Лук'яненко Левко Григорович

Левко́ Григо́рович Лук'я́ненко (24 серпня 1928, с. Хрипівка, Городнянського району, Чернігівська округа, Українська СРР 7 липня 2018, Київ, Україна[2]) — український політичний та громадський діяч, письменник, юрист та радянський дисидент. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Співзасновник Української Гельсінської Групи. Народний депутат України. Герой України. Автор Акту проголошення незалежності України. Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року. Провів 25 років у тюрмі і на засланні.

Левко Григорович Лук'яненко
Левко Григорович Лук'яненко
Голова Комісії при Президентові України у питаннях помилування
29 квітня 2005  7 липня 2018
Президент Віктор Ющенко
1-й Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді
14 травня 1992  15 жовтня 1993
Президент Леонід Кравчук
Попередник  
Наступник Батюк Віктор Гаврилович
Народився 24 серпня 1928(1928-08-24)
с. Хрипівка, Городнянський район, Чернігівська округа, УСРР, СРСР
Помер 7 липня 2018(2018-07-07) (89 років)
Київ, Україна
Похований Байкове кладовище
Відомий як дипломат, правозахисник, письменник, політик
Країна СРСР і Україна
Освіта Юридичний факультет Московського державного університетуd (1958)
Політична партія КПРС[1], Українська республіканська партія і Республіканська платформа
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Почесна відзнака Президента України
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Медаль ім. Св. Володимира «Борцям за волю України»
Роботи у Вікіджерелах
Висловлювання у Вікіцитатах

Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
1-го скликання
Народний рух України 15 травня 1990 18 червня 1992
2-го скликання
Українська республіканська партія 9 лютого 1995 12 травня 1998
4-го скликання
Українська республіканська партія (БЮТ) 14 травня 2002 25 травня 2006
5-го скликання
безпартійний (БЮТ) 25 травня 2006 15 червня 2007

Життєпис

Народився 24 серпня 1928 р. у селянській родині Грицька й Наталки Лук'яненків. Матір походила з козацького роду Скойбидів[3]. Наприкінці 1944 року, коли юнаку минуло 16, його рекрутували в ряди Радянської армії (згодом у паспорті Л. Лук'яненка буде записано як рік його народження «1927»[4]). Служив в Австрії, на Кавказі в м. Орджонікідзе, Нахічевань. У 1951—1953 вступив у комсомол і партію. 1953 вступив на юридичний факультет Московського університету. 1954 року - одружився. Вів активне громадське життя. До 1956 зрозумів, що обраний ним шлях помилковий, призупинив свою громадську діяльність і вирішив орієнтуватися на підпільну боротьбу.

У вересні 1958 року, за розподілом був спрямований штатним пропагандистом райкому партії в Радехівський район Львівської області, де й оселився з дружиною. Робота була пов'язана з постійними поїздками по селах району. Він бачив, як людей заганяли в колгоспи, знищували цілі хутори. Разом зі Степаном Віруном і Василем Луцьківим вирішили створити підпільну партію Українська Робітничо-Селянська Спілка (УРСС).

У середині 1959 року переїхав до Глинянського району і, щоб мати більше вільного часу, з райкому перевівся в адвокатуру. Тут він знайшов однодумців Івана Кандибу та Олександра Лібовича.

7 листопада 1960 року у Львові відбулася перша організаційна зустріч, на якій обговорили програму. Оскільки програма була дуже гостра, вирішили її знищити, а до наступної зустрічі, яка мала відбутися 22 січня 1961 року, доручили Лук'яненку скласти нову, м'якшу. Але 21 січня 1961 року заарештовані Іван Кандиба, Степан Вірун, Василь Луцьків, Олександр Лібович та Левко Лук'яненко, пізніше Іван Кіпиш та Йосип Боровницький.

