Литваки

Пінські євреї читають Мішну. Фрагмент фотопраці «Пінські портрети»

Пінськ (Pinsk), синагога

Столінська синагога. Поч. ХХ ст.

Воложинська єшива. Білорусь

Будівля початкової школи на місці старої синагоги. На передньому плані — пам'ятник Віленському Гаону

Державний єврейський музей Віленського Гаона у Вільнюсі

Назва «литвак» спочатку походить від слов'янського назви Литовської держави — Литва. Литваками називали тих євреїв, які прибули з Німеччини, Чехії, Польщі, осіли і глибоко вкоренилися в білоруських і литовських, українських регіонах Великого князівства Литовського. Поступово з прибульців розвивався і формувався єдиний тип євреїв зі своєрідним релігійним і життєвим укладом. Такий тип набув характерних рис, які в історії позначені як «Нусах Літі» (побут, спосіб, манера Литви). Євреїв з Литви за цими ознаками стали називати «шейвет літвакес» (з їдишу — «плем'я, коліно Літваков»). Найважливішими причинами, що сприяли появі та стрімкому розвитку «шейвет літвакес» були, на думку С. М. Дубнова і С.Атамука:

1) Гостра потреба Великого Князівства Литовського у досвідчених торговцях, фінансистах, ремісниках. В середині XIV ст. Великий князь Литовський Гядімінас запросив таких людей оселитися і розвивати господарську діяльність на приналежних йому землях. Він дуже толерантно ставився до таких людей, надаючи їм різноманітні привілеї та послаблення. Зважаючи ж на сильний релігійний тиск на євреїв у Західній Європі та їх поступове просування на Схід, велика країна, яка потребувала євреїв та могла їх захистити, виглядала дуже привабливо.

2) Широка національно-релігійна автономія, правовий захист з боку держави, багатогранні можливості брати участь в господарському житті держави, які були надані євреям Вітовтом Великим (1350—1430) і його послідовниками в привілеї 1388—1389 рр.

3) Подальше стрімке зростання і розширення єврейських громад, різноманітність їх діяльності.

4) Створення наприкінці XVI ст., їх подальша активна діяльність комітету єврейських громад в Польщі, в якому також брали участь і представники литовських громад, а пізніше, в 1623—1764 рр., — створення власного польсько-литовського комітету громад (Ваад чотирьох земель), який міг гідно представляти та захищати їх інтереси.

У XVII—XVIII ст. все більше євреїв осідає в етнографічних межах Литви, де вони стають певною рушійної силою, яка піднімає міське господарство, торгівлю, ремесло, що, природно, сприяє зростанню і розвитку старих і нових міст і містечок. Із плином часу духовний центр Литваків все помітніше переходить від Бреста до Вільнюсу — столиці Великого князівства Литовського. У Вільнюсі зростає єврейська громада, а в ній — кількість релігійних вчених. Євреї в Речі Посполитої були прирівняні до стану, нарівні з монахами, міщанами та селянам, а отже, отримали певну власну станову автономію. Це дало їм правову основу жити серед християнського населення в своїх кварталах і мати своє самоврядування, що спирається на «єврейське право». Дана система та діяльність органів єврейської автономії та самоврядування створили для єврейського народу поле для їх власної політичної і громадської діяльності, дали йому можливість сформувати авторитетну національну адміністрацію на чолі з великими особистостями, талановитими організаторами релігійної, соціально-громадського, мистецькому життя всередині громади.

Яскравим представником такої адміністрації є Віленський Гаон|Віленський Гаон Еліяг бен Залман (1720—1797). Він став широко визнаним знавцем і коментатором Тори і Талмуда в новий час, піонером запровадження нових, раціональних шляхів вивчення і глибокого засвоєння священних книг. Про нього сказано: «Гаон ширше розкрив ворота Талмуда і Танаха». Гаон приділяв велику увагу світських наук і закликав опановувати їх. Зараз використовувана система єшив та релігійної освіті ашкеназського єврейства належить його авторству.

З кінця XVIII в. (1792—1795) територія Литви увійшла до складу Російської імперії. Єврейське життя у ній було обмежене й литовськими, білоруськими, українськими губерніями, так званою, «смугою осілості». Цю обмежену територію з декількома мільйонами єврейського населення називали також «Ідішланд» («країна євреїв»). У Російській імперії поняття «Литвак» означало особливий спосіб життя, навчання, мислення. Всі хлопчики з 6 до 13 років повинні були вчитися в хедері. Старші вчилися в ешіботах. Майже вся молодь і чоловіки були грамотні.

Ядро литовської релігійної та соціального життя — литовські єшива|єшиви, основа організованої  освіти у тогочасному єврейському світі — не ставили перед собою завдання після декількох років навчання обов'язково зробити всіх учнів рабинами. Навчання, на їхню думку була це творчим процесом, який повинен був перетворитися в ступені до найвищих вершин знання і розуміння досягнень людського розуму.

З середини XIX століття послідовниками Віленського Гаона („ha’Gaon mi’Vilna”) була розвинена власна система релігійної освіти, центрами якої стали єшиви Міра, Воложина і Поневежа, звані звичайно єшивами литовського напрямку. Вже на початку XX століття філії цих навчальних закладів почали з'являтися в Америці, а після руйнування традиційних центрів релігійної освіти литовських євреїв і самі єшиви були відтворені в США (штатах Нью-Йорк та Нью-Джерсі) і Ізраїлі (Єрусалим та Бней-Брак). Ці єшиви об'єднує традиційна литовська методика навчання, розроблена наприкінці XIX — початку XX століття.

На території СНД в сучасному періоді найбільші литовські громади знаходяться в самому Вільнюсі, в Москві (об'єднати навколо єшиви «Торат Хаїм» і Московської хоральної синагоги) і в Одесі («Тіква-Ор Самеах»).

Ашкеназське прізвище Літвак (варіант: Літваков) звичайно надавалося носіям північно-східного єврейського діалекту, які жили поза його історичним ареалом, наприклад в Україні.

• Dov Levin, Adam Teller, The Litvaks: A Short History of the Jews of Lithuania, Berghahn Books, 2001.
• Alvydas Nikžentaitis, Stefan Schreiner, Darius Staliūnas, Leonidas Donskis, The Vanished World of Lithuanian Jews, Rodopi, 2004.
• Dovid Katz, Lithuanian Jewish Culture. Вільнюс: Baltos lankos, 2004.
• Дубнов С. М. — Краткая история евреев. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. — ISBN 5-85880-440-3

• Проф. Хіршадовід Кац про поняття «Літвак»
• Хіршадовід Кац «7 царств Літваком»
• Соломон Атамук — ЄВРЕЇ У ЛИТВІ ХIV-ХХ століття
• Литваки — підгруппа ашкеназьких євреїв
• Хасиди и литваки

• Стара синагога (Вільнюс)
• Віленський Гаон
• Еліезер Менахем Шах
• Авраам-Йешаягу «Іш» Кареліц