Економіка КНР

Пекін — столиця КНР

Китай — найбільший виробник автомобілів

Китайська Народна Республіка — потужна аграрно-індустріальна країна. Розвиваються традиційні галузі промисловості — текстильна, вугільна, чорна металургія, фосфорно-фаянсове виробництво, також створені нові галузі — нафтопереробна, газова, хімічна, авіаційна, космічна, електронна, машинобудування, приладобудування. КНР займає провідні позиції у світі з видобутку вугілля, цементу, виробництва мінеральних добрив, сталі, електроенергії. Розвинені сучасні види транспорту. Довжина залізниць 191,3 тис. км (2-е місце в світі) автошляхів 4,1 млн км (3-є місце у світі). Головні морські порти: Шанхай, Тяньцзінь з Сіньганом, Далянь, Гуанчжоу з Хуанпу, Чжаньцзян, Ціньхуандао, Ціндао. В країні діють бл. 500 внутрішніх і 60 міжнародних авіаліній.

За даними Міжнародного Валютного Фонду, 2016: ВВП — $ 11 218 млрд.[4] Темп зростання ВВП — 7,8 %. ВВП на душу населення — $ 8750. Прямі закордонні інвестиції — $ 39 млрд. Імпорт (г.ч. готова продукція — 82 %, мінеральні ресурси, зокрема нафта) — $ 156 млрд (г.ч. Японія — 20 %, США та Тайвань — по 12 %, Республіка Корея — 10 %, Німеччина — 5 %). Експорт (текстильна сировина, продукція електронної і текстильної промисловості, машинобудування) — $ 205 млрд (г.ч. США — 21,5 %, Японія — 16,6 %, Гонконг — 18,9 %, Німеччина — 4,0 %). Загальний обсяг зовнішньої торгівлі КНР в 1997 становив 325 млрд дол., в 2000—361 млрд дол. На початку XXI ст. спостерігається тенденція до зростання імпорту ресурсної продукції, помітно збільшився й обсяг імпорту продукції машинобудівної й електронної промисловості, а також продукції високих технологій.

За обсягом інвестицій на початку XXI ст. КНР поступається тільки США. У 2002 році прямі іноземні інвестиції в КНР склали — 53 млрд дол., що свідчить про дуже високу міру довіри інвесторів до цієї країни.

За роки реформ розвиток народного господарства набув динамічного характеру. До кінця 1980-х КНР подвоїв обсяг ВВП, зняв проблему забезпечення населення продуктами споживання. 1990-ті роки відмічено високими темпами економічного розвитку. Починаючи з 1991 став збільшуватися обсяг зовнішньої торгівлі. У 1992 і 1993 приріст ВВП становив 13 %. КНР був визнаний країною з економікою, що найбільш динамічно розвивається. До початку 1997 обсяг іноземних інвестицій в китайську економіку перевищив 40 млрд дол. США. ВВП в КНР в 1980—1990 зростав в середньому на 10,2 %, з 1990 по 1997 його приріст був найбільшим у світі — в сер. 11,9 %, а в 1998 склав бл. 8 %.

Розподіл експорту Китаю у країни світу у відсотках для кожної окремо взятої країни в 2006 році порівняно з лідером США (100 % = $203 898 000 000)).

Основними центрами економічного зростання є дві найбільші економічні зони Китаю Дельта Перлинної річки та Дельта річки Янцзи

ВВП Китаю за період 1952—2012.

Економіка в основному орієнтована на експорт, що сприяє швидкій інтеграції КНР в світову економіку. Частка у ВВП (1994, %):

• промисловість 45;
• сільське господарство 21;
• виробничі послуги в галузях «третьої сфери» 32.

Реальне і номінальне ВВП Китаю за 2006—2011 рр.

Комплексний індекс економічної ефективності промислових підприємств у 2000 році склав 117,8, збільшившись порівняно з попереднім роком на 16,1 %. За цим показником 2000 рік став рекордним роком з 1992 року.

