Збройні сили Алжиру

Національна народна армія Алжиру сформована 1962 року від часу набуття державою незалежності в результаті національно-визвольної війни з французькою метрополією. ННАА є правонаступницею Національно-визвольної армії (НВА), сформованої 1954 року задля збройної боротьби за незалежність (1954—1962).

ННАА брала участь у ряді військових конфліктів, у тому числі внутрішніх:

• Алжирська війна,
• Алжирсько-марокканський прикордонний конфлікт,
• Війна Судного дня проти Ізраїлю,
• Війна у Західній Сахарі,
• Громадянська війна в Алжирі,
• Ісламське повстання в Магрибі.

Верховним головнокомандувачем Збройних сил Алжирської Народної Демократичної Республіки виступає президент країни (Абделазіз Бутефліка), який очолює консультативний орган — Вищу раду безпеки Алжиру. До Вищої ради входять: президент, прем'єр-міністр, міністри оборони, фінансів, зовнішніх і внутрішніх справ, юстиції, начальник генштабу, командувачі видами збройних сил. У віданні президента рішення про введення надзвичайного стану, оголошення війни, застосування збройних сил і укладання мирних угод.

Керування збройними силами відбувається через Міністерство національної оборони Алжиру. Президент держави, Абдельазіз Бутефліка, одночасно обіймає й посаду міністра оборони країни.

Безпосереднє керівництво збройними силами виконує керівник штабу Національної народної армії через генштаб і командувачів окремих видів військ. Станом на 2004 рік, начальник генштабу — генерал-майор Ахмед Гаїд Салах[6].

• 
  Погони матросів ВМС
• 
  Погони офіцерів ВМС і армії
• 
  Погони старших офіцерів ВМС

Військові округи

Чисельність особового складу сухопутних військ, станом на 1997 рік, становила 107 тис. осіб[8]. Комплектування здійснюється по призову, на основі закону про загальну військову повинність, громадянами Алжиру у віці 19-30 років, а також на добровільній основі з 17 років[5]. Строкова служба — 1,5 роки (6 місяців початкова військова підготовка)[9][5]. За ухиляння від строкової служби — 5 років тюремного ув'язнення. Призовні ресурси — щорічно 342 тис. молодих чоловіків досягають призовного віку. Граничний вік військової служби для генералів 56 років, генерал-майорів — 60 років, начальника генштабу — 64 роки.

Верховне командування армії розташовується в столиці держави, Алжирі. Командувач сухопутними військами, станом на 2009 рік, генерал-майор Ахсен Тафер[6].

Територія країни поділяється на 6 військових округів:

• Північний (I) зі штабом командування в Бліді.
• Північно-західний (II) зі штабом командування в Орані.
• Південно-західний (III) зі штабом командування в Бешарі.
• Східний пустельний (IV) зі штабом командування в Варглі.
• Східний (V) зі штабом командування в Константіні.
• Сахара (VI) зі штабом командування в Таманрассеті.

Структурно армія Алжиру складається з:

• 2 бронетанкових дивізій (по 3 танкових і 1 механізованому полку),
• 2 механізованих дивізій (по 3 механізованих і 1 танковому полку),
• 1 аеромобільної дивізії (5 полків),
• 9 мотопіхотних бригад,
• 30 окремих механізованих батальйонів,
• 7 окремих артилерійських дивізіонів,
• 5 окремих зенітних артилерійських дивізіонів,
• 4 окремих інженерних батальйонів,
• 2 батальйонів рейнджерів[9].

На озброєнні армії знаходяться 890 танків радянського і російського виробництва:

• 325 основних бойових танків Т-72 (поставки СРСР, Україна),
• 300 середніх танків Т-62 (СРСР),
• 275 середніх танків Т-54 і Т-55 (СРСР),
• 180 основних бойових танків Т-90 (Росія)[6].

• 
  Т-90 поблизу Тіндуфа

На озброєнні армії знаходиться 1,7 тис. броньованих машин, переважно радянського виробництва:

• 680 бойових броньованих машин БМП-1 (СРСР),
• 260 бойових броньованих машин БМП-2 (СРСР, Словаччина, Україна),
• 100 TH 390 Fahd (Єгипет),
• 300 бойових броньованих машин БТР-60 (СРСР),
• 150 бойових броньованих машин БТР-80 (СРСР),
• 150 бойових броньованих машин OT-64A,
• 50 бойових броньованих машин M-3 Panhard AML-60,
• 90 бойових броньованих машин розвідки БРДМ-2 (СРСР)[6].

У 2011—2012 роках Алжир звернувся до Німеччини і замовив і першу партію бронетранспортерів TPz 1 Fuchs у кількості 54 одиниць з 1200 запланованих[10].

