Тебе, Бога, хвалимо

«Тебе, Бога, прославляєм» або «Te Deum» (також: Подячний гімн св. Амвросія Медіоланського, «Te Deum laudamus») — похвальний гімн, що походить з ранньохристиянських часів та бере назву від своїх початкових слів. Нині гімн використовується Католицькою церквою, Православною церквою, Лютеранськими церквами, Англіканською спільнотою під час утрені в рамках Літургії годин та проголошення подяки Богу під час спеціальних богослужінь або у рамках літургії чи меси.

Хрещення св. Августина св. Амвросієм Медіоланським

У традиційній та сучасній латинській Літургії годин «Te Deum» співається наприкінці утрені в усі дні, коли «Gloria» співається на месі. У традиційному бревіарії, це всі неділі, окрім періоду Адвенту, Семидесятої неділі, Великого посту; на всі урочистості, окрім Великого четверга та Невинноубитих немовлят, тільки якщо вони не припадають на неділю; та всі ферії під час Пасхалії. У сучасному бревіарії співання подячного гімну передбачене в усі неділі, окрім Адвенту та Великого посту, та на всі урочистості, включно з октавами Пасхи і Різдва. Також поряд із стандартними кантиками передбачається англіканською Книгою загальної молитви під час вранішньої молитви та утрені у лютеран та інших представників протестантських конфесій. У візантійській літургійній традиції Амвросіївський гімн є частиною подячного молебну (грец. παρακλεσις), але загалом використовується рідше, ніж у латинській традиції.

Історія гімну

Згідно з традиційною версією гімн був створений за натхненням Святого Духа Амвросієм Медіоланським (в основному) та Блаженним Августином з нагоди хрещення останнього на Пасху 387 року. Св. Амвросій натхненно почав спів гімну, а Августин продовжив у відповідь.

На сьогодні багато істориків вважають, що гімн почав формуватись близько першої половини IV століття. За цією версією він утворився шляхом злиття двох або більше гімнів Богу-Отцю та Богу-Сину. Відповідно до цієї схеми друга половина (славослов'я Богу-Сину) починається зі слів: «Tu rex gloriae, Christe», а прохання, що починаються з «Salvum fac populum tuum» є вибіркою віршів із Псалтиру. Існує також версія, що автором «Тебе, Бога, хвалимо» є Никита, єпископ Ремезіанський (бл. 400 р.).

Уперше повна версія гімну з'являється в північноірландському «Багонському антифонарії» (лат. Antiphonarium Benchorense) (бл. 690 р.). Перші ж переклади з'являються у IX столітті. За своє формою цей гімн наслідує Символ віри, починаючись проголошенням слави Богу-Отцю та перелічуються сили небесні та церкви, що славословлять, у ієрархічному порядку. За цим йде оспівування Бога-Сина, Його втілення та страждання і закінчується частина прославлення славослов'ям Святому Духові. Після цього йдуть прохання про прощення гріхів та захисту від майбутніх.

Музика

Через свою подячну та дуже урочисту форму «Te Deum» завжди був популярним серед композиторів для написання на його слова музики. Особливо популярним він став у період пізнього Ренесансу та бароко перетворившись на особливий пишний ритуал.

Приклади

Tonus Sollemnis - Григоріанський хорал^файл

У період раннього Середньовіччя існувало декілька мелодій «Te Deum» у григоріанському стилі. Перші поліфонічні твори з'являються у XIII століття та досягли більшого розвитку в XV—XVI століттях. З XVI століття набув вигляду поліфонічного мотету в творчості І. Вальтера, Л. Зенфля, О. Лассо, Д. Ортиса та інших. У цей час хорал співався поперемінно між громадою та хором. Стара мелодія грала роль Cantus Firmus. У XVIII столітті «Te Deum» набув класичного вигляду в творах Г. Генделя, Й. Гайдна, В. А. Моцарта, Г. Шютца, Ж. Б. Люллі та ін., а також Г. Берліоза, А. Веделя, О. Архангельського, М. Римського-Корсакова, Ф. Ліста, Дж. Верді, А. Дворжака та ін[1].

