Естонці в Україні

Перші поселення естонців на території України з'явилися в Криму в 1860-х роках і були засновані послідовниками Югана Лейнберґа («пророка Мальцвета»), очільника нової течії лютеранства[9][10]. Перші естонці-переселенці прибули в Перекоп у травні 1861 року[11]. Тоді для естонців у Сімферопольському, Євпаторійському, Перекопському та Феодосійському повітах Таврійської губернії уряд Російської імперії виділив 36 тисяч десятин землі в 40 селах, зокрема в Джурчі (нині смт Первомайське), Замрук (нині село Берегове), Бурлюк (нині село Віліне, обидва Бахчисарайського району), Актачи-Кият (нині село Білоглинка Сімферопольського району), Кият-Орка (нині село Упорне Первомайського району)[9]. У селі Замрук у середині XIX століття було відкрито школу, до якої запросили вчителя з Естонії[9]. Також було зведено молитовний будинок[9].

Меморіальна дошка естонському письменнику Едуарду Вільде в селі Береговому Бахчисарайського району

Наприкінці XIX — на початку XX століття естонці, які мешкали в селах Криму, почали виїжджати на заробітки в Сімферополь, Севастополь, Феодосію та Ялту[9].

За переписом населення 1897 року, на території України (без урахування Галичини, Буковини та Закарпатської України) проживало 2227 естонців, з них 1887 осіб — у сільській місцевості (62,9 %)[9]. Найбільше естонців (2210 осіб) мешкало в Таврійській губернії, за родом занять їх розподіл тут був таким: землеробство — 1482 особи, армійська служба — 140, приватне обслуговування — 123, виготовлення одягу — 44 особи[9]. За іншими даними в українських губерніях за переписом 1897 року проживало 2747 естонців, з них 2210 осіб — у Таврійські губернії, 303 особи — у Херсонській, 71 особа — у Катеринославській[12].

Під час подій 1917—1921 років естонці воювали на території України в арміях різних сторін, зокрема в УГА та як естонські червоні стрільці в більшовицьких військових загонах[10][13]. За переписом населення Києва 16 березня 1919 року в місті проживало 368 естонців (0,06 %)[13]. Після Першої світової війни та громадянської війни в Україні 1917—1921 років кількість естонського населення на території України зросла насамперед внаслідок міграцій військової та робочої сили[9]. Водночас у зайнятій Польщею Західній Україні кількість естонців була незначною — за переписом Польщі 1921 року в чотирьох західноукраїнських губерніях проживало лише 22 естонці, майже всі у Волинській губернії (18 осіб)[14].

У 1920 році було створено Естонську секцію (відділ) агітації та пропаганди при ЦК КП(б)У[9]. Існувала подібна компартійна секція також в Одесі[9]. У Харкові діяв естонський комітет, що будував свою діяльність на засадах національно-патріотичної ідеї[9]. У маєтку Олексіївка, розташованому за 6 верств від Харкова, було засноване естонське «комуністичне господарство»[15]. Естонською мовою видавався тижневик «Новий лад»[15]. 1924/25 навчального року в Криму діяло 5 естонських шкіл першого ступеня (початкових), в яких навчався 131 учень[9]. Навчання велося естонською мовою[9]. Згідно з переписом СРСР 1926 року на території УРСР проживало 2011 естонців, з них 1127 чоловіків (56,04 %) та 884 жінок (43,96 %); 1502 особи (74,69 %) проживали в міських поселеннях, 509 осіб (25,31 %) — у сільських[1][16]. У 1930 році у Криму в місцях компактного проживання естонців були створені національні сільради: у Сімферопольському районі — 2, Джанкойському — 1[9]. У 1930-х роках багатьох естонців репресували органи НКВС за звинуваченнями в контрреволюційних змовах[10]. За переписом СРСР 1939 року в УРСР проживало 2882 естонці, з них у міських поселеннях — 1544 особи (53,57 %), у сільських — 1338 осіб (46,43 %); найбільше у Київській області та Києві — 441 особа[17].

За переписом СРСР 1959 року кількість естонців в УРСР зросла й становила 4181 особу, що було пов'язано з входженням до складу республіки Кримської області[18]. Між переписами населення 1959 і 1989 років чисельність естонців в Україні істотно не змінилася[9]. При цьому вони були дисперсно розселені по Україні (чи не єдиний виняток — компактне проживання естонців у селі Краснодарка Красногвардійського району Кримської області, нині Автономна Республіка Крим)[9]. У містах проживало (1970, 1979 та 1989) відповідно 3729, 3414 і 3452 особи, або 81,6, 83,0 та 82,2 % українців естонського походження[9].

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність естонців становила 4208 осіб[19][6], з них 1293 особи (30,73 %) вказали своєю рідною мовою естонську, 2755 осіб (65,47 %) — російську, 117 осіб (2,78 %) — українську, 22 особи (0,52 %) — татарську, 21 особа (0,5 %) — інші[19]. За переписом 1989 року з 4208 естонців було 2269 жінок (53,92 %) та 1939 чоловіків (46,08 %); 3452 особи (82,03 %) проживали в міських поселеннях, 756 осіб (17,97 %) — у сільській[19].

У 1994 році в Києві засноване Українське естонське товариство, осередки якого з'явилися також у Харкові, Одесі та Львові[10]. Естонське земляцтво видає газету «Krimmi eestlased»[10].

За Всеукраїнським переписом населення 2001 року в Україні проживало 2868 естонців (0,005 % населення держави), найбільше — в Автономній Республіці Крим та Севастополі, де налічувалося 674 естонці (23,5 % усіх естонців України)[20][7][21][22]. За переписом 2001 року вказали естонську мову рідною 416 естонців України (14,5 %), російську — 2107 осіб (73,47 %), українську — 321 особа (11,19 %), інші — 13 осіб (0,45 %)[20]. Розподіл кількості естонців за регіонами України за переписом 2001 року[23][7]:

Після окупації Криму Росією у 2014 році російська окупаційна влада вдалася до маніпуляцій на темі прав національних меншин, зокрема, й кримських естонців[24]. За переписом населення 2014 року, проведеним російською окупаційною владою, у Криму проживало 308 естонців (-49,7 % у порівнянні з переписом 2001 року)[25].

• Кримські естонці

• Винниченко І. Естонці // Етнічний довідник. — К., 1996. — Т. 2: Етнічні меншини в Україні. — С. 42-44. — ISBN 5-87534-108-14.
• Вівчарик М. М. Естонці в Україні // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
• Марценюк Р. Чисельність естонців, латишів та литовців на території України за загальними переписами кінця ХІХ — початку ХХІ століть // Етнічна історія народів Європи. — 2017. — Вип. 51. — С. 107–126.
• Нікольська М. Р. Естонці // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2009. — Т. 9 : Е — Ж. — 711 с. — ISBN 978-966-02-5720-7.