Харчова промисловість України

До початку XIX ст. виробництво харчових продуктів існувало в Україні у вигляді кустарних промислів: млинарства, винокуріння, олійництва, видобутку солі, тютюнництва тощо. Як галузь фабричного виробництва харчова промисловість почала розвиватися у другій половині XIX століття; лише цукрова промисловість зародилася раніше, коли 1824 р. в с. Макошиному на Чернігівщині та в с. Трощині на Київщині побудовано перші цукрові заводи. Зростання міського населення, зокрема великих центрів споживання та будівництво залізниць сприяли розвитку промислового виробництва у млинарстві, олійництві, спирто-пивоварінні. 1913 року харчова промисловість вже була однією з найрозвинутіших галузей промисловості в Україні, що за кількістю великих (цензових) підприємств (51,7 %) посідала перше, а за обсягом валової продукції (927 млн. крб. у цінах 1926–27, або 36,2 %) та кількістю робітників (169 000, або 45,7 %) друге місце. У харчовій промисловості переважало невелике напівкустарне виробництво; з 150 000 харчових підприємств лише 1 635 належало до категорії великих (понад 100 робітників). У галузевій структурі панівне місце належало цукровій промисловості: на 203 цукроварнях України (84 % від усіх заводів Російської імперії) працювали 130 000 робітників (75 % усіх зайнятих у харчовій промисловості) і вироблялося 56,1 % валової продукції в галузі; у цукровій промисловості виникла перша монополія в Україні та взагалі в імперії — синдикат цукрозаводчиків. Друге місце належало борошномельно-круп'яній (18,7 % валової продукції в галузі). Менше розвинені були спиртова та горілчана, олійна, кондитерська, соляна й тютюнова галузі. Інші або перебували в зародковому стані у вигляді кустарних промислів (хлібопекарська, м'ясо-молочна), або взагалі не існували (маргаринова, харчоконцентратна, розлив мінеральних вод тощо). Станом на 1913 рік в асортименті харчових товарів українського виробництва нараховувалося понад 100 назв продуктів, вироблено 1 105 тис. т. цукру-піску (81,3 % від загальноімперського показника), 15,9 млн дал спирту (28,8 %), 1,1 млн т. солі (53,6 %), 30,3 млн бляшанок (умовних) консерв (26,4 %), що йшло на потреби не лише українського ринку, але й інших районів тодішньої держави; частина продукції експортувалася за кордон.

Після занепаду за першої світової війни й революції (у 1920 р. ледве 17 % порівняно з 1913) харчова промисловість відновилася за непу. В 1926 році випущено продукції на 1 млрд. крб. (927 млн у 1913).

За доби індустріалізації 1928 — 37 на реконструкцію старих та будівництво нових підприємств харчової промисловості було витрачено понад 1 млрд. крб. капіталовкладень. Разом з цим не тільки модернізовано наявні галузі харчової промисловості, але й створено нові (маслоробну, хлібопекарську, комбікормова, маргаринову тощо) і сконцентровано виробництво: кількість підприємств зменшено до 69 100, в яких працювали 287 000 робітників (1940).

Було побудовано 67 механізованих хлібозаводів, п'ять великих м'ясокомбінатів. У 1932 р. став до ладу Херсонський консервний завод проектною потужністю 128 млн. умовних банок на рік, що набагато перевищувало потужність усієї консервної промисловості дореволюційної Росії. У цукровій промисловості планом першої п'ятирічки передбачалося будівництво 11 нових підприємств. Але згодом виявилося, що сільське господарство не зможе забезпечити її сировиною. У довоєнний період було побудовано три цукрових заводи: Веселоподолянський, Лохвицький і Куп'янський[1].

На 1940 рік валова продукція харчової промисловості УРСР зросла порівняно з 1913 роком майже в 6 разів, проте частка в загальному обсязі промислової продукції зменшилася з 51,2 % (1913) до 17,6 % і зійшла на друге місце після машинобудування та металообробної промисловості. Питома вага цукрової промисловості знизилася до 14,2 % усієї харчової промисловості (1913 — 56,1 %), спиртової — до 2,1 % (6,4 %) при одночасному зростанні борошномельно-круп'яної до 23,6 % (18,7 %), хлібопекарської — 17,5 % (1913 не було), м'ясної — до 11,4 % (1913 не було) кондитерської — до 8 % (2,9 %) та консервної — до 3 % (0,6 %).