Засудження

У травні 1961 року Львівський обласний суд засудив Лук'яненка до розстрілу за ст. 56 ч. 1 і 64 КК УРСР. Звинувачення було побудоване на першому проєкті програми УРСС. Винуватили в тому, що він «з 1957 виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму». Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл 15 роками позбавлення волі. Інші дістали строки від 10 до 15 років позбавлення волі. Це при тому, що статтями 17 і 125 радянської конституції відповідно було проголошено право виходу кожної союзної республіки з СРСР та свободу слова для кожного громадянина.[5]

Покарання відбував у Мордовській АРСР, з 1967 року три роки у Владимирській тюрмі, потім знову в Мордовії. 1966 року в Мордовські табори прибувала нова генерація політв'язнів шістдесятників. Вони вели боротьбу з адміністрацією таборів за фактами грубого порушення законодавства і прав в'язнів. Дані про цю боротьбу ставали відомими світовій громадськості. Лук'яненко брав в цій боротьбі активну участь. Щоб посилити ізоляцію, 500 найактивніших політв'язнів перевели у Пермські табори. У 1974 році за організацію страйку Чусовський районний суд засудив трьох ініціаторів, у тому числі Лук'яненка, до тюремного ув'язнення у Владимирській тюрмі.

9 листопада 1976 року, за пропозицією Миколи Руденка, увійшов до складу Української Гельсінкської групи (УГГ), підписував всі документи УГГ. Лук'яненко написав звернення до Белградської наради 35 країн з приводу дискримінації українців, зокрема, права на еміграцію. Виступив на захист художника П. Рубана, написав статтю «Зупиніть кривосуддя!». Радіо Свобода передало його нарис «Рік свободи».

12 грудня 1977 року Лук'яненко був заарештований. Розуміючи, що його чекає в майбутньому, оголосив голодування, відмовився давати показання, також відмовився від громадянства. 17—20 червня 1978 Лук'яненко засуджений Чернігівським обласним судом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР до 10 років позбавлення волі і 5 років заслання та визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

Карався в таборі особливо суворого режиму в селі Сосновка в Мордовській АРСР. Разом з іншими політв'язнями продовжив боротьбу, готував і передавав на Захід інформацію. У лютому 1980 всіх в'язнів особливого режиму, у тому числі Лук'яненка, перевели у спеціально збудовану тюрму в селі Кучино Пермської області, за 200 м від 36-ї зони.

13 грудня 1986 року, Лук'яненка з Кучино перевезли до Пермської пересильної тюрми, а звідти - до Чернігівської, де з ним понад місяць «працював» слідчий КДБ. Повернули в Кучино. 8 грудня 1987 року Лук'яненко був етапований на заслання в село Березівку Парабельського району Томської області.

Політична діяльність після звільнення

У березні 1988 року був заочно обраний головою відновленої УГГ, яка від 7 липня діяла, як Українська Гельсінкська Спілка (УГС). 23 квітня 1988 року запропонували виїхати за кордон, але він відмовився, бо бачив, що ситуація в країні швидко змінюється, вимальовується перспектива створення політичної партії. Указом ПВР від 30 листопада 1988 року Левко Лук'яненко був помилуваний, звільнений із заслання. На початку 1989 року повернувся до України.

У квітні 1990 року на установчому з'їзді УГС обраний головою створеної на її базі Української республіканської партії. У березні обраний депутатом ВР України ХІІ(І) скликання від Залізничного в/о № 196, Івано-Франківська область. Був членом комісії з питань законодавства і законності, заступником голови Народної Ради.

Левко Лук'яненко — автор Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р.

Балотувався на посаду Президента України. В цей період Левко Лук'яненко зі своїми найближчими соратниками, друзями і патріотами визвольного руху, здійснив низку відвідань міст і населених пунктів майже по всій території України, де близько спілкувався з населенням новоствореної незалежної Держави.

Левко Лук’яненко та Володимир Кобзар на зустрічі з українцями. 8 вересня 1991 року

У травні 1992 року склав повноваження депутата і залишив посаду голови УРП у зв'язку з призначенням Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді. У листопаді 1993 року через незгоду з політикою уряду України подав у відставку і повернувся в Україну.

Народний депутат України ІІ скликання від Нововолинського в/о № 68, Волинська область. Член Комітету законодавчого забезпечення свободи слова та засобів масової інформації.

