Станиславівський повіт

Проголошений 1854 року[1] і утворений 29 вересня 1855 р. у складі 25 громад (гмін). 1867 року в ході адміністративної реформи до нього приєднано Галицький повіт із 35-ти громад, також передані громади Озерце, Кінчаки і Кремидів з Монастириського повіту, Тисменичани і Забережжя з Надвірнянського повіту та Чукалівка з Богородчанського повіту (однак у судовій структурі зберігся попередній поділ і Галицький судовий повіт). Таким чином Станиславівський повіт охоплював територію Станіславського та частково Богородчанського, Галицького, Калуського і Надвірнянського районів.

Станом на 1879 рік, повіт налічував 75 населених пунктів, розподілених по 62 кадастрових кварталах[2].

У листопаді 1918 року повіт увійшов до Станиславівської військової області ЗУНР. Повітовим комісаром був старший радник окружного суду Клим Кульчицький, невдовзі його змінив Л. Бачинський, але з січня 1919 р. повернувся Клим Кульчицький. Міським комісаром (бургомістром) був обраний професор гімназії Чайківський Павло, а головою Повітової УНРади надрадник управління залізниці Іван Мирон, його змінив лікар д-р Володимир Янович. Делегатами до УНРади були обрані: від міста — професор гімназії Гнат Павлюх (УРП) і залізничник Осип Устиянович (УСДП); від повіту — Мартин Королюк, селянин із Чернієва (УРП).[3]

Після польсько-української війни 1918—1919 територія повіту в травні 1919 року опинилася під польською владою. Повіт включений до утвореного у 1920 році Станіславівського воєводства. До складу повіту входило 81 поселення (з них 3 міста, 72 сільські гміни) з 27 840 житловими будинками[4].

Станіславівський повіт
пол. Powiat stanisławowski
Адм. центр	Станиславів
Найбільше місто	Станиславів
Регіон	Станиславівське воєводство
гміни	75 (1921), 14 (1934—1939)
Населення
- повне	198 400 (1938)
- густота	159
Площа
- повна	1 249 км²
Дата заснування	29 вересня 1855
Дата ліквідації	1940

Зміни адміністративного поділу

Станіславівський повіт

1 квітня 1932 року зліквідовано Богородчанський повіт, а міська ґміна Богородчани та сільські ґміни Старі Богородчани, Глибока, Глибівка, Горохолина, Гринівка, Іваниківка, Ляхівці, Лесівка, Лисець, Старий Лисець, Новошин, Похівка, Посіч, Саджава, Стебник, Хмелівка передані до Станиславівського повіту.

1934 року до Станиславівського повіту передані села:

• Мединя з Калуського повіту,
• Підпечери — з Тлумацького повіту[5];
• Бишів — з Підгаєцького повіту Тернопільського воєводства[6].

1 серпня 1934 року виконано об'єднання ґмін (ця адміністративна одиниця до того часу обмежувалася селом чи містом із присілками і хуторами) у великі сільські ґміни (рівнозначні волості).

19 вересня 1939 року більшовицькі війська повністю зайняли територію повіту. 27 листопада 1939 р. повіт включений до складу новоутвореної Станіславської області. Як адміністративна одиниця повіт скасований у січні 1940 р. у зв'язку з переформатуванням території на 5 районів — кожен із кількох колишніх ґмін:

• Галицький район — із ґмін Галич, Боднарів і Блюдники,
• Жовтневий район — із ґмін Єзупіль, Деліїв і Маріямпіль,
• Станіславський район — із ґмін Пасічна й Угорники,
• Лисецький — із ґмін Лисець і Черніїв,
• Богородчанський район — із ґмін Богородчани, Старі Богородчани і Ляхівці.

Під час німецької окупації у 1941—1944 рр. Станіславський повіт був відновлений як адміністративна одиниця Крайсгауптманшафту Станіслав Дистрикту Галичина. Відновлений також був і поділ на гміни (волості). Після зайняття повіту в липні 1944 р. Червоною армією був відновлений поділ на райони.

• Станиславівський повіт (Королівство Галичини та Володимирії)
• Станиславівський повіт (ЗУНР)
• Станіславський повіт (СРСР)

• Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi z Wielkiem Księstwem Krakowskiem. — Lwów, 1871—1914. (пол.)