Виробництво електроенергії — 1007 млрд кВт·ч (1995), головним чином на ТЕС. У 1995 в структурі енергобалансу в КНР домінувало кам'яне вугілля (73 %), за ним слідувала гідроенергія (19 %), нафта (6 %) і атомна енергія (1 %). Згідно з офіційними даними, за 2002 р. споживання енергії в КНР зросло на 20 %. КНР і, в меншій мірі, Індія, згідно з більшістю прогнозів будуть задавати темпи зростання споживання енергії у світі в найближчі півстоліття. КНР випереджає всі країни світу за потенційними запасами гідроенергетичних ресурсів. За даними Міжнародного енергетичного агентства (IEA), природний газ у 2003 покриває всього 2 % потреб КНР в енергоносіях. КНР до 2010 р. розраховує подвоїти споживання газу. Спостерігається зростаюча залежність країни від імпорту нафти з нестабільних країн близькосхідний регіону: незважаючи на високі ціни на цю сировину, тільки за перше півріччя 2003 обсяги китайського нафтоімпорту зросли на 33 %.

Production of wheat from 1961 to 2004. Data from FAO, year 2005. Y-axis: Production in metric ton.

Орієнтовно КНР в 2028 році обжене США за розміром ВВП, цей процес прискорила пандемія Ковід-19 — економіка США відновлювалася набагато повільніше, ніж китайська.[3] За ВВП, перерахованим в долари за паритетом купівельної спроможності КНР обігнав США ще в 2014 році.[5]

Найбільші закордонні інвестиції, що станом на кінець 2010 року склали 1,09 трлн дол. США, в економіку країни надійшли від британської колонії Гонконг, держав ЄС та Японії[6]. Через обмеження урядами деяких країн Заходу інвестицій в комуністичні країни, Гонконг, що в 1997 році отримав статус особливого спеціального регіону й надалі, як посередник, є головним майданчиком залучення прямих зовнішніх інвестицій з країн Заходу в КНР. На кінець 2010 року Гонконгом було залучено майже один трильйон американських доларів[7], що вдвічі більше, ніж інвестовано напряму в КНР. Більшість іноземних інвестицій у Гонконг надходить від Віргінських Британських островів із застосуванням офшорних схем.[8] Гонконг і Шанхай є найпривабливішими регіонами для прямих іноземних інвестицій у КНР. Після початку економічних реформ навколо цих міст утворились дві найбільші агломерації КНР. Дельта Перлинної річки та Дельта річки Янцзи біля Гонконгу та Шанхаю відповідно. Вони стали основними центрами виробництва та залучення прямих іноземних інвестицій в КНР.

У 2020 році, китайські компанії вклали в економіки інших країн 153,7 мільярда доларів. Також вплив Пекіну у сфери глобальних прямих інвестицій зростали у 2020 році. Відтак на КНР приходить 20,2% загальносвітового обсягу інвестицій.[9]

Промисловість включає виплавку сталі, кольорових металів (алюмінію, міді, цинку, олива, цина, сурми та ін.), виробництво цементу (304 млн т), мінеральних добрив (21 млн т). Багатогалузеве машинобудування (сільськогосподарське і транспортне машинобудування, тракторо-, авто-, авіа-, верстато- й суднобудування, виробництво електроенергетичного і іншого промислового обладнання, електронних приладів, а також велосипедів, швейних машин, годинників і інш.). Але основна виробнича база важкої промисловості успадкована від 1950-х років або створена за тогочасними проєктами. Наприкінці ХХ століття зберігалася диспропорція в розподілі державних ресурсів на користь важкої індустрії, де працювало близько 60 % зайнятих в промисловому виробництві і вироблялося 50 % промислової продукції. Розвинена текстильна промисловість (бавовняні, шовкові, вовняні тканини). Близько 50 % всієї промислової продукції наприкінці 1990-х виробляють дрібні й доморобні підприємства. Традиційні ремесла (мистецькі вироби з кістки, шовку, емалі, лаку, порцеляно-фаянсові, вишивки). 1997 року в Піднебесній було вироблено сталі — 107,57 млн т, металорізальних верстатів — 150 тис., тракторів — 80 тис., автомобілів — 1,59 млн, випущено 5,4 млн т пряжі, 22 млрд м² тканин, 4,22 млн т штучних волокон.