У 1994 році Левко Лук'яненко на II з'їзді Асоціації дослідників голодоморів в Україні обраний головою організації. Від 1996 до 1998 він її почесний голова. Після IV з'їзду Асоціації (1998) — Левко Лук'яненко знову став головою Асоціації і був повторно обраний і на її V з'їзді (2000)[6][7].

У 1998—1999 роках Лук'яненко один з керівників «Національного фронту», що об'єднує праві націоналістичні партії. У 1988 році очолив Українську гельсінську спілку, яка згодом трансформувалася в Українську республіканську партію. З листопада 1993 до червня 1994 — голова передвиборчого демократичного об'єднання «Україна». З травня 1992 — почесний голова УРП.

Левко Лук'яненко 14 жовтня 2006 року.

Народний депутат України IV скликання від «Блоку Юлії Тимошенко», № 5 в списку. Член Комітету з питань національної безпеки і оборони.

У 2006 році разом з прихильниками вийшов з УРП «Собор» і заснував нову партію Українську республіканську партію Лук'яненка.

Народний депутат України V скликання від «Блоку Юлії Тимошенко», № 6 в списку. Голова підкомітету з питань жертв політичних репресій Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Склав депутатські повноваження 15 червня 2007 року і відмовився від висування на позачергових виборах-2007, пославшись на поважний вік.

Володів англійською, польською, німецькою мовами[8].

16 квітня 2013 року ухвалив рішення піти у відставку з посади голови Української республіканської партії Лук'яненка, залишившись її почесним головою. Згодом вийшов з партії[9].

Левко Лук'яненко був прибічником ідеї, що слід продовжувати економічні санкції проти Росії, поки вона економічно не буде знищена, а також підтримувати поневолені Росією народи, щоби стався ще один розпад Росії[10].

У 2017 році група депутатів ВР України із 35 осіб підняли питання про присудження Левку Лук'яненку Нобелівської премії Миру і відправили всі документи до Нобелівського комітету. Туди ж написав звернення і професор Микола Мушинка із Словаччини.[11]

Документи були подані вчасно і було отримано відповідь про їх отримання. У жовтні 2018 року мало відбутися засідання Комітету, але Левко Лук'яненко не дожив до того часу. А по смерті премія не присуджується.

Смерть і поховання

Могила Левка Лук'яненка

7 липня 2018 року стало відомо, що Левко Лук'яненко потрапив до реанімації клінічної лікарні «Феофанія» з інсультом та запаленням легень[12][13]. Пізніше того ж дня, Левко Лук'яненко помер у лікарні «Феофанія» після тривалої хвороби спричиненої лейкозом, проблемами з тромбами та лейкоцитами, наслідками інсульту[14][15][16][17][2][18].

У понеділок 9 липня 2018 року, з Левком Лук'яненком попрощались у с. Хотів, де він мешкав останні роки свого життя[19][16][20], а у вівторок 10 липня відбулась офіційна церемонія прощання у приміщенні Клубу Кабінету Міністрів України[21][22][23][24][25], після чого його було відспівано у Володимирському соборі[26][27][28] та поховано на Байковому кладовищі (ділянка № 42а) поруч з Леонідом Каденюком.[29][10][30][31] Також пам'ять про Левка Лук'яненка під час свого засідання вшанували народні депутати України[32].

Після смерті Левка Лук'яненка міський голова Чернігова Владислав Атрошенко запропонував назвати одну з площ міста на його честь[33].

Одне з останніх інтерв'ю Левко Лук'яненко дав для книги Миколи Давидюка «Як зробити Україну успішною?».

7 грудня 2018 року, Президент України Петро Порошенко заснував Державні стипендії імені Левка Лук'яненка[34].

Пам'ятна дошка Левку Лук'яненку (м. Глиняни)

Родина

  • Надія Никонівна Лук'яненко (Бугаєвська), дружина Левка Лук'яненка, померла 12 листопада 2020 року у віці 89 років. Поховання в с. Хрипівці Городнянського району Чернігівської області[36].