Серед найвизначніших композиторів, що писали для цього гімну були у період:

Відродження

Композитор	Назва	Опус/номер	Рік створення	Музичні приклади
Якоб Преторіус Старший († 1586)	Te deum laudamus a 4
Джованні П'єрлуїджі да Палестріна († 1594)	Te Deum з Missa Te Deum	lib.IX

Бароко

[[Media: |Aufnahme: Großer Gott wir loben Dich]]^{[[:Image:|файл]]}

Композитор	Назва	Опус/номер	Рік створення	Музичні приклади
Генріх Шютц (1585–1672)	Herr Gott, dich loben wir (Німецький «Te Deum»)[2]	SWV 472	1668?
Іржі Мельчль (1624–1693)	Te Deum
Жан-Батіст Люллі (1632–1687)	Te Deum[3][4]	LWV 55	1677	Te Deum: Симфонія^файл
Дітріх Букстехуде (1637–1707)	Te Deum laudamus[5]	BuxWV 218
Марк Антуан Шарпантьє (1643–1704)	Te Deum à 8 з флейтами та скрипками Te Deum à 8 Te Deum для 4 голосів Te Deum en ut majeur для 4 голосів та басо контінуо	H 145 H 146[6] H 147 H 148	1687 бл. 1690	Te Deum H146: Te Deum Н 146: Прелюдія^файл Te Deum Н 146: Te Deum laudamus^файл
Мішель Рішар Делаланд (1657–1726)	Te Deum laudamus[7]	S32 (VI liv.)	1684	Te Deum: Симфонія^файл Te Deum: Te Deum laudamus^файл Te Deum: Sanctus Dominus Deus Sabaoth^файл Te Deum: Tu Rex gloriae, Christe^файл
Генрі Перселл (1659–1695)	Te Deum Laudamus in Bb Te Deum and Jubilate Deo in D	Z230/1 Z232[8]	раніше 1682 1694
Луї Маршан (1669–1732)	Te Deum для хору та органу
Антоніо Кальдара (1670 або 1671–1736)	Te Deum для альта соло, подвійного хору та оркестру		1724	Te Deum: Te Deum laudamus^файл
Ян Дісмас Зеленка (1679–1745)	Te Deum Te Deum	ZWV 145 ZWV 146	бл. 1724 1731	Te Deum ZWV 146: Te Deum ZWV 146: Te Deum laudamus^файл Te Deum ZWV 146: Tu ad liberandum^файл Te Deum ZWV 146: Æterna fac^файл
Доменіко Скарлатті (1685–1757)	Te Deum a 8 do-major
Ґеорґ Фредерік Гендель (1685–1759)	Утрехтський Te Deum[9] Te Deum «Королеви Кароліни»[10] Чандоський Te Deum[11] Te Deum in A major Деттінгенський Te Deum[12]	HWV 278 (HG 31; HHA III/3) HWV 280 (HG 37; HHA III/8) HWV 281 (HG 37; HHA III/7) HWV 282 (HG 37; HHA III/8) HWV 283 (HG 25; HHA III/13)	1713 1714 бл. 1717–1718 1726 12-бл. 29 липня 1743
Йоганн Адольф Гассе (1699–1785)	Te Deum		1751
Йоганн Крістіан Бах (1735–1782)	Міланський «Te Deum»		1762

Класики

[[Media: |Aufnahme: Großer Gott wir loben Dich]]^{[[:Image:|файл]]} (текст — Ігнац Франц, 1771 р.)