Приватне підприємництво посідає дедалі міцніші позиції в економіці. Частка державних підприємств у виробництві промислової продукції скорочується (з 80 % в 1978 році до менш як 40 % в 2012-му[10]), а частка приватних підприємств продовжує зростати і 1998 склала понад 12 %. 1 січня 2002 року Китайська Народна Республіка вступила в СОТ, ставши 144-м її членом. У рамках підписаних угод Китай зобов'язався зменшити тарифні ставки і скасувати квоти на імпорт. Торговельний оборот в 2000 р збільшився на 31,5 % в порівнянні з 1999 р. Найбільшим експортним ринком Китаю є азійські країни. Їхня частка становить 62 % його загального експорту. Північній Америці належить 22 %, з яких 21 % США. Загальний продаж заліза і сталі у 2000 р. становив $14,1 млрд, кольорові і рідкісні метали — $10,1 млрд і неметалеві корисні копалини 7,1 млрд. Більш ніж на 10 % збільшився імпорт глинозему, алюмінію, міді і мідної руди, хроміту, залізняку, алмазів. Експорт цементу, продукції з міді, вугілля, коксу, продукції з сталі, цинку і продукції з нього збільшився більш ніж на 10 %. У 2000 р. уряд схвалив відкриття в Шанхаї ринку по продажу діамантів. «Великий Китай», включно з Гонконгом і Тайванем, є третім за обсягом продажу діамантів на світовому ринку після США і Японії.

Частка у валовій продукції сільського господарства (1992, %): рослинництво 74, тваринництво 26. Є овочівництво, плодівництво, виноградарство, виробництво зернових, рибальство, збір дикорослих плодів і лікарських трав, заготівля деревини. За станом на кінець 1990-х років Китай мав бл. 95 млн га земель, що обробляються. З однієї ділянки нерідко знімають три і більше урожаї за два роки, а в басейні р. Янцзи — щорічно два урожаї. У Південному Китаї багато які поля дають по три урожаї основних сільськогосподарських культур або до п'яти урожаїв овочів на рік. Величезна територія країни і різноманітність кліматичних умов, ґрунтів і рельєфу були причиною формування різних агроекосистем. У Китаї вирощують понад 50 видів польових, 80 видів городніх і 60 видів садових культур. Гірські місцевості крайніх західних районів Китаю і степи Сіньцзян-Уйгурського автономного району і Тибету використовуються для розведення великої рогатої худоби, коней, овець і кіз, а оази в пустельних районах Сіньцзяну — для вирощування кавунів і винограду. На великих полях відносно холодних північних провінцій Хейлунцзян і Цзілінь вирощують злакові і бобові культури (кукурудзу, пшеницю, соєві боби). У Північному Китаї, включаючи західну частину провінції Хебей, провінції Шаньсі, Шеньсі і Ганьсу вирощують посухостійкі культури (пшеницю, кукурудзу, просо). На Північно-Китайській рівнині (південна частина провінції Хебей, провінція Хенань і частина провінції Шаньдун, Цзянсу і Аньхой) — олійні культури і тютюн. Найпродуктивнішими є долина нижньої течії р. Янцзи, провінція Сичуань і субтропічна провінція Гуандун. Провінції Хунань, Сичуань і Цзянсу — найбільші в країні виробники рису. Велику частину цукрової тростини обробляють в провінціях Гуандун і Гуансі. У субтропічних районах Китаю вирощують, в основному на експорт, мандарини, апельсини, ананаси тощо.

КНР є одним з найбільших видобувачів рідкоземельних елементів у світі.[11]. За певними даними, до 2010 року, КНР контролював 90% світового видобутку рідкоземельних елементів.[12]

Найбільшою мірою рідкісноземельні елементи використовуються у виробництві постійних магнітів, що використовуються у вітряних турбінах, трансмісії гібридних та електричних транспортних засобах, а також в енергоефективних додатках, і на теперішній час на них припадає 29% загального світового попиту на рідкоземельних елементів.[11]

Також рідкісноземельні елементи широко використовуються в аерокосмічній, оборонній та електронній промисловості.[11]

На думку експерта "У міру того, як ми переходимо до глобальної економіки з низьким рівнем викидів вуглецю, попит на постійні магніти тільки зростатиме і, як очікується, до кінця десятиліття досягне приблизно 40% від загального попиту на рідкісноземельні елементи", - сказав він.[11]

