Генуезькі колонії у Північному Причорномор'ї

У добу Середньовіччя Крим мав велике значення для провідних в економічному та військовому значенні держав Європи: Візантії, Венеції, Генуї. Минали сторіччя, одних завойовників зміняли інші, пошесті та стихійні лиха час від часу брали свою данину, проте щоразу все відновлювалося.

Крим вів торгівлю з Азією і Європою. Розширюючи сферу торгових операцій після хрестових походів і борючись проти своєї суперниці Венеціанської республіки, Генуя, що прагнула за підтримки Візантії монополізувати торгівлю на Чорному морі. З 1169 року імператор Мануїл Комнін дозволив генуезцям вільне плавання Босфорською протокою та відвідування Чорноморського узбережжя. У 1261 році за військову допомогу генуезців у поваленні Латинської імперії хрестоносців імператор Михаїл Палеолог віддячив наданням Генуї монопольного права на торговельну діяльність у Чорному морі. А у 1266 р. добилися від ставленика Золотої орди в Криму Мангу-хана передачі їм у володіння Кафи (сучасна Феодосія), що стала пізніше центром їх колоній. У 1357 р. Генуя придбала Чембало (сучасна Балаклава), у 1365 р. — Солдайю (сучасний Судак), витіснивши звідти венеціанців. Виникли нові колонії Генуї: Воспоро (на території сучасної Керчі), Тана (у гирлі Дону), Джинестра (на території сучасної Одеси). Їх агентства були в містах Матрега (сучасна Тамань), Копа (сучасний Слов'янськ-на-Кубані) та інші. У колоніях жили греки, італійці, вірмени, татари, слов'яни, косоги та інші народи. До кінця XIV ст. вони опанували чорноморською торгівлею. Через свої опорні пункти у Причорномор'ї генуезькі купці вели посередницьку торгівлю. Вони продавали зерно, сіль, шкіри, хутра, віск, мед, ліс, рибу, ікру з причорноморських районів, сукна — з Італії і Німеччини, масло і вино — з Греції, прянощі, коштовні камені, мускус — з країн Азії, слонову кістку — з Африки і багато інших товарів. В результаті місіонерської діяльності по поширенню католицизму та шлюбів генуезців з жінками місцевих народів виникає етноконцесійна група френккардашів[2].

З 1289 року Генуя призначала своїх консулів у Кафі. У 1293-99 рр. між Венецією і Генуєю тривала війна за панування на Чорному морі. Генуя здобула перемогу й за мирною угодою венеціанці погодилися протягом наступних тридцяти років не входити в Чорне море, що призвело до повної втрати контролю Венеції в цьому регіоні.

Генуезці зуміли домовитися і з татарами: у 1266 році отримали дозвіл на заснування колонії в Кафі, потім розширювали свої володіння, захопивши у 1343 році Чембало, у 1365-му Солдайю, а в 1380-му хан Тохтамиш погодився визнати всі території, захоплені генуезцями в Криму і Причорномор'ї загалом за Генуєю. Південний берег Криму генуезці назвали капітанством Готії.

Крім вихідців з Італії, у містах-колоніях населення складалося з вірмен, греків, євреїв, татар, народів Північного Кавказу. Також у цих колоніях мешкали руські купці, зокрема, з Волині.

Велике місце займала торгівля полоненими (слов'янами, черкесами, аланами), купленими у татарських ханів і османських султанів. Про рабинь слов'янського походження згадується у XIV ст. у нотаріальних актах деяких італійських і південнофранцузьких міст (Руссільон). Про рабів-скіфів згадує знаменитий поет Петрарка у своєму листі архієпископові Генуезькому Гвідо Сетте. З 1268 року в Кафі існувала римо-католицька єпархія, яка поширювалася на всі італійські поселення в Криму.

Генуезькі колонії були добре укріплені, у фортецях були гарнізони (залишки кріпосних споруд збереглися в Балаклаві, Судаку, Феодосії). Геную підтримували союзницькі відносини із золотоординськими ханами, які формально були верховними володарями території колоній, але надавали їм повне самоврядування, зберігаючи владу лише над підданими ханів. У 1380 р. генуезька піхота брала участь у Куликовській битві на стороні Мамая. Проте, колонії неодноразово зазнавали від ханів нападів і розорення (1299, 1308, 1344–1347, 1396–1397 рр.).

