від інших сіл України старовинна Свято—Миколаївська церква не тільки збереглась, а і весь час діяла. Навіть використання її як кулеметного гнізда та німецької конюшні під час військових дій 1941—1943 років дозволило їй залишитись неушкодженою. В радянський період храм успішно діяв поруч з сільським клубом, приймальним пунктом заготкооперації, буфетом, школою, дитсадком. Мелодійний передзвін в християнські свята досягав до найвіддаленіших куточків села.

З приходом на службу в 1975 році отця Іакова Петровича Зеленського (1937—2007) храм постійно оновлювався[14]. Збудований металевий паркан, встановлене водяне опалення, телефон, реставрований зовнішній вигляд, закінчено художнє оформлення залу та вівтарю. У 2006 році храму виповнилось 200 років.

Тепер настоятелем Свято—Миколаївського храму є священослужитель випускник Харківської Духовної Семінарії ієрей Сергій Вікторович Кудрик[15].

• Численна община християн-баптистів, які мають молитовний дім. Недільні богослужіння, зібрання періодично проходять на галявинах лісу з участю віруючих з інших населених пунктів. Для захоронень віруючих-баптистів у селі існує відокремлений від православного цвинтар.

Голови виконкому сільської Ради різних років:

• Лапта Максим Дем'янович. Під його керівництвом в 1927 році збудоване приміщення школи.
• Дяченко Векла Іванівна.
• Мищенко Филимон Андрійович. Під його керівництвом збудована восьмирічна школа.
• Муха Павло Макарович. Збудований сільський клуб, завідувачем якого довгий час був Шпитальний П. Г.
• Радченко Василь Данилович. Збудовано амбулаторію.
• Корсун Степан Григорович.
• Перемот Степан Гаврилович.
• Кононенко Петро Дмитрович. Очолював виконком сільської Ради понад 20 років.
• Прилуцький Анатолій Тимофійович.
• Сосновий Олексій Іванович.
• Прилуцька Н. І.

Директори шкіл різних років:

• Романовський Микола Вікторович, перший директор Високопільської семирічної школи, збудованої в 1927 році.
• Халевський Варлам Давидович — директор Високопільської середньої школи з 1930 року. Загинув на війні 1941—1945 років.
• Марчишин Іван Петрович (1909—1956) — директор школи з 1945 по 1956 рік. Школа була учасником та медалістом ВДНГ по роботі на пришкільних ділянках. Вчителю біології Марчишиній Н. П. присвоєне звання Заслужений вчитель УРСР, вона обиралась депутатом обласної Ради.
• Мосінцев Микола Микитович — директор школи з 1957 по 1975 рік. Добудовані приміщення школи. Участь на ВДНГ з учнівською виробничою дослідною бригадою. Школа була представлена на І, ІІ, ІІІ Всесоюзних читаннях (в Ленінграді, Києві, Мінську) доповідями вчителя англійської мови Коваля І. І.  Дякуючи сильному педагогічному колективу Високопільської середньої школи її учні були постійними учасниками олімпіад різних рівнів, поповнювали лави вищих та середніх навчальних закладів. Наприклад, тільки з одного випускного класу 1969 року кількістю 31 випускник у ВУЗах та технікумах навчалось 17 чоловік. Особливою повагою користувались педагоги Коваль Д. І., Коваль І. І., Кононенко В. М., Мосінцева Н. О., Невара Н. Т., Прилуцький А. Т., Гребіник О. А., Козар М. І., Линник І. А., Линник М. Д., Сенчук Б. Й., Вус О. П., Прилуцька Г. Т. та інші.

В школі в різні періоди навчались Твердохліб К. Г. (1906—2007), генерал—полковник авіації Герой Радянського Союзу заступник начальника цивільної авіації СРСР Катрич О. М. (1917—2004)[16][17][18], генерал—майор авіації Перемот Д. К.(1914—1990), заслужена артистка РСФСР солістка хору ім. П'ятницького Людмила Шляхова (Волох).

• Ніна Буханова (Бровко) (1929) — українська лікарка, кандидат медичних наук, доцент кафедри терапії та кардіології Українського інституту удосконалення лікарів. Автор 72 наукових праць з медицини[19].
• Тетяна Костиркіна (Лисогуб) (1944) — український хімік і педагог, кандидат хімічних наук, професор Харківського політехнічного інституту, авторка 80 публікацій (у тому числі 11 авторських свідоцтв та винаходів)[19].
• Анатолій Коваль (08.01.1946 — 30.05.2012.) — голова Державного комітету України у справах релігій (1995—1997 роки)[20], заступник начальника Секретаріату Кабінету Міністрів України, перший заступник голови комісії з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України.
• Зенгва Вікторія Олександрівна (1988) — українська перекладачка й літературознавець.
• Скуратов Іван Федорович (1879—1951) — радянський актор. Заслужений артист Росії, лауреат Державної премії Росії.
• Шевченко Павло Іванович (1929—2007) — український педагог та організатор освіти, багаторічний ректор Криворізького державного педагогічного інституту / університету.

• Історія міст та сіл УРСР (рос.)
• Погода в селі Високопілля

• Розклад приміського залізничного руху по зупинній платформі Мар'їно(рос.)
• Розклад приміського залізничного руху по зупинній платформі Садки(рос.)
• Розклад приміського руху по залізничній станції Водяна(рос.)
• Розклад руху пасажирських потягів по залізничній станції Водяна
• Футбольне свято
• Гуманітарна допомога Донбасу
• Зачинена церква
• Посилений режим карантину
• Село на карантині
• Село на карантині