Слатшеймінг

Слатшеймінг (англ. slutshaming; від «slut» — «шльондра» та «shaming» — соромлення, публічний осуд) — критика та осуд жінок і дівчат за їхню сексуальну активність, або ж вигляд чи поведінку, які в інших асоціюються з цією сексуальною активністю[1][2][3][4]. Вид сексизму (контролю жіночої сексуальності).

Слатшеймінг
Частина серії
Сексизм
Портал Проєкт Стиль

Прикладом слатшеймінгу є осуд зовнішнього вигляду та одягу жінок (звинувачення у дуже відвертому одязі), жіночого запиту на доступ до контрацепції, жіночий секс до шлюбу, секс без зобов'язань та без стосунків, велику кількість сексуальних партнерів у жінки або ж цькування за відмову від статевих стосунків, звинувачення жертви зґвалтування в «провокації» ґвалтівника.

Слатшеймінг оточує жінок з дитинства. Його тиск не лише психологічний, а і може випливати у різного виду соціальні утиски та обмеження. Жінці на основі її зовнішнього вигляду можуть відмовити у роботі, або навіть у людському ставленні (іншування та осуд жінок та дівчаток, втягнутих у проституцію). Конвенційно красива «за канонами» сексуальності жінка у свідомості людей перестає бути людиною, перетворюючись на об'єкт, що наочно демонструє сексистська реклама. А за об'єктивацією йде гендерний стереотип «красива, отже тупа» — і це теж явище слатшеймінгу. Один із найбільш травмуючих наслідків слатшеймінгу — віктімблеймінг та ескалація міфів про згвалтування, що підтримує культуру зґвалтування. З ним стикаються жертви харасменту чи зґвалтувань[5].

Визначення та характеристики

Слатшеймінг передбачає критику жінок за порушення прийнятих кодів сексуальної поведінки[6]. Наприклад, застереження жінок за поведінку, одяг або бажання, які більш сексуальні, ніж суспільство вважає прийнятним для жінок[7][8][9][10]. Авторка Джессалін Келлер (Jessalynn Keller) зазначає: «Слово [слатшеймінг] стало популярним одночасно з маршами повій і за функцією схоже з „війною проти жінок[en]“ — створює між ними емоційний зв'язок, одночасно коригуючи слово „повія“ — роблячи його джерелом сили і емпаверменту для дівчат і жінок»[3].

Слатшеймінг застосовується як чоловіками, так і жінками[15][16]. Слатшеймінг серед дівчат і жінок функціонує як спосіб сублімації сексуальної заздрості"в більш соціально прийнятну форму соціальної критики проявів сексуальності дівчат або жінок". Термін також використовується для опису звинувачення жертви за зґвалтування або інший статевий злочин. Для цього заявляють, що злочин був викликаний (частково або повністю) відвертим одягом жінки або її сексуально провокативними манерами, які передували відсутності згоди на секс — що знімало з порушника провину. Поблажливі в сексуальному плані індивідууми можуть зіткнутися з ризиком соціальної ізоляції[17].

Застосування слатшеймінгу може вважатися формою соціального покарання і аспектом сексизму. Соціальний рух підпадає під категорію фемінізму. Це створює полеміку, тому як гендерні ролі займають істотне місце в соціальному Русі. Тема слатшеймінгу привертає увагу до проблем соціуму, пов'язаних з подвійними стандартами. Це відбувається через те, що зазвичай він спрямований проти дівчат і жінок, а юнаки і чоловіки, як правило, не є його метою. Слатшеймінг поширений в Америці, оскільки країна в сильній мірі є культурою високого контексту — першорядне значення надається збудникам комунікативного акту і другорядне — його змісту[18]. У культурі високого контексту простіше опинитися в положенні, коли жертва звинувачується. Слатшеймінг чітко асоціюється з віктимблеймінгом (звинуваченням жертви)[19].

Дослідники з Корнельського університету виявили, що прояви, схожі зі слатшеймінгом, присутні також щодо платонічних одностатевих дружніх відносин. Дослідники попросили жінок з коледжу прочитати замальовку, що описує уявну однолітку «Джоан», а потім оцінити свої відчуття з приводу її характеру. Одній групі жінок «Джоан» була охарактеризована як мала в житті двох сексуальних партнерів. Іншій групі — як мала двадцять партнерів[20]. Дослідження виявило, що жінки — в тому числі ті, хто був більш проміскуїтетними самі — оцінили Джоан з 20-мА партнерами як «в меншій мірі компетентну, емоційно стійку, добру і владну, ніж Джоан з двома партнерами»

В суспільстві та культурі

Історія

Дата появи терміна «слатшеймінг» (slut-shaming) не задокументована. Хоча самі прояви слатшеймінгу існували протягом століть, дискусія навколо цього явища виросла з соціальних і культурних взаємин — обговорення того, яка поведінка вважається нормативним і прийнятним. Друга хвиля фемінізму зробила значний внесок у визначення слатшеймінгу як такого. Між промисловою революцією та Другою світовою війною чоловіки грали роль добувача. Вони становили більшість робочої сили, а жінки соціалізувалися і навчалися для проходження культу сімейного життя і домашнього господарства [21]. Автор Емілі Пул (Emily Poole) вважає, що сексуальна революція 60-х і 70-х збільшила як частку застосування контрацепції, так і частку дошлюбного сексу [21].

