Населення Криму

Первісна людина з'явилась на півострові сотні тисяч років тому: у Криму виявлено декілька десятків пам'яток палеоліту і наступних археологічних епох — особливо у передгір'ях.

У бронзову добу (приблизно 2 500 — 1 000 рр. до н. е.) регіон населяли послідовно представники ямної, кемі-обінської, катакомбної (інгульської), зрубної, кам'янсько-левенцівської, сабатинівської, білозерської культур, які ототожнюють з праїндоєвропейськими племенами.

Початок залізної доби (X ст. до н. е.) пов'язаний з появою степової кімерійської і місцевої гірської кизил-кобінської культур. Останню ототожнюють з відомими з писемних джерел таврами. У VII ст. до н. е. зі сходу до Причорномор'я прийшли іраномовні племена войовничих скіфів, вигнавши кімерійців на Близький Схід.

Одночасно на чорноморському узбережжі почали з'являтися колонії давньогрецьких полісів. Спершу в Криму греки заселили береги Керченської протоки, заснувавши тут у VI ст. до н. е. міста Німфей (бл 560 р. до н. е.), Пантікапей (бл.530 р. до н. е.), Мірмекій, а далі на захід — Феодосію. У 480 р. до н. е. Пантікапей об'єднав під своєю владою навколишні грецькі поліси у Боспорське царство. Незабаром (422—420 рр. до н. е.) на Гераклейському півострові у південно-західному Криму з'явилася ще одна грецька колонія — Херсонес, який невдовзі став впливовим полісом Криму і всього Причорномор'я. Отже, у ці часи на півострові мешкали й активно взаємодіяли греки, скіфи й таври. Скіфи піддавалися сильному культурному впливу з боку більш цивілізованих греків, переходили до осілого образу життя, а грецькі міста поповнювались місцевим «варварським» населенням. Від змішування народів у кримських передгір'ях відомі тавро-скіфи. До III ст. до н. е. таври зазнали сильного впливу з боку скифів, їх археологічні пам'ятки пізніше цього часу невідомі, хоча писемні джерела згадують таврів до II ст. н. е.

У III ст. до н. е. скіфів з Причорноморських степів витіснили кочові іраномовні племена сарматів, які прийшли зі сходу. Скіфи залишились лише на Нижньому Дніпрі і в Криму, де вони заснували свою столицю — Неаполь Скіфський (у межах сучасного Сімферополя). У подальшому скіфи опинились втягнутими у низку військових конфліктів з сусідами — Боспором, Понтом, Херсонесом, сарматами і до середини III ст. н. е. поступово зникли як етнос, змішавшись переважно з сарматами, які одночасно з готами вдерлись до південної частини Криму, після чого почали періодично нападати на римські володіння на Балканах та у Малій Азії (Скіфські війни) Частина готів залишилась у Криму (відомі типові для германців поховання), з часом частково змішавшись з сарматським племенем аланів (відомі згадки про «готалан»), у той час як основна частина готських племен з Північного Причорномор'я під тиском гунів рушила на захід, у межі Римської імперії, розпочавши процес «Великого переселення народів»

375 році через Керченську протоку увірвались орди гунів на чолі з Манцуном, руйнуючи все на своєму шляху. Пройшовши Таврію, гуни рушили далі на завоювання Європи, залишивши по собі близько десятка відомих поховань. Землі півострова залишились заселеними готаланами-християнами на півдні та кочовиками на півночі.

У VI ст. Таврія стала західною окраїною Тюркського каганату, лише на півдні залишились володіння Візантійської імперії навколо Херсонесу.

Невдовзі Тюркський каганат розпався, а на Кубані та Дону утворилася кочова Булгарська держава, у складі якої опинився і Крим. Деякі булгарські роди залишились кочувати у північному Криму навіть після поразки своїх ханів від хозар близько 668 року і переходу більшої частини півостріва до Хозарського каганату (Херсонес із навколишніми землями залишився за Константинополем).

З часом Хозарський каганат ослаб, а Херсонес набув певної незалежності від Візантії. Приблизно з Х ст. до кримських степів проникають тюркомовні печеніги, а з наступного століття — половці (кипчаки), які стали в подальшому основним субстратом при формуванні кримсько-татарського етносу.

У ХІІІ ст. Крим, як і вся східна Європа, зазнав татаро-монгольської навали, після якої на півострові було утворено Кримський улус Золотої орди.