Найбільшою колонією була Кафа, яка була розвиненим центром ремесла: у часи розвитку на початку XV ст. тут налічувалось близько 8 000 будинків і мешкало близько 70 000 осіб, що для часів середньовіччя було великою цифрою. На сході Криму форпостом і важливим торговим центром стало місто Воспор на території сучасної Керчі.

До 1453 року верховним правителем Кафи був дож Генуезької республіки. Щороку він призначав консула Кафи, якому підпорядковувалися намісники в інших володіннях Генуї в Криму. Консул Кафи призначав консулів Лусти (Алушти), Горзоні (Гурзуфу), Партеніта і Ялти. Консулів міст Чембало і Солдайї призначали з Генуї.

Після падіння Візантії у 1453 р. Генуя поступилася чорноморськими колоніями своєму банку Сан-Джорджо (банк Св. Георгія). Міжнародне положення колоній погіршилося: посилився військово-політичний тиск Кримського ханства, Османської імперії, загострилися відносини з князівством Феодоро в Криму. У 1475 р. генуезькі колонії були завойовані османськими військами під командуванням паші Гедика Ахмеда і приєднані до Османської держави.

Збереглися залишки фортечних стін, башт і палаців у Кафі та Чембало, побудовані під керівництвом італійських архітекторів фортеця і консульський замок у Солдайї (XIV ст.). У 1951 р. у Феодосії на території генуезької фортеці велися археологічні розкопки, що дали цінний матеріал для вивчення історії міста, його ремесла і торгівлі.

Панорама генуезької фортеці у Судаку.

Фортифікаційні комплекси у Феодосії, Судаку й Балаклаві визнані Україною пам'ятками архітектури та містобудування національного значення. Руїни фортеці Чембало в Балаклаві до анексії Криму Росією було підпорядковано Національному заповіднику «Херсонес Таврійський». Генуезька фортеця в Судаку мала статус Державного архiтектурно-iсторичного заповiдника у складі Національного заповідника «Софія Київська».

У травні-червні 2011 р. в Україні було реалізовано проект «Визначення шляхів сприяння збереженню та розвитку культурної спадщини Криму». Метою проекту було вивчення ситуації у сфері охорони культурної спадщини Криму та оцінка можливостей міжнародного визнання цієї унікальної спадщини задля забезпечення її захисту та збереження. Серед об'єктів, які вивчалися в рамках проекту, були фортеці в Судаку, Балаклаві та Феодосії. У висліді їх запропоновано включити до серійної транснаціональної номінації до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Торгові пости та фортифікаційні споруди на генуезьких торговельних шляхах від Середземномор'я до Чорного моря».

Ця номінація була внесена до Попереднього списку всесвітньої спадщини ще у 2010 р. за критеріями (іі) та (іv), тобто вона демонструє важливий обмін людськими цінностями протягом певного періоду в межах культурного регіону в сфері розвитку архітектури та ландшафтного планування, є архітектурним ансамблем, який ілюструє значущі періоди історії Європи. Окрім того, у 2007 р. до Попереднього списку всесвітньої спадщини від України було включено «Комплекс пам'яток Судацької фортеці VI—XVI ст.» за критеріями (іі), (іv) та (v).

Та внесення до Попереднього списку всесвітньої спадщини — це лише пропозиція, тобто початковий етап роботи. Щоби пам'ятка (група пам'яток) потрапила до затвердженого на міжнародному рівні Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, потрібно виконати велетенський обсяг надскладної роботи. Такі речі краще робити великими транснаціональними колективами — тоді більша ймовірність позитивного результату. Саме тому в останнє десятиріччя стали такими популярними серійні транскордонні номінації, які готуються спільно кількома країнами.