В сучасному суспільстві

Слатшеймінг дуже поширений на платформах соціальних мереж, в тому числі найпопулярніших: YouТube, Twitter і Facebook. Слатшеймінг у формі суперечки в Фейсбуці іноді приводив до судових переслідувань за погрози, домагання і заподіяння образи.

За статистикою Дослідницького центру П'ю [en], найпоширенішою метою домагань в Інтернеті є молоді жінки. Понад 50 % респонденток з числа молодих жінок зустрічалися з тим, що в онлайні їх називали образливими іменами або соромили. Жінки від 18 до 24 років найбільш явно відчували домагання різних типів: за 26 % стежили онлайн, а 25 % були онлайн-мішенню сексуальних домагань[11].

У виданні Women Studies International Forum дослідниця Джессіка Мегаррі (Jessica Megarry) провела практичний експеримент, за результатами якого зарахувала онлайн-домагання до різновиду сексуального насильства. Дослідження проводилося за допомогою хештегу #mencallmethings (#чоловікиобзиваютьмене): жінок просили поділитися в Твіттері прикладами домагань від чоловіків [25]. Під це визначення підпадали образи зовнішності, обзивання, погрози зґвалтування або смерті, слатшеймінг [26] [27].

Одна з літературних персонажок, які зазнали на собі слатшеймінгу, — це Лілі Барт [en] в книзі Едіт Уортон «Будинок радості [en]» [28].

В Україні

Феміністичний дискурс в Україні є відносно молодим: обговорення проблем сексизму, фізичного (сексуального, домашнього, економічного) та психологічного насилля дуже довгий час було табуйованим. Показовою була реакція суспільства на флешмоб з оприявнення сексуального насильства ЯНеБоюсьСказати, коли постраждалих жінок, які ділились травматичним досвідом зґвалтувань і домагань, звинувачували у тому, що з ними скоїли, як «розпусних».

Примітки
  1. Бий своїх, або Що таке слатшеймінг. Феміністична Майстерня Львів (укр.). 2 грудня 2016. Процитовано 11 травня 2020.
  2. Brian N. Sweeney; Brian N. Sweeney. Slut Shaming // The SAGE Encyclopedia of Psychology and Gender. — Sage Publications, 2017. — ISBN 9781483384269.
  3. Jaclyn Friedman; Jaclyn Friedman. What You Really Really Want: The Smart Girl's Shame-Free Guide to Sex and Safety. — Da Capo Press, 2011. — С. 200. — ISBN 1580054307.
  4. Jessalynn Keller; Jessalynn Keller. Girls’ Feminist Blogging in a Postfeminist Age. — Routledge, 2015. — С. 93. — ISBN 1317627768.
  5. Стерлова, Надія. Домашнє насильство проти жінок в Україні: Як правильно говорити про це та інші профілактично-просвітницькі заходи (українська).
  6. Jessica Ringrose. Postfeminist Education?: Girls and the Sexual Politics of Schooling : [арх. 15 жовтня 2021] : [англ.]. — Routledge. — P. 93. — ISBN 978-1-136-25971-5.
  7. Denise Du Vernay. Feminism, Sexism, and the Small Screen : [арх. 12 травня 2016] : [англ.] / Joseph J. Foy; Timothy M. Dale. — Homer Simpson Ponders Politics: Popular Culture as Political Theory. — University Press of Kentucky. — P. 164. — ISBN 978-0-8131-4151-0.
  8. Emily Bazelon. Sticks and Stones: Defeating the Culture of Bullying and Rediscovering the Power of Character and Empathy : [англ.]. — Random House Trade Paperbacks, 2014. — P. 95. — ISBN 978-0812982633. Emphasis in original.
  9. Amy T. Schalet. Not Under My Roof: Parents, Teens, and the Culture of Sex : [арх. 8 жовтня 2021] : [англ.]. — University of Chicago Press, 2011. — P. 12, 156. — ISBN 978-0-226-73620-4.
  10. Deborah L. Tolman. Dilemmas of desire teenage girls talk about sexuality : [англ.]. — Harvard University Press, 2005. — ISBN 978-0-674-01856-3.
  11. NW, 1615 L. St; Suite 800Washington; Inquiries, DC 20036USA202-419-4300 | Main202-857-8562 | Fax202-419-4372 | Media (22 жовтня 2014). Online Harassment. Pew Research Center: Internet, Science & Tech (амер.). Процитовано 11 травня 2020.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.