У ці часи на морському узбережжі, на місці давньогрецьких міст, свої колонії заснували італійські купці. І хоча генуезці займали в них панівне становище, більшість населення в цих містах становили місцеві християни.

У першій половині XV ст. кримські хани добились незалежності від Орди та створили Кримське ханство, яке, утім, невдовзі потрапило в залежність від нового гегемона регіону — Османської імперії. Турки висадились у Криму 1475 року і захопили генуезькі міста і християнське князівство Феодоро біля Херсонесу.

У книзі турецького мандрівника Евлія Челебі «Книга подорожей», написаній у XVII ст., наведені відомості про склад населення Криму за результатами перепису населення, проведеного у 1666—1667 pp. За цими даними населення поділялося на три групи: повноправні мусульмани — 187 тис. ос., православні піддані-робітники мусульманів (ясир) — 920 тис. ос., та райя, оподатковані піддані інших релігійних спільнот (євреїв, караїмів, вірменів, греків) — 20 тис. ос.[3]

На півострові панував іслам, і представники християнських народів Криму поступово ісламізувались і вливались до кримсько-татарського етносу. Однак поряд з татарами продовжували мешкати й інші спільноти: греки, вірмени, євреї, караїми, кримчаки, цигани, а також нащадки готів і алан.

Населення Криму за останні 300 років

Склад Населення Криму з плином часу змінився з переважно кримськотатарського в XVIII столітті, до змішаного багатоетнічного наприкінці XX — початку XXI століття:

• Перша чверть XVIII століття — 467 000 осіб (95,1 % кримських татар, 2,6 % греків, 2,1 % вірменів, 0,2 % кримчаків і караїмів)

• 1760-ті-70-ті роки — 454 700 осіб (92,6 % кримських татар, 4 % вірмен, 3,1 % греків, 0,3 % кримчаків і караїмів)

Відвідав Крим у XVIII столітті Йоганн Тунманн кажучи про регіон зазначав:

Після татар у Криму найчисленніші вірмени[4]

• 1795 — 156 400 осіб (87,6 % кримських татар, 4,3 % росіян, 1,9 % греків, 1,7 % циган, 1,5 % караїмів, 1,3 % українців, 0,8 % євреїв, 0,6 % вірменів, 0,1 % німців, 0,1 % болгар)

• 1816 — 212 600 осіб (85,9 % кримських татар, 4,8 % росіян, 3,7 % українців, 1,4 % караїмів, 1,3 % вірменів, 0,9 % євреїв, 0, 8 % греків, 0,7 % німців, 0,4 % болгар)

• 1835 — 279 400 осіб (83,5 % кримських татар, 4,4 % росіян, 3,1 % українців, 2,4 % циган, 2 % греків, 1,5 % вірменів, 1,1 % караїмів, 0,9 % євреїв, 0,7 % німців, 0,4 % болгар)

• 1850 — 343 500 осіб (77,8 % кримських татар, 7 % українців, 6,6 % росіян, 2 % греків, 1,9 % циган, 1,3 % караїмів, 1 % вірмен, 1 % німців, 0,9 % євреїв, 0,5 % болгар)

• 1858 — 331 300 осіб (73 % кримських татар, 12,6 % росіян, 4 % українців, 2,4 % греків, 2 % циган, 1,8 % євреїв, 1,5 % німців, 1, 3 % вірмен, 0,8 % караїмів, 0,6 % болгар)

• 1864 — 198 700 осіб (50,3 % кримських татар, 28,5 % росіян і українців, 6,5 % греків, 5,3 % євреїв, 2,9 % вірменів, 2,7 % німців, 1,7 % караїмів, 1,6 % болгар)

• 1897 — 546 700 осіб (35,6 % кримських татар, 33,1 % росіян, 11,8 % українців, 5,8 % німців, 4,4 % євреїв, 3,1 % греків, 1,5 % вірменів, 1,3 % болгар, 1,2 % поляків, 0,3 % турків)[5]

• 1917 — 749 800 осіб (41,2 % росіян, 28,7 % кримських татар, 8,6 % українців, 6,4 % євреїв, 4,9 % німців, 2,9 % греків, 1, 6 % вірмен, 1,4 % болгар, 0,8 % поляків, 0,7 % турків)

• 1920 — 718 900 осіб (44,1 % росіян, 26 % кримських татар, 7,4 % українців, 6,7 % євреїв, 5,9 % німців, 3,3 % греків, 1,7 % вірмен, 1,5 % болгар, 0,8 % караїмів, 0,8 % поляків)

