Географія Гренландії

Гренландія — північноамериканська острівна країна, яка розташована на крайньому північному сході континенту, в Арктиці, за 740 км від Північного полюсу, і повністю займає однойменний найбільший у світі острів. Загальна площа країни 2 166 086 км² (12-те місце у світі), з яких на суходіл припадає 2 166 086 км², лише 410 449 км² вільні від льоду, решта 1 755 637 км² під покровним льодовиком[1]. Площа країни у 3,5 рази більша за площу території України.

Географія Гренландії
Географічне положення Гренландії
Географічне положення
Континент Північна Америка
Регіон Арктика
Координати 72°00′ пн. ш. 40°00′ зх. д.
Територія
Площа 2,17 млн км² (12-те)
Морське узбережжя 44,09 тис. км
Державний кордон 0 км
Рельєф
Тип гірський, льодовиковий
Найвища точка гора Гуннбйорн (3700 м)
Найнижча точка Атлантичний океан (0 м)
Клімат
Тип субполярний,
полярний
Внутрішні води
Найдовша річка [[_]] ( км)
Найбільше озеро [[_]] ( км²)
Інше
Природні ресурси кам'яне вугілля, залізні руди, руди кольорових металів, алмази, золото, платина, уранові руди, риба, морські ссавці, гідроенергія
Стихійні лиха вічна мерзлота
Екологічні проблеми танення льодів

Назва

Офіційна назва — Гренландія (гренл. Kalaalit Nunaat; дан. Grønland)[2]. Назва країни походить від назви однойменного острова, який давньоскандинавською означає — Зелений острів. Таку назву острову 981 року дав його першовідкривач вікінг Ерік Торвальдсон (Рудий), який за ісландськими сагами був вигнаний з Ісландії за вбивство[3]. Він разом зі своєю родиною і рабами вирушив на кораблях, щоб знайти землю, яка, за чутками, лежала на північному заході. Назва була вигадана, імовірно, для залучення поселенців, саме такої думки був літописець 1100 року[3]. Водночас південна частина острова зеленіє в літній час, а назва Гренландія поширилась на увесь острів лише у XV сторіччі. На середньовічних картах Гренландія називалась також Ґрунтланд (Gruntland) і Енґронеланд (Engroneland), від grunt — «земля», терміну, який застосовували до мілководних заток. Можливо помилково від grøn — «зелений». Місцева гренландська назва Калаалліт Нунаат означає Земля людей калаалліт.

Географічне положення

Гренландія — північноамериканська острівна країна, що не має сухопутного державного кордону. Найбільша ширина із заходу на схід близько 1200 км. Гренландія на півночі омивається водами моря Лінкольна, на північному сході — Гренландського Північного Льодовитого океану; на південному заході — водами Дейвісової протоки і моря Лабрадор, на південному сході — моря Ірмінгера Атлантичного[4]. На сході через води Данської протоки межує з Ісландією; на заході водами проток Дейвісової, Сміта і Нерса відділена від Канадського Арктичного архіпелагу (Канада)[4]. Загальна довжина морського узбережжя 44,09 тис. км.

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 3 морські милі[5]. Виключна рибальська зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя, або визначених кордонів і серединних ліній. Континентальний шельф — 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя, або визначених кордонів і серединних ліній[6][1].

Крайні пункти

Час
Часові пояси в Гренландії

Час у Гренландії: UTC-3 (-5 годин різниці часу з Києвом)[7]. Літній час вводиться останньої неділі березня переводом годинникової стрілки на 1 годину вперед, скасовується в останню неділю жовтня переводом годинникової стрілки на 1 годину назад. На острові діє 4 годинні зони: UTC-4 (Туле); UTC-3 (Готхоб і більша частина льодовикового щита); UTC-2 (Скоресбусюнд); UTC-1 (Данмарксхавн).

Геологія

Ґренландія розташована в межах Ґренландської плити — субплити Північноамериканської літосферної плити. Більша частина Ґренландії складена гірськими породами докембрію (переважно гнейсами і кристалічними сланцями), зім'ятими в складки і прорваними гранітними інтрузіями. Північна і північно-східна частина острова складена нижньопалеозойськими породами. У палеогеновий період у багатьох районах острова мали місце інтенсивні вулканічні виверження. Більшість території — кристалічна платформа, середньою висотою близько 125 м.


Корисні копалини
Видобуток кріоліту, 1940 рік

Надра Гренландії багаті на ряд корисних копалин: кам'яне вугілля, буре вугілля і торф, залізну руду, свинець, цинк, молібден, алмази, золото, срібло, платину, графіт, мармур, азбест, тальк, ніобій, танталіт, уранові руди, нафту, природний газ, нікелеві, хромові і молібденові й свинцеві руди[8]. Велике значення мають поклади кріоліту, який містить до 13 % алюмінію, на південному заході острова, в районі Івіттуута.

