Андреа Пірло

Пірло народився в невеликій комуні Флеро в провінції Брешія, що в Ломбардії. Його батько — Луїджі Пірло — починав, як простий слюсар-бляхар, однак проявив себе неабияким підприємцем і з часом став господарем двох майстерень, що дозволило його дружині Лівії присвятити себе вихованню двох синів — Івана і Андреа.

Незважаючи на свою холоднокровність і скромність, Андреа з дитинства знав собі ціну, що підтверджує і його перший тренер Роберто Клерічі, що поїхав з командою юніорів з Брешії на юнацький турнір в Північній Італії. Вже тоді, в 1992 році 13-річний худорлявий капітан команди на прізвище Пірло виділявся серед своїх однолітків.

Талант сина помічали не тільки тренера, а й батьки, які були досить далекі від футболу — родині Пірло в спадок дістався виноробний бізнес. Тим не менш, високий достаток сім'ї ніскільки не вплинув на прагнення Андреа стати професіоналом, тим більше що Луїджі і Лідія Пірло завжди підтримували сина в його виборі.

Гра підростаючої майбутньої зірки за юніорів з Флеро — невеликому селі в південній Ломбардії, не залишила байдужими скаутів головного місцевого футбольного клубу — «Брешії», які без коливань запропонували 14-річному Пірло поповнити ряди юнацької команди «бьянкоадзуррі».

Вже в цей період тодішній наставник юніорів «Аталанти» і майбутній алленаторе Скуадри Адзурри Чезаре Пранделлі був убитий Пірло наповал.

Він позбавив мене дару мови. Я ніколи раніше не бачив подібного. У мене було абсолютно чітке відчуття того, що всі дивилися тільки на нього, думаючи про себе про те ж, про що думав тоді і я. «Ось же він. Новий талант .

Зі слів Пірло його власні одноклубники відмовлялися давати йому пас, а їхні батьки кричали з трибун щось на зразок: «Цей хлопець уявив себе Марадоною?»

Втім, незважаючи на нерозуміння з одноклубниками їх батьками, Пірло цілком міг розраховувати на підтримку досить впливового вже на той момент людини, яка була без розуму від його таланту — тренера першої команди «Брешії» Мірча Луческу. У команді мали відбутись великі зміни, а румунський наставник якраз займався «очищенням» складу від «тих, кому за 30», тому для юного Андреа, який вже близько року тренувався з «основою» і активно брав участь у «товарняках» було складно придумати кращого шансу для того, щоб заявити про себе.

Дебют Пірло трапився в 1995. "Він був дуже спокійний, хоч і грав на незвичній для себе позиції: атакуючого півзахисника. Він був дуже замкнутий, але в кожній його дії було видно професіоналізм — приклад для багатьох. Я хотів би, щоб побільше гравців були схожі на нього не тільки в технічному відношенні, але і в людських якостях ". — Розповідає тодішній асистент Луческу в «Брешії» Адель Моро.

Завершивши сезон і вигравши Серію B в сезоні 1996/97, для «Брешії» стало метою номер 1 утримати 17-річного Пірло в своїх рядах як можна довше, хоча для клубу з досить-таки середнім бюджетом це виявилося непосильним завданням. З першого сезону «бьянкоадзуррі» закріпитися в еліті так і не зуміли і через рік повернулися у другий дивізіон, в той час як головний лідер «Брешії», якого вже на той момент без перебільшення хотіли бачити у своєму складі абсолютно всі футбольні клуби Італії перебрався до Мілана, поставивши підпис під особистим контрактом з міланським «Інтернаціонале», який виграв запеклу боротьбу за трансфер молодого дарування.

1998 року уклав контракт з міланським «Інтернаціонале».З ходу закріпиться у складі «нерадзуррі» Пірло так і не вдалося і далеко не останню роль у цьому зіграв фактор частої зміни тренерів, яких протягом сезону-1998/1999 біля керма «Інтера» було четверо: великий любитель експериментувати Массімо Моратті давав шанси наставнику Пірло в «Брешії» Луческу, Джіджі Сімоні, Лучано Кастелліні і Рою Ходжсону, але якщо перші дозволяли Андреа грати регулярно, то від останньої парочки наставників молодий новобранець такої довіри так і не здобув. Прийшовши вже в новому сезоні Марчелло Ліппі, якому в майбутньому судилося стати алленаторе «Скуадри Адзурри» і зустрітися з Андреа знову, без коливань відправив Пірло набиратися ігрової практики в «Реджину» — команду, у складі якої Маестро остаточно адаптувався в елітному дивізіоні Італії.

До «Інтернаціонале» Пірло повернувся після абсолютного тріумфу на молодіжному Євро-2000, в якому він став найкращим гравцем і найкращим бомбардиром і асистентом турніру, попутно удостоївшись молодіжного «Золотого м'яча» і «Золотої бутси».

Цього разу Марчелло Ліппі був абсолютно переконаний у його майстерності, але зазнавши фіаско у кваліфікації Ліги чемпіонів від шведського «Хельсингборга», алленаторе був відправлений у відставку, а замість нього на пост головного тренера був призначений Марко Тарделлі — наставник, під керівництвом якого Пірло напередодні виграв євро U-21. Втім, цей фактор аж ніяк не допоміг Маестро «вибити» собі комфортне місце у складі: протягом наступних шести місяців Тарделлі випустив Андреа на полі всього чотири рази.

Можливо, Тарделлі не впізнав мене. - Я збився з рахунку, скільки разів хотів закричати на нього. Але будучи вихованим і цивілізованою людиною, я вчасно себе зупиняв. Коли я зустрічаю Ліппі, то постійно думаю, що, якби він залишився на чолі «Інтера», я, можливо, став би легендою цього клубу.

