Географія Мексики

Офіційна назва — Сполучені Штати Мексики, Мексика (ісп. Estados Unidos Mexicanos, Mexico)[2]. Назва країни походить від назви столиці країни, міста Мехіко (англ. Mēxihco, Mejico), спотворене через латинську транслітерацію[3]. Повна назва міста Мехіко-Теночтітлан складається з кореня «мехі» і суфіксу «-ко», мовою науатль означає місто або просто місце; «теночтітлан» — посеред кам'яних кактусів. Окрім того «мексіко» — самоназва одного з основних народів ацтекської імперії. Етимологія його невідома. Деякі вчені припускають, що назва з мови науатль перекладається як сонце. Інші стверджують, що воно виводиться від імені вождя Мексітлі. Інші виводять від назви бур'яну, який росте на озері Тескоко. Леон Портілла припустив, що назва може означати пуп місяця, мовою науатль «мецтлі» — місяць, «ксіктлі» — пуп. До 1821 року іспанська колонія Нова Іспанія[3]. Назва Мексика була вперше використана в Конституції 1824 року і збережена в конституціях 1857 і 1917 років.

Мексика — північноамериканська країна, що межує з трьома іншими країнами: на півночі — зі США (спільний кордон — 3155 км), на південному сході — з Белізом (276 км) і Гватемалою (958 км). Загальна довжина державного кордону — 4389 км[1]. Мексика омивається на заході Тихим океаном, на південному сході Карибським морем та на сході Мексиканською затокою Атлантичного океану[4]. Загальна довжина морського узбережжя 9330 км[1].

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)[5]. Прилегла зона, що примикає до територіальних вод, в якій держава може здійснювати контроль необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів простягається на 24 морські милі (44,4 км) від узбережжя (стаття 33)[5]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя. Континентальний шельф — 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя, або до континентальної брівки (стаття 76)[6][1].

Час

Годинні пояси Мексики

Час у Мексиці: країна лежить у чотирьох годинних поясах: UTC-8 (північна частина півострова Каліфорнія); UTC-7; столиця країни, місто Мехіко — UTC-6 (-8 годин різниці часу з Києвом); UTC-5 (східна частина півострова Юкатан)[7]. Літній час вводиться першої неділі квітня переводом годинникової стрілки на 1 годину вперед, скасовується в останню неділю жовтня переводом годинникової стрілки на 1 годину назад.

У тектонічному відношенні територія Мексики лежить на південному краї Північноамериканської плити, під яку з півдня і заходу занурюються літосферні плити Кокос і Тихоокеанська, відповідно. На південному сході Карибська плита.

Середні висоти — 1111 м; найнижча точка — уріз вод озера Лагуна-Салада (-10 м); найвища точка — вулкан Орисаба (5675 м). Більша частина Мексики — Мексиканське нагір'я з хребтами Східна Сьєрра-Мадре (4054 м), Західна Сьєрра-Мадре (3150 м) і Поперечна Вулканічна Сьєрра (діючі вулкани — Орісаба (5700 м), Попокатепетль (5452 м) та інші). На північному заході розташований гористий півострів Каліфорнія, на півдні — гірські області Чіапас і Південна Сьєрра-Мадре, на північному сході — низовинний півострів Юкатан.

Мексиканське нагір'я переходить на півночі у високі рівнини і плато Техасу і Нью-Мексико; зі сходу, заходу і півдня воно оточене глибоко розчленованими гірськими хребтами. Центральна частина цього нагір'я складається з великих западин — больсонів — з пологими схилами; блокові хребти, що їх розділяють, часто увінчані вулканами. Поверхня плоскогір'я поступово підвищується на південь і утворює клин приблизно на 19° пн. ш. у вулканічній зоні, де в широтному напрямі протягається хребет Поперечна Вулканічна Сьєрра. Північна частина плоскогір'я, Північна Меса, утворена больсонами, западинами з солончаками або солоними озерами в центрі; найбільші з них — Больсон-де-Мапімі, днище якого знаходиться на висоті 900 м над рівнем моря, і Больсон-де-Майран (1100 м). Над загальним рівнем плато різко підіймаються на висоту до 900 м блокові гори. Далі на південь поверхня нагір'я підвищується; численні міжгірські западини розташовані тут на відмітках 1800 2400 м над рівнем моря і розділені посушливим плато, над яким на декілька сотень метрів підіймаються блокові хребти.