На ринках рідкісноземельних елементів спостерігаються дві основні тенденції. По-перше, це зростання попиту з боку магнітних додатків, особливо неодим-залізо-борних магнітів, які пропонують найвище магнітне поле на одиницю обсягу, а друге - домінування КНР в галузі.[11]

2020 року китайські копальні виробили 110 000 тонн рідкісноземельних елементів, що становить понад 55% від загального обсягу видобутку корисних копалин у світі. «Незважаючи на те, що очікується невелике зниження виробництва приблизно до 100 000 тонн у 2022 році, виробництво в КНР, за прогнозами, залишиться відносно незмінним до кінця десятиліття».[11]

Китайське виробництво як на стадії видобутку, так і на стадії переробки контролюється квотами, призначеними шести державним підприємствам, які сильно інтегровані в ланцюжок постачання рідкісноземельних елементів.[11]

Скорочення внутрішнього виробництва в КНР з 2022 року призведе до того, що попит на сировину з боку деяких провідних китайських переробників рідкісноземельних елементів все більше задовольнятиметься за рахунок імпортних мінеральних концентратів.[11]

У 2020 році КНР виробив 85% продуктів рафінованих рідкісноземельних елементів у світі, але в міру стабілізації внутрішнього виробництва в КНР імпорт рідкісноземельних елементів до КНР, за прогнозами, зросте до 80 000 тонн на рік до 2030 року в порівнянні з приблизно 60 000 тонн у 2020 році.[11]

КНР домінує у пропозиції рідкоземельних елементів, а й у попиті ними, у своїй 70% світового виробництва споживається на внутрішньому ринку КНР.[11]

Домінування КНР на світових ринках та його централізований контроль над внутрішнім виробництвом надали китайському уряду значний контроль над ціноутворенням. Через це такі країни як США, Японія та Росія закуповують рідкісноземельні елементи за межами КНР.[11]

Попри те, що річне виробництво з не китайських джерел, за прогнозами, зросте з 20 000 тонн РЗЕ у 2020 році до приблизно 70 000 тонн до 2030 року, існує дуже обмежений сполучний ланцюжок постачання для підтримки попиту з боку виробництва, і тому більша частина цього матеріалу, швидше за все, буде оброблятися в КНР.[11]

Очікується що ринки рідкісноземельних елементів почнуть посилюватися з 2023-24 років, що чинитиме підвищувальний тиск на ціни на рідкісноземельні елементи. Зокрема, це посилення призведе до зростання цін на неодим у другій половині десятиліття, оскільки споживачі прагнутимуть забезпечити постачання неодиму для магнітів.[11]

Літій, є найбільш потрібним матеріалом, особливо для виробництва акумуляторних батарей, видобуток якого доступний лише у деяких регіонах світу. Проте на думку окремих експертів, видобуток не є таким стратегічним фактором як його переробка. КНР займає домінуюче положення в переробці літію для акумуляторних батарей, і китайські компанії скуповують багато нових потужностей з постачання літію..[12]

Нікель є ще одним з ключових мінерал для виробництва акумуляторних батарей, і КНР переробляє основну частину цього ресурсу в світі.[12]

За даними Головного митного управління КНР, у жовтні 2021 року експорт КНР зріс на 27,1% у доларовому вираженні у порівнянні з минулим роком до 300,2 млрд. доларів. Це був 13-й місяць поспіль двозначного зростання, яке перевершило очікування економістів про приріст на 22,8%. Імпорт збільшився на 20,6%, внаслідок чого позитивне сальдо торговельного балансу становило 84,54 мільярда доларів.[13]

Зростання торгівлі КНР протягом усього року залишалося значно вищим за допандемічний рівень. Його експорт до жовтня 2021 року, вже перевершив весь 2020 рік.[13]

Високі торгові показники надають підтримку китайській економіці, яка в останні місяці різко сповільнилася через слабкий внутрішній попит, викликаний спадом на ринку нерухомості, нестачею електроенергії, що призвела до уповільнення промислового виробництва, і слабкими споживчими витратами, що погіршуються через спорадичні спалахи корона.[13]