Тож стосовно генуезьких пам'яток у Криму ще 2011 року було запропоновано розглядати їх як найважливішу складову серійної транскордонної номінації, яка попередньо мала містити такі генуезькі фортеці у країнах Середземномор'я і Причорномор'я:

• Україна (Крим): Судацька фортеця, Чембало, Феодосія
• Російська Федерація: Тана
• Туреччина: Галатська вежа, Чешме
• Італія (Сардинія): Су-Нураксі-ді-Баруміні, Нураг у Крезія
• Франція (Корсика): Фортеця в Кальві, Фортеця в Боніфачо
• Туніс: Фортеця в м. Табарка

З 2011 р. цю номінацію почали розробляти спільно Україна та Італія. До співпраці планувалося залучити ще декілька країн Середземномор'я. Зазначені пам'ятки 15 квітня 2013 року були включені до Попереднього списку. Але вся ця дуже перспективна робота була брутально зупинена навесні 2014 року внаслідок окупації та анексії Криму Росією.

Італійські (генуезькі) колонії Північного Причорномор'я бл.1390 р.

Територія сучасної України:

• У Криму
  • Кафа — Caffa (Феодосія)
  • Чембало — Cembalo (Балаклава)
  • Солдайя — Soldaia (Судак)
  • Алустон — Lusta (Алушта)
  • Горзувіти — Gorzuvity (Гурзуф)
  • Воспоро — Vosporo (Керч)
• Гирло Дністра
  • Самастро (Монкастро) — Samastro (Moncastro; Білгород-Дністровський)
• Узбережжя Одеської затоки
  • Джинестра — Ginestra (Одеса-Лузанівка)
• Гирло Дніпра
  • Ілліче (Лерічі) 

Територія сучасної Румунії

• Гирло Дунаю
  • Лікостомо — Licostomo (Кілія-Веке)
  • Вікіна — точне місце знаходження невідоме. Припускається, що колонія знаходилась поміж містами Кілією-Веке та Бреїлою на півночі Добруджа.

Територія сучасної Росії:

• Гирло Дону
  • Тана — Tana (Азов)
• Територія сучасного Краснодарського краю Росії
  • Матрега — Matrega (Тмуторокань) (сучасна станиця Тамань)
  • Копа — Copa (Копил, сучасне місто Слов'янськ-на-Кубані у Росії)
  • Мапа — Mapa (Анапа)
  • Бата — Bata (Новоросійськ)
  • Касто — Casto (Хоста)
  • Ліяш — Layso (Адлер)

Територія сучасної Грузії:

• В тому числі Абхазія
  • Абхазія — Abcasia (Цандріпш)
  • Какарі — Chacari (Гагра)
  • Санта-Софія — Santa Sophia (Алахадзи)
  • Песонка — Pesonqa (Піцунда)
  • Каво-ді-Буксо — Cavo di Buxo (Гудаута)
  • Нікопсія — Hiocoxia (Новий Афон)
  • Себастополіс — (Сухумі)
• Ло Ваті — (Батумі)

• Генуезька фортеця у Кафі (Феодосія)
• Генуезька фортеця у Солдайї (Судак)
• Генуезька фортеця Чембало
• Італійська колонізація Північного Причорномор'я
• Давньогрецькі міста Північного Причорномор'я

