Естонці в Україні

Естонці в Україні національна меншина етнічних естонців, що проживають в Україні, складова частина естонської діаспори. Перші естонські поселення з'явилися на території України в 1860-х роках. За Всеукраїнським переписом населення 2001 року в Україні проживало 2868 естонців, здебільшого в Криму.

Зміни населення
Рік Населення Зміна
1926[1] 2011
1939[2] 2882 +43.3%
1959[3] 4181 +45.1%
1970[4] 4571 +9.3%
1979[5] 4111 −10.1%
1989[6] 4208 +2.4%
2001[7] 2868 −31.8%
Динаміка зміни чисельності естонців в Україні за даними переписів УРСР та України[8]

Історія

Перші поселення естонців на території України з'явилися в Криму в 1860-х роках і були засновані послідовниками Югана Лейнберґа («пророка Мальцвета»), очільника нової течії лютеранства[9][10]. Перші естонці-переселенці прибули в Перекоп у травні 1861 року[11]. Тоді для естонців у Сімферопольському, Євпаторійському, Перекопському та Феодосійському повітах Таврійської губернії уряд Російської імперії виділив 36 тисяч десятин землі в 40 селах, зокрема в Джурчі (нині смт Первомайське), Замрук (нині село Берегове), Бурлюк (нині село Віліне, обидва Бахчисарайського району), Актачи-Кият (нині село Білоглинка Сімферопольського району), Кият-Орка (нині село Упорне Первомайського району)[9]. У селі Замрук у середині XIX століття було відкрито школу, до якої запросили вчителя з Естонії[9]. Також було зведено молитовний будинок[9].

Меморіальна дошка естонському письменнику Едуарду Вільде в селі Береговому Бахчисарайського району

Наприкінці XIX — на початку XX століття естонці, які мешкали в селах Криму, почали виїжджати на заробітки в Сімферополь, Севастополь, Феодосію та Ялту[9].

За переписом населення 1897 року, на території України (без урахування Галичини, Буковини та Закарпатської України) проживало 2227 естонців, з них 1887 осіб — у сільській місцевості (62,9 %)[9]. Найбільше естонців (2210 осіб) мешкало в Таврійській губернії, за родом занять їх розподіл тут був таким: землеробство — 1482 особи, армійська служба — 140, приватне обслуговування — 123, виготовлення одягу — 44 особи[9]. За іншими даними в українських губерніях за переписом 1897 року проживало 2747 естонців, з них 2210 осіб — у Таврійські губернії, 303 особи — у Херсонській, 71 особа — у Катеринославській[12].

Під час подій 1917—1921 років естонці воювали на території України в арміях різних сторін, зокрема в УГА та як естонські червоні стрільці в більшовицьких військових загонах[10][13]. За переписом населення Києва 16 березня 1919 року в місті проживало 368 естонців (0,06 %)[13]. Після Першої світової війни та громадянської війни в Україні 1917—1921 років кількість естонського населення на території України зросла насамперед внаслідок міграцій військової та робочої сили[9]. Водночас у зайнятій Польщею Західній Україні кількість естонців була незначною — за переписом Польщі 1921 року в чотирьох західноукраїнських губерніях проживало лише 22 естонці, майже всі у Волинській губернії (18 осіб)[14].

У 1920 році було створено Естонську секцію (відділ) агітації та пропаганди при ЦК КП(б)У[9]. Існувала подібна компартійна секція також в Одесі[9]. У Харкові діяв естонський комітет, що будував свою діяльність на засадах національно-патріотичної ідеї[9]. У маєтку Олексіївка, розташованому за 6 верств від Харкова, було засноване естонське «комуністичне господарство»[15]. Естонською мовою видавався тижневик «Новий лад»[15]. 1924/25 навчального року в Криму діяло 5 естонських шкіл першого ступеня (початкових), в яких навчався 131 учень[9]. Навчання велося естонською мовою[9]. Згідно з переписом СРСР 1926 року на території УРСР проживало 2011 естонців, з них 1127 чоловіків (56,04 %) та 884 жінок (43,96 %); 1502 особи (74,69 %) проживали в міських поселеннях, 509 осіб (25,31 %) — у сільських[1][16]. У 1930 році у Криму в місцях компактного проживання естонців були створені національні сільради: у Сімферопольському районі — 2, Джанкойському — 1[9]. У 1930-х роках багатьох естонців репресували органи НКВС за звинуваченнями в контрреволюційних змовах[10]. За переписом СРСР 1939 року в УРСР проживало 2882 естонці, з них у міських поселеннях — 1544 особи (53,57 %), у сільських — 1338 осіб (46,43 %); найбільше у Київській області та Києві — 441 особа[17].

За переписом СРСР 1959 року кількість естонців в УРСР зросла й становила 4181 особу, що було пов'язано з входженням до складу республіки Кримської області[18]. Між переписами населення 1959 і 1989 років чисельність естонців в Україні істотно не змінилася[9]. При цьому вони були дисперсно розселені по Україні (чи не єдиний виняток — компактне проживання естонців у селі Краснодарка Красногвардійського району Кримської області, нині Автономна Республіка Крим)[9]. У містах проживало (1970, 1979 та 1989) відповідно 3729, 3414 і 3452 особи, або 81,6, 83,0 та 82,2 % українців естонського походження[9].

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність естонців становила 4208 осіб[19][6], з них 1293 особи (30,73 %) вказали своєю рідною мовою естонську, 2755 осіб (65,47 %) — російську, 117 осіб (2,78 %) — українську, 22 особи (0,52 %) — татарську, 21 особа (0,5 %) — інші[19]. За переписом 1989 року з 4208 естонців було 2269 жінок (53,92 %) та 1939 чоловіків (46,08 %); 3452 особи (82,03 %) проживали в міських поселеннях, 756 осіб (17,97 %) — у сільській[19].