Імпорт вугілля в КНР майже подвоївся в жовтні 2021 року, у порівнянні з попереднім роком, оскільки Пекін боровся з перебоями в подачі електроенергії, викликаними нестачею сировини й попитом на електроенергію, що зростає, особливо з боку орієнтованих на експорт виробників. Імпорт природного газу, альтернативного електриці для опалення будинків, за перші 10 місяців 2021 року підскочив на 22%.[13]

Згідно з митними даними, 2021 року експорт КНР до Європейського Союзу та США зростав найшвидше серед його основних торгових партнерів.[13]

Позитивне сальдо торгового балансу країни зі США, що є джерелом торгової напруженості між двома найбільшими економіками світу, зросло до 2,08 трильйона юанів (325 мільярдів доларів) за 10 місяців по жовтень 2021 року з 1,75 трильйона юанів роком раніше, частково через те, що КНР імпортує соєві боби із США. сповільнився через проблеми, пов'язані з погодою в останні місяці.[13]

Згідно з даними, опублікованими Головним митним управлінням(GAC), експорт КНР в США зріс на 7,9 відсотка в річному вирахуванні до 451,81 мільярда доларів, тоді як його імпорт із США зріс на 9,8 відсотка до 134,91 мільярда. доларів.[14]

За даними GAC, за перші дев'ять місяців 2021 року двостороння торгівля зросла на 35,4 відсотка у річному вирахуванні до 543,1 мільярда доларів, що вище, ніж у КНР з іншими найбільшими торговими партнерами, включаючи АСЕАН (зростання на 31,1 відсотка) та ЄС (зростання на 30,4 відсотка).[14]

Крім того, КНР є найбільшим партнером США з торгівлі товарами, його загальний обсяг товарообігу становить 559,2 мільярда доларів. За даними Міністерства торгівлі США, експорт товарів та послуг до КНР у 2019 році забезпечив близько 758 000 робочих місць.[14]

За даними порту Лос-Анджелес, найбільшого контейнерного порту в США, показують, що майже половина з 259 мільярдів доларів торгівлі, яку він забезпечив у 2020 році, стосувалася материковоъ частини КНР та Спеціального адміністративного району Гонконг.[14]

За даними митної адміністрації, цього року на машини та електротехнічну продукцію припало майже 60% вартісного експорту КНР.[13]

На трудомісткі товари, такі як одяг та пластмасові вироби, припало ще 18%. Аналітики Goldman Sachs Group Inc. зазначають, що у жовтні 2021 року експорт таких товарів, як побутова техніка, освітлення та меблі, був найшвидшим.[13]

КНР є найбільшим у світі джерелом попиту на більшість товарів через свою промисловість та будівельну економіку.[13]

Попит на товари для будівництва 2021 року сповільнився через спад на ринку нерухомості країни, при цьому імпорт залізняку в жовтні 2021 року скоротився в натуральному вираженні.[13]

Доповідь «Моніторинг глобальних інвестиційних тенденцій», опублікована Конференцією ООН з торгівлі та розвитку в січні 2021 року, константувала, що у 2020 Китай став світовим лідером за припливом іноземних інвестицій, обігнавши США[18][19].

По-перше, Китай рішуче зреагував на епідемію, що дозволило відновити роботу виробництв. По-друге, з точки зору середньострокових і довгострокових чинників економічна політика Китаю стабільна, потенціал економічного зростання величезний. По-третє, Китай продовжує розширювати свою відкритість. В останні роки постійно пом'якшуються обмеження для доступу на китайський ринок, рівень відкритості постійно зростав, ділове середовище покращувалося. Наприклад, нова версія Каталогу галузей для стимулювання іноземних інвестицій[20], яка офіційно набрала чинності в січні 2021 року, ще більше сприяла стимулюванню іноземних інвестицій.

За даними Ernst & Young (EY), п'ята частина IPO 2020 року (180 розміщень) проведена на шанхайській фондовій біржі. Для порівняння, на біржі Nasdaq за аналогічний період часу провели 119 розміщень. Всього за перші три квартали 2020 року китайські фондові біржі, за даними EY, провели 45% світових IPO[21].