• Вечерський Віктор. Ґенуезькі пам'ятки Криму в світовому контексті
• Гавриленко О. А., Ярмошук С. С. Номофілаки античних полісів та синдики генуезьких колоній у Північному Причорномор'ї: історико-компаративне дослідження // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. — 2010. — № 1 (48). — С. 37-44.
• Гавриленко О. А. Правовий статус консулів генуезьких колоній у Криму (середина ХІІІ — друга половина XV ст.) // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. — № 919. — Серія «Право». — 2010. — Вип. 7. — С. 152—156.
• Гавриленко О. А. Правове регулювання торговельних відносин у еллінських та генуезьких колоніях Північного Причорномор'я: діахронно-компаративне дослідження // Порівняльно-правові дослідження. Українсько-грецький міжнародний науковий юридичний журнал. — 2010. — № 1. — С. 118—124.
• Гавриленко О. А. Судова система кримських колоній Генуї (друга половина ХІІІ — середина XV ст.) // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. — № 945. — Серія «Право». — 2011. — С. 49-53.
• Гавриленко О. А. Основні риси цивільного процесу в північнопричорноморських колоніях Генуї (друга половина ХІІІ — третя чверть XV ст.) // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Сер. «Юридические науки». — Т. 24 (63). — 2011. — № 2. — С. 17-22.
• Гавриленко О. А., Сівальньов О. М., Цибулькін В. В. Генуезька спадщина на теренах України; етнодержавознавчий вимір. — Харків: Точка, 2017.— 260 с. — ISBN 978—617—669—209—6
• Зевакин Е. С., Пенчко Н. А. Очерки по истории генуэзских колоний на Западном Кавказе в XI и XV веках// ИЗ. — T. 3.— М., 1938
• Мурзакевич М. Генуэзские консулы города Кафы // Записки Одесск. общества истории и древностей. — Т. ІІІ. — Одесса: Гор. типография, 1853. — С. 352—355.
• Секиринский С. Очерки истории Сурожа в IX—XV веках.— Симферополь, 1955
• Соломин А. В. Христианские древности Малой Абхазии. — М.,2006
• Michele Giuseppe Canale. Della Crimea e dei suoi dominatori dalle sue origini fino al trattato di Parigi. Genova, 1856.
• Khvalkov E. The colonies of Genoa in the Black Sea region: evolution and transformation. L., New York: Routledge, 2017[1]
• Khvalkov E. Evoluzione della struttura della migrazione dei liguri e dei corsi nelle colonie genovesi tra Trecento e Quattrocento. In: Atti della Società Ligure di Storia Patria, Nuova Serie'. 2017. Vol. 57 / 131 . -pp. 67–79.
• Khvalkov E. I piemontesi nelle colonie genovesi sul Mar Nero: popolazione del Piemonte a Caffa secondo i dati delle Massariae Caffae ad annum del 1423 e del 1461. In: Studi Piemontesi. 2017. No. 2. pp. 623—628.
• Khvalkov E. Campania, Puglia e Basilicata nella colonizzazione genovese dell'Oltremare nei secoli XIV—XV: Caffa genovese secondo i dati dei libri contabili. In: Rassegna Storica Salernitana. 2016. Vol. 65. pp. 11–16.
• Khvalkov E. Italia settentrionale e centrale nel progetto coloniale genovese sul Mar Nero: gente di Padania e Toscana a Caffa genovese nei secoli XIII—XV secondo i dati delle Massariae Caffae ad annum 1423 e 1461. In: Studi veneziani. Vol. LXXIII, 2016. — pp. 237—240[2].
• Khvalkov E. Il progetto coloniale genovese sul Mar Nero, la dinamica della migrazione latina a Caffa e la gente catalanoaragonese, siciliana e sarda nel Medio Evo. In: Archivio Storico Sardo. 2015. Vol. 50. No. 1. pp. 265—279[3][4].
• Khvalkov E. Il Mezzogiorno italiano nella colonizzazione genovese del Mar Nero a Caffa genovese nei secoli XIII—XV (secondo i dati delle Massariae Caffae) (pdf). In: Archivio Storico Messinese. 2015. Vol. 96. — pp. 7-11[5].
• Khvalkov E. Trading Diasporas in the Venetian and Genoese Trading Stations in Tana, 1430—1440. In: Union in Separation. Diasporic Groups and Identities in the Eastern Mediterranean (1100—1800). Heidelberg: Springer, 2015. pp. 311—327.
• Khvalkov E. Everyday Life and Material Culture in the Venetian and Genoese Trading Stations of Tana in the 1430s (Based on the Study of Notarial Documents). In: Medium Aevum Quotidianum. 2012. Vol. 64. pp. 84–93.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Горный Крым. Атлас туриста / ГНПП «Картографія», Укргеодезкартографія ; ред.: Д. И. Тихомиров, Д. В. Исаев, геоинформ. подгот. Е. А. Стахова. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 112 с.

• Ґенуезькі колонії Північного Причорномор'я // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.