Зазнавши руїни за Другої світової війни, харчова промисловість в УРСР була відбудована тільки 1952 року. Наприкінці 50-х років постали нові галузі: виробництво молочних концентратів та безалкогольних напоїв. За останніх десятиліть харчова промисловість розвивалася в напрямку концентрації та модернізації виробництва на діючих та новозбудованих підприємствах. Лише за 1966–75 pp. введено в дію понад 140 і реконструйовано майже 730 заводів, організовано виробництво продуктів дитячого та дієтичного харчування, утворено харчокислотну, ферментну та комбікормову промисловість. Швидке зростання галузей, що переробляють продукцію тваринництва, спричинило зміну галузевої структури харчової промисловості; у 1975 році частка м'ясної промисловості в загальному випуску харчової продукції зросла до 23,5 % (11,4 % у 1940, 17 % у 1963), молочної — до 12,8 % (відповідно 3 % і 10,6 %), рибної — 4,2 % (0,9 % і 2,7 %). Водночас знизилася роль цукрової, борошномельної, хлібопекарської та спиртової промисловості. В 1976 році харчова промисловість виробляла майже чверть ВВП в УРСР. Того року в УРСР діяло майже 2 540 державних підприємств, найбільші з них: цукрові комбінати у Лохвиці (найбільший в СРСР з потужністю 7 600 т виробництва на добу), цукрорафінадні заводи в Сумах і Одесі; м'ясокомбінати в Києві, Дніпропетровську, Харкові, Донецьку, молочні комбінати в Слов'янську, Запоріжжі, спиртові комбінати в Лохвиці й Андрушеві, консервні комбінати у Херсоні та Сімферополі, кондитерська фабрика «Світоч» у Львові та ім. К. Маркса в Києві тощо.

Підприємства харчової промисловості УРСР підпорядковувались союзно-республіканському міністерству харчової, м'ясної та молочної промисловості, рибного господарства, у складі яких утворені аграрно-промислові та виробничі об'єднання.

Харчова промисловість була розвинута в усіх районах УРСР, хоч і не рівномірно.

Цукрова промисловість зосереджувалась у бурякосійних областях, переважно у Вінницькій, Черкаській, Хмельницькій, Київській та Полтавській (48 % виробництва цукру в Україні в 1977 році) областях; олійна  в Дніпропетровській, Одеській, Запорізькій, Харківській та Луганській областях (65 %).

Підприємства інших галузей харчової промисловості розташовані переважно в місцях споживання.

Галузі харчової промисловості розміщувались нерівномірно, за винятком борошномельної промисловості, що була поширена у всіх районах України. Підприємства цукрової та спиртової промисловостей зосереджувалися переважно на Правобережжі, консервної — на півдні, пром. виробництва вина — на Одещині, в Криму та на Закарпатті; шахтне видобування солі — на Донбасі (Артемівськ, Слов'янськ), Передкарпатті та Закарпатті (Солотвино). Пивоварні, кондитерські та тютюнові фабрики розміщувалися головним чином у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Миколаєві. Слабо розвинута була харчова промисловість у промислових осередках Донбасу та Придніпров'я.

Тісний зв'язок сільського господарства з природно-кліматичними умовами зумовлює зональний характер його спеціалізації. Так, у територіальній структурі сільського господарства України виділяються три зональні аграрні комплекси (зони): лісовий (поліський), лісостеповий, степовий; гірські регіони — Карпатський і Кримський, а також позазональні приміські території.

Поліський льоно-, картопле-, тваринницький комплекс займає 19 % площі сільськогосподарських угідь країни. Він сформувався в межах Українського Полісся. Провідною галуззю є м'ясо-молочне скотарство (понад 25 % м'яса і 20 % молока в Україні). Найвища за товарністю галузь — льонарство, (95 % льоноволокна), нижче — картоплярство (48 % товарної картоплі). Крім того, тут виробляється понад 15 % цукрового буряку, понад 6 % товарного зерна, овочі (7 %), а також свинина, м'ясо птахів, яйця, баранина та вовна.

Подальший розвиток поліського комплексу пов'язаний зі спеціалізацією на високоінтенсивному м'ясному і м'ясо-молочному скотарстві.

