Економіка Аргентини

Сучасна Аргентина — індустріально-аграрна країна. Основні галузі економіки: харчова, автомобільна, текстильна, хімічна та нафтохімічна, металургійна.

ВВП Аргентини у 2021 році $418,2 млрд[1], прогноз зростання економіки на рік — 4,9 % після кількох поспіль років падіння[2]. Склад ВВП 2005 року:

• 10,6 % — сільське господарство
• 35,9 % — промисловість
• 53,5 % — сфера послуг

Рівень інфляції на 2020 рік 36,1 %[1] За 2015 рік аргентинський песо девальвував на 40 %, що є найбільшим падінням з часів дефолту 2001 року[11].

Обсяг експорту у 2015 році 56,752 млрд доларів[7]. Статті експорту:

• 41 % — сільськогосподарська продукція
• 32 % — промислова продукція
• 23 % — сировина
• 4 % — паливо й енергія

Країни, куди Аргентина експортує свою продукцію (на 2008 рік)[8]:

• 18,9 % — Бразилія
• 9,1 % — Китай
• 7,4 % — США
• 6,7 % — Чилі
• 4,2 % — Нідерланди
• 53,7 % — інші

Обсяг імпорту 2015 року 59,787 млрд доларів[7]. Країни, з яких Аргентина імпортує товари:

• 31,3 % — Бразилія
• 12,4 % — Китай
• 12,0 % — США
• 4,4 % — Німеччина
• 3,1 % — Парагвай
• 36,8 % — інші

Основний транспорт — залізничний, автомобільний, морський. Всі провінції Аргентини пов'язані мережею залізниць, загальна протяжність яких становить 34,4 тис. км. Істотну роль відіграє водний транспорт. У країні функціонують 7 великих і 30 дрібних портів. Одним з найбільших портів Латинської Америки залишається Буенос-Айрес, через який здійснюється 4/5 всіх океанських перевезень. Великі морські порти: Росаріо, Ла-Плата. Естуарій Ла-Плата і впадаючі в нього ріки Парана, Уругвай і Парагвай утворюють систему судноплавних шляхів протяжністю близько 3000 км.

Внутрішні і міжнародні повітряні перевезення здійснюються переважно національною авіакомпанією «Аеролінеас аргентинас», яку контролює іспанська компанія «Іберія ерлайнз». Основний центр повітряного сполучення — столиця країни; в межах агломерації Великого Буенос-Айреса знаходиться міжнародний аеропорт Есейса і дев'ять дрібніших аеропортів, що обслуговують внутрішні лінії.

У розвитку господарства Аргентини виразно виділяється 7 послідовних періодів:

1. створення натурального господарства (16-18 ст.);
2. формування загальнонаціональної економіки (кінець 18 ст. — 1860);
3. етап переважного експорту зерна і худоби (1860—1930);
4. створення промислової бази в містах (1930—1945);
5. проголошений Пероном розвиток економіки з опорою переважно на внутрішні ресурси і перебудова економіки при провідній ролі держави (1945—1975);
6. фаза економічної нестабільності в період військової диктатури (1976—1983);
7. фаза поступової стабілізації економіки і її структурної перебудови, направленої на розвиток ринкових відносин.

Географічна різноманітність і багатство природних ресурсів створюють сприятливі умови для розвитку господарства Аргентини. Вона першою з латиноамериканських країн створила сучасну потужну індустріальну базу. Обробна промисловість займає важливе місце в господарстві країни, забезпечуючи 20 % ВВП.

В обробній промисловості домінує важка промисловість; однак традиційні галузі легкої і особливо харчової промисловості займають як і раніше важливе місце і мають експортне значення. Близько 2/3 промислової продукції виготовляється в районі Буенос-Айреса; тут зосереджені підприємства нафтопереробної, металобробної, харчової промисловості, а також виробництво тканин, електротехнічного і електронного обладнання, транспортного обладнання, цементу, шин, хімічні і фармацевтичні підприємства. З інших промислових центрів найбільше значення мають Кордова, де знаходяться великі автомобільні і сталеливарні заводи; Мендоса — центр харчової промисловості і машинобудування; Росаріо — металургійне, нафтопереробне і хімічне виробництво, харчова промисловість; Санта-Фе — автомобільна, сталеливарна, станкобудівна, целюлозно-паперова і харчова промисловість.