 — Пірло

Не змігши пробитися до основного складу команди, він на умовах оренди пограв за свою рідну «Брешію», а перед початком сезону 2001-02 перейшов з «Інтера» до суперника команди по міланському дербі — «Мілана».

Не знайшовши спільної мови з новим тренером команди, за суму в 10 мільйонів доларів США переходить до «Мілана», де розкривається повністю, стаючи незамінним гравцем основного складу. Саме у складі «россонері» провів найкращі роки своєї ігрової кар'єри. Швидко завоювавши постійне місце в основному складі свого нового клубу, Пірло поступово став ключовою фігурою у півзахисті «Мілана». У «Мілані» Пірло спершу працював під керівництвом Фатіха Теріма, а в кінці року на зміну турецькому наставника прийшов Карло Анчелотті, якого Андреа згодом назвав своїм другим батьком.

Тодішній наставник команди Карло Анчелотті перевів гравця зі звичної для нього позиції атакувального півзахисника на позицію опорника, на якій Пірло склав пару Дженнаро Гаттузо. Однак якщо Гаттузо був орієнтований насамперед на руйнування атак суперників, до завдань Пірло також входило розпочинати атаки власної команди, переводячі м'яч у лінію нападу. Мало хто знає, але Пірло настільки любив і поважав свого футбольного вчителя, що в 2009 навіть готовий був перейти слідом за ним в Челсі, але через занадто високої запитаної суми відступних «Мілана» угода зірвалася.

За роки, проведені у «Мілані», виборов титул володаря Кубка Італії, ставав дворазовим чемпіоном Італії, володарем Суперкубка Італії з футболу, переможцем Ліги чемпіонів УЄФА (двічі), володарем Суперкубка УЄФА (також двічі), Клубним чемпіоном світу.Зі своїм байдужим обличчям в стилі «Pirlo is not impressed» знаменитий італієць забив 32 голи за «Мілан», 10 з яких він майстерно реалізував зі штрафних.

Він тихий лідер. «Рідко, коли Пірло вирішить щось сказати, всі в роздягальні затикають роти і слухають його. Він користується непохитним повагою у всіх оточуючих його людей.

 — говорить про нього колишній наставник збірної Італії Чезаре Пранделлі.

До складу клубу «Ювентус» приєднався 2011 року. З першого матчу він узяв нитки гри Ювентуса в свої руки і більше їх не відпускав. Після декількох експериментів Антоніо Конте зупинився на трикутнику в центрі півзахисту, де Пірло розташувався на своїй улюбленій позиції попереду лінії оборони, а Клаудіо Маркізіо і Артуро Відаль — ближче до флангів. Такі сильні й різнобічні партнери допомагали Пірло творити. Рідкісна атака Ювентуса могла обійтися без участі Андреа. Як метроном, він задавав ритм гри, як архітектор, будував атаки, як диригент, керував діями своїх партнерів.

Не приховував своїх емоцій від переходу Пірло в стан «бьянконері» його старий приятель Джіджі Буффон. «Коли Андреа сказав мені, що переходить в» Юве "я подумав: " Відмінно! ". Потім, коли я побачив його в грі, я подумав про себе: «Він бог! Це угода сторіччя.»

У 35 матчах Серії А плеймейкер Старої Синьйори забив три м'ячі і віддав 13 гольових передач. Якби його партнери були обережніші в завершальній стадії атак, ця цифра могла бути ще більш значною, адже Пірло створив для своєї команди більше ста гольових можливостей. Андреа зробив 2643 передачі — на півтисячі більше, ніж найближчий переслідувач в Серії А. У Європі за цим показником півзахисника Юве випередив лише Хаві. Відсоток точності передач — 86,8 %, незважаючи на те, що багато передач Пірло були загострюючими, а значить, складними і ризикованими.

Вигравши в 2012 році з «Ювентусом» скудетто, став третім (після Роберто Баджо і Златана Ібрагімовича) футболістом, вигравав цей титул два роки поспіль з різними командами.

26 квітня 2015, Пірло забив гол зі штрафного у матчі з «Торіно», це був його 28 гол в Серії А зі штрафного, який допоміг йому обійти Синишу Михайловича, як гравця з найбільшою кількістю голів з вільних ударів за всю історію Серії А.

Поряд з «Старою синьйорою» він виграв чотири титули чемпіона Італії — 2012, 2013, 2014 і 2015, Кубок Італії в 2015 році (перший за 20 років у Ювентуса), а також двічі Суперкубок Італії в 2012 і 2013 році. Крім того, з Ювентусом він досяг фіналу Ліги чемпіонів в 2015 році, який проходив на Олімпійському стадіоні в Берліні (на тому ж стадіоні італійці виграли Кубок світу в 2006 році по пенальті проти Франції, де грав Пірло). Для Андреа це був четвертий фінал Ліги чемпіонів у своїй кар'єрі (дві перемоги — 2003, 2007 і дві поразки — 2005, 2015). Перед матчем заявив, що після зустрічі з Барселоною він йде з Ювентуса.

6 липня 2015 Андреа Пірло перейшов до клубу MLS «Нью-Йорк Сіті».

6 липня 2015 офіційно підтвердилось, що Андреа Пірло підписав контракт з клубом, який грає в американській лізі MLS — «Нью-Йорк Сіті». В команді з Нью-Йорка, Пірло дебютував 26 липня проти Орландо Сіті на стадіоні Янкі.