Бібліографія

Левко Лук'яненко написав такі книжки:[37][38]

  • Лук'яненко Л. Що далі?. — 1989.
  • Лук'яненко Л. Сповідь у камері смертників. — 1991.
  • Лук'яненко Л. За Україну, за її волю…. — 1991. (брошура)
  • Лук'яненко Л. Вірую в Бога і в Україну. — К. : МП «Пам'ятки України», 1991.
  • Лук'яненко Л. Не дам загинуть Україні!. — К. : Софія, 1994.
  • Лук'яненко Л. Народження нової ери. — 1997.
  • Лук'яненко Л. На землі кленового листу. — 1998.
  • Лук'яненко Л. З часів неволі. — 2005.
  • Лук'яненко Л. З часів неволі. Сосновка-7. — 2007.
  • Лук'яненко Л. З часів неволі. Спогади та роздуми [39]. — ВД «Світлиця», 2009. — 446 с. — 1000 прим.

Автор численних брошур та статей.

Лук'яненко планував завершити серію мемуарів про 15-річне ув'язнення «З часів неволі» четвертою книгою з вірогідною назвою «Країна Моксель ХХ сторіччя»[40].

Левку Лук'яненку вдалося 2015 року видати 13-томник власних творів «Шлях до відродження»[41], за який йому присвоєно Шевченківську премію у 2016 році[42].

Нагороди та відзнаки

Президент України Петро Порошенко вручає Левку Лук'яненку Національну премію України імені Тараса Шевченка 2016 року

Доброчинність

Коштами Левка Лук'яненка та його дружини Надії в 2008 видано десяте видання документально-історичного роману Юрія Горліс-Горського «Холодний Яр».