У 1994 році в Києві засноване Українське естонське товариство, осередки якого з'явилися також у Харкові, Одесі та Львові[10]. Естонське земляцтво видає газету «Krimmi eestlased»[10].

За Всеукраїнським переписом населення 2001 року в Україні проживало 2868 естонців (0,005 % населення держави), найбільше — в Автономній Республіці Крим та Севастополі, де налічувалося 674 естонці (23,5 % усіх естонців України)[20][7][21][22]. За переписом 2001 року вказали естонську мову рідною 416 естонців України (14,5 %), російську — 2107 осіб (73,47 %), українську — 321 особа (11,19 %), інші — 13 осіб (0,45 %)[20]. Розподіл кількості естонців за регіонами України за переписом 2001 року[23][7]:

РегіонКількість, осіб % усіх естонців України
Автономна Республіка Крим61221,34 %
Вінницька область301,05 %
Волинська область220,77 %
Дніпропетровська область1986,9 %
Донецька область37413,04 %
Житомирська область491,7 %
Закарпатська область361,26 %
Запорізька область1384,81 %
Івано-Франківська область170,59 %
Київська область662,3 %
Кіровоградська область411,43 %
Луганська область1545,37 %
Львівська область772,68 %
Миколаївська область893,1 %
Одеська область1605,58 %
Полтавська область782,72 %
Рівненська область200,7 %
Сумська область280,98 %
Тернопільська область200,7 %
Харківська область2157,5 %
Херсонська область561,95 %
Хмельницька область230,8 %
Черкаська область712,48 %
Чернівецька область170,59 %
Чернігівська область210,73 %
Київ1946,76 %
Севастополь622,16 %
Україна2868100 %

Після окупації Криму Росією у 2014 році російська окупаційна влада вдалася до маніпуляцій на темі прав національних меншин, зокрема, й кримських естонців[24]. За переписом населення 2014 року, проведеним російською окупаційною владою, у Криму проживало 308 естонців (-49,7 % у порівнянні з переписом 2001 року)[25].

Відомі естонці в Україні

Естонці за національністю

  • Амандус Генріх Адамсон (1855—1929), естонський скульптор та художник.
  • Едуард Вільде (1865—1933), естонський письменник і драматург[10].
  • Юган Лейнберґ («пророк Мальцвет», 1812—1885), естонський релігійний діяч, засновник власного лютеранського руху.
  • Яніка Мерило (нар. 1979), громадська діячка, ІТ-фахівець, державний службовець в Україні.
  • Ян Ряппо (1880—1958), радянський діяч і педагог, співтворець системи народної освіти УРСР, народний комісар легкої промисловості УСРР.

Естонського походження

Див. також

Примітки

  1. Всесоюзная перепись населения 1926 года. Национальный состав населения по республикам СССР. www.demoscope.ru. Демоскоп Weekly - Приложение. Справочник статистических показателей. Процитовано 14 березня 2020. (рос.)
  2. Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения по республикам СССР. www.demoscope.ru. Демоскоп Weekly - Приложение. Справочник статистических показателей. Процитовано 14 березня 2020. (рос.)
  3. Всесоюзная перепись населения 1959 года. Национальный состав населения по республикам СССР. www.demoscope.ru. Демоскоп Weekly - Приложение. Справочник статистических показателей. Процитовано 14 березня 2020. (рос.)
  4. Всесоюзная перепись населения 1970 года. Национальный состав населения по республикам СССР. www.demoscope.ru. Демоскоп Weekly - Приложение. Справочник статистических показателей. Процитовано 14 березня 2020. (рос.)
  5. Всесоюзная перепись населения 1979 года. Национальный состав населения по республикам СССР. www.demoscope.ru. Демоскоп Weekly - Приложение. Справочник статистических показателей. Процитовано 14 березня 2020. (рос.)
  6. Всесоюзная перепись населения 1989 года. Национальный состав населения по республикам СССР. www.demoscope.ru. Демоскоп Weekly - Приложение. Справочник статистических показателей. Процитовано 14 березня 2020. (рос.)
  7. Ethnic composition of Ukraine 2001. Процитовано 14 березня 2020. (англ.)
  8. Марценюк, 2017, с. 117.
  9. Вівчарик, 2005.
  10. Нікольська, 2009.
  11. Винниченко, 1996, с. 42.
  12. Марценюк, 2017, с. 110.
  13. Марценюк, 2017, с. 112.
  14. Марценюк, 2017, с. 116.
  15. Винниченко, 1996, с. 43.
  16. Марценюк, 2017, с. 113.
  17. Марценюк, 2017, с. 115.
  18. Марценюк, 2017, с. 119.
  19. Розподіл населення за національністю та рідною мовою (осіб) - Рік, Регіон, Національність, Тип поселення, Стать , Рідна мова / 1989(12.01). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 14 березня 2020.
  20. Розподіл населення за національністю та рідною мовою. УКРАЇНА. 2001.ukrcensus.gov.ua. Державний комітет статистики України. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 14 березня 2020.
  21. Розподіл населення за національністю та рідною мовою. АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ. 2001.ukrcensus.gov.ua. Державний комітет статистики України. Процитовано 14 березня 2020.
  22. Розподіл населення за національністю та рідною мовою. М. СЕВАСТОПОЛЬ (міськрада). 2001.ukrcensus.gov.ua. Державний комітет статистики України. Процитовано 14 березня 2020.
  23. Марценюк, 2017, с. 120.
  24. Українські естонці як колективні заручники Кремля в Криму (укр.). Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим. Процитовано 14 березня 2020.
  25. Марценюк, 2017, с. 122.
  26. Мараєва В. В. Євський Сергій // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.