Гендерний розрив в оплаті праці

Розрив в оплаті праці, як і інші гендерні розриви, має давню історію, пов'язану з патріархатним устроєм суспільства та формами утиску (див. Потрійний утиск). Його спричиняє цілий комплекс причин, дослідженням яких лише в останні два століття докладно займається фемінізм, гендерні та жіночі студії, соціологія. Серед найбільш загальних факторів різниці зарплат:

• Різна соціалізація чоловіків та жінок[6] (чоловіча та жіноча гендерна соціалізація). Оскільки чоловіків та жінок виховують в різних умовах, з дитинства їх привчають виконувати окремі ролі, засновані на вигідних існуючій системі владної диспропорції рисах особистоті (гендерні стереотипи), спонукають чи відваджують від певних професій (сексизм в освіті), то ймовірно, що вони шукатимуть різні види робіт. Але Кіммел наголошує, що це не є повним поясненням різниці зарплат[6].
• Дискримінація при прийомі на роботу. Жінкам у більшості країн системно важче влаштуватись на роботу, ніж чоловікам, через стереотип про "призначення материнства". Від жінок очікується повне забезпечення потреб дитини, тому, буцімто. Від цього феномену страждають навіть жінки, які не мають і не планують дітей, чиї діти дорослі чи їх доглядають чоловіки і роботодавцю про це відомо. До того ж, більшість вакансій (особливо в Україні) прямо порушують трудове законодавство вказуванням статі бажаної особи. "Потрібна прибиральниця", "Потрібен керівник з продажів". На співбесідах до престижних ввакансій жінкам досі задають незаконні питання про одруження, дітей, декрет, плани вагітніти, "хто займатиметься дитиною", з метою відмести їх кандидатури.
• Гендерна сегрегація ринку праці: вертикальна (між престижними та низькооплачуваними роботами) та горизонтальна (між більш та менш оплачуваними посадами в межах одного фаху чи галузі). Відносини на ринку праці історично є гендерно сегрегованими. Сфери, де переважають жінки (такі як харчова промисловість, освіта, сфера обслуговування, нижчі щаблі медицини), мають нижчий статус та прибутковість, ніж окуповані чоловіками (наука, мистецтво, фінанси, технології). Прибиральниці, медсестри, виховательки в садках, вчительки в школах набагато частіше є жінками. Дослідження показують, що жінки роблять логічний вибір, враховуючи існуючі обмеження в суспільстві: через ієрархію на ринку праці в низькооплачуваних галузях для жінок кращі шанси на працевлаштування. Так, значне підвищення платні при входженні в сферу, де домінують чоловіки (і де платня є вищою), для жінок є маловірогідним: їхні зарплати лишаються подібними або нижчими в порівнянні з колежанками в професіях, де домінують жінки (Pitts 2002).Таким чином, жінки в професіях, де переважають жінки, фактично заробляють більше, адже продають свій час та навички дорожче, ніж можуть це зробити у чоловічих сферах[7].
• Узаконена дискримінація при працевлаштуванні. До 2017 року в Україні діяв Наказ Міністерства охорони здоров’я №256 від 1993 року, що містив список "небезпечних для здоров'я" робіт, на посади за котрими не докускалися жінки. Це посилювало горизонтальну сегрегацію, адже перелічені посади були, в середньому, найбільш високооплачуваними у малоприбуткових галузях. Через заборону жінки, навіть працюючи на цих посадах відповідно до кваліфікації, навичок та покликання, не могли отримувати належну оплату. Так, снайперка на війні отримує менше за снайпера: “...за документами може значитися як кухарка і хтось там іще”. Українки працюють в шахтах, але в трудових книжках їм це вказують рідко, позбавляючи належних шахтарям пільг і надбавок. Більше 90% армій країн НАТО не мають обмежень для жінок – всі військові посади і професії в арміях відкриті для жінок. В Україні такі обмеження усунуто лише в вересні 2017 року[4].
• Неконтрольована недоплата на рівній посаді. Гендерні стереотипи серед керівництва та працедавців повсюдно підштовхують платити однаково (а іноді навіть більш) кваліфікованим жінкам менше за чоловіків на тій же посаді за аналогічною ставкою, через сексистські упередження та міфи на кшталт того, ніби "жінки дурніші за чоловіків", "жінки нераціональні, емоційні", "жінки не можуть виконувати роботу, бо думають про дітей та чоловіка" тощо. Таким порушенням сприяє непрозорість у виплаті зарплат, неофіційні виплати.

Фемінізація бідності (2012)

Різниця в оплаті праці, коли жінки отримують менше, негативно позначається в різних процесах та рівнях життя:

• «Жіноча часова бідність», яку досліджує Валері Брайсон[8]: жінка намагається заробляти гідну плату нарівні з чоловіком, водночас виконуючи інші ролі, яких від неї очікує суспільство (материнство, виховання дітей, домогосподарство, догляд за хворими, емоційне обслуговування), нехтуючи часом на відпочинок, саморозвиток задля виконання неоплачуваної роботи. Побічним маркером жіночої часової бідності може слугувати нестача часу на хобі, наприклад, гендерний розрив у Вікіпедії (90% редакторів якої - чоловіки), котрий є дуже сталим і важко піддається коригуванню.
• Фемінізація бідності (процес збільшення частки жінок серед людей, що живуть біля або за межею бідності (прожитковим мінімумом))[9].
• Нижчі пенсії у жінок, ніж у чоловіків, оскільки нарахування пенсії залежить від заробітної плати у працездатному віці. Європейська комісія зазначає, що внаслідок гендерного розриву в оплаті праці 22% жінок у похилому віці ризикують потрапити за межу бідності, на противагу 16% чоловіків[10].
• Зниження рівня здоров'я жінок. Через вимушеність жити на менший дохід, часову бідність та соціальні очікування обслуговування інших членів суспільства (утримання малолітніх дітей, догляд за неповносправними та літніми людьми), а також соціальну мізогінію та стереотипи про неважливість жіночих потреб і самопочуття поряд з чоловічими та дитячими (в тому числі, у медицині. Див. Репродуктивне насильство) жінки більше хворіють, рідше лікуються, мають гірший доступ до охорони здоров'я та в цілому недостатньо відновлюються. Ситуація ускладнюється всіма формами гендерного насильства проти жінок (сексуального, сімейного, психологічного, торгівлі жінками тощо).
• Відтворення гендерних стереотипів – жінка-мати, берегиня, прикраса, обслуга, сексуальний об'єкт, а чоловік-годувальник, клієнт, покупець. Стереотипи закріплюються в нових поколіннях дівчат під час соціалізації та стримують гідне працевлаштування майбутніх жінок.

Відношення середньої жіночої зарплати до середньої чоловічої. Кожен колір позначає 5% від середнього чоловічого заробітку. Синій - 0.90, коричневий - 0.12. Звіт 2010 року.

Частою проблемою вимірювання розриву в оплаті праці є його неявність: нерівність у доходах не є такою помітною, оскільки порівнюються різні сфери, різна робота, але насправді це нерівність оплати за ті самі навички чи кваліфікацію.

Виділяють дві форми вимірювання розриву зарплат:

• Нескоригована (неуточнена) різниця в оплаті праці – це коли враховується середня заробітна плата чоловіків та жінок без урахування галузей, в яких вони зайняті. Неуточнена різниця показує, що жінки в серденьому заробляють на 20-30% менше, ніж чоловіки, виконуючи ту саму роботу на аналогічній посаді[2]. Гендерна експертка Тамара Марценюк пояснює це так:

«Коли жінки й чоловіки зосереджені в різних сферах ринку праці або виконують різну роботу в одній сфері, то величину їхнього заробітку важко порівняти, а отже, різниця в заробітній платні жінок і чоловіків стає невидимою. Так виникає гендерна різниця в оплаті праці жінок і чоловіків – одна з прихованих форм обмеження доступу жінок до економічних ресурсів. Виявити гендерну різницю можна лише приблизно, порівнявши середню заробітну плату жінок і чоловіків усередині окремої галузі»[11].

• Скоригована (уточнена) різниця в оплаті праці є спробою виміряти конкретну заробітну плату жінок та чоловіків, зайнятих приблизно в однакових умовах. Уточнене вимірювання бере до уваги такі аспекти, як зайнятість (повна чи неповна) та сферу зайнятості. Порівнюється середня заробітна плата чоловіків та жінок, які перебувають в рівних умовах – та сама сфера та однакова тривалість робочого часу. Врахування цих аспектів є доречним, оскільки жінки частіше зайняті неповний робочий день, у «виключно жіночих» сферах, тому при порівнянні це має бути критеріями[12]. Уточнена різниця також іноді бере до уваги переважання жінок у професіях з нижчою оплатою праці та менший час, який жінки можуть присвячувати роботі (через неоплачувану роботу та потрійну зайнятість), і як наслідок — менший досвід роботи.[13] Так, у США неуточнена різниця в оплаті чоловіків і жінок становить 21%, а уточнена — 5%.[14][15][16]

Протестувальниця з плакатом: Я заробляю на 7000 фунтів менше за нього за ту саму роботу

Майкл Кіммел виділяє наступні напрямки змін, які можуть допомогти зробити місце роботи – місцем з більш рівними можливостями, та надасть змогу отримувати рівну плату[6] (в основному вони стосуються гендерної політики):

• Зміни в законодавстві, врегулювання гендерної складової оплати праці. Рівна оплата за рівну працю
• Періодичний перегляд професій з застосуванням критеріїв складності та майстерності – і програм щодо порівняння значимості.
• Політика держави у розробці стратегій при наймі на роботу, просуванні, контроль за оплатою праці.
• Ліквідація «доріжки для матусь» (ситуація, коли жінкам потрібно відмовлятися від частини робочих повноважень, кар’єрного розвитку заради потреб сім'ї – народження та виховання дітей).

Також до засобів подолання гендерної нерівності в оплаті праці відносяться:

• Заохочення чоловіків та жінок входити в ті сфери зайнятості, де вони мало репрезентовані. Тут може посприяти впровадження гендерних квот.
• Боротьба з гендерними стереотипами.
• Ліквідація «скляної стелі» та «скляного підвалу».
• Соціальна політика, яка, наприклад, підіймала б питання батьківської відпустки по догляду за дитиною.
• Розробка прозорої системи нарахування заробітної плати та її виплати (закони про прозорість).

• Неоплачувана робота
• Скляна стеля
• Гендерна нерівність
• Глобальний звіт про гендерний розрив
• Індекс гендерного розвитку
• Нерівність на робочому місці
• Гендерна упередженість у Вікіпедії

• Global Gender Gap Report за 2018 рік. Світовий економічний форум.