З 2009 року автономія отримала право самостійно розпоряджатися своїми природними ресурсами.

Сейсмічність

Рельєф

Середні висоти — 1792 м; найнижча точка — рівень вод Атлантичного океану (0 м); найвища точка острова і всієї Арктики — гора Гуннбйорн (3700 м) у хребті Воткінса. У східній та північній частинах — гірські ланцюги, які під впливом давнього і сучасного гірського зледеніння набрали альпійського характеру. Висота хребтів Південної Ґренландії — до 3000 м.

  • Рельєф Гренландії
  • Топоніми Гренландії (рос.)
  • Супутниковий знімок поверхні країни
  • Підльодовиковий рельєф
  • Нунатаки
  • Типовий ландшафт південної частини острова
  • Гори Південної Гренландії
  • Гора Гуннбйорн

Узбережжя

Фіорди, що досягають інколи понад 150—180 км у довжину, густою сіткою розчленовують узбережжя Ґренландії.

  • Скелясті береги острова
  • Фіорди Гренландії
  • Фіорди Гренландії
  • Північно-західне узбережжя

Острови

Клімат

Майже вся територія острова Гренландія лежить у полярному кліматичному поясі, за винятком південного узбережжя, де субполярний клімат переходить у помірний на крайньому півдні[9]. Увесь рік панують полярні повітряні маси. Поверхня скута кригою цілий рік. Відносно м'яка морозна зима, прохолодне літо; на крайній півночі та центральній частині льодовикового куполу суворі морозні зима й літо. Опадів мало[10]. На північному узбережжі впродовж полярної ночі морози досягають −50 °C. Середня температура лютого −29,4 °C. Річна кількість опадів — 200—220 мм. Влітку в прибережних районах погода прохолодна. На західному узбережжі клімат м'якший і тепліший. Середня річна температура вище від 0 °C. Річна кількість опадів коливається від 1000 до 2000 мм. Середня температура січня −7,4°…−10,1 °C. Східне узбережжя знаходиться під впливом холодної Східно-Ґренландської течії. Тут узимку тримається сонячна погода з морозами до −30 °C.

У внутрішніх частинах острова температура повітря взимку падає до −60°…−70 °C, влітку не підіймається вище нуля, часто знижуються до −25°…−28 °C. Безпосередньо над льодовиковим щитом кліматичні умови набагато суворіші, ніж на прибережних ділянках, вільних від льоду. Холодне важке повітря зумовлює постійний високий тиск над Ґренландським льодовиком. У периферійних районах льодовика часто спостерігаються сильні катабатичні вітри, швидкість яких досягає 160—200 км на годину.

  • Кліматична карта Гренландії (за Кеппеном)

На південному узбережжі влітку переважають помірні повітряні маси, взимку — полярні. Чітко відстежується сезонна зміна переважаючих вітрів. Досить великі річні амплітуди температури повітря, прохолодне сире літо з туманами на узбережжях, вітряна волога зима. Зона утворення багаторічної мерзлоти[10]. На крайньому півдні превалюють помірні повітряні маси цілий рік. Значні сезонні амплітуди температури повітря. Відносно тепла зима з нестійкою погодою, штормовими вітрами. Відносно прохолодне літо з більш ясною погодою. Зволоження надмірне й рівномірне за сезонами[10].

Гренландія не є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO)[11].

Внутрішні води

Дані про площу зрошуваних земель в країні, станом на 2012 рік, відсутні. Річки й тимчасові сезонні потічки країни належать басейнів Атлантичного (південь) і Північного Льодовитого океанів.

Льодовики

84 % острова вкрито кригою. Від криги вільна тільки прибережна смуга, що подекуди звужується до 1,5 км, але ніде не перевищує 250 км. Середня потужність льодового покриву Ґренландії становить 2100—2300 м, максимальна — 3400 м. Об'єм Ґренландського льодовика становить приблизно 2,7 млн км³[12][13]. «Чемпіоном» за швидкістю руху є льодовик Квараяк. Він сповзає в океан зі швидкістю 24 м на добу. Дослідження показують, що льодовики активно тануть[14][15].

Льодовий щит Гренландії, який стрімко тане, втратив близько 4700 гігатон льоду з моменту початку вимірювань у квітні 2002 року. Танення льодовиків Гренландії призвело до підвищення глобального рівня моря на 1,2 сантиметра менш ніж за 20 років. Супутникові дані програм Grace та Grace-FO показують, що лід тане, особливо на західному узбережжі Гренландії[16][17].

  • Гіпсометрична схема льодовикового покриву
  • Швидкість танення льодовикового щита
  • Танення льодовика Гельгейм
  • Утворення айсбергів

Ґрунти

Рослинність

У прибережних районах Ґренландії, на яких немає льодового покриву, налічується понад 1 тис. видів рослин, з них близько 450 видів — вищих, переважно льодовикова флора, яка проникла сюди з Північної Америки[12][13].

