Третя зміна (фемінізм)

Третя зміна походить з поняття другої зміни (також званої подвійним тягарем, подвійним днем, другою зміною і подвійний обов'язком)[2] ― робочого навантаження жінок, які працюють для заробітку, але які також несуть відповідальність за значну кількість неоплачуваної домашньої праці. Це явище також відоме як друга зміна (англ. Second shift), як в однойменній книзі Арлі Хохшільд[3]. У парах, де обидвоє мають оплачувану роботу, жінки часто витрачають значно більше часу, ніж чоловіки, на домашні справи і догляд за дітьми та хворими членами сім'ї. Цей результат багато в чому встановлюється за рахунок традиційних гендерних ролей, прийнятих суспільством з плином часу. Обмеження ринку праці також відіграють роль у визначенні того, хто виконує основну частину неоплачуваної роботи.

Вчені намагались задокументувати наслідки подвійного тягаря для пар, які опинилися в таких ситуаціях. У багатьох дослідженнях простежується вплив гендерного поділу праці, і в більшості випадків існує помітна різниця між часом, який чоловіки і жінки вносять в неоплачувану працю.

Поняття третьої зміни ― термін феміністської теорії і психологічних теорій, які спираються на фемінізм.

Робота, яку виконують жінки, включає:

• репродуктивну роботу (хатня робота, догляд за дітьми і їхнє виховання, догляд за літніми та хворими, робота, пов'язана зі здоров'ям). Репродуктивну роботу виконують в основному жінки. Вона, не вважаючись в багатьох суспільствах «справжньою», вимагає багато часу та зусиль і значно втомлює.
• продуктивну роботу (офіційна зайнятість, робота на заробіток і їжу, включаючи працю на підприємствах неформального сектору, на дому або по сусідству).
• роботу з управління спільнотою (діяльність, яка в основному здійснюється жінками на рівні громади щодо надання та управління предметами колективного споживання).
• когнітивне навантаження. Деякі дослідниці(-ки) називають це ментальним навантаженням, інші описують як емоційну працю.

Домашня робота не має чіткого розмежування між відпочинком, вона не має початку і кінця, і в багатьох суспільствах жінки, як правило, працюють довше за чоловіків[4].

Дослідження 2017 року в серії Modern Family Index (MFI), підготовлене на замовлення Bright Horizons Family Solutions, показало, що навіть незважаючи на те, що жінки неухильно набирають силу як годувальниці сімей, а чоловіки беруть на себе більше домашніх обов'язків по вихованню дітей, ніж їхні батьки, жінки все ще несуть додатковий тягар: розумове навантаження. Матері, які мають роботу, яка є основним джерелом доходу їх сім'ї, також в 2-3 рази частіше керують домашнім господарством і розкладом дітей, ніж батьки-годувальники, і більш ніж на 30 % частіше за інших працюючих матерів піклуються про все, включаючи сімейні фінанси і організацію родинного відпочинку[5].

Дослідження показало, що концепція, широко відома як «ментальне навантаження», реальна і вимірна. Працюючі матері не тільки відповідають за половину своїх обов'язків по вихованню та ведення домашнього господарства, але й організовують, нагадують і планують практично всі сімейні питання. Хатні обов'язки лише зростають, коли жінки приносять додому основне джерело доходу. У той час як 40 % сучасних сімей мають жінок-годувальниць: матері-годувальниці в три рази частіше, ніж батьки-годувальники, складають розклад своїх дітей і несуть відповідальність за відвідування ними заходів і зустрічей (76 % проти 22 %). У них в три рази більше шансів стати волонтерками в школі (63 % проти 19 %). Ймовірність виконання всіх сімейних обов'язків у них майже вдвічі вища (71 % проти 38 %).

Все це означає, що більшість жінок щодня служать не тільки в якості матері і опікунки для своїх сімей, але і в якості «менеджерок».

Третя і друга зміни є наслідком комплексу причин, серед яких:

• Гендерна ідеологія, пов'язана з переконаннями про «належну» поведінку чоловіків і жінок. Традиційні гендерні ідеології сприяють подвійному і потрійному тягарю, тому що розглядають жінок як опікунок, а чоловіків в якості постачальників, і кожен гендер займає свою сферу впливу. «Одомашнення жінок» (за Роджерс): домашня ідеологія посилила ідентифікацію домашньої сфери і дому як місця жінки[4].
• Обмеження ринку праці. Незважаючи на розширення участі жінок у робочій силі, гендерний поділ праці зберігається. На ринку праці існує ряд обмежень для жінок, які сприяють подвійному і потрійному тягарю. Жінки непропорційно представлені в неформальній економіці і зосереджені на низькоякісних роботах за наймом.
• Соціальний тиск. Подвійний тягар, в тому числі, створюють такі ссоціальні проблеми, як економічне мислення, пов'язане з хатньою роботою, ідеї про чистий прибуток в сім'ї і стереотипи, що жінки частіше за чоловіків звертаються за декретною відпусткою (або мають так чинити).
• Політичний тиск. Політики зазвичай розглядають роботу тільки як оплачувану і не беруть до уваги взаємозалежність між неоплачуваною і оплачуваною роботою. Також часто вважається, що жінки приймають економічні рішення аналогічно чоловікам. Зазвичай це не так, тому що для чоловіків оплата ― це просто компенсація за витрачений вільний час. Проте жінки, працюючи в оплачуваному секторі, все ще втрачають гроші, бо їм доводиться виділяти кошти на домашню працю, яку вони не можуть зробити через зайнятість (клінінг, кулінарія, догляд за дітьми).

Нерівномірний поділ праці за ознакою статі, заснований на вимогах гендеру, закріплює утиск жінок і не дозволяє їм повністю реалізувати свій потенціал і сповна користуватися правами людини. Обмеження жінок приватною сферою не дозволяє їм займатися іншою економічною діяльністю. Вважається, що потрійний тягар, з яким стикаються жінки в результаті їх потрійнї ролі в суспільстві, є серйозною перешкодою для розширення економічних прав та можливостей жінок.

У документі, що відкидає статистику Європейського фонду поліпшення умов життя і праці як «основного джерела тенденційної полеміки щодо несправедливого тягаря жінок і гендерної нерівності», стверджується, що ідея подвійного тягаря є міфом, і замість цього робиться висновок про те, що «в середньому жінки і чоловіки по всій Європі проводять однакову загальну кількість продуктивного робочого дня, після того як оплачувана робота і неоплачувана робота по дому сумуються ― приблизно вісім годин на день».[6]