Черемушна

У 1918 році у селі діяв антирадянський загін Івана Зінченка.

У 1920-ті в селі почав діяти комітет незаможних селян, головою якого був Ф. Майба, який активно пропагував радянську владу. У цьому ж році на базі земської школи було створено початкову школу.

У 1923 році у зв'язку з адміністративною реформою Черемушна стала центром однойменної сільської ради спочатку у складі Люботинського, а потім Валківського району. У цьому ж році в селі сталася велика пожежа, внаслідок якої вигоріла значна частина села.

На початок 1929 року населення Черемушної досягло 3 тисяч мешканців. Але з початком колективізації значна частина селян почала виїжджати на постійне проживання до міста. Протидія значної частини селян припинилася лише тоді, коли більшість з них було вислано до Сибіру та Уралу. Землі селян були націоналізовані. У 1931 році на націоналізованих землях було створено 4 колгоспи: «Червона Нива», ім. Петровського, ім. Шевченка, ім. Блюхера, які вже у 1933 році було реорганізовано шляхом укрупнення.

Під час голодомору 1932—1933 років радянська влада відібрала у селян майже весь хліб. Від масового вимирання селян врятувало те, що поряд знаходилася Огульцівська макаронна фабрика. Також значна кількість селян тікала на підприємства Харкова та Люботина.

З 1934 року у селі працювала вже 7-ми річна школа, було відкрито клуб.

Вермахт увійшов до села 20 жовтня 1941 року. До лав Червоної армії було мобілізовано 380 селян. Більшість з них загинули. Значна частина селян була евакуйована. Під час нацистської окупації у селі керував комендант, якому допомагали «поліцаї». Замість колгоспу було створено колективний двір, більшість врожаю з якого забирали нацисти. У Черемушнянській школі було утворено табір військовополонених. Сільська рада була перетворена на ратушу, якою керував місцевий староста. Близько 65 осіб молоді було відправлено на каторгу до Німеччини. Червона армія вперше увійшла до села 24 лютого 1943 року, але остаточно влада перейшла до комуністів 11 вересня 1943 року. Під час остаточних битв село кілька разів переходило «з рук в руки». В результаті боїв за цю територію зі сторони Червоної армії загинуло 236 осіб. В результаті Німецько-радянської війни майже все село було зруйноване.

Кілька років велася відбудова села. У 1946 році було збудоване зерносховище на 60 тон хлібу, свинарник, корівник, склад для пального. На 1949 рік село було майже відбудоване. У 1951 році було об'єднано колгоспи «Червона нива» та ім. Чкалова. У цьому ж році у селі почалася електрифікація, яка була завершена за кілька років. У 1953 році було збудовано приміщення клубу, а у 1957 — сільмагу. Населення села активно зменшувалося переважно за рахунок виїзду селян до міст. У 1962 році у селі було 550 дворів і 1450 мешканців. До села було переселено галичан та вірмен та мешканців інших територій СРСР.

У 1980-ті роки почалося активне будівництво цегляних будинків. У 1968 році було збудовано приміщення бібліотеки та медпункту.

На 1978 рік у селі було 55 власних автомобілів та мотоциклів.

У 1993 році в селі збудовано будинок ветеранів.

У 1994 році село було газифіковане. У 2000 році було створено ПСП «Черемушнянське» та «Олійники».

Черемушнянська сільська школа

У селі є навчально-виховний комплекс (загальноосвітня школа І-ІІ ступенів — дошкільний навчальний заклад).

У 1904 році в Черемушній у одноповерховій цегляній споруді, збудованій на кошти Валківського земства та при підтримці поміщика П. Гаврилова була відкрита школа. Це була трикласна початкова школа. З 1920 школа перетворена на 4-річну, з 1933 — семирічна, з 1960 — восьмирічна. У 1995 році школа стала називатися Черемушнянською загальноосвітньою школою І-ІІ ступенів. 14 квітня 2011 року школу було реорганізовано у навчально-виховний комплекс[2][3].

Школу очолювали: В. В. Монке (1926—1933), І. М. Одаренко (1933—1939, репресований), В. П. Пединич (1939—1941), В. М. Гончаренко (1943—1945), В. І. Синиця (1945—1946), С. С. Наземець (1946—1952), В. Г. Коваленко (1952—1957, 1967—1972), П. Стеценко (1957—1967), В. Д. Омельяченко (1972—1980), О. І. Власенко (з 1981).

Під-час Другої Світової війни у стінах школи розташовувався німецький штаб, поблизу школи був табір військовополонених. Восени 1943 року при бойових діях, тильний бік школи був повністю зруйнований. До 1945 року школа була відновлена, але первісний вигляд вона втратила.

Черемушнянський сільський клуб

Клуб був заснований у 1933 році у приміщенні місцевої церкви. У клубі демонструвалися фільми та ставилися п'єси. У 1937 році приміщення колишньої церкви та тодішнього клубу було розібрано. Тоді клуб було переведено до контори колгоспу «Червона нива» (містилася у хаті Конона Кравченка), а перед самою війною і до 1948 року займав будинок розкуркуленого селянина Єгора Лисенка. Потім клуб перебував у колгоспному амбарі та сільській раді.

У 1953 році з матеріалу розібраних хат розкуркулених селян було збудоване нове приміщення для клубу. Якщо до війни у клубі виступали лише окремі виконавці на музичних інструментах, то у 1945 році, коли клуб очолила В. С. Коваленко, були створені драматичні та співочі гуртки. За її режисури було поставлено «Наталку Полтавку» (за п'єсою Івана Котляревського), «По ревізії» (Марко Кропивницький), «Сватання на Гончарівці» (Григорій Квітка-Основ'яненко), «Пошились у дурні» (Марко Кропивницький), «Безталанна» (Іван Карпенко-Карий) та інші.

У 1950-ті роки у хорі клубу налічувалося близька 40 чоловік. З 1953 року працював танцювальний гурток, жіночий хоровий ансамбль. Клуб часто гастролював по інших населених пунктах району. У 1956 році у клубі гастролювала трупа Харківської філармонії. Але з 1958 року діяльність клубу занепала. Проводилися колегіальні збори, демонструвалися фільми та поодинокі вечори.

Клубом керували у різні роки В. С. Коваленко (1945—1958), О. І. Бабенко (1958—1967), Р. О. Задорожна (1970—1976). З 1976 клуб фактично бездіяльний.

У 1897—1902 роках у селі діяла підпільна організація сільської інтелігенції та селян. Гурток очолювала українська письменниця, уродженка Черемушної Марія Вольвачівна, яка приїздила до села з Харкова. Гурток діяв на конспіративній хаті селянина Якова Гончарова (знаходилася у центрі села поблизу сучасного клубу). Крім мешканців Черемушної до гуртка долучалися мешканці Огульців та Одринки. Гурток мав антидержавний характер, сповідував українську національну ідею. Діяльність гуртка мала стихійний характер: підкидалися листівки, проти поміщиків та заможного селянства підбурювалися селяни та інтелігенція. Крім того провадилася антирелігійна пропаганда. Кілька пожеж у Черемушній та сусідніх селах приписувалася діяльності гуртка. Після селянських заворушень 1902 року на Валківщині діяльність гуртка мала пасивний характер, а після смерті Марії Вольвачівни він перестав існувати.