• 1926 — 713 800 осіб (42,2 % росіян, 25,1 % кримських татар, 10,9 % українців, 6,1 % німців, 5,5 % євреїв, 2,2 % греків, 1, 6 % вірмен, 1,6 % болгар, 0,6 % караїмів)

• 1934 — 832 000 осіб (44 % росіян, 23,8 % кримських татар, 10,9 % українців, 8,1 % євреїв, 6,1 % німців, 1,7 % вірменів, 1,4 % болгар)

• 1937 — 996 800 осіб (47,7 % росіян, 20,7 % кримських татар, 12,9 % українців, 5,5 % євреїв, 5,1 % німців, 2,2 % греків, 1, 5 % болгар, 0,3 % караїмів)

• 1939 — 1 123 800 осіб (49,6 % росіян, 19,4 % кримських татар, 13,7 % українців, 5,8 % євреїв, 4,5 % німців, 1,8 % греків, 1,4 % болгар, 1,1 % вірменів, 0,5 % поляків)

• 1944 (кінець літа) — 379 000 чоловік (75 % росіян, 21 % українців)

• 1959 — 1 201 500 осіб (71,4 % росіян, 22,3 % українців, 2,2 % євреїв, 0,1 % поляків)

• 1979 — 2 135 900 осіб (68,4 % росіян, 25,6 % українців, 1,1 % євреїв, 0,7 % кримських татар, 0,3 % поляків, 0,2 % вірменів, 0,2 % греків)

• 1989 — 2 430 500 осіб (67,1 % росіян, 25,8 % українців, 1,6 % кримських татар, 0,7 % євреїв, 0,3 % поляків, 0,1 % греків)

• 2001 — 2 024 056 осіб (58,3 % росіян, 24,3 % українців, 12,1 % кримських татар, 1,4 % білорусів, 0,5 % татар, 0,4 % вірмен, по 0,2 % євреїв, поляків, молдован, азербайджанців, по 0,1 % узбеків, корейців, греків, німців, мордви, чувашів, циган, болгар, грузинів і марійців, а також караїми, кримчаки та інші)

Слід враховувати, що Всеукраїнський перепис населення 2001 року не враховував населення м. Севастополь, що є окремим від Криму регіоном України.

Результати Кримського федерального перепису населення 2014 року не визнаються українською владою.

Більшість росіян, українців, греків і болгар сповідує православ'я, кримські татари — іслам сунітського толку, також поширені юдеї, протестанти, католики.

Динаміка національного складу Криму (з Севастополем) за даними переписів[6][7][8][9][10]

Національний склад населення Криму по районах і містах (2001 р.)

За переписом 2001 року 65,2 % населення Автономної республіки Крим народилися на території України (УРСР) — а саме: 49,1 % народилися у Криму, 16,1 % — у інших областях України.[23] 32,0 % мешканців АР Крим народилися на території інших держав (зокрема 18,8 % — на території Росії/РРФСР, 8,1 % — на території Узбекистану, 1,4 % — Казахстану, 1,3 % — Білорусі), 2,8 % населення не вказали своє місце народження.

Порівняно з переписом 1989 року питома вага уродженців Криму у його населенні зросла на 5,8 в. п., з 43,3 % до 49,1 % , питома вага уродженців інших регіонів України скоротилася на 4,6 в. п. з 20,7 % до 16,1 %, питома вага уродженців Росії скоротилася на 8,6 в. п., з 27,4 % до 18,8 %, а питома вага уродженців Узбекистану збільшилась учетверо, з 1,5 % до 8,1 % населення.[24]

Питома вага уродженців різних регіонів України у населенні Автономної республіки Крим за переписом 2001 року:

Населення АР Крим за місцем народження

Показники народжуваності, смертності та природного приросту у 1950—2014 рр.

Сфери зайнятості населення АР Крим за переписом 2001 року.[30]

• Водарскій Я. Є., Єлісєєва О. І., Кабузан В. М. Населення Криму в кінці XVIII — кінці XX століть (Чисельність, розміщення, етнічний склад). — Москва, 2003.
• «От киммерийцев до крымчаков» — 3-е изд., стереотипное под ред. И. Н. Храпунова, А. Г. Герцена — Симферополь: издательство «ДОЛЯ», 2006. — 288 с.
• https://web.archive.org/web/20101106203617/http://www.ukrcensus.gov.ua/rus/results/general/estimated/crimea/

• Етноси Криму (рос.)