Композитор	Назва	Опус/номер	Рік створення
Джузеппе Сарті (1729–1802)	Te Deum «Тебе, Бога, хвалим»[13]		1789
Йозеф Гайдн (1732–1809)	Te Deum Te Deum[14]	Hob. XXIIIc:1 Hob. XXIIIc:2	1765 1800
Антоніо Сальєрі (1750–1826)	Te Deum laudamus de Incoronazione D-Dur для чотирохголосого хору та оркестру Te Deum laudamus D-Dur для подвійного хору та оркестру[15] Te Deum laudamus C-Dur дя солістів, чотирохголосого хору та оркестру		1790 1799 1819
Дмитро Бортнянський (1751–1825)	14 «Хвалебних пісень» «Тебе Бога, хвалимо» (4 чотирохголосних, 10 двоххорних)
Йоганн Готфрід Шіхт (1753–1823)	4 хоральних Te Deum на німецький текст
Вольфганг Амадей Моцарт (1756–1791)	Te Deum Do-major	KV 141	1769
Вінченцо Ригіні (1756–1812)	Te Deum[16]		1810
Йозеф Ельснер (1769–1854)	Te Deum	Op. 11
Ян Теобальд Гельд (1770–1851)	Te Deum
Кристоф Ернст Фрідріх Вейсе (1774–1842)	Te Deum
Йозеф Оневальд (1781–1856)	Te Deum D major	Op. 2/1
Кароль Курпінський (1785–1857)	Te Deum для соло, хору та оркестру		1829

Романтизму

Композитор	Назва	Опус/номер	Рік створення
Гектор Берліоз (1803–1869)	Te Deum	Op. 22 (H118)	1849
Фелікс Мендельсон-Бартольді (1809–1847)
Отто Ніколаї (1810–1849)
Ференц Ліст (1811–1886)		S.24 S.27	1853? 1867
Джузеппе Верді (1813–1901)	з циклу "Чотири духовні п'єси		1895-97
Фрідріх Кіль (1821–1885)
Антон Брукнер (1824–1896)		WAB 45	1881–1884
Жорж Бізе (1838–1875)	Te Deum		1858
Антонін Дворжак (1841–1904)	Te Deum	op. 103	1892
Сер Едвард Елгар (1857–1934)	Te Deum

Сучасності

Макс Фільке (1855–1911)
Ральф Воган Вільямс (1872–1958)
Макс Реґер (1873–1916)
Хавергал Браян (1876–1972)
Йозеф Хаас (1879–1960)
Золтан Кодай (1882–1967)
Вальтер Браунфельс (1882–1954)
Вільгельм Фуртвенґлер (1886–1954)
Ернст Пеппінґ (1901–1981)
Вільям Велтон (1902–1983)
Герман Шредер (1904–1984)
Генріх Зутермайстер (1910–1995)
Персі Янґ (1912–2004)
Бенджамін Бріттен (1913–1976)
Ганс Посегга (1917–2002)
Рут Цехлін (1926–2007)
Гюнтер Герлах (1928–2003)
Генріх Поос (*1928)
Петр Ебен (*1929)
Кшиштоф Пендерецький (*1933)
Зигфрід Маттус (*1934)
Арво Пярт (*1935)
Ян Зандстрем (*1954)
Стів Доброгош (*1956)
Вінфред Новак (*1965)

«Te Deum» у державних церемоніях

У період Середньовіччя цей гімн почав використовуватись під час різноманітних урочистих церемоній, монарших входів, коронацій та інших. З часом саме виконання гімну перетворюється на особливу церемонію, що мала підкреслити велич монарха та походження його влади від Бога. Особливо добре такі зміни простежуються на прикладі Франції, де ідеї королівської влади з часом набули найбільшого розвитку. Церемонія «Te Deum» була введена у 1587 р. королем Генріхом III та символізувала нові уявлення про персону короля. Відповідно до сучасних історико-культурологічних концепцій-перетворення тіла короля з символічного на репрезантативне[17].