Бізнес впливає на політики держави через лобізм, і загалом очікує від неї підтримки та зрештою отримує її. Але, з іншого боку, бізнес вимагає невтручання. Це призводить до значно більш ринкової поведінки західних багатонаціональних підприємств, але при цьому — і до зниження їхньої конкурентоздатності по відношенню до китайських компаній. З іншого боку, ринкове створення умов для інновацій передбачає вихід на все більші масштаби. І хоча американські гіганти створюють такі можливості для себе, максимально заволодіваючи споживчим ринком (В2С), наражаючись при цьому на критику та покарання урядів, в сфері застосування цифрових технологій у масштабах всієї економіки, передусім у промисловості (В2В), вони не мають можливостей такого масштабування, як китайські.

4 березня 2021 відбулись сесії Всекитайських зборів народних представників. Робота сесій не зводиться до засідань за твердженням звіту уряду, бюджету, плану розвитку на 14-ту п'ятирічку, тощо. Найцікавіший продукт роботи сесій Цілі довгострокового розвитку КНР до 2035 року[22].

Ініціативи мають позитивний і розмитий характер: постковідне відновлення і зростання ВВП на 6%, 11 мільйонів нових робочих місць в містах та безробіття на рівні 5,5%, низька річна інфляція (до 3%) і стабільність обмінного курсу. Китай націлюється на підвищення загального рівня життя своїх громадян, забезпечення їх якісною охороною здоров'я (Ініціатива «Здорова нація 2020), відновлення рівня народжуваності (політика двох дітей ) та поліпшення екологічної ситуації шляхом зниження енергоємності ВВП (на 13,5%) і викидів вуглекислого газу (на 18% на одиницю ВВП). Заплановані дії повинні сприяти подоланню поточних труднощів, «піднести китайську економіку на нові висоти» і забезпечити подвоєння ВВП до 2035 року.

Головна мета китайської держави на найближче майбутнє — «нова філософія розвитку», що спирається на «високотехнологічну трансформацію МІС-2025» [23]. На порядку денному не тільки подальші технологічні розробки, а й перш за все їх практичне застосування в інфраструктурі і промисловості.

В ході подолання кризи 2008-2009 років, китайські технократи переконалися, що інвестиції в інфраструктуру — найкраще рішення, бо не тільки гарантовано відновлюють сукупний попит, а й створюють супутній ефект для підприємців в формі поліпшених умов ведення бізнесу.

Коли транснаціональні технологічні компанії Apple Inc., Google й інші почали переносити виробництво з Китаю і перебудовувати глобальні ланцюжки поставок, Китай проголосив відмову від кредитно-фінансової корпоративного капіталізму і перехід до замкнутої системи державної економіки з інкорпорованими в неї фрагментами приватного сектора. Каналами зосередження інвестицій в цільових галузях стали фонди управління трансформацією науково-технічних досягнень КНР (ДФНП)[24].

Нові інститути (поширилися з 2018 року) виникають в основному при профільних підрозділах регіональних міністерств і відомств і діють, керуючись принципами інвестиційного менеджменту. Акумулюючи кошти різних донорів — агентств, великих банків, зацікавлених держпідприємств, приватний венчурний капітал, державні фінанси, — ДФНП формують інвестиційні комітети, проводять конкурси проектів і фінансують кращі з них. Фонди користуються фіскальними преференціями від влади, однак поводяться незалежно в певних їм секторах і сферах. 60% з них працюють тільки з інноваціями.

Після ІІ світової війни подібною діяльністю у США займались Національний науковий фонд під керівництвом Ванневара Буша ("модель технологічного трикутника Ваннівара Буша", союз між урядом, промисловістю та наукою, важлива інновація, що сприяла технологічній революції XX століття), приватні інвестиційні фірми, та Центри розвитку малого бізнесу організовуючи довготривалі інвестиції в цільові галузі. Західні інвестиційні фірми приватного капіталу та інвестиційних фондів не слід плутати з інвестиційними гедж-фондами, які зазвичай роблять короткострокові інвестиції в цінні папери та інші більш ліквідні активи в галузевому секторі, але з меншим прямим впливом або контролем над діяльністю конкретної компанії.

Під час кризи 2020-го перевірений засіб виходу з кризи було творчо переосмислено: об'єктом інвестування стала не фізична, а цифрова інфраструктура. Гроші були спрямовані на поліпшення мереж зв'язку, базові станції 5G, впровадження ІІ в базову інфраструктуру, нові обчислювальні потужності і процесингові центри, блокчейн і супутниковий зв'язок. Такий підхід різко контрастує з «План порятунку» економіки США, де близько 1 трлн. дол. пропонується роздати населенню у вигляді прямих трансфертів або допомоги з безробіття.