З цією метою розширюються площі зернобобових культур і багаторічних трав, створюються культурні пасовища. Спеціалізованими галузями тут стали хмелярство, звірівництво, мисливські господарства, а також розведення риби і водоплавних птахів у природних і штучних водоймах.

Лісостеповий буряко-, цукро-, тваринницько-зерновий комплекс займає 35 % площі сільськогосподарських угідь України. Він сформувався в межах лісостепової природної зони.

Провідною галуззю є бурякосіяння (понад 70 % бурякової сировини країни), яке успішно поєднується зі скотарством і хліборобством. Серед зернових культур основні — озима пшениця та кукурудза, менше значення мають ячмінь, жито, просо, гречка, горох, рис. Високотоварною галуззю є також м'ясо-сальне свинарство, менше значення має птахівництво.

Степовий тваринницько-зерново-соняшниково-овочеплодівницький комплекс сформувався в межах степової природної зони України, він охоплює понад 40 % її території. Серед галузей насамперед виділяються скотарство (на півночі  молочно-м'ясне, південніше  м'ясо-молочне), свинарство, вівчарство і птахівництво, тобто на галузі тваринництва припадає близько 60 % товарної продукції України (м'ясо, молоко, вовна, яйця). Тут зосереджені великі площі озимої пшениці, кукурудзи, ярого й озимого ячменю, проса, гороху, рису. Степовий комплекс виробляє близько 55 % усього зерна України. Найвищу товарність мають соняшник, виноград, плодово-ягідні культури. Додатковою галуззю є картоплярство на зрошуваних землях. Враховуючи унікальне сприяння природно-кліматичних умов, тут необхідно розширювати площі багаторічних насаджень персика, абрикоси, яблуні, сливи, груші, черешні.

Гірські регіони Карпат і Криму спеціалізуються на тваринництві (вівчарство і скотарство м'ясо-молочного напряму). У Криму вирощують тютюн, фрукти, овочі, виноград. У Прикарпатті розвинені зернове господарство, картоплярство, хмелярство, у Закарпатті — виноградарство, вирощування тютюну

Проблеми розвитку Харчової промисловості в УРСР досліджували науково-дослідні інститути:

• цукрової, м'ясної та молочної, спиртової та лікеро-горілчаної промисловості;
• проектування підприємств харчової та м'ясо-молочної промисловості, (усі в Києві);
• автоматизації процесів виробництва консервної та овочесушильної промисловості, виноградарства та виноробства (усі в Одесі); харч. та олійно-жирової промисловості (у Харкові) тощо.

Інженерів для харчової промисловості готують інститути: технологічний Х.п. в Києві, харч. та холодильної промисловості і технологічний (обидва в Одесі).

• Харчова промисловість
• Цукрова промисловість
• агрохолдинг
• зернова промисловість
• парникове господарство
• МСБ у структурі сільського господартва (картоплярство тощо, де держ- та великий сектор зовсім не представлений)
• яєчне птахівництво
• Птахівництво
• спиртова промисловість
• поливе (зрошуване) рільництво
• баштанне господарство
• екологічні чиста продукція, органічна продукція
• харчовий імпорт України
• Жироолійна промисловість України

• В Україні відроджується традиційне палинковаріння. http://uprom.info/. Національний промисловий портал. 8 серпня 2018. Процитовано 8 серпня 2018.

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Кульмановский Л., Рапапорт И. От промысла к индустрии. Пищевая промышленность УССР за 16 лет. X. 1934;
• Жеребкін Г., Миколаєва І. Розвиток харч. пром-сти, в кн. Пром-сть Радянської України за 40 років (1917—1957). К. 1957;
• Гак Д. Харчова промисловість України. К. 1960;
• Пищевая промышленность СССР. М. 1967;
• Размещение пищевой промышленности СССР. М. 1969;
• Рибачук Б., Куржнір В. Планування та екон. стимулювання в харчовій промисловості. К. 1970;
• Сінгаевський І. Харчова індустрія республіки, ж. Економіка Радянської України, ч. 1, 1978;
• Ухвалевський Ю., Герасименко В., Захарченко О. Відтворення основних фондів харчової промисловости Укр. РСР та їх використання, ж. «Економіка Радянської України», ч. 11, 1979.