Te Deum, що одночасно відзначався по всьому королівству та збирав разом всі стани і корпорації, примножував присутність короля навіть тоді, коли він особисто не був присутнім. Таким чином цей ритуал міг «повсюди зробити присутньою ту унікальну особистість, втілення держави, саме тоді, коли вона не вважала за необхідне являтися перед своїм та воліла бути відсутньою». Це пояснює збільшення частоти проведення «Te Deum»: хоча його лише зрідка використовували для святкування перемог до 1620 р., з 1621 по 1642 його використовували з цього приводу вісімнадцять разів, двадцять два рази під час неповноліття Людовика XIV, вісімдесят дев'ять разів між 1661 та 1715 роками і ще тридцять дев'ять між 1715 та 1748 роками.

[18]

Te Deum став обов'язковим при святкуванні народження дітей Франції, одруженні принців крові та навіть одужанні короля від важких хвороб. В цих церемоніях інші королівські двори Європи наслідували приклад французького. У Великій Британії ця церемонія була менш пишною та мала більш літургійний характер. На сьогодні вона збереглась у формі Національної подячної служби (англ. National Thanksgiving Service) під час відзначення важливих для держави та корони дат та подій.

У Латиноамериканських країнах, таких як Аргентина, Колумбія, Парагвай, Панама, Гватемала, Перу, на відзначення їхніх національних свят також проводиться служба Te Deum. У Чилі щороку 18 вересня, під час Свят Вітчизни у Соборі Сант'яго об 11 годині ранку проводиться так звана служба Екуменічного «Te Deum» Свят Вітчизни (ісп. Te Deum Ecuménico de Fiestas Patrias), на якій завжди присутні всі вищі урядовці країни на чолі з президентом. Традиція святкувати національне свято Чилі з гімном «Te Deum» з'являється у 1811 році, а у 1870 року вона набуває форми окремої служби. У президентство Сальвадора Альєнде вона стає екуменічною.

У Ватикані, наприкінці кожного року, 31 грудня, проводиться Подячна служба, яку проводить папа римський зі співом Амвросіанського гімну.

Текст

Латинський текст

Te Deum laudamus, Te Dominum confitemur.
Te aeternum patrem omnis terra veneratur.
Tibi omnes Angeli, tibi caeli et universae potestates:
Tibi cherubim et seraphim incessabili voce proclamant:
Sanctus, Sanctus, Sanctus Dominus Deus Sabaoth.
Pleni sunt caeli et terra maiestatis gloriae tuae.

Te gloriosus Apostolorum chorus,
Te prophetarum laudabilis numerus,Te martyrum candidatus laudat exercitus.
Te per orbem terrarum sancta confitetur Ecclesia:
Patrem immensae maiestatis, venerandum tuum verum, et unicum Filium, Sanctum quoque Paraclitum Spiritum.

Tu Rex gloriae, Christe.
Tu Patris sempiternus es Filius.
Tu ad liberandum suscepturus hominem, non horruisti Virginis uterum.
Tu devicto mortis aculeo, aperuisti credentibus regna caelorum.

Tu ad dexteram Dei sedes, in gloria Patris.
Iudex crederis esse venturus.
Te ergo quaesumus, tuis famulis subveni, quos pretioso sanguine redemisti.
Aeterna fac cum sanctis tuis in gloria numerari.

Salvum fac populum tuum Domine, et benedic haereditati tuae.
Et rege eos, et extolle illos usque in aeternum.
Per singulos dies, benedicimus te.
Et laudamus nomen tuum in saeculum, et in saeculum saeculi.
Dignare Domine, die isto sine peccato nos custodire.

Miserere nostri, Domine, miserere nostri.
Fiat misericordia tua Domine, super nos, quemadmodum speravimus in te.
In te, Domine, speravi - non confundar in aeternum. Amen.