Примітки

  1. http://static.rada.gov.ua/zakon/new/NEWSAIT/DEPUTAT1/196.htm
  2. Помер Левко Лук’яненко. Радіо Свобода. 7 липня 2018. Процитовано 7 липня 2018.
  3. Левко Лук’яненко. Вічний революціонер. Українська правда (укр.). Процитовано 2 вересня 2020.
  4. Один день із життя Левка Лук'яненка. Українська правда (укр.). Процитовано 2 вересня 2020.
  5. Конституция (основной закон) Союза Советских Социалистических Республик. Утверждена Чрезвычайным VIII съездом Советов Союза ССР 5 декабря 1936 года(с последующими изменениями и дополнениями)
  6. О. М. Веселова. Асоціація дослідників голодоморів в Україні / Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2003. — 688 с.: іл.
  7. «Нинішня влада споріднена з ініціаторами голодоморів в Україні», вважає Левко Лук'яненко. Голова асоціації дослідників голодоморів в Україні, народний депутат  Лук'яненко побував в Одесі. Голос Америки. 3 листопада 2003.
  8. Офіційна Україна сьогодні. Лук'яненко Левко Григорович
  9. Левко Лук'яненко пішов у відставку. УНІАН. 16 квітня 2013. Процитовано 9 липня 2018.
  10. Україна попрощалася з Левком Лук'яненком. Укрінформ. 10 липня 2018. Процитовано 11 липня 2018.
  11. Микола Мушинка (11 липня 2018). Левко Лукʼяненко. Закарпаття онлайн.
  12. Левко Лук’яненко потрапив до реанімації – екс-депутат. Радіо Свобода. 7 липня 2018. Процитовано 7 липня 2018.
  13. Левко Лук'яненко потрапив до реанімації. Українська правда. 7 липня 2018. Процитовано 7 липня 2018.
  14. Смерть українського дисидента: дружина розповіла, на що хворів Левко Лук'яненко (відео) у. УНІАН. 7 липня 2018. Процитовано 8 липня 2018.
  15. Володимир Пиріг (8 липня 2018). Левко Лук’яненко помер під час лікування від наслідків інсульту. Zaxid.net. Процитовано 8 липня 2018.
  16. На Київщині прощаються з Левком Лук’яненком. Укрінформ. 9 липня 2018. Процитовано 10 липня 2018.
  17. «Легендарна постать». У соцмережах згадують Левка Лук’яненка. Радіо Свобода. 8 липня 2018. Процитовано 8 липня 2018.
  18. Помер Левко Лук'яненко. Новое Время. 7 липня 2018. Процитовано 7 липня 2018.
  19. Ярослава Трегубова, Володимир Паутов (9 липня 2018). «Велич і простота». У Хотові прощалися і згадували Левка Лук'яненка (відео). Радіо Свобода. Процитовано 10 липня 2018.
  20. З Героєм України Левком Лук'яненком попрощалися в Хотові на Київщині (відео). УНІАН. 9 липня. Процитовано 10 липня 2018.
  21. У Києві прощаються з Левком Лук'яненком. Укрінформ. 10 липня 2018. Процитовано 11 липня 2018.
  22. У Києві прощаються із Левком Лук’яненком. Радіо Свобода. 10 липня 2018. Процитовано 11 липня 2018.
  23. У Клубі Кабміну прощаються з Героєм України, дисидентом Левком Лук'яненком – включення. 5.ua. 10 липня. Процитовано 11 липня 2018.
  24. Фото: Андрій Гудзенко (10 липня 2018). У Клубі Кабміну попрощалися з Левком Лук'яненком - фото. Ліга.Новости. Процитовано 11 липня 2018.
  25. Ольга Нескородяна (10 липня 2018). Сотні людей прийшли попрощатись з Левком Лук'яненком. ТСН.ua. Процитовано 11 липня 2018.
  26. Порошенко у Володимирському соборі попрощався з Левком Лук’яненком. Укрінформ. 10 липня 2018. Процитовано 11 липня 2018.
  27. "Московські кати засудили його до смертної кари": Порошенко попрощався з Левком Лук’яненком (відео). УНІАН. 10 липня 2018. Процитовано 11 липня 2018.
  28. Києві попрощалися з легендарним дисидентом Левком Лук'яненком. Новое время. 10 липня 2018. Процитовано 11 липня 2018.
  29. Левка Лук’яненка поховали на Байковому кладовищі. Радіо Свобода. 10 липня 2018. Процитовано 11 липня 2018.
  30. Левка Лук’яненка поховали. Україна молода. 10 липня 2018. Процитовано 11 липня 2018.
  31. На Байковому цвинтарі попрощалися з дисидентом Левком Лук'яненком (відео). УНІАН. 10 липня 2018. Процитовано 11 липня 2018.
  32. Рада вшанувала Левка Лук'яненка хвилиною мовчання. Укрінформ. 10 липня 2018. Процитовано 11 липня 2018.
  33. У Чернігові можуть назвати площу на честь Левка Лук’яненка. Укрінформ. 10 липня 2018. Процитовано 11 липня 2018.
  34. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 417/2018 Про державні стипендії імені Левка Лук'яненка
  35. Ванжа В. Нотатки після прочитання книги Олександра Лук’яненка "Невже це з нами так було?" / В. Ванжа // Сіверянський літопис.  2016. № 6. С. 144-145.
  36. Надія Никонівна Лук’яненко. Історична правда. Процитовано 16 серпня 2021.
  37. Левко Лук'яненко презентував третю книгу із циклу «З часів неволі» Архівовано 13 листопада 2013 у Wayback Machine., 23.09.2009
  38. С. Карасик, В. Овсієнко. Лук'яненко Левко Григорович — на сайті Фонду пам'яті Олекси Тихого
  39. Левко ЛУК’ЯНЕНКО: «Мій обов’язок — написати про людей, які боролися за Україну»
  40. Левко Лук'яненко: «Мій обов'язок — написати про людей, які боролися за Україну» — Хрещатик, 27.10.2009
  41. Відбулась презентація творчості Левка Лук’яненка в Університеті «Україна» -. Вища освіта. 16 листопада 2015.
  42. Лук’яненко Левко Григорович. Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Процитовано 15 червня 2020.
  43. Указ Президента України від 1 грудня 2016 року № 533/2016 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 25-ї річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року»
  44. Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю «25 років незалежності України»»

Джерела та література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.