Артилерійське оснащення алжирської армії становлять артилерійські системи радянського виробництва:

• 170 одиниць самохідної артилерії, з яких
  • 140 122-мм самохідних гаубиць 2С1 «Гвоздика»,
  • 30 152-мм самохідних гаубиць 2С3 «Акація»,
• 375 одиниць буксируємої артилерії, з якої
  • 160 122-мм гаубиць Д-30 (СРСР),
  • 25 122-мм гармат Д-74,
  • 100 122-мм гармат М-1931
  • 60 120-мм гаубиць М-30,
  • 10 130-мм гармат М-46,
  • 20 152-мм гармат МЛ-20,
• 330 мінометів:
  • 150 82-мм БМ-37,
  • 120 120-мм М-1943,
  • 60 160-мм М-1943;
• 130 одиниць ракетних систем залпового вогню, з яких
  • 48 122-мм систем БМ-21 «Град»,
  • 48 140-мм систем БМ-14 та БМ-16,
  • 30 240-мм систем БМ-24,
  • 18 300-мм систем 9А52 «Смерч»[6].

На озброєнні алжирської армії знаходяться протитанкові засоби: 200 ПТРК «Мілан», 35 одиниць ПТРК «Фаланга», 18 одиниць ПТРК «Конкурс», 23 одиниці 9К11 «Малютка» і 411 одиниць 9К11 «Фагот»[6][9].

Крім того на озброєнні:

• 18 пускових установок оперативно-тактичних ракет Фрог-4 і Фрог-7.

До складу територіальних сил протиповітряної оборони Алжиру входить 3 бригади зенітної артилерії та 3 зенітно-ракетних полки[6].

На озброєнні протиповітряних сил Алжиру перебуває 700 одиниць загальновійськових засобів ППО:

• 100 14,5-мм установок ЗПУ-2 і ЗПУ-4,
• 225 23-мм самохідних установок ЗСУ-23-4 «Шилка» (СРСР),
• 100 23-мм зенітних установок ЗУ-23-2,
• 100 37-мм зенітних гармат М-1939,
• 70 57-мм зенітних гармат S-60,
• 20 85-мм зенітних гармат KS-12,
• 150 100-мм зенітних гармат KS-19,
• 10 130-мм зенітних гармат KS-30;
• 46 переносних зенітно-ракетних комплексів 9К31 «Ігла-1»,
• 180 переносних зенітно-ракетних комплексів 9К34 «Стріла-2»,
• 20 зенітно-ракетних комплексів «Стріла-1М»,
• 76 зенітно-ракетних комплексів 2К12Е «Квадрат»,
• 48 зенітно-ракетних комплексів 9К33 «Оса-АК»[6][9].

Чисельність особового складу Повітряних сил, станом на 2009 рік, становила 14 тис. осіб[6]. Комплектування здійснюється за контрактом.

Верховне командування військово-повітряних сил розташовується в столиці держави, Алжирі. Командувач ВПС, станом на 2009 рік, генерал Абделькадер Лунес[6].

Структурно ВПС Алжиру складаються з:

• 8 ескадрилей винищувачів,
• 6 винищувально-бомбардувальних ескадрилей,
• 2 розвідувальних ескадрилей,
• 2 патрульних ескадрилей,
• 4 транспортних ескадрилей,
• 1 заправочної ескадрильї,
• 5 тренувальних ескадрилей;
• 4 вертолітних ударних ескадрилей,
• 7 вертолітних транспортних ескадрилей,
• 1 вертолітної тренувальної ескадрильї[6][9].

• 
  Емблема алжирських ВПС
• 
  Емблема алжирських ВПС
• 
  «Крила» алжирських ВПС

На озброєнні:

• до 200 бойових і транспортних літаків, з яких
  • 51 винищувач МіГ-23,
  • 12 винищувачів МіГ-25,
  • 25 винищувачів МіГ-29,
  • 34 винищувачі-бомбардувальники Су-24,
  • 28 винищувачів-бомбардувальників Су-30МКА,
  • 38 винищувачів-бомбардувальників МіГ-23БН,
  • 6 Super King B-200T,
  • 30 L-39;
  • 4 літаки-розвідники МіГ-25РБ,
  • 4 літаки-розвідники Су-24МР;

• 
  МіГ-29 алжирських ВПС
• 
  Дозаправлення Су-30МКА у повітрі
• 
  Транспортний літак Fokker-27 алжирських ВПС

• • 6 літаків-заправників Іл-78 «Мідас»; (Україна)
  • 16 транспортних літаків C-130H «Геркулес»,
  • 9 транспортних літаків Іл-76,
  • 3 транспортні літаки Falcon-900,
  • 3 транспортні літаки Gulfstream-5,
  • 2 транспортні літаки L-100-30,
  • 6 транспортних літаків C-295,
  • 2 транспортні літаки Fokker-27;
  • 16 тренувальних літаків Як-130,
  • 36 тренувальних літаків L-39ZA «Альбатрос»,
  • 7 тренувальних літаків L-39C,
  • 38 тренувальних літаків Z-142.

