Синявський Антін Степанович

Анті́н Степа́нович Синя́вський (12 липня 1866 — 2 лютого 1951) — український політичний і громадський діяч, економіко-географ, історик, економіст, педагог, доктор географічних наук, професор Київського університету.

Антін Степанович Синявський
Народився 12 липня 1866(1866-07-12)
Веприк, Веприківська волость, Васильківський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер 2 лютого 1951(1951-02-02) (84 роки)
Сімферополь, РРФСР, СРСР
Поховання Лісове кладовище
Країна Російська імперія
 СРСР
Діяльність економіст, політик, викладач університету, економіко-географ, історик
Alma mater Історико-філологічний факультет Київського університетуd (1889) і Перша київська гімназія (1885)
Галузь економіка, економічна географія
Заклад КНУ імені Тараса Шевченка, НТУ ДП, ТНУ, ЧНУ імені Юрія Федьковича, Волгоградський державний педагогічний інститут ім. М. С. Серафимовичаd і Благовіщенський державний педагогічний університетd
Звання професор
 Синявський Антін Степанович у Вікісховищі

Життєпис

Антін Степанович Синявський народився 12 липня 1866 року в Білій Церкві (за іншими даними — в селі Веприк)[1] Київської губернії. Походив зі старого священицького роду. Батько Стефаній (1831 — 1927) — протоієрей, магістр теології. Мати Катерина (1846 — 1931).

Синявський здобув освіту в Києві: у 1876—1885 роках навчався в першій гімназії, у 1885—1889 роках — на історико-філологічному факультеті університету святого Володимира. В університеті зблизився з Володимиром Антоновичем, під його впливом захопився історією, археологією.

В університеті Синявський захопився ідеями Михайла Драгоманова, що позначилося на подальшому житті історика. В серпні 1889 року київських драгомановців заарештували. Хоч це не завадило Синявському отримати диплом про закінчення університету, однак працювати за фахом він не міг. У листопаді 1889 року Синявського відправили на заслання до Шенкурська, та за клопотанням київських професорів Володимира Антоновича та Володимира Іконникова до голови Російського археологічного товариства графа Уварова, строк заслання було скорочено для закінчення освіти. Після невдалої спроби закінчити університет у Москві, Синявський переїхав до Одеси. Склавши іспит із природничих наук у Новоросійському університеті, Синявський отримав звання вчителя гімназії з географії. З 1893 року — лектор Одеської військової школи, з 1894 року — лектор Вищих жіночих курсів та приват-доцент Новоросійського університету. Магістерська дисертація 1898 року захищена у Варшавському університеті, отримав ад'юнкт-доцентуру гірничої статистики. З 1899 року директор комерційних шкіл Міністерства фінансів у Лодзі.

По закінченні Київського університету (працював під проводом В. Антоновича), продовжував студії в Одеському університеті і за кордоном (Німеччина).

Член Одеської Громади, мав зв'язки з Галичиною (зокрема з Іваном Франком) і під різними псевдонімами (Катран А., Скраглюк X. та ін.) друкував статті в галицьких періодичних виданнях 1890-х років («Народ», «Зоря» тощо). Був учасником літературного гуртка «Плеяда».

З початку 1901 й по 1918 рік у Катеринославі — директор Комерційної школи, асистент, доцент гірничої статистики, з 1910 року професор Гірничого інституту. Заступник голови Катеринославської Вченої Архівної Комісії та ред. її «Летописи» (1-Х, 1904-15), у якій містив свої праці з історії та археології Півдня України.

У 1910 р. за ініціативи товариства допомоги незаможним учням Катеринославської комерційної школи в сучасних межах Севастополя було збудовано та названо на честь Антона Синявського дачний санаторій для канікулярного відпочинку та оздоровлення школярів.[2]

У 1918—1919 роках — директор Департаменту середніх шкіл Міністерства народної освіти України. У своїх спогадах Євген Чикаленко зазначав, що за часів Української Держави кандидатура Синявського висувалася представниками національної інтелігенції на посаду міністра освіти в уряді Павла Скоропадського — з огляду на те, що він «в самі тяжкі часи провадив українську лінію». Проте зазначену посаду отримав Петро Дорошенко, якого Чикаленко назвав «особистим приятелем гетьмана».[3]

Разом з урядом Директорії Синявський залишив Київ на початку 1919 року. 27 лютого 1919 року, разом із літературознавцем Леонідом Білецьким та мистецтвознавцем Володимиром Січинським, виступив на відкритті Українського клубу в Кам'янці-Подільському. Там же він короткий час працював в Українському університеті завідувачем кафедри політекономії.

У 1920-х роках професор і завідувач кафедри економіки, географії та світового господарства Інституту зовнішніх відносин, співробітнк кафедр сільського господарства Інституту народної освіти у Києві (викладав економічну географію, статистику й інші предмети), науковий співробітник УАН (працював в Історичній секції, Комісії сходознавства і Комісії Дніпрельстану — був її керівником).

1933 року Синявський виїхав на Далекий Схід, спочатку у 1931—1934 роках завідувач кафедри економічної географії Українського відділення Благовіщенського агропедінституту, а після закриття українського відділення — переїхав до Владивостока й очолив кафедру фізичної географії Владивостоцького педагогічного інституту. Восени 1934 року Синявський — завідувач новоствореної кафедри географії, професор Сталінградського педагогічного інституту, від грудня 1936 року — завідувач кафедри фізичної географії Кримського педагогічного інституту, від серпня 1939 року до 1942 року професор Кабардино-Балкарського педагогічного інституту Нальчика.