На крайньому півдні нагір'я знаходиться так званий Центральний район, що є осереддям політичного і економічного життя країни, де розташована столиця і зосереджена велика частина населення. У рельєфі цього району виразно виражені улоговини, днища яких знаходяться на рівні 1500—2600 м; всі вони, за винятком долини Мехіко, де знаходиться столиця, дренуються річками, що належать до басейнів Тихого і Атлантичного океанів. Улоговини розділені горбистими грядами м'яких контурів, прорізаними глибокими і вузькими долинами річок. Над поверхнею плато різко підіймається Поперечна Вулканічна Сьєрра, утворена конусами вулканів, що майже злилися. Тут знаходяться найвищі піки: Орісаба (Сітлальтепетль), 5610 м; Попокатепетль, 5452 м; Істаксіватль, 5286 м; Невадо-де-Толука, 4392 м; Малінче, 4461 м, і Невадо-де-Коліма, 4265 м. У Долині Мехіко довжиною 80 км і шириною бл. 50 км колись знаходилося п'ять мілководних озер із заболоченими берегами; найбільшим з них було озеро Тескоко, в центрі якого, на острові, розташовувалася столиця ацтеків Теночтітлан. Згодом озеро було осушене і на його місці знаходиться сучасна столиця, місто Мехіко. Інші западини — Агуаскальєнтес і Пуебла також дренуються річками басейну Тихого океану.

Західний кордон нагір'я утворює гірська система Західна Сьєрра-Мадре, що сягає 160 км завширшки і місцями підіймається вище 3000 м. Це один з найбільш могутніх гірських бар'єрів Західної півкулі. Тільки 1961 року була побудована залізнична лінія від Чіуауа до узбережжя — перша залізниця, прокладена через гори Західна Сьєрра-Мадре; в тому ж році була завершена автомобільна дорога з твердим покриттям, що з'єднала Дуранго і порт Масатлан. Гірська система на сході нагір'я, Східна Сьєрра-Мадре, відносно легше прохідна. Самі зручні шляхи через неї проходять через Монтеррей на півночі і через Веракрус на південному сході. Панамериканське шосе, що починається від міста Нуево-Ларедо на кордоні США і Мексики, слідує вздовж східного підніжжя гір приблизно до широти міста Тампіко і потім різко підіймається в гори і перетинає центральний гірський хребет. На півдні зона глибоко розчленованого гірського рельєфу набагато ширше, ніж на заході і на сході нагір'я. Поперечна Вулканічна Сьєрра крутим уступом обривається до тектонічної западини річки Бальсас, що глибоко вдається в гірську область. Південніше долини Бальсас знаходиться область розчленованого плато Герреро і Оахака, відома під загальною назвою Південної Сьєрра-Мадре; ерозійна діяльність водостоків створила тут складну мережу глибоких долин і крутих гребенів, майже не залишивши рівних ділянок. Ця південна гірська область, яка, як прийнято вважати, утворює південне закінчення геологічних структур Північної Америки, закінчується крутими уступами, зверненими до Тихого океану і до низовинного перешийка Теуантепек.

Три основні фізико-географічні області за межами описаної гірської області:

• Більша частина території в північній частині Тихоокеанського узбережжя відділена від іншої частини країни важкодоступними горами Східної Сьєрра-Мадре і являє собою пустелю. Основні елементи поверхні — пустеля Сонора, розташована на північному продовженні Каліфорнійської затоки (море Кортеса) і місцями опущена нижче рівня моря, блокові гори півострова Каліфорнія (Баха-Каліфорнія), які продовжуються в США.
• Примексиканська низовина Мексиканської затоки ширша усього на півночі, де вона змикається з прибережними рівнинами Техасу. Далі на південь від Тампіко, до північної околиці перешийка Теуантепек, вона являє собою вузьку заболочену прибережну смугу, а ще далі розширяється і зливається з низовинною вапняковою рівниною півострова Юкатан. На перешийку Теуантепек відстань між Мексиканською затокою і Тихим океаном становить всього 210 км, а найбільша висота — 240 м.
• Гірська область Чіапас в структурному відношенні належить вже до Центральної Америки. У цій області всі основні форми рельєфу видовжені паралельно берегу Тихого океану: вузька прибережна низовина; крутий хребет, що підіймається над нею Сьєрра-Мадре-де-Чіапас висотою до 2400 м; рифтова долина Чіапас, дно якої знаходиться на 450—900 м над рівнем моря, дренується притоками річки Гріхальва; нарешті, є ряд блокових глибоко розчленованих гірських хребтів висотою місцями понад 3000 м.