Текст українською (римований)
Тебе, Бога, прославляєм, Вічна Тобі честь і слава!
Тебе, Отче, величає Безмір Неба, земля жвава.
Тобі всі ангельські хори, І небес безкрайніх сили –
Херувими й Серафими Шлють невпинно честі співи.
Найсвятіший над святими Саваоф – Бог, Цар ласкавий,
Повниться земля і небо Величчю Твоєї слави.
Апостолів псалмоспіви, Хор пророків величавий,
Мученики – вої смілі – Піднести спішать гімн слави.
Тебе по землі навколо Із сердець, де любов сяє,
В один ритм та в один голос Свята Церква прославляє.
Предвічного Отця слави Сина – Слово споконвічне.
З Духом лине спів об’яви, Що Ти Цар хвали, о Христе!
Ти є Син Отця Предвічний, Щоб спасти світ своїм сконом,
Прийняв єство чоловіче, Не погордив Діви лоном.
Смерть здолав на хресті в муках, Вирвав її люте жало,
Рай відкрили Твої руки, Щоб життя нове настало.
Ти сидиш праворуч Бога, Творця світу, Син пресвітлий.
Як озветься сурма строга, Ти прийдеш судити світ цей.
Просимо – негідні слуги, Заплямовані гріхами:
Поможи своєю кров’ю Змити з нас гріховні плями.
Всіх візьми в одну родину В сяйво слави і спасіння,
Вирятуй люд, Божий Сину, Дай свої благословення.
І піклуйся ним довіку, Всіх веди в небесні брами.
Хай славиться, душ Владико, Ім’я Твоє всіх устами!
Лине пісня величальна, Прославляє Божі справи.
Коли прийде мить остання, Для нас, грішних, будь ласкавий.
Милосердний будь для люду, Захистом, крилом опіки.
Тобі уповати буду, Не посоромлюсь повіки!

Церковнослов'янський текст

Тебе, Бога, хвалимъ, Тебе, Господа, исповѣдуемъ.
Тебе, Превѣчнаго Отца, вся земля величаетъ.
Тебѣ вси ангели, Тебѣ небеса, и вся силы.
Тебѣ херувимы и серафимы непрестанными гласы взываютъ
Святъ,Святъ,Святъ Господь Богъ Саваоѳъ.
Полны суть небеса и земля величества славы Твоея.

Тебе преславный апостольскій ликъ,
Тебе пророческое хвалебное число,
Тебе хвалит пресвѣтлое мученическое воинство.
Тебе по всей вселеннѣй исповѣдуетъ Святая Церковь
Отца непостижимаго величества
Покланяемаго Твоего истиннаго и единороднаго Сына,
И Святаго Утѣшителя Духа.

Ты Царю славы, Христе,
Ты Отца присносущный Сынъ еси.
Ты ко избавленію пріемля человѣка, не возгнушался еси дѣвическаго чрева.
Ты, одолѣвъ смерти жало, отверзлъ еси вѣрующимъ Царство Небесное.

Ты одесную Бога сѣдиши во славѣ Отчей
Судія пріити вѣришися.
Тебе убо просимъ помози рабомъ Твоимъ, ихже честною кровію искупилъ еси,
Сподоби со святыми Твоими въ вѣчной славѣ Твоей царствовати.

Спаси люди Твоя, Господи, и благослови достояніе Твое,
Исправи я, и вознеси ихъ во вѣки,
Во вся дни благословимъ Тебе,
И восхвалимъ имя Твое во вѣкъ, и во вѣкъ вѣка.
Сподоби, Господи, в день сей без грѣха сохранитися намъ,

Помилуй насъ, Господи, помилуй насъ.
Буди милость Твоя, Господи, на насъ, якоже уповахомъ на Тя.
На Тя, Господи, уповахомъ, да не постыдимся во вѣки, аминь.