Під час війни Синявський повернувся до окупованого Києва, а 1943 року виїхав до Кракова і Львова, де зустрічався з митрополитом Шептицьким.

Далі Синявський послідовно професор Сімферопольського педінституту (1944), університету в Ростові-на-Дону (1944—1946), Чернівецького університету (1946—1948), Кіровоградського педінституту (1948—1949), Краснодарського педінституту (1949—1950), ректором якого на той час був український педагог Олександр Карпеко.[4]

Наприкінці 1950 року Синявський вийшов на пенсію і переїхав до Сімферополя. Помер на початку 1951 року. 1987 року, у зв'язку з ліквідацією Староруського кладовища в Сімферополі, останки Синявського перевіз і поховав на Лісовому кладовищі у Києві онук Олександр Синявський.

Наукові праці

Фахівець у галузі розвитку теорії економічного районування. Сфера наукових досліджень: географічні проблеми України. Новатор у геополітичних дослідженнях української економіки. Автор близько 150 наукових праць. Основні праці:

  1. (рос.) История всемирной торговли в связи с промышленностью. — К., 1896. Ч.1. (в соавторстве).
  2. Україна і Близький Схід у світі геополітики (Проблема торговельних зв'язків). — К., 1927.
  3. Сучасна економіка Єгипту в зв'язку з розвитком українсько-єгипетської торгівлі. — К., 1929.
  4. Економічний район та економічний ландшафт.
  5. (рос.) Украинская спиртовая промышленность и восточные рынки.
  • У 1918 р. спільно з літературознавцем Миколою Плевако Синявський зредагував і видав у харківському видавництві «Українська книжка» поему Т. Шевченка «Гайдамаки».[5]
  • Досліди й спогади про В. Антоновича, П. Тутківського, Л. Добровольського, Д. Сигаревича та ін.
  • Статті і рецензії в економічних й інших журналах — українських, російських та (до 1917 року) закордонних (зокрема польських і німецьких).

Вшановування пам'яті
  • На фасаді будинку колишнього Комерційного училища у Дніпропетровську встановлено пам'ятну дошку на честь учених: А. Синявського, Д.Дорошенка, Д. Яворницького. Ім'я А. Синявського носять вулиці у Львові, Дніпропетровську і Чернівцях .

Примітки
  1. Географи Київського університету. / Я. Б. Олійник, С. Ю. Бортник, М. Д. Гродзинський, О. Ю. Дмитрук та ін. — К., 2003.
  2. Рада. — № 131. — 24.06.1910 р. — С. 2.
  3. Чикаленко Євген. Щоденник (1918—1919). — К.: Темпора, 2011. — 424 с. — С. 165.
  4. Сергій Білокінь. Антін Степанович Синявський. Вибрані праці. — К.: Наукова думка, 1993. — с. 371
  5. Тарас Шевченко і Крим: Енциклопедичний довідник / упоряд. Г. А. Рудницький. — Сімферополь: Таврія, 2001. — 288 с. — С. 233.

Джерела та література

Література
  1. Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
  2. Синявський Антін Степанович // Постаті географічного факультету: довід. / М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка ; [редкол.: Я. Б. Олійник (відп. ред.) [та ін. ] ; передм. Л. В.  Губерський]. — Київ, 2013. — С. 248—250. — ISBN 978-966-439-696-4.
  3. Білокінь С. І. Антін Синявський і його доба // Антін Синявський. Вибрані праці − Київ: Наук. думка, 1993. — С. 3−31.
  4. Завальнюк О. М. Історія Кам'янець-Подільського державного українського університету в іменах (1918—1921 рр.). — Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2006. — С. 292—297.
  5. Заруба В. М.  Антін Синявський: життя, наук. та громад. діяльність (1866—1951) / В. М. Заруба ; Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Юрид. акад. МВС України. − Дніпропетровськ: Ліра, 2003. − 283 с.: іл. − ISBN 966-7894-33-9.
  6. Заруба  В.  М.  З вірою в українську справу: Антін Степанович Синявський / В. М. Заруба. − К. : Либідь, 1993. − 142 с. : іл. — ISBN5-325-00402-6.
  7. Географи Київського університету. / Я. Б. Олійник, С. Ю. Бортник, М. Д. Гродзинський, О. Ю. Дмитрук та ін. — К., 2003.
  8. Географічний факультет у персоналіях / Олійник Я. Б., Бортник С. Ю., Гродзинський М. Д., Дмитрук О. Ю. та інші. — К.: ВГЛ «Обрії», 2008.
  9. Гусар Ю. Антін Синявський: [фундатор кафедри географії] / Ю. Гусар // Вечірні Чернівці. — 2007.- 3 травня (№ 18). — С. 6.
  10. Колісник Д. В. Біля витоків української геоекономіки: професор Антін Синявський / Д. В. Колісник  // Історія і культура Придніпров'я: невідомі та маловідомі сторінки. − Дніпропетровськ, 2005. − Вип. 2. − С. 167−176.
  11. Руденко В. П. Професор Антін Синявський — плугатар української географії / упоряд. В. Руденко ; передм. Шаблій О. ; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, Чернів. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича, Геогр. комісія Наук. т-ва ім. Шевченка. — Чернівці, 2003. — 239 с. − (Постаті українського землезнання). − ISBN 966-568-588-0.
  12. Руденко В. П.  Професор Антін Синявський − подвижник української географії / В.  П. Руденко ; ред. О.  Лупул. − Київ: Видавн. дім «КМ Аcademia», 1996. − 404 с. − ISBN 966-518-010-X.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.