На півночі Ґренландії на ділянках вільних від льоду, переважають лишайники і мохи, яких на островах налічується до 600 видів[12][13].

На півдні Ґренландії рослинність представлена лісотундровими видами з переважанням полярної верби, вільхи, карликової берези, ялівцю. Іноді трапляється американська горобина. З трав'янистих видів рослин на півдні Ґренландії значно поширені деревій, з чагарників — костяниця. На достатньо зволожених ділянках південного узбережжя, крім карликової берези, полярної верби, росте лохина, брусниця, а також трав'янисті види — тонконіг, смолівка, ломикамінь[12][13].

  • Гренландська тундра
  • Гренландська тундра
  • Долина Куїнгуадален

З культурних рослин на острові вирощують ячмінь, картоплю, а в парниках цибулю, огірки, моркву[12][13].

Земельні ресурси Гренландії (оцінка 2011 року):

  • придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 0,6 %,
    • орні землі — 0 %,
    • багаторічні насадження — 0 %,
    • землі, що постійно використовуються під пасовища — 0,6 %;
  • землі, зайняті лісами і чагарниками — 0 %;
  • інше — 99,4 %[1].

Тваринний світ

У зоогеографічному відношенні територія країни відноситься до Арктичної підобласті Голарктичної області[10].

З усіх арктичних островів у Гренландії найбільше видів наземних ссавців. Це мускусні бики, полярні вовки, північні олені, білі ведмеді, полярні зайці, білі та блакитні песці, лемінги[12][13]. У водах навколо Ґренландії водяться морські зайці, нерпи, гренландські тюлені і рідко — моржі[12][13]. На західному узбережжі зустрічаються білуха і нарвал, які є об'єктом полювання ескімосів. Влітку поблизу берегів Ґренландії з'являються косатки, дельфіни. Фауна острова налічує понад 50 видів хижаків.

Орнітофауна Ґренландії налічує понад 170 видів птахів (в тому числі перелітних)[12][13]. Промислове значення мають кайри, гаги звичайні, білі куріпки, пуночки, білі сови, ворони, кречети, чечітки, орлани. З перелітних, які впродовж літа гніздяться на острові, звичайні білі гуски, гуски-гуменники та ін.

  • Білий ведмідь

На острові водиться близько 600 видів комах[12][13], з яких 74 види твердокрилих[18].

Охорона природи


Стихійні лиха та екологічні проблеми

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: більша частина острова вкрита покровним льодовиком, вільні від криги ділянки на півночі скуті вічною мерзлотою[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

  • глобальні зміни клімату, танення льодовикового щита;
  • збереження традиційного життя інуїтів, що промишляли полюванням на морських звірів.

Фізико-географічне районування

У фізико-географічному відношенні територію Гренландії можна розділити на райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .

Див. також

Примітки
  1. Greenland, Geography. Factbook.
  2. Котляков В. М., 2006.
  3. Поспелов Е. М., 2005.
  4. Атлас світу, 2005.
  5. Part II : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
  6. Part VI : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
  7. Time zone converter : [англ.] // Калькулятор різниці в часі між двома пунктами. — The Time Now, 2017. — 2 February. — Дата звернення: 21 грудня 2017 року.
  8. Гренландія // Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
  9. Атлас. Географія материків і океанів, 2014.
  10. ФГАМ, 1964.
  11. Members : [англ.] // World Meteorological Organization (WMO). — Дата звернення: 22 лютого 2017 року.
  12. Гаврилюк В. С., 1971.
  13. Ігнатьєв Г. М., 1973.
  14. [https://www.nature.com/articles/s43247-020-0001-2.pdf Dynamic ice loss from the Greenland Ice Sheet driven by sustained glacier retreat]
  15. Льодовики Гренландії вже не врятувати: вони досягли точки неповернення і далі лише танутимуть
  16. NASA “Oceans Melting Greenland” Mission Complete – Six Years of Mapping Unknown Terrain. January 30, 2022
  17. [Данці б'ють на сполох: крижаний щит Гренландії тане надто швидко. (рос.) 02.02.2022, 21:28]
  18. Böcher J. The Coleoptera of Greenland. — Museum Tusculanum Press, 1988.

Література

Українською
  • Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
  • Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
  • Бєлозоров С. Т. Географія материків. — К. : Вища школа, 1971. — 371 с.
  • Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
  • Гаврилюк В. С. Північна Америка. Фізико-географічна характеристика. — К. : Вища школа, 1971.
  • Гренландія // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
  • Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
  • Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. — ISBN 966-603-178-7.
  • Ігнатьєв Г. М. Найбільший острів Землі // Хрестоматія з фізичної географії. — К., 1973.
  • Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
  • Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

Англійською
  • (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.

Російською

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.