Загалом, за озвученими китайським прем'єром даними, до 2020 року Китай довів обсяг прямих інвестицій на НДДКР до 350 млрд дол.

У 2021 року країна зробить упевнений перший крок до формування нової концепції розвитку (економіка подвійного оббігу), в рамках якої внутрішній і зовнішні ринки будуть зміцнювати один одного з опорою на розвиток вітчизняного ринку[25][26].

Практично всі кредити які виділяються КНР іншим країнам, є офіційними та надходять від держави, та державних компаній(компанії які під контролем держави).[27]

Протягом багатьох років КНР кредитує країни в яких тільки формується ринкова економіка. Як правило це країни Африки. Однак багато запозичень у країнах, що розвиваються, здійснюються між урядами, і КНР часто не розкриває деталі або умови позик.[27]

КНР також є великим власником казначейських облігацій США, тим самим ефективно фінансуючи дефіцит федерального бюджету у США.[27]

За даними Міністерства фінансів США, запаси КНР в казначейських облігаціях США станом на вересень 2021 року, становить 1,047 трильйона доларів. КНР залишається другим за величиною власником казначейських облігацій за межами США після Японії, яка на кінець серпня 2021 року, мала 1,319 трильйона доларів.[28]

КНР також розширює свої закордонні проєкти, які фінансуються коштом державних позик у рамках ініціативи «Один пояс, один шлях» - амбітного плану інвестицій в інфраструктуру для будівництва залізничних, автомобільних, морських та інших маршрутів з КНР до Азії, Африки та Європи.[27]

Згідно зі звітом Інституту міжнародних фінансів за січень 2021 року, непогашені боргові вимоги КНР до решти світу збільшилися з приблизно 1,6 трильйона доларів США у 2006 році до більш ніж 5,6 трильйона доларів США станом на середину 2020 року, що зробило КНР одним із найбільших кредиторів країн з низькими доходами.[27]

Закордонні інвестиції дають КНР можливість розширювати торгівлю та бізнес, сприяючи розвитку власної економіки. Ініціатива «Один пояс, один шлях», візитна картка Пекіна у зовнішній політиці дозволяє КНР використовувати свою економічну міць для збільшення свого впливу за кордоном.[27]

Таким чином, на рівень зовнішнього боргу КНР також впливатимуть його зовнішньополітичні цілі у рамках ініціативи «Один пояс, один шлях». Але збільшення обсягів закордонного кредитування КНР викликало питання про те, чи слід йому продовжувати отримувати кредити від Світового банку як країни, що розвивається.[27]

США як найбільший акціонер Світового банку заперечують проти кредитування КНР. Девід Малпасс, американський президент Світового банку, розкритикував кредитні зусилля КНР щодо фінансування своїх проєктів зі створення інфраструктури поясів і доріг, заявивши, що через кредити слабші країни залишаються із «надмірною заборгованістю та низькоякісними проєктами».[27]

На зустрічі з міністром фінансів КНР Лю Куном у квітні 2021 року Малпасс наголосив на важливості пошуку «довгострокових рішень непосильного боргового тягаря найбідніших країн світу», закликавши КНР зосередити увагу на «прозорості боргу та необхідності повної участі. при поводженні з боргами власниками облігацій та приватними кредиторами, а також усіма офіційними двосторонніми кредиторами».[27]

До першої п'ятірки країн-боржниць КНР входять: Російська Федерація 125 мільярдів доларів. Ці гроші з 2000 по 2017 роки набрали російські державні нафтогазові компанії під майбутні постачання вуглеводнів. Венесуела ($85,54 млрд), Ангола ($40,65 млрд), Бразилія ($39,08 млрд) і Казахстан ($39,01 млрд). А всього у світі сума «прихованих» боргів різних країн перед КНР становить 385 млрд. доларів. [29]

Ринок нерухомості КНР вже вдвічі перевищує ринок житлової нерухомості США, і у 2019 році становив 52 трильйони доларів США. Нерухомість є ключовим фактором економічного зростання, який даює близько 29% ВВП КНР.[30]