• 
  Транспортний літак ИЛ-78
• 
  Транспортний літак C-130H «Геркулес»

• до 200 бойових і транспортних вертольотів, з яких
  • 2 Мі-4,
  • 5 Мі-6,
  • 35 ударних вертольотів Мі-24 (СРСР, Україна),
  • 108 багатоцільових вертольотів Мі-8 і Мі-17,
  • 8 багатоцільових вертольотів AS-355 «Екюрей»,
  • 30 тренувальних вертольотів Мі-2 (СРСР, Польща);
• 10 безпілотних літальних апаратів «Сікер» (Південно-Африканська Республіка)[6][9].

Військово-повітряні бази: Алжир, Біскра, Тіндуф, Оран, Буфарік, Дар-ель-Бейда[8].

До складу військово-морських сил Алжиру входять: флот, морська піхота, берегова охорона, берегова оборона і частини забезпечення[6].

Чисельність особового складу військово-морського флоту, станом на 1997 рік, становила 7 тис. осіб, з яких морська піхота (1 батальйон 600 осіб), берегова охорона (500 осіб), берегова оборона (1 дивізіон ракетного комплексу «Рубеж-Э» з протикорабельними ракетами П-15-4)[6][8]. Комлектування здійснюється за наймом.

Верховне командування військово-морських сил розташовується в столиці держави, Алжирі. Командувач ВМС, станом на 2009 рік, генерал Малек Несіб[6].

Територіально розрізняють: Західну, Центральну і Східну морські зони Алжиру[6]. Військово-морські бази: Мерс-ель-Кебір, Алжир[8].

На озброєнні флоту знаходяться:

• 40 надводних кораблів і катерів, з яких
  • 3 фрегати типу 1159.2 «Мурад Раїс», поставлені СРСР у 1981—1982 роках,
  • 3 корвети типу «Джебель Хінуа» і 3 корвети типу 1234Э «Раїс Хаміду», поставлені СРСР у 1980—1982 роках,
  • 1 мінний тральщик Т43,
  • 3 десантні кораблі — проект 771, поставлений СРСР 1976 року, і 2 «Калаат бені Хаммад», збудовані Великою Британією 1984 року,
  • 9 ракетних катерів типу 205 «Оса-2»,
  • 16 артилерійських катерів класу «Кебір» (Велика Британія, Алжир) і РВ-98 (Франція);
• 2 підводні човни 877ЭКМ (СРСР)[6][9].

• 
  Фрегат «Раїс Корфу»
• 
  Фрегат типу Meko A-200
• 
  Корвет класу C28A
• 
  Будівництво підводного човна проекту 636М для ВМФ Алжиру
• 
  Алжирський морських піхотинець

На озброєнні берегової охорони 15 патрульних катерів: 7 проекту El Mouderrib, 4 — Baglietto, 4 — El Munkid[6].

У 2011—2012 роках Алжир звернувся до Німеччини і замовив 2 фрегати типу MEKO-A200. У Китаї були замовлені 3 фрегати F-22A[10].

Національна жандармерія (25 тис.) підпорядковується міністру оборони і забезпечує громадський порядок, охорону державних об'єктів і державного кордону[6][9].

• 
  Пост алжирської жандармерії
• 
  Перевірка автотранспорту
• 
  Службове авто алжирської жандармерії

На озброєнні: бронетраспортери AML-60, БРДМ-2, М-3 «Панар», 100 БТР TH-390 «Фахд», вертольоти Мі-2[6].

Республіканська гвардія чисельністю 1200 осіб забезпечує охорону керівництва держави, виконує церемоніальні функції. На озброєнні бронетраспортери AML-60, і М-3 «Панар»[6][8].

Комунальна гвардія і міліція — воєнізовані загони міністерства внутрішніх справ загальною чисельністю 150 тис. осіб які виконують завдання підтримки правопорядку[6]. Головним ядром слугує корпус військ безпеки МВД (20 тис. осіб).

Сили національної безпеки — воєнізовані загони міністерства внутрішніх справ загальною чисельністю 16 тис. осіб які виконують завдання підтримки порядку й дотримання законів в пустельних і гірських районах країни[6][8].

На обліку знаходиться 150 тис. резервістів (віком до 50 років)[8].

Загальні мобілізаційні резерви, станом на 2010 рік, до 8,6 млн чоловіків (у віці 16—49 років) і 8,6 млн жінок (у віці 16—49 років).

Офіцерський склад національної народної армії Алжиру комплектується за рахунок випускників вищих військових училищ (3 роки навчання) і цивільних вузів з військовою підготовкою. Головним військовим навчальним закладом країни слугує загальновійськова академія в Шершелі (за 130 км на південний захід від Алжира)[6]. З 2009 року планується розширення мережі військово-навчальних закладів за рахунок спеціалізованих ліцеїв.

Головними постачальниками зброї та військової техніки для Алжиру історично слугували СРСР (пізінше Росія і Україна), Китай, Німеччина та Італія.

• (рос.) Алжирская Народно-Демократическая Республика. Конституция и законодательные акты. — М., 1983.
• (рос.) Кондратьев Г. С. Армия алжирской революции. — М., 1979.

• Офіційна сторінка Міністерства національної оборони Алжиру (араб.)