Територія Мексики лежить у тропічному кліматичному поясі, північні центральні регіони — у субтропічному високогірному[9]. Увесь рік панують тропічні повітряні маси[10]. Зі сходу та заходу на територію Мексики проникають вологі тропічні повітряні маси, що рясно зрошують навітряні схили гір. Сезонний хід температури повітря чітко відстежується[10]. Середня температура січня коливається від 10 °C на північному заході до 25 °C на півдні. У зв'язку з проникненням холодного повітря на півночі Мексиканського нагір'я трапляються морози до -20 °C. Середня температура липня від 15 °C у піднесених рівнинних частинах нагір'я до 30 °C на березі Каліфорнійської затоки. Переважають східні пасатні вітри, достатнє зволоження (на підвітряних схилах відчувається значний дефіцит вологи)[10]. Річна кількість опадів коливається від 100—200 мм на півночі і на надвітряних схилах гір півдня до 2000-3000 мм на південних схилах. У теплий сезон з морів та океанів часто надходять тропічні циклони[10]. На заході, півострів Каліфорнія, чітко простежуються пасатні вітри з високою відносною вологістю (часті тумани), проте опадів випадає мало, або й зовсім відсутні[10]. На півночі у горах взимку переважають помірні з похмурою досить вітряною погодою. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів, можливе випадінняснігу[10].

Мексика є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою[11].

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 457,2 км³[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 65 тис. км² зрошуваних земель[1].

Земельні ресурси Мексики (оцінка 2011 року):

• придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 54,9 %,
  • орні землі — 11,8 %,
  • багаторічні насадження — 1,4 %,
  • землі, що постійно використовуються під пасовища — 41,7 %;
• землі, зайняті лісами і чагарниками — 33,3 %;
• інше — 11,8 %[1].

У зоогеографічному відношенні південь території країни і узбережжя Мексиканської затоки відноситься до Центральноамериканської провінції Гвіано-Бразильської підобласті Неотропічної області, північ — Сонорської провінції Західноамериканської підобласті Голарктичної області[10].

Мексика є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища[1]:

• Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
• Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
• Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
• Конвенції ООН з боротьби з спустелюванням (UNCCD),
• Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),
• Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
• Конвенції з міжнародного морського права,
• Лондонської конвенції про запобігання забрудненню моря скиданням відходів,
• Конвенції з охорони морських живих ресурсів,
• Монреальського протоколу з охорони озонового шару,
• Міжнародної конвенції запобігання забрудненню з суден (MARPOL),
• Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь[12],
• Міжнародної конвенції з регулювання китобійного промислу[1].

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха:

• цунамі на тихоокеанському узбережжі; руйнівні землетруси у центрі й на півдні;
• активний вулканізм в центральній частині, найбільш активний вулкан Коліма (3850 м), востаннє вивергався 2010 року, вулкан Попокатепетль (5420 м) несе потенційну загрозу столиці країни, місту Мехіко, вулкани півострова Каліфорнія сплячі;
• урагани на узбережжі Тихого океану, Мексиканської затоки й Карибського моря[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

• брак менеджменту утилізації токсичних відходів;
• урбанізація;
• забруднення вод на півночі;
• дефіцит питної води в центрі та на південному сході;
• забруднення повітря і вод в столичній агломерації та у великих містах вздовж американо-мексиканського кордону;
• знеліснення;
• широко поширену ерозію ґрунтів;
• спустелювання;
• погіршення якості сільськогосподарських земель;
• просідання ґрунту в долині Мехіко через неконтрольований відбір води;
• якість питної води;
• знеліснення. Останні дві проблеми урядом Мексики визначені такими, що мають найважливіше значення для національної безпеки.

У фізико-географічному відношенні територію Мексики можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .

• Північна Америка
• Латинська Америка

• Вікісховище : Атлас Мексики.
• Карти Мексики : [англ.] // Perry–Castañeda Library Map Collection. — Дата звернення: 21 листопада 2017 року.
• Mexico : [англ.] : [арх. 27 березня 2019 року] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 15 November. — Дата звернення: 21 лютого 2019 року. — ISSN 1553-8133.
• Добірка публікацій про Мексику : [рос.] // «Вокруг света». — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
• European Digital Archive on the Soil Maps of the world : [англ.] // European Soil data centre (ESDAC). — Дата звернення: 23 грудня 2017 року. — карти ґрунтового покрову Мексики.