Томіслав II

У 1916 році князь Аймон закінчив Військово-морську академію в Ліворно у званні гардемарина. Ніс службу на лінкорах «Данте Аліг'єрі», «Андреа Доріа», есмінці «Вінченцо Джованні Орсіні». Був пілотом гідролітака Macchi M.3, брав участь у бойових діях наприкінці Першої світової війни, за що був нагороджений срібною медаллю «За військову доблесть».

У 1920—1921 роках на борту лінкора «Рома» здійснив похід в Південну Америку, у 1922—1923 роках на борту канонерського човна «Себастьяно Кабото» — похід в Китай. У 1925 році отримав звання капітана III рангу. Командував есмінцем «Квінтіно Селла».

У 1929 році, через двадцять років після свого дядька Луїджі Амедео, герцога Абруцці, який намагався піднятися на К2 в Каракорумі, князь Аймон очолив нову експедицію в Каракорум. Експедиція князя Аймон була зосереджена виключно на науковій роботі. Він був згодом нагороджений золотою медаллю мецената Королівського географічного товариства за свою роботу у 1932 р.

Після романтичних зв'язків з інфантою Беатріс, дочкою іспанського короля Альфонсо XIII,1 липня 1939, у Флоренції, князь Аймоне одружився з принцесою Ірен, дочкою короля Греції, Костянтина I і принцеси Софії Прусської. 27 вересня 1943 у них народився син — князь Амедео, 5-й герцог Аостський.

Після створення Незалежної держави Хорватії перед новим очільником держави Анте Павеличем постало важливе питання легітимізації влади. Так як фактично НДХ являла собою маріонеткову державу фашистської Італії та нацистської Німеччини, для підняття свого міжнародного статусу, новоутворена держава мала довести своє історичне право на існування та підкріпити це спорідненістю з якимось відомим монаршим домом. З цією метою Анте Павелич відрядив до Рима делегацію до тогочасного короля Італії Віктора Еммануїла III з проханням допомогти новоствореній країні в обранні монарха.  Віктор Еммануїл запропонував на цю посаду свого двоюрідного брата Аймоне. Спершу, дізнавшись про своє призначення, Аймоне вважав, зізнаючись про це своєму найближчому оточенню, що це був такий собі поганий жарт його двоюрідного брата і що насправді, він погодився на цю посаду лише через велике почуття обов'язку. Зять Беніто Муссоліні Галеаццо Чіано так говорив про Аймоне: «Герцогу начхати на Хорватію та йому потрібні лише гроші, гроші і ще більше грошей».

Коронація Томіслава ІІ від 18.05.1941 р.

18 травня 1941 князь Аймоне, під ім'ям Томислав II, був проголошений королем Хорватської Незалежної держави, котра була створена Італією та Німеччиною на більшій частині території сучасних Хорватії та Боснії і Герцеговини..  Ім'я Томислав було обрано в пам'ять про Томислава I, першого хорватського короля, що правив у 910—928 рр. Церемонія пройшла в Квіринальському палаці. Повністю його титул звучав так: «король Хорватії, принц Боснії і Герцеговини, воєвода Далмації, Тузли і Кніна». Влада Томислава II була символічною. Як заявляв сам Аймоне в розмові з міністром закордонних справ Італії Чіано, зятем Беніто Муссоліні,: «Я горджусь тим, що обраний королем Хорватії, проте не зовсім точно розумію, що і як мені з цим робити».

Аймоне спершу мав бути коронований у місті Дувно (Томиславград), що сьогодні знаходиться на території Боснії та Герцеговини, однак король відмовився. Він мотивував це невирішеність так званого «Далматинського питання», яке виникло через оволодіння Італією прибережної території Далмації. Аймон розумів, що ця територія ніколи не буде повністю «італізована» і, як наслідок, буде постійним каменем спотикання у  хорватсько-італійських відносинах. Другою причиною відмови Томислава стала нестабільна ситуація в середині НДХ. Він постійно боявся спалахування повстання, тому не спішив їхати до свого королівства. Через це, йому доводилося здійснювати свою невелику владу з території Італії та Угорщини.

Однак такі дії та нестача внутрішньої енергії призвели до того, що він повністю втратив авторитет та підтримку серед Усташів. З цього моменту його влада в країні фактично стала номінальною. До його повноважень входило лише призначення титулів. До того ж, Томиславом II у Римі була створена спеціально хорватська канцелярія, в яку йому приходили конфіденціальні звіти, офіційні документи, а також військова, політична та економічна інформація стосовно ситуації у Хорватії. Томислав призначив для себе спеціального радника по хорватським справам, яким став граф Дьюла Чеснекі де Мілвань.

3 березня 1942, після смерті свого брата князя Амедео (помер в британському полоні в Африці), Аймоне став 4-м герцогом Аостським.

Осінню 1942 року Амадео зв'язується із Союзними військами через свого посередника, генерального консула Алесандро Маріні, про можливість мирного врегулювання справ між Італією та Союзними військами. Секретні переговори триватимуть і в 1943 році, що були зумовлені метою збереження легітимності Савойської династії.

Після відставки Муссоліні 25 липня 1943, князь відрікся від престолу 31 липня, за наказом Віктора Еммануїла III. Після капітуляції Італії 8 вересня він офіційно відмовився від своїх прав на титул. Це відбулося незабаром після народження сина Амедео (нар. 27 вересня 1943), який отримав разом з тим ім'я Звонимир.

Наприкінці Другої світової війни, він став командувачем італійської військово-морської бази Таранто, але був звільнений з посади через критику своєї роботи. Під час військово-морської кар'єри Аймоне здобув звання адмірала ескадри.

• Вищий орден Святого Благовіщення з ланцюгом (1921)
• Орден Святих Маврикія та Лазаря, великий ланцюг (1921)
• Орден Корони Італії, великий ланцюг (1921)
• Савойський військовий орден, великий ланцюг
• Савойський цивільний орден
• Срібна і бронзова медаль «За військову доблесть» (Італія)
• Хрест «За військову доблесть» (Італія) (1 липня 1918)
• Медаль Перемоги
• Почесна медаль за тривале морське плавання (20 років)

• Військовий орден Залізного трилисника 1-го ступеня
• Орден Корони короля Звоніміра, великий хрест особливого ступеня
• Срібна медаль Корони короля Звоніміра
• Орден «За заслуги» (Хорватія), великий хрест із зіркою

• Кавалер честі і відданості (Мальтійський орден)
• Орден Карлоса III, великий хрест (Іспанія; 19 травня 1928)
• Орден Спасителя, великий хрест (Греція; 1 липня 1939)
• Орден Пехлеві на орденському ланцюгу з нагрудною зіркою (Іран; 1939)
• Орден Кароля I, великий хрест (Румунія)