Примітки

Те деум у Словнику-довіднику музичних термінів
Авторство спірне
У 1687 р. Людовик XIV захворів. Спочатку він жалівся лише на зубний біль, але при вириванні зуба лікарі настільки незграбно себе повели, що разом із зубом вирвали кусок верхньої щелепи та були вимушені припалювати рану розпеченим залізом. Всі вважали, що король знаходиться присмерті, але він одужав. І для урочистостей на честь його одужання Люллі оброблє свій «Te Deum» 1678 р. та планує постановку зі всіма 300-ми королівськими музикантами. Під час прем'єри 8 січня 1687 р. диригуючи оркестром Люллі бив палицею по підлозі настільки темпераментно, що попав собі на ногу та пробив її. Через зараженя крові утворилась гангрена, але композитор відмовився від ампутації пальців ноги та помер через декілька місяців. Був похований з великими почестями.
Належить до типу великих мотетів.
Хоральна фантазія
Знаменита прелюдія до цього твору є гімном Європейської мовної спілки
Написаний у формі великого мотету.
Є першим англійським «Te Deum»'мом написаним для повноційного оркестру.
Написаний на честь укладення Утрехтського миру
Написаний для Кароліни Ансбахської, дружини майбутнього короля Георга II
Написаний під перебування Генделя у герцога Чандоського у Кенноні.
Написаний після перемоги під Деттінгеном.
У формі великої ораторії для святкування взяття Очакова. Для виконання використовівались навіть гармати.
Написаний разом із знаменитою Theresienmesse для імператриці Марії Терези
Переробка Te Deum 1790 р.
Написаний для королеви Луїзи Пруської. Для його виконання залучались 500 музикантів.
Див., наприклад, Михаил Ямпольский: От символического тела к репрезентативному пространству (фрагменты из книги «Возвращение Левиафана. Политическая теология, репрезентация власти и конец Старого Режима»), Новое Литературное Обозрение, № 56, 2002 г.
Chartier Roger. The Cultural Origins of the French Revolution. Durham; London: Duke University Press, 1991. P. 127–128.

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] Те деум у Словнику-довіднику музичних термінів

[2] Авторство спірне

[3] У 1687 р. Людовик XIV захворів. Спочатку він жалівся лише на зубний біль, але при вириванні зуба лікарі настільки незграбно себе повели, що разом із зубом вирвали кусок верхньої щелепи та були вимушені припалювати рану розпеченим залізом. Всі вважали, що король знаходиться присмерті, але він одужав. І для урочистостей на честь його одужання Люллі оброблє свій «Te Deum» 1678 р. та планує постановку зі всіма 300-ми королівськими музикантами. Під час прем'єри 8 січня 1687 р. диригуючи оркестром Люллі бив палицею по підлозі настільки темпераментно, що попав собі на ногу та пробив її. Через зараженя крові утворилась гангрена, але композитор відмовився від ампутації пальців ноги та помер через декілька місяців. Був похований з великими почестями.

[4] Належить до типу великих мотетів.

[5] Хоральна фантазія

[6] Знаменита прелюдія до цього твору є гімном Європейської мовної спілки

[7] Написаний у формі великого мотету.

[8] Є першим англійським «Te Deum»'мом написаним для повноційного оркестру.

[9] Написаний на честь укладення Утрехтського миру

[10] Написаний для Кароліни Ансбахської, дружини майбутнього короля Георга II

[11] Написаний під перебування Генделя у герцога Чандоського у Кенноні.

[12] Написаний після перемоги під Деттінгеном.

[13] У формі великої ораторії для святкування взяття Очакова. Для виконання використовівались навіть гармати.

[14] Написаний разом із знаменитою Theresienmesse для імператриці Марії Терези

[15] Переробка Te Deum 1790 р.

[16] Написаний для королеви Луїзи Пруської. Для його виконання залучались 500 музикантів.

[17] Див., наприклад, Михаил Ямпольский: От символического тела к репрезентативному пространству (фрагменты из книги «Возвращение Левиафана. Политическая теология, репрезентация власти и конец Старого Режима»), Новое Литературное Обозрение, № 56, 2002 г.

[18] Chartier Roger. The Cultural Origins of the French Revolution. Durham; London: Duke University Press, 1991. P. 127–128.