Загальний сукупний борг найбільших забудовників КНР на сьогодні оцінюється фінансовою групою Nomura більш як 5 трильйонів доларів США. [30]

Також необхідно зазначити, що багато економістів вважають що ринок нерухомості КНР вже давно перегрітий. Підтвердженням цього може слугувати також той факт, що кожен п'ятий побудований будинок у КНР (це: 65 мільйонів) порожні. [30]

Китайський ринок облігацій нині є другим за величиною після американського. З 2016 року він став доступним для іноземних інвесторів через контрольовані державою схеми, такі як програма Bond Connect та схема кваліфікованого іноземного інституційного інвестора.[27]

Іноземні інвестори, пайові інвестиційні фонди, сімейні офіси та хедж-фонди, тримали китайських облігацій на суму 3.6 трильйонів юанів на кінець квітня 2021 року, що становить близько 3,4% всіх облігацій, що звертаються на міжбанківському ринку.[27]

За даними Народного банку Китаю, 58 відсотків цих облігацій є казначейськими облігаціями, а 27,9 відсотка вкладені в облігації політичних банків.[27]

Станом на початок листопада 2021 року, КНР є другим за величиною ринком облігацій у світі, його розмір перевищує 120 трлн юанів (близько 18,8 трлн доларів США). Останні дані показали, що на кінець вересня 2021 року, світові інвестори тримали 3,9 трлн юанів китайських облігацій. [31]

За даними Народного банку КНР, державні валютні резерви КНР на кінець жовтня 2021 року, становлять 3,22 трильйона доларів.[13]

Долари для КНР є важливою подушкою безпеки проти будь-яких майбутніх потрясінь у світовій економіці.[13]

У першій половині 2021 року, КНР був найбільшим у світі центром видобутку біткойнів, але його випередили США, оскільки Пекін прагнув викорінити торгівлю та видобуток криптовалюти.[32]

За даними Національного інституту фінансів та розвитку (NFID), у 2021 році в КНР безробіття серед людей віком 20-24 років із вищою освітою постійно перевищує 20%.[33]

Високі ціни на вугілля та низькі його запаси стали причиною однієї з найсерйозніших енергетичних криз у КНР у 2021 році. У багатьох провінціях було введено нормування електроенергії, що призвело до відключення електроенергії на фабриках та домашніх господарствах.[33]

Зусилля влади КНР зі скорочення боргу в секторі нерухомості держави у 2021 році, сповільнило економічне зростання КНР, що призвело до зниження продажів та загальних цін на житло.[33]

Це проблема може посилитися через запровадження пілотного податку на нерухомість у деяких регіонах КНР. Схема застосовна до житлової та нежитлової власності, а також до власників землі та власності, але виключає сільські землі та сільські житлові будинки, що знаходяться у законній власності.[33]

Економічна модель КНР та промислова політика держави є головною причиною суперечок  у торговельних відносинах із США.[33]

Станом на листопад 2021 року, сумарний статок 100 найбагатших бізнесменів КНР за рік збільшився на 150 млрд доларів США, і досяг $1,48 трлн доларів США.[34]

• Корисні копалини Китаю,
• Історія освоєння мінеральних ресурсів Китаю,
• Гірнича промисловість Китаю,
• Обвал фондового ринку Китаю (2015)
• Фонди управління трансформацією науково-технічних досягнень КНР
• Cross-Border Inter-Bank Payments System
• Список проєктів ініціативи «Один пояс, один шлях»

• Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.

• National Bureau of Statistics of China
• Chinability News and statistics on China's economy and business climate.
• Chinese Economy statistics NationMaster (All stats)
• Asian Development Bank People's Republic of China
• China, World Bank
• China, IMF
• Фінансова система КНР (укр.)
• China Economy (China Economic Information Network). News stories and subscriber-only market analysis for various sectors of the country's economy.
• Far Eastern Economic Review. Dow Jones’ monthly magazine on Asia. For valuable insights on Asia's business and political development. With search and 58-year archive.
• Chinese Economy. China Daily Special Coverage
• China Financial Times.
• The New York Times series «Choking on Growth»
• The China Perspective.
• China Small and Medium Enterprises (SMEs) Information Network