Чорна металургія країни — найстаріша на континенті, але розвивається досить повільно, з великим навантаженням потужностей через нестачу сировини. З галузей кольорової металургії розвинені: виробництво свинцю, цинку, міді, алюмінію на базі власної і привізної сировини.

Машинобудування займає провідне місце по вартості продукції у важкій промисловості. Найрозвиненіші транспортне машинобудування, сільськогосподарське машинобудування, виробництво обладнання для харчової промисловості, електротехніка. У транспортному машинобудуванні лідирує автомобілебудування, розвинені суднобудування, авіабудування.

Відмінною рисою сільського господарства Аргентини в порівнянні з іншими країнами Латинської Америки є той факт, що вона не тільки повністю забезпечує себе продовольством, але і експортує його. За споживанням продовольства на душу населення країна перевершує інші країни регіону, а за споживанням м'яса — розвинені країни. По поголів'ю великої рогатої худоби Аргентина займає шосте місце у світі, по виробництву м'яса на душу населення — п'яте, а по його споживанню — перше. М'ясо — національна їжа аргентинців. У рослинництві головне місце традиційно займають зернові і олійні культури експортного значення. По збору пшениці Аргентина — одна з провідних країн світу.

Аргентина традиційно є одним з провідних світових виробників і експортерів зерна і борошна, проте залежна від коливань на найбільшому ринку експорту в сусідній Бразилії.

Посівна площа по пшениці становить від 4,2 до 6,8 млн га. Врожайність — 2,1 — 2,9 тонн/га. Виробництво коливається в межах 9,5 — 16,3 млн тонн. Експорт — 4,3 — 11,8 млн тонн. Споживання всередині країни — 4,9 — 5,5 млн тонн. Перехідні запаси становлять 0,3 — 1,5 млн тонн.

Вагому частину в сільськогосподарському виробництві займає кукурудза. Посівні площі по кукурудзі становлять 2,4 — 3,3 млн га. Врожайність 5,5 — 8,0 тонн/га. Виробництво 14,7 — 22,5 млн тонн, з нього експорт 9,0 — 15,3 млн тонн. Споживання всередині країни — 4,1 — 7,5 млн тонн. Перехідні запаси — 0,2 — 1,7 млн тонн. Імпорт незначний.

Аргентина займає третє місце в Латинській Америці по споживанню енергії на душу населення (поступаючись Венесуелі і Мексиці). Це пояснюється наявністю в країні розвиненого урбанізованого промислового сектора. Аргентина має в своєму розпорядженні всі види енергетичних ресурсів, за винятком кам'яного вугілля. Електроенергія виробляється головним чином гідроелектростанціями і традиційними тепловими електростанціями, є також атомні станції.

У 1995 чисельність самодіяльного населення в Аргентині становила близько 13,1 млн чол. У період з 1960 по 1994 частка робочої сили, зайнятої в сільському господарстві, знизилася з 20 до 12 %, а частка зайнятих в промисловості — з 36 до 31 %, тоді як процент зайнятих в сфері обслуговування зріс з 44 до 57 %. Рівень безробіття в містах поступово збільшувався, з 6 % в 1985 до 8 % в 1992, і досяг абсолютного максимуму в 18,6 % в травні 1995. Стійкіше економічне зростання, що почалося в 1996, дозволило знизити безробіття з 13,7 % в жовтні 1997 до 12,4 % в жовтні 1998. Однак багато які з створених в останні роки робочих місць призначені для некваліфікованих і низькооплачуваних категорій працівників. Більш того згідно з офіційною статистикою, крім майже 1,6 млн безробітних, у 1998 в країні нараховувалося ще 1,8 млн чол. (13,3 % економічно активного населення) зайнятих неповний робочий тиждень. Рівень безробіття на 2009 рік 8,4 %. У 2015 році рівень безробіття досяг найнижчого рівня за останні 28 років — 5,9 %[12]. На 2019 рік рівень безробіття складав 9,8 %[1].

Азартні ігри в Аргентині є в процесі легалізації та оформлення відповідного законодавства. У грудні 2018 року уряд Буенос-Айресу, найбільшої провінції та міста Аргентини, підписав розпорядження щодо легалізації інтернет-казино. Указ 181/19 дозволяє робити ставки на неспортивні змагання у